Бачилась сьогодні з племінничком, який зараз ходе до дитячого садку, де викладають українською. Так він, коли з ним говорю російською, соромиться зі мною розмовляти, а коли починаю розмовляти українською, одразу виникає довіра и все гаразд. Одразу стає видно, що свій хлопець. А, можливо, він вже відчуває її теплоту, певучисть. Що ця мова, насправді, солов'їна, більш ніжна, більш для висловлювання таких почуттів як любов, ніж російська. Хоча починали його виховання одразу тільки російською. Йому вже майже 4 роки, але він вже відчув різницю між ціми двома мовами. Це так зворушливо і приємно, що вій такий. Стає насправді няшним малюком, саме зараз, тільки коли чує українську мову. Пищ! :-)