50 хат, чотири млини, дві корчми й церква - таким було сільце Борислав на Прикарпатті на початку XIX ст. На городах місцевих селян з-під землі час від часу витікала темна рідина - сира нафта. Називали її кип"ячкою або ропою. Вибирали кінськими хвостами і зціджували в ями. Кидали туди розжарене каміння і так переварювали. Такою “маззю” змащували вози, шпарували човни, рятували від іржі залізяччя. Возили її на продаж до близького Дрогобича.

Селянин Іван Шемелюк у 1840-х викопав шестиметрову криницю з кип"ячкою. Продавав її бочками. Згодом розбагатів так, що почав наймати робітників. Згодом підприємець із Прусії, який мав у Львові пивоварню і два млини, - Роберт Домс - знав, що з нафти можна виробляти гас. І викупив 10 га землі у Дрогобичі. Через п'ять років у місті відкрили перший у Центральній Європі нафтопереробний завод із 200 робітниками.

Нафтовий промисел поширювався із неймовірної швидкістю. Селяни віддавали свої землі в оренду зазвичай на 25 років. Орендарі платили 20% виторгу від добутої на їхніх городах нафти. Швидко розбагатіли родини Криськів, Мазурів, Сасиків, Терлецьких, хоча власниками вишок були переважно не українці.

Фалік Гасперн, Барух Льов і Ізак Веґнер випросили хрестик під контрактом на передачу маєтку в неписьменних Федя і Матрони Щурів. Господарів викинули на вулицю, а їхню землю перепродали за 400 тис. крон.

Якомусь Грицаку, писав "Тижневик дрогобицький", від швидкої наживи так замакітрилося в голові, що крутив цигарки з купюр у 100 крон. За кілька років Грицак уже жебракував під бориславськими церквами.

Борислав був єдиним у світі містом, що стояло безпосередньо на нафтовій жилі. У 1870-х у регіоні діяло майже 13 тисяч точок видобутку нафти, щоправда, більша частина з них були простими колодязями. Промисел забезпечував роботою 10 із 15 тисяч населення міста.

Максимум видобутку у Бориславі і околицях припав на 1909 рік - і становив 5% від світової нафти, на початку ХХ ст. видобували в середньому 2 млн тонн у рік, що приблизно становило 4% від світового видобутку.

Під час візиту Франца Йосифа у Галичину у 1880 році цісар відвідав галицьку “Пенсильванію”. У Самборі його зустрічали кантатою, написаною спеціально для такої події: «Ласкаво просимо в край, де течуть сіль і нафта! Ласкаво просимо до нас, де навкруги тільки ліс!».

Імператор провів півтори години на нафтових й озокеритових шахтах Борислава. Це було перше і єдине промислове підприємство у всьому краї, що потрапило в ретельно сплановану програму візиту монарха. Нафта з Галичини ставала справою державної ваги.

У Борислав стікалися капіталісти, мрійники і шахраї, вірячи, що саме їм пощастить. За 1909 рік у 30-тисячному Бориславі було продано більше шампанського, ніж у столичному Відні. Саме в Бориславі та Дрогобичі на початку ХХ століття була найвища у краї концентрація паккардів, мерседесів і фіатів на 1 тис. населення.

Ходили легенди про те, як нафтові магнати бажали кататися на санях навіть влітку – і каталися, висипавши на вулиці кілька тонн цукру.

Але місцеві мешканці і робітники жили в справжньому пеклі. Нафту черпали з відкритих колодязів і носили відрами. Працювали по 14 годин на добу. Женцеві за день роботи платили 60-70 крон. Мізерної платні не вистачало навіть на житло. Зазвичай її одразу ввечері пропивали в якійсь із численних корчем. Там же й ночували покотом.

На вулицях Борислава, які хаотично розросталися, тіснилися дерев'яні бараки з двоповерховими ліжками для робітників. Будинки іноді будувалися у безпосередньому сусідстві зі щілинами, що було небезпечно.

У 1908-му блискавка влучила в одну з вишок. Пожежа тліла майже місяць, а дим бачили навіть у Самборі за 50 км. У тому ж році під час буріння свердловини компанії Oil City з глибини 1 км вирвався стовп нафти висотою понад 100 м. Природний фонтан давав 3 тисячі тонн ропи щодня, покриваючи чорною плівкою навколо все живе.

Жахи і злидні міста у час нафтового видобутку описав Іван Франко у творах “Боа констріктор” і “Борислав сміється”.

Інформацію взято із статей Дениса Мандзюка та Ірини Пустиннікової

Від "Локальної історії"