Знайти "Ксі Простір" - це трохи є випробування. Здається, ничого складного, з одного боку вулиці тягнеться довга общага, з другого довги магазинні склади, але нема тротуарів, але бракує освітлення. Світ рідких лихтарів якійсь жорсткий, якійсь холодній, наче завжди зима, тільки нема снігу. Полярна ніч без снігу. Згадуються рядки, які я колись чула у фільмі, можливо, Тарантино, а він, мабуть, узяв із Біблії, або чогось схожего не неї: "Йдучи долиною смерті, не убоюся зла!".

Художній комбінат це темне неопалюванне приміщення. Але на тому самому поверсі, де має бути сеанс арт-хаусного кіно, раптом видно смужку світла під дверьми.
Всередині мені дуже раді, ті хто влаштовує. Один з них починає розмовляти зі мною українскою. Я відпопідаю, чую що інши розмовляють на російський та відчуваю, що не зручно якось на неї так швидко переходити. Знов раптова мовна практика. Пригощають чаєм з ягодами. Почуваюсь серед них якось дуже вільно. Що спало на думку, то й кажу. Мені добре з ними. Принаймні в цей вечір.Потроху приходять ще люди. Я роблю вийнятки із мовою спілкування. Але з тим хто почав зі мною говорити українською вже спілкуюсь тільки нею.

Фільм Інгмара Бергмана "Сьома печатка" дуже красивий. Звідки в мене давні і дуже нечіткі спогади про якійсь його фільм, якій мені не сподобався? Може, це був не він, а хтось інший? Але то було щось зовсім інше, в іншому стилі навіть. I віддаю перевагу думці про те, що я взагалі його уперше бачила учора. Це захопливе, похмуре видовище про середньовічний світ, в якому окрім божевільних сплесків життя, сповненного чудесами, на межі зі смертю, вже й нема місця для чогось іншого. Тільки дуже сильні люди можуть замість страху у розпалі чуми зосередитись на внутрьошньому житті, на роздумах, які не хаотично метушаться, ніби кури у курятнику, а є спокійним продовженням вже початого курсу думок. Хтось, серед цього безладу, релігійного мракобісся ще спроможний поводитися як свободна людина. Розумна і врівноважена. Але ця упевненність може легко пояснюватись, силою героя, тим що йому ніхто не указ.

Світотіньовий малюнок у всіх кадрах дуже чіткий та красивий. Ті герої, про яких я казала, що поводяться дуже мужньо та спокійно, наче витесані із каменю.
Смішно було бачити, як до розлюченного спочатку сільського коваля повертається дружина-хвойда. Як вона бреше, аби зберегти свій статус заміжньої жінкі в тому ж самому маленькому суспільстві, де її все одно ніхто не поважає, але бути фрау дуже хочеться, а може тільки для того щоб не вбили, або не скалічили. Но брехати їй розуму вистачає тільки так грубо, що для всіх, хто випадково це бачить, це очевидно, що вона бреше, але тілки її чоловік, який щойно ледь не вбив кувалдою нового улюбленця коханої, чомусь ведеться, тільки би мила знов була із ним, його пестила, готувала улублені страви, аж до нової втечі! Ці люди дуже імпульсивні. Їх несе тіми хвилями емоцій, які їх долають саме зараз. А куди винесе наступного разу, ніхто не зна. Мабуть, в їх уяві на все воля бож'я. Але не всі так приймають на віру, те що кажуть священники як інші. Хтось пропускає через свій внутрішній контроль розуму, і ніякого тремтіння не відчуває. Йому це дивно, він хоче знати правду, істину про світ, все обдумати. Але саме від нього вона тікає. Навіть смерть, з якою весь фільм цей герой грає у шахи, нічогисеньки не знає про бога, є він чи ні. Це не її справа. Її справа - прибирати життя.

Після фільму всі швидко розійшлися. Є, крім можливості дивитися там кіно, ще інші заходи. Малювати людей з натури, або якісь лекції, тощо.
Якщо там буде для мене коло для постійного спілкування, т. з. свії люди, це буде тоді щастя. Бо бути самому буває комфортно, краще ніж спілкуватись не з тими, хто тобі потрібен. Але якщо знаходяться ті, це бонус, особливо великий, коли вже не дуже сподіваєшся, але автоматично час від часу шукаєш. Перш за все місце, де тобі цікаво