Львів початку 80-х був схожий на інші українські міста. Як і всюди у СРСР, його мешканці були змушені вести розмови на кухні. Особливою ж видавалася атмосфера богемності — те, що ми називали «козу водити». Це коли творчий люд, художники, композитори, письменники та поети ходили з однієї кав’ярні до іншої, просто щоб поговорити. У моїй квартирі вони також збиралися. Іншою точкою збору був дім львівського психіатра Олександра Корольова, великого інтелектуала, поціновувача джазу та східної філософії.

Попри те що у Львові, в той час, вже відчувався дух свободи, все одне треба було знаходити якісь компроміси із місцевими контролерами соцтабору. Треба було думати наскільки можна оголювати моделей, або шукати прихист щоб вільно обговорити щось із друзями. Постійний пошук балансу між свободою і слабшаючим впливом диктатури