Вчора, в ідеальному серпневому повітрі, було так приємно спускатися проспектом. Так делікатно підфарбовувати дерева, перед тим як сісти за обрій, може сонце лише в серпні. Я раптом побачила собаку, до якої відчула емпатію і вона вирушила мені на зустріч, ніби відчула цю емпатію разом зі мною!

І виявилося, що це левретка! Рідке явище у наших кварталах, але можливе. Вона вирушила до мене одним поривом свого трепету, ніби легше за неї лише вітер, або вона складається з вітру майже на той відсоток, що людина складається з води. В левретці ніби є натяк на неземне походження. І ця заглянула мені у очі очима кольору однакового з її хутром, попелястими очима.

Я бачила собак цієї породи переважно на картинах 18-го сторіччя. Боровіковський, Гейнсборо. В Києві взагалі, залежно від погоди і пори року, може виникнути відчуття ніби ти потрапив у картину Гейнсборо. І навіть відчуваєш ніби шелест свого одягу в якомусь парку, або при зустрічі з невагомою левреткою