Поки всі українці, які зараз живуть і працюють в тилу, скидаються всі разом на русоріз, мешкаці так званої сірої зони пишуть вірши. В цьому прикладі міської культури головне нє художня цінність, а зміст. Про те що наболіло

STERNENKO

Штучний інтелект зробив чудову пісню про життя на російському прикордонні.

Місцева росіянка написала вірш про сіру зону у БНР, тепер це хіт.

Теперь не живём мы, а лишь существуем.
И планы на будущее не рисуем.
Мы верили свято,что нас не оставят.....
Помогут,спасут,от бомбёжек избавят.

Но жизнь показала другую картину -
Мы брошены всеми, как камни в пучину.
Мы ездить боимся, боимся ходить - ведь дроны над нами - и могут убить.

Убить или ранить, лишить нас жилья.
Живем мы все в страхе,надежду тая..
Но и надежда уже угасает :
что с нами будет?
Никто уж не знает.

Пылают дома, пылают машины.
Нас убивают без всякой причины.
Дышать тяжело - не хватает озона....
Мы превращаемся в "Серую зону"! ✍️

Автор строк : поэт Тамара_Фаусек /Шебекинский р-он/



While all Ukrainians who now live and work in the rear are thrown together at the crossroads, the residents of the so-called gray zone write poems. In this example of urban culture, the main thing is not the artistic value, but the content. About what hurt

STERNENKO

Artificial intelligence made a wonderful song about life on the Russian border.

Now we do not live, but only exist.
And we don't draw plans for the future.
We firmly believed that they would not leave us.....
They will help, they will save, they will save the bombers.

But life showed another picture -
We are all thrown like stones into the abyss.
We are afraid to drive, we are afraid to walk - after all, drones are above us - and they can kill.

A local Russian woman wrote a poem about the gray zone in the BNR, now it's a hit.