Если выйти из Пейзажной аллеи на Андреевский спуск, напротив, возле церкви, открывается новая смотровая площадка, точнее, терасса, которая тянется до Владимирской горки, отлично выполненный деревянный подмост, с перилами и скамеечками, которому, как мне сказали, не больше полугода. Вид на город офигительный и, пока мы шли к Владимирской горке, то особенно, лично мне, бросилась в глаза Киево-Могилянская Академия. Ее мятно-белая колокольня, с золотом. Я спомнила что там учился Максим Рубан, автор песни "Закохані злодії". А потом вспомнились смольнянки, которые не оказывались готовы к знакомству с реальным миром. И процесс адаптации был травматичен. И, судя по интервью Максима, в Украине всегда был аналог этого ВУЗа, но не только для девочек. Возможно, в Киево-Могилянской Академии так воспитывают учеников, что и для них вход в общий мир тоже травматичен, но, с другой стороны, как замечательно, что такие как Максим существуют! :—)

Киевские вороны точно особенные. Вот, например, на каскаде лестниц, ведущих от Пейзажки к Воздвиженке, сидел такой, серо-черный здоровяк и держал в крепком клюве грецкий орех. Я, конечно, давай фотографировать. А он сначала отвернулся, когда я продолжила, неспешно улетел. Зачем одного ворона, из этих всех, сажать в клетку на Рейторской вообще непонятно! А вот еще "Сквер киевских интеллигентов". Там ворон в цилиндре и чугунный. Я там вчера была впервые. И, выбирая по интернету летнюю обувь, представляла как я гуляю по этому скверу, то в одних босоножках, то в других, но именно в юбке со слонами, так ничего и не выбрала

.

Автомобиль, який можно вмикати в режимі роботи двигуна від електрики так тендітно і ніжно торкається з місця, що я від цього у захваті! Ось тільки знайти парковку із зарядкою для електродвигунів не завжди дуже легко. Але є надія, що ця інфраструктура стане у майбутньому більш розвинута, у тому числі, завдяки приватним зарядним устріям, яки будуть здаватись в оренду, та приєднуватись до мережі з додадку Toka

.

У вихідні, коли не так відчувається проблема пробок як у будні, можно їхати гуляти саме на авто, саме для задоволення. Ось, наприклад, Оболонська набережна, яка є, до того ж, парком, місцем відпочинку і просто частиною престижного району міста, при тому що він не є центром. Погода була чудова, гулялося дуже приємно, та й вдвох було дуже файно і чудово! :--) Повітря особливо ніжне, сонячко особливо ласкаве. Все пестить тебе, все тобі радіє, але, особливо, ми один одному! :--)

В числі улюблених маршрутів прогулянок, той що починається від Бесарабського ринку, далі веде до Крутого узвозу, потім до Круглоуніверситетської, потім до Банкової, Інстітутської, до Маріїнського парку. Можливо, обирати це мажорно, чи, навіть, попсово, але мене і Будинк органної музики на Васильківської захоплює. І я не знаю, чи є ознакою перетворення дівчини з провінції на киянку, коли захоплення чим завгодно аби не цим. Я йду туди, де мені в кайф, а ще окрема тема спуск по Костьольної до Хрещатику. Мені стільки усього ще не набридло! Це просто диво що таке! :--))

По причине аномально теплой зимы было под вопросом мое обучение катанию на лыжах. А вот пару дней взяло да выдалось таких что как раз. И я увидела тот самый "Протасов яр" про который столько слышала. Надела лыжную снарягу из проката, делала первые шаги в ботинках как у киборга, а еще спускалась плугом, чтобы не кувырком, но уже с третьей попытки оставляла половину горки, чтобы ехать на прямых. В видеоуроках новичков учат на явно более пологих склонах, но других склонов здесь для меня не было. Можно считать, что круто. А вообще, главное желание научиться, я считаю. И не капризничать. Но зато я, поднимаясь на бугельном подъемнике, так и не поняла в чем сложности, про которые пишут в интернете. Вот поднять лыжу повыше, когда она на ботинке, а ботинок на мне, это тяжело пока. Зато какие потом кроссовки легкие! Будто я вообще без кроссовок, просто в воздухе парю :--))))

Коли я купую свіжу мелену каву в Океан Плазі, іноді так і тягне прогулятись по Великої Васільковській, від її початку, а не з кінця, як мені здається. В сторону площі ім Льва Товстого. А останнього разу це відбувалося в пів на дев'яту, у вечорі.

Трохи покупок в пакетах не заважали рухатись в указаному напрямку із задоволенням. Але ж відбулося те, що чомусь в Дніпрі зі мною не траплялося ні разу, а ні в час ночи у центрі, а ні в одинадцять вечора в інших районах. В мене вкрали телефон. Тобто зараз вже дається що все почалося ще за два дні до того, коли я разбила свій смартфон, тільки скло екрана, як мені потім сказали у ремонтній майстерні. Якось збіглося одночасно і те, що мені захотілося щось почитати на ходу на сходах в метро, і співгромадяне так щильно оточили зі всіх сторін, штовхаючи мене у час пік, що він узяв, да і вислизнув униз, впав на чавунну решітку. Все скло пішло трибними тріщінками. І вже здавалося, що час життя для смартфона Redmi Note 5, у мене, вийшов. На ремонт його потім охоче прийняли і зараз він знов як новий. Але поки цей, мій смартфон, виробництва Японія, кілька днів був у ремонті, мені видали в майстерні тимчасовий, в очевидь гірший зі мій, виробництва Китай, але теж з розбитим склом екрана. І саме із ним у кишені куртки, яка є скоріше декоративна, без застібки, я і вирушила гуляти по Васильківській, великій, та безлюдінй в своєму початку у цей час.

Думаю, дійду пішкі до площи Товстого, чи ну його? Дивлюсь скількі часу показує телефон з майстерні. Кладу в кишеню, декоративну і без застібки. Хочу подивитись на щось у гугль, і раптом відчуваю, а в кишені порожньо. Во всіх кишенях, в сумці, в пакетах, із продуктами та іншим, телефона немає. Це я з'ясувала дуже швидко. Але, перш ніж думати погано про тих, хто поруч, я ошукала все що було при мені. Озираюся, никого! Тільки невеличка компанія людей (чи можливо, тіней людей) вже переходила разом, дуже швидко, на іншу сторону вулиці. Тіни наче тихенько посміювалися. Чи то тільки здавалося? На Васильківській більше не було никого. І я якось раптом зрозуміла, що телефон в них. Повна безвідчутність проникнення в мою кишеню залишаеться й досі загадкою. Але в ту мить я також миттєво уявила як все буде після крадіжки казенного смартфону. Як я прихожу в майстерню та кажу: “Вибачте, усі смартфони, які опиняются в моїх руках, обо ламаються, або зникають, так чи інакше. Чи можу я вам якось відшкодувати вашу втрату, чи не вирішите ви що я з іншого виміру і тільки вдаю із себе звичайну людину?” А ще, там, трясця, моя симка, до якої я вже так звикла! Я шла розгублена не знаю куди, можливо до центру. Але раптом я знов побачила знайомі фигури. І знов зрозуміла, що це ті самі люди, або тіні. І вони дуже не схожи на мене. Наче це була моя протилежність. Малі на зріст, за національністю, можливо, осетини, а, можливо, чеченці. Карликовий натовп гунів, виринувший з небуття, зі схованки невідомих фактів історії, де все посіріло від пилу. Ось стою я, ось йдуть вони. Один розказує іншим якійсь анекдот, чи що. Всі гидко ригочуть. Але в сердині мене відчувалося лише обурення та жага дій, яка випередила, власне, всі можливі варіанти рішень. Я вирахувала, дуже швидко, до якого місця мені треба дійти, щоб почати йти їм на зустріч і зробила це. Ось вже йду до них й дивлюся їм у очи. Слова, які я мала сказати, підбирались вже на ходу. Я сказала єдине що мала їм сказати. Абсолютно спокійно: “Ось дивиться, хлопці, той телефон що ви в мене вкрали, таке лайно, що ви не продасте його нікому і не защо, але в мене тількі цей і є, повернить, будь ласка!”. І раптом вони повернули мені його!

В їх поглядах не було агресії, і я її теж не відчувала. Чи то на них вплинула моя несподівана поведінка та незлий голос, чи то перспектива отримати скандал серед добре освітленній, центральній вулиці з криками та матюками, заради продажу дійсно поганого ушкодженного пристрою, а, можливо, й те, що я доволі спортивної статури і вище на голову їх всіх, я не знаю. Гадаю, що на певний відсоток мені пощастило. І якщо б це був мій смартфон, який опинився за два дні до того в ремонті, то таких аргументів, які я привела в крадіям в цьому випадку, в мене б не було. Той би продали, ще й як!

Вони ще якійсь час намагалися переконати мене, що раз повернули мені трубу, то вони дійсно хороші, і за це б було варто іх віддячити грошима. Але я вважала, що моя порада ніколи більше не красти, вже сама по собі була цінна. Хоча я сумніваюся, що люди східної національності це зрозуміли, принаймні остаточно. Я ще раз повторила слова про те, що красти погано. Вони побажали мені всього найкращого і ми розійшлися, хто куди. Смартфон тепер завжди у кишені з застібкою. Японський, відремонтований як новий

.

Коли ми гуляли на православне Різдво в музеї народної архітектури та побуту, який увесь просто неба, біля Голосіївського парку, в нашої компанії були дочки друзей Діми, Вера та Надя. Наді сім і вона вже вивчає інформатику, а Вері чотири і в неї є дім в якому живе Барбі, що, звісно, дуже круто. Так от Надя, коли ми обідали в одному з експонатів, бо він є діючий шинок, сказала декілька речень на корейської. Це, мене, м'яко кажучи, приголомшило. Надя пошла навчатись у школу, в якої напрямок — східні мови, випадково, бо це поряд з її будинком, але їй там цікаво, і ніхто її не примушує до навчання. Відчуваю повагу до неї, до того ж, вона дуже мила. Сучасні діти взагалі, зазвичай, фантастичні. Вони кращі за нас!

А в шинку були ще борщ з пампушками та медовуха, для дорослих. Усе таке смачне! Особливі витвори мистецтва, рядки з млинів, пагорби, захід сонця, та таки веселі ми!

Позади утомительный переезд, прихожу в себя. Я теперь живу на горе, с которой люблю спускаться пешком. Выходишь из новенькой цитадели через украшенный к Рождеству подъезд, с гирляндами, елкой, веночком, через крыльцо с еще одной елкой и санта Клаусом, карабкающимся по стене, а потом спускаешься до большой транспортной развязки, где магазин "Рошен", станации метро и ТЦ, в нем рестораны.

Но если гуляешь уже сразу в центре, то или маршруты прогулок получаются такими, что приходишь в конце каждый раз на Владимирскую горку или Владимирская горка стала одним из самых любимых мест. Когда возвращаешься домой, то заходишь в прихожую размером с комнату, у которой стена в зеркалах.

Но лучший подарок на рождество все равно три оргазма подряд :--) Пока не хочется путешествовать