З середньої зупинки фунікульору на Мтацмінді







З фортеці Нарікала.



Вид з Нарікали на тбіліський ботсад. Туди ми, нажаль, не встигли. Але, стоячи пізно увечері на терасі Віфлєємського кварталу, довго мовчки приголомшливо спостерігали за водограєм, що струменів униз з ботсаду до маленької, але галасливої річки, що обгинала скали, витіювато прямуючи до Абанотубані. Чи варто казати, що це було справді дивовижне видовище?

Окрім чарівних начебто "неправильних" вулиць старого центру, були ще таки приклади архітектури як проспект Руствеллі, та район розташований прямо на Мтацмінді. А ще, звісно ж, Віфлєємський квартал біля Анутобані, на схилі гори під Нарікалою. Та ще Набережна по іншій, відносно нас, бік Мткварі.
"Пташині" будиночки, розташовані на самому краю скель. Це фірмена фішка Грузії:-) Що можно сказати ще, загалом про всі, вони не одноповерхові.

Грузинська архитектура спроможна утримуватись у межах єдиного стилю, але в неї достатньо фантазїї, щом бути дуже різною. Але, незважаючи не на що, місто має єдиний архитектурний облік, який розробляли справжні майстри.

Будь це холодно-презентабельний класицизм або модерн, чи в чистом вигляді фольклорне рішення споруди, це ніколи не буде виглядати мляво, або нудно.
Але й відвертого несмаку непобачите. Хоча це все будували люди дуже емоційні від природи, але чомусь, о диво, нема такого щоб було видно, що щось зляпане на скору руку аби скоріше похизуватись. Недоладного немає.

Так, нерідко деінде проглядає бідність. Но майже в усьому відчувається, як кажуть "душа". Душа, та натхнення.

Ті дні, яки ми лишили на Тбілісі, видалися дуже похмурі, на відміну від тих, що були до того.
Тому фото як і у попередній подорожі, рік тому, теж не дуже багато, хоча й більше ніж тоді:-)

Доречи ще, ми жили в цей раз в самому серці старого міста. Хай це серце завжди б'ється так же щиро і ладно!

Проспект Бараташвілі



Невідомий музикант:-) Він начебто грає тихий прікольний джаз. Дуже доречний, як на мене, коли йдеш по проспекту Руставелі