50 хат, чотири млини, дві корчми й церква - таким було сільце Борислав на Прикарпатті на початку XIX ст. На городах місцевих селян з-під землі час від часу витікала темна рідина - сира нафта. Називали її кип"ячкою або ропою. Вибирали кінськими хвостами і зціджували в ями. Кидали туди розжарене каміння і так переварювали. Такою “маззю” змащували вози, шпарували човни, рятували від іржі залізяччя. Возили її на продаж до близького Дрогобича.

Селянин Іван Шемелюк у 1840-х викопав шестиметрову криницю з кип"ячкою. Продавав її бочками. Згодом розбагатів так, що почав наймати робітників. Згодом підприємець із Прусії, який мав у Львові пивоварню і два млини, - Роберт Домс - знав, що з нафти можна виробляти гас. І викупив 10 га землі у Дрогобичі. Через п'ять років у місті відкрили перший у Центральній Європі нафтопереробний завод із 200 робітниками.

Нафтовий промисел поширювався із неймовірної швидкістю. Селяни віддавали свої землі в оренду зазвичай на 25 років. Орендарі платили 20% виторгу від добутої на їхніх городах нафти. Швидко розбагатіли родини Криськів, Мазурів, Сасиків, Терлецьких, хоча власниками вишок були переважно не українці.

Фалік Гасперн, Барух Льов і Ізак Веґнер випросили хрестик під контрактом на передачу маєтку в неписьменних Федя і Матрони Щурів. Господарів викинули на вулицю, а їхню землю перепродали за 400 тис. крон.

Якомусь Грицаку, писав "Тижневик дрогобицький", від швидкої наживи так замакітрилося в голові, що крутив цигарки з купюр у 100 крон. За кілька років Грицак уже жебракував під бориславськими церквами.

Борислав був єдиним у світі містом, що стояло безпосередньо на нафтовій жилі. У 1870-х у регіоні діяло майже 13 тисяч точок видобутку нафти, щоправда, більша частина з них були простими колодязями. Промисел забезпечував роботою 10 із 15 тисяч населення міста.

Максимум видобутку у Бориславі і околицях припав на 1909 рік - і становив 5% від світової нафти, на початку ХХ ст. видобували в середньому 2 млн тонн у рік, що приблизно становило 4% від світового видобутку.

Під час візиту Франца Йосифа у Галичину у 1880 році цісар відвідав галицьку “Пенсильванію”. У Самборі його зустрічали кантатою, написаною спеціально для такої події: «Ласкаво просимо в край, де течуть сіль і нафта! Ласкаво просимо до нас, де навкруги тільки ліс!».

Імператор провів півтори години на нафтових й озокеритових шахтах Борислава. Це було перше і єдине промислове підприємство у всьому краї, що потрапило в ретельно сплановану програму візиту монарха. Нафта з Галичини ставала справою державної ваги.

У Борислав стікалися капіталісти, мрійники і шахраї, вірячи, що саме їм пощастить. За 1909 рік у 30-тисячному Бориславі було продано більше шампанського, ніж у столичному Відні. Саме в Бориславі та Дрогобичі на початку ХХ століття була найвища у краї концентрація паккардів, мерседесів і фіатів на 1 тис. населення.

Ходили легенди про те, як нафтові магнати бажали кататися на санях навіть влітку – і каталися, висипавши на вулиці кілька тонн цукру.

Але місцеві мешканці і робітники жили в справжньому пеклі. Нафту черпали з відкритих колодязів і носили відрами. Працювали по 14 годин на добу. Женцеві за день роботи платили 60-70 крон. Мізерної платні не вистачало навіть на житло. Зазвичай її одразу ввечері пропивали в якійсь із численних корчем. Там же й ночували покотом.

На вулицях Борислава, які хаотично розросталися, тіснилися дерев'яні бараки з двоповерховими ліжками для робітників. Будинки іноді будувалися у безпосередньому сусідстві зі щілинами, що було небезпечно.

У 1908-му блискавка влучила в одну з вишок. Пожежа тліла майже місяць, а дим бачили навіть у Самборі за 50 км. У тому ж році під час буріння свердловини компанії Oil City з глибини 1 км вирвався стовп нафти висотою понад 100 м. Природний фонтан давав 3 тисячі тонн ропи щодня, покриваючи чорною плівкою навколо все живе.

Жахи і злидні міста у час нафтового видобутку описав Іван Франко у творах “Боа констріктор” і “Борислав сміється”.

Інформацію взято із статей Дениса Мандзюка та Ірини Пустиннікової

Від "Локальної історії"

Человек, который из Новосибирска переехал жить в Украину, купил у меня сегодня рисунок кошки по символической цене. Технологию, по которой он умеет находить телефон, понравившегося автора на стоке, он не раскрывает.

Человек, который попросил мой номер телефона, назначил свидание, потом перенес его на другой день, и, с тех пор больше не писал, наверное, канул в лету.

Мне кажется, именно летом лучше всего заводить легкие, ни к чему не обязывающие романы, хоть с детьми детсадовского возраста. Но нарочно заниматься поиском, все же, неохота :--)

Внезапная, из ниоткуда появившаяся, подруга. Бывает, с виду милый человек взрывается радужным фонтаном во время общения. И понимаешь, что это не то, чтобы ты ему открылся таким, что сам себе удивляешься, это он себя и тебя именно сегодня таким открыл :--)

Девушка-психолог, родом из консерватории, с фантастическим приплетом в волосах