Взагалі-то девіз "можемо повторити" може бути властивий тільки людям із внутрішнім устроєм типа "гопник". Якщо ще не доїбався, значить обов'язково доїбусь, ось що цим можна сказати

Що до моїй думки, що простір Землі вміщає в собі безперервну чуттєвість, що повсюди розплиснута сексуальність. То саме люди, або піддаються їй на зустріч, впускають у себе, або вбивають. Хтось постійно вбиває сексуальність, яка є навколо, ззовні, вона відновлюється, а він вбиває знов.

Принаймні, це просто прикольна установка, вправа :--) До речі, працює :--))

Все ж, "Інтернат" Жадана примушує по-іншому дивитись на існування тих, до кого, проти їх волі, пришла війна. Навіть якщо їм байдуже за кого бути. Проходити через непрохідне, йти як попало, проривати собі шлях наосліп, мов кріт. Але дуже швидко, коли зайва мить може коштувати життя. Постійно рухатись, ховатись и знов рухатись. Запах мокрої вовни, безперервна вогкість в усьому, що контактує з повітрям. Холод, бруд, як невід'ємна частина дійсності. Невідомо коли знов почуєш вибухи. Коли знов почнеш бігти. Зараз чи через кілька годин? Забуваєш про комфорт. Аби врятувати себе. Аби добігти і замерти хоч на годину, на ніч. Починаєш мимо волі розуміти за кого ти. І якось поступово вимальовується визначеність того факту, що ті хто приходять встановити назад той прапор, якій був до війни, викликають довіру і спокій. А ті, хто почав усю цю стрілянину, ті вибухи ні. При тих й повурушитись не можеш без остраху, без думки, чи так ти ворушишься чи не так. Від тих аби бути подалі. І тільки боязко мріяти щоб вони забрались взагалі геть. Бути біженцем на власній землі, от що таке війна для тих, хто не просив її. Хто не визначався досі, той визначиться