Очевидно, що якщо ми не збережемо українську культуру під час війни — ми не збережемо Україну. Якщо ми не збережемо фундаментальну науку під час війни — ми не збережемо Україну. Однак очевидно, що зараз пріоритетними мають бути питання безпеки і виживання нації. Треба просто уважно дивитися на бюджет і на всі культурні та наукові потреби, які є в бюджеті, яких немає в бюджеті, щоби потім повернутися до цих орієнтирів. Я не спеціаліст із бюджетування — треба говорити з тими, хто займається ним безпосередньо. Однак орієнтири абсолютно очевидні. І ці орієнтири, звичайно ж, мають бути у бік збереження, я б сказав, спадщини нації та можливості її культурного розвитку в майбутньому.

Тому що абсолютно логічно, що нація, яка виходить із війни без культури, — вона програє цивілізаційне змагання з тим, хто може бути навіть нею переможений. У нас є прекрасні приклади того, як країни, що перемагали у війнах, але не створювали ефективного демократичного ладу і не створювали ефективного, я б сказав, цивілізаційного насамперед надбання, виявлялися у програші перед тими країнами, які програвали, але робили висновки зі свого програшу. У нас є прекрасний приклад держав, які зазнали поразки у Другій світовій війні — це Німеччина, це Японія і це Італія. І є приклад країни, яка перемогла у Другій світовій війні — це Радянський Союз. Але на відміну від світових демократій, Радянський Союз залишився авторитарною країною з кастрованою культурою і наукою, підкореною інтересам військового-політичного комплексу. Це призвело до цивілізаційної катастрофи росіян як нації. Ми зараз із вами є не те що свідками цієї цивілізаційної катастрофи — ми є жертвами цієї цивілізаційної катастрофи. Те, що з нами так не відбулося, — це просто результат 1991 року. Якби ми залишилися разом з росіянами, ми б продовжили гниття і деградацію в подальшому.