Сьогодні я допомогла російськомовному інваліду, в колясці, спускатися по пандусу. Спочатку він звернувся до російськомовного чоловіка якій просто йшов повз. І той почав на російській мові відмовляти: "Ви що самі не можете спуститися по пандусу? Просто берете і спускаєтеся" Тобто поводився як людина недобра і непорядна. Тоді я запитую інваліда українською мовою: "А можу я вам допомогти?". Він мені пояснив, що треба позаду триматися за ручки на спинці і стримувати коляску від надмірно швидкого руху. На поворотах пандусу відчувалося, що мені бракує досвіду керування інвалідними колясками, але, зрештою, я довезла цього чоловіка до тротуару. Він побажав мені "Хорошего дня!" і я йому теж. Робити добрі справи легко і приємно, особливо коли ти здорова людина!

Сегодня я помогла русскоязычному инвалиду, в коляске, спускаться по пандусу. Сначала он обратился к русскоязычному мужчине, который просто шел мимо. И тот начал на русском языке отказывать: "Вы что сами не можете спуститься по пандусу? Просто берете и спускаетесь" То есть вел себя как человек недобрый и непорядочный. Тогда я спрашиваю инвалида на украинском языке: "А могу я вам помочь?" Он мне объяснил, что надо сзади держаться за ручки на спинке и удерживать коляску от чрезмерно быстрого движения. На поворотах пандуса чувствовалось, что мне не хватает опыта управления инвалидными колясками, но в конце концов я довезла этого мужчину до тротуара. Он пожелал мне "Хорошего дня!" и я ему тоже. Делать добрые дела легко и приятно, особенно когда ты здоровый человек!

Тетяна Крижанівська — одна з найяскравіших поетес 80-х з виразним драматичним світовідчуттям. Вона близька до тієї традиції жіночої лірики, яка увиразнена іменем Ірини Жиленко. Але читацькі уподобання і стереотипи — химерна і вбивча річ для літератури. Читають Костенко, одиниці знають Жиленко.

Драматизм відчуттів у Крижанівської не апокаліптичного, а елегійного звучання. І це тим більше дивно, що вона одна із жінок свого покоління, яка впродовж короткого жіночого щастя неодноразово зазнавала втрат найрідніших.


Татьяна Крыжановская – одна из самых ярких поэтес 80-х с выразительным драматическим мироощущением. Она близка той традиции женской лирики, которая выражена именем Ирины Жиленко. Но читательские пристрастия и стереотипы — причудливая и убийственная вещь для литературы. Читают Костенко, единицы знают Жиленко.

Драматизм ощущений у Крыжановского не апокалиптического, а элегического звучания. И это тем более удивительно, что она одна из женщин своего поколения, которая на протяжении короткого женского счастья неоднократно несла потери самых родных.

Душа навчилася мовчати.
І вже не вірить, як колись,
словам легким, шляхетнуватим,
що з губ фальшивих пролились.
Душа навчилася чекати
не день, не місяць і не два.
І, як солдат, стоїть на чатах
при тій любові, що жива.


Душа навчилася любити
без бутафорій і без гриму.
Бо час мине – і тільки плити
із іменами дорогими.

(Тетяна Крижанівська. Біла блискавка. К. 1987)