ТРАВНЕВА БАЛАДА

Травень, а так, понімаєте, холодно.
Так, понімаєте, все навпаки.
А за вікном починається поле
І видно за полем село Бармаки.
В час, коли бідній душі одиноко,
А поряд дорога гурчить об'їздна,
Я плащ одягаю і йду на дорогу -
А може, полегшає, хто його зна...
Дорога так само, як я, неприкаянна,
Дорога мене обтікає, мов каменя,
Байдужа, хоч губи собі прокуси.
Дорога мене приведе до лікарні -
В дощі рожевіють її корпуси.
В мене тут зараз ніхто не вмирає,
Так що й сумління знеболено спить.
В мене тут є санітарочка Рая,
В Раї для мене знайдеться спирт.
Підем гуляти? Рая не проти.
Станем в садочку під деревце.
Віршів читати Рая не просить,
І дуже вдячний Раї за це.
Рая сама говоритиме більше.
Каже:"Наравицця дуже мині
Амириканський писатель Селінджер".
Знаєш, - питає, - такого чи ні?
Я відповім (не те, що подумав).
Пахне мовчання, як шоколад.
Голдена Колфілда постать сутула
Ген у вікні однієї з палат.
Я відчуваю - підходжу до краю,
Вже й бісенята стрибають в очах.
Я обніму санітарочку Раю
Прямо в холодних і мокрих кущах.
Далі вже слів не знаходиться в мові,
Тільки - що ми молоді і живі.
Буде як острів в зеленому морі
Плащ мій, простелений на траві.
Скоро вмирати я ще не збираюсь.
Я ще існую,

бо я ще люблю
милу мою санітарочку Раю
І мокру - під нею - вітчизну мою.
Але таки коли прийде по мене
Баба безноса з косою в руках,
Хай би росли такі темно-зелені,
Мокрі й холодні кущі в головах...

Але в мене були і інші завдання які підходили для енциклопедій :-)

Першодрукар Іван Федоров вважається засновником друкарської справи у Московському царстві. Але через те що з Москви його просто вижили конкуренти-видавці-церковники, він поїхав у Львів, де знайшов сприятливі умови для подальшого розвитку. Міняти назви, топоніми пов'язані з його імям зараз ніхто не збирається точно. На приклад, вулиця Івана Федорова, на якій є чудовий сквер напроти посольств різних країн у Києві.

Він був не тільки друкарем.ю а ще інженером, гравером і ліварником.

Виходячи з геральдичного трактування друкованого знака Федоровича, деякі науковці вважають, що він походить з дрібної західнобілоруської або полісько-підляської шляхти, підписувався родовим гербом Рогоза «Шранява». Існує гіпотеза про народження Івана Федоровича на території сучасного Вілейського району .

У 1532 році, за деякими версіями, здобув ступінь бакалавра Яґеллонського університету, (Краків) — у «промоційній книзі» університету є відповідний запис 1532 року стосовно особи на ім'я Joannes Feodorowicz Moschus

У Львові його стали називати не Федоров, а Федорович. Бо ця версія прізвища була ознакою належності до вищих верств суспільства в Московії. Там таке прізвище могли носити лише дворяни.
У Білорусі й Україні таких обмежень не існувало, і друкар називав себе «Іваном Федоровичем», додаючи до цього пояснення «з Москви», або «москвитин»

Проте саме друкарській справі навчався, напевне, в анонімній друкарні новгородського священика Сильвестра (1553–1563).

 Сукупність художніх прийомів оформлення тексту, розроблена Іваном Федоровим, вплинула на подальше східнослов'янське друкарство. У післямові до «Апостола» 1564 року безпосереднім ініціатором створення друкарні названий цар Іван IV Грозний.

У Москві, разом із Петром Мстиславцем Іван встиг надрукувати кілька книг, потім їх друкарню спалили.

Упродовж 1569–1570 років надруковані Учительне Євангеліє та Псалтир з Часословцем. Обидві книги прикрашені заставками й ініціалами: Євангеліє — геральдичною композицією, Псалтир — двома гравюрами. Передмови написані Іваном Федоровичем і Г. О. Ходкевичем.

Далі Заблудова, Львів, Острог і знов Львів.

Упродовж 1573–1574 років у монастирі св. Онуфрія «друкованє занедбане обновил» (надгробна епітафія на могилі у Львові).

Разом зі своїм сином Гринем Івановичем із Заблудова працював над новим виданням «Апостола», прикрашеним заставками, ініціалами, кінцівками і трьома гравюрами. У післямові розповів про свою друкарську діяльність у Москві й Литві та про переїзд до Львова. Там же в 1574 році надрукував перший східнослов'янський Буквар.

У 1575 році перейшов на службу до воєводи Київського, князя Костянтина Василя Острозького управителем Дерманського монастиря.

Івану Федоровичу, в багатьох справах, допомагав його син. Упродовж 1580–1581 років спільно із сином, Іваном Друкаревичем, видав першу повну слов'янську Біблію з власною післямовою.

Написав передмову до Заблудівського Псалтиря, післямову до Апостола 1564 року, Львівського Апостола і Львівської Абетки. У літературному відношенні найбільший інтерес становить післямова до Львівського Апостола, де Іван Федорович пише про те, що змусило його взятися за нелегку працю друкаря й продовжувати її в найважчих обставинах.

Першим опублікував найдавніші пам'ятники слов'янської літератури: болгарське «Сказаніє о письменах» Чорноризця Храбра (початок X століття) у додатку до Острозької Азбуки й одне зі слів Кирила Туровського (в Учительному Євангелії).

Останні два роки життя провів у роз'їздах. Відомо, що в 1583 році відвідав Краків і Відень, де показував імператорові Рудольфу ІІ свій винахід — багатоствольну гармату зі змінними стволами

Цей динозавр є дуже впізнаваним через подовжену форму черепу, яка плавно переходить в додаток, якій за функцією був подібний на тромбон і міг видавати різні звуки, які були настільки міцні за потужністю що могли долати великі відстані. Проте паразауролоф був травоїдним і геть взагалі не мав засобів захисту від хижих динозаврів.

Коли я малювала паразауролофа, то уявляла що його будуть купувати для енциклопедій

Якось я дзвонила мамі і вона казала, що Рома, на уроці малювання в школі, намалював персонаж із відомої казки, яку вчителька не впізнала, тому поставила йому трійку, через що він засмучений. Потім надіслала мені у вайбер малюнок. На малюнку во всі тридцять п'ять зубів розтягнув посмішку Чеширський кіт. І якійсь фантастичний годинник був в нього за спиною. Дзвоню мамі і кажу, що тільки розумово відстала людина може не впізнати на цьому малюнку Чеширського кота! Потім Ромі: "Сонечко, це сама краща ілюстрація до "Аліси в країні чудес" яку я бачила в житті і твоя вчителька просто не розуміється на ілюстраціях!".

Як виявилося, вчителька того самого радянського формату коли впізнаваними були скоріше Незнайка і Матроскін, а Чеширський кіт якщо і був, то американська посмішка не була його характерною рисою, і вираз очей був іншим