Концерт джазу в НП цього разу був спочатку якимось кволим, наче музики просто на репетиції і слухачів-глядачів наче й нема. Але я здогадуюсь чому. Було ще й таке враження, що глядачи-сулахачи, переважної кількістю жували їжу в більшої ступені ніж слухали музику. Потім все стало на свої місця, особливо коли найбільш завзяті їдці залишили місце концерту, а музиканти продовжили грати джаз и навіть чудово, ближче до кінця.
Насправді, трапилось ось що. Взагалі-то, м'ясо з салатами і ще кілька перемін страв, поглинали, із помітним задоволенням, в залі кафе саме дві пані. Вони сиділи одна напроти одної і робили це. Квітки на джем лежали серед тарілочек, скляних кружок, столових приладів, кошиків з хлібом. Справжній достаток. Одна мала, наче мушка, Тільки подвійне підборіддя видавало в неї любітельку попоїсти, інша, її подруга, висока та товста, без перебільшення, мов монумент сама собі. Коли вона виходила, було відчуття ніби простір звільнився і було зрозуміло, що ти до того не бачив півсцени. Вони між собою майже не розмовляли (дякувати богові) а тільки посміхалися одна одної. Виходив на перший план саксофон, чи клавешні, вони робили ЦЕ із непохитною впевненостю, а, може і відчуттям переваги перед усіма. Товста дівчина поверталась і заповняла собою майже все, без решти. Ще одну таку дівчину цей простір вмістити б вже не зміг. В них обох були червоні сумочки. Маленька, відповідно, та велика. Вони пішли, коли "мушка" із многозначним поглядом постукала по часах, що були в неї на руці. Її велика подруга грайливо підправила окуляри. Вони хутко зникли, залишив після себе гори брудного посуду. Джазу стало одразу куди рухатись, оговталося снуле тремтіння звуків івсе закінчилося добре
Віталій Портников
[Print]
Та сама киянка