Вже два роки як я щаслива, що переїхала жити у Київ! Я відчуваю це особливо коли, виходячи на загальний балкон між ліфтами і сходами, я бачу весь Голосіївський ліс, трошки ВДНГ, натяк на Теремки, а в лісі бачу чудові водойми. В добру погоду це блакитні дзеркала, наче лялькові здалеку. Усвідомлення, що недалеко, справа, є таки архітектурні дива, цілі квартали, що дух захоплює, коли там гуляєш, гріє душу краще за будь який глінтвейн! Особливо яскраво я відчуваю це щастя зараз. Тому що у коханому місті до мене кожен день приїжджає коханий чоловік.

І мені не віриться геть взагалі, що може таке бути, що Маріїнський парк, Липки, або, на приклад, Олеся Гончара будуть топтати смердючі кирзаки російських, путінських, солдатів. Цього не просто не може бути, цього не буде. Я упевнена!