На Київщині повноцінне Дике Поле. В одному лише невеличкому лісі під селом, за яке йдуть бої, нарахував - ЗСУ, НГУ, тероборона, поліція, декілька славетних добробатів, ГУР, СБУ, якісь загадкові спєци з дивними калашматами та просто мутні тіпи зі зброєю.

Вся ця двіжуха невпинно переміщується, вступає в бій та виходить з нього, когось привозять, когось увозять, і всі періодично намагаються намутитись зброєю у ворогів або союзників.

Зв'язку немає ні в кого і ні з ким, єдине командування мішпухи якщо десь і існує, то все одно нічим особливо не командує, координація слабонереалізуєма - варто домовитись з кимось про спільні дії, як через декілька годин знаходиш на його місці іншого.

Ліс систематично піддається істеричним обстрілам противника різного ступеню інтенсивності і успішності, від чого всі розбігаються а потім збігаються заново в нових конфігураціях.

При спробах супротивника зайти в село його знищують, а потім мутні тіпи біжуть під вогнем і збирають трофеї вимазучись в крові. Хтось пре московські каски, хтось фоткає трупи, хтось пише бойові донесення.

На три московські бехи виїхав танк, роздовбав їх і поїхав кудись. Офігівшу піхоту накромсали з трьох боків невстановлені особи. Чий це був танк, де він взявся і куди дівся не зміг відповісти ніхто.

Єдина ідея, яка мов наріжний камінь об'єднує всіх - вбивати.

Це Козаччина. Це той самий вітер з Холодного Яру, в якого відсутній центр координації та постачання - звідки всі ці люди беруться, де вони озброюються і куди діваються не знають навіть вони самі.

В жодній військовій академії світу не вчили як протистояти подібному.

Добро пожаловать в ад.