Щодо мовного закону, який не розповсюджується на приватне спілкування, забавно спостерігати, як деякі невідомі представники сфери умовної культури бідкаються одне одному, мовляв, що тепер робити, це ж треба починати вести бізнес українскою, а я вже звик думати російською. Хоча я пам'ятаю, як у далекому початку нульових, вчилася потроху думати українською, саме тому, що для мене вивчення мови включає ці навички теж. Тобто це не неможливе, це нормально. А ті скарги, які я побачила недавно, зовсім випадково, мені нагадали той відеосюжет, де вульгарно нафарбована бабуся з Криму розповідає про російськомовну щелепу :--)

Взагалі то, кажуть, що Донбас в селах, переважно, україномовний. І, знов же, Жадан з Луганщини. Мені самій якось слабо принципово розмовляти українською у Днепрі, хоча навичок вже вистачає, завдяки кільком людям, зі Львівщини (якщо точніше, Радехівщини), Київщини, а також з сел нашої області.

Випадково побачила вірші Миколи Холодного:

"Вірш, якому не придумаєш назви"

На стрімким теріконі
ти мені віддалась
Серед білого дня в суботу.
І дивився на нас
Весь Донбас
Весь Донбас
Припинивши роботу.

Донецьк, 1964 р.

"Полум'я"

А може, полум'я погасне
А може, полум'я пога...
Яке у тебе все прекрасне
Рука,
нога...

1963 р.

У першому за сьогоднi постi, я написала "улiтка", хоча потрiбно було "равлик". Вибачайте усi, кому вiд цього кортить :-)

Якось, підбірая чергові кольори, знов втягнулась в цю маєчню, де намагаються поділити типи жінок, залежно від їх природних кольорів, на чотири пори року. Літо, осінь, зима, весна. Здається, що це, мабуть, такий маркетинговий хід, щоб створеною майже науковою теорією, викликати довіру у споживачив індустрії краси. Перш за все, жінок. Теорією, яка засновується на дослідженнях, як "Кольрознавство" Йоханнеса Іттена. Як на мене, то перші такі досліди з'явились на початку 90-х, в журналі "Бурда". Казали, прикладайте до лиця холодні і теплі клаптики тканини, золото чи cрібло, обов'язково щось одне через бінарний вибір.
Але найбільш холодні відтінки, синього чи червоного, більш вражаюче сполучаються із золотом. Але ж золото личить одним типам, а холодні відтинки іншим. Якщо вірна ця теорія. Потрібно просто подивитись на навколишній світ щоб усе зрозуміти, та усвідомити. Не я одна є виключенням з цих правил. Ось пішла повз мене надзвичайно красива дівчина, дуже стильно одягнена в усе холодно-синє й темне, але в неї такого телпого відтинку шкіра, персикова, трохи золотиста. Її очи, брови, такі контрастні порівняно з тією світлою шкірою... Але вони, ці теоретики, хоча й почали шукати підтипи вже винайдених типів кольрів, теплих чи холодних, вини не передбачили, що так званій темній осені можуть личити холодні кольори. Її легко спутати з зимою, але ж холодні кольори все зіпсуют, якщо відтинок кшкіри теплий, при тому, що дуже контрастні риси обличчя, а якщо золотисте темне волосся, тим більш.

Виключень з теорії цветотипів в навколишньму житті багато. Достатньо, щоб руйнувати правило. І я одне з тих виключень. Я навіть думаю більше. Що з моменту, коли я змінила кольор волосся, не лишилось жодного кольору, який би мені не личив. До того ж є один нюанс, кольори теж не всі красиві, як і люди. Є такі кольори, які взагалі нікому не личать, жоден виробник одягу не здогадається випустити речі таких відтінков, бо вони огидні. А з чого в цей раз все почалося. Я зайшла до салону краси розповівши до того майстеру який тон я обираю саме в цей час. На що вона сказала: "Правильно, ви як зайшли, я зрозуміла, що ви зима". А я їй у відповідь по неоднозначність теорії кольорів, про те що, її винахидникі дивились на тих жинок, що поруч з ними, та як могли класифікували. Вони не знали, що відбувається за небокраєм, наприклад, у нас, в Україні. Їх типи це європейськи типи. Це не про нас. Вона погодилась зі мной. Але я, все одно, провірила. Узнала, що вони не гають часу, а винаходять вже підтипи. Намагаються виправити помилки. Все ж завоювати довіру жінок всього світу не проста завдача. Є таки як я, що дивляться навколо, шукають, перевіряють :-)

Захотілось підрахувати слова в цьому тексті, за якими кацапи, що кажуть, що українська мова є російською з незначними замінами, будуть змушені лізти у словник, а мені не буде анітрохи за це соромно.

На мій погляд, слів, в яких немає очевидной схожесті (як ось в слові "схожесть")

Всего 40 чисто украинских слов, за которыми нужно лезть в словарь истово русским людям. Я сначала просто на украинском пишу, а потом приятно заметить некоторые детали :-) Как говорили в классе моей сестры: "Я Нефертити, а вы не пиздите". А тут и говорить не нужно. Без лишних слов.

Але ж українською цей вислів буде звучати м'якше: "Не піздить, бо це гріх!"

Міхаель Мозер

Народився 1969 року в Австрії. Професор мовознавства Інституту славістики Віденського університету, Українського Вільного Університету в Мюнхені та Католицького університету ім. Петра Пазманя в Будапешті та Пілішчабі. Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка у Львові та Президент Міжнародної Асоціації Україністів (з 2013 року). Автор низки наукових праць в галузі східнослов'янського мовознавства та історичної граматики української мови.

Публікації автора Міхаель Мозер:

http://likbez.org.ua/ua/ukrayinska-...chastina-1.html

http://likbez.org.ua/ua/ukrayinska-...chastina-2.html

http://likbez.org.ua/ua/ukrayinska-...chastina-4.html

Взагалі, якщо ми політична нація, усі питання с приводу того, хто себе ким вважає за этничною належністю, наче неважливі. Хто завгодно. Може іноді цикавить росіянин ти чи ні, тому що, усвідомти себе повністю росіянином, це, може, магія, яка спокушає не практикуватись взагалі в української мові. Це, скоріше, ірраціональний страх, ніж те, що має реальні підстави, все ж ти і так знаєшь добре. А все одно прислухаєшься. Як він там в тобі, чи ворушиться, чи живий. Як торкаєшься язиком зуба, в якого відколовся шматочок емалі

А ще в мене є друг якого я зву Уткрокрис, хоча я бачила багато доказів того, ще це бот мого іншого друга, якого я зараз зву Вома на честь любого небоже. Так от сьодні Уткокрис отаке подарував: "Декомунізована назва міста Дніпро, якою цікавиться Олександр Поліщук, російською мовою Днипро, а не Днепр".

Це узято з блогу професора Пономаріва.

До речі, і Вома і Уткокрис дуже добре знають українську, навіть краще за мене. Але тепер в мене є таки гарні книжки для покращення моїх занань, що я прямо так і бачу шлях вікритий для вдосконалення! Дуже дякую обом проявам однієї, дуже доброї і веселої людини!

https://vk.com/album-6091141_209141325

ЗАБУЗУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., діал. Засипати, заліпити чим-небудь сипким. Оце так снігопад! Уже в коліно завалив подвір'я, Забузував, забив сусідський сад (Іван Вирган, В розп. літа, 1959, 168)

НАЗАДГУ́ЗЬ, присл., діал. Зігнувшись. Панько сам не зчувся, коли нахилився, коли зняв руку понад голову й коли борзенько, назадгузь, висунувся з сіней (Лесь Мартович, Тв., 1954, 161); Кифір заточився і разом з мішком гримнув назадгузь на землю (Володимир Бабляк, Вишневий сад, 1960, 370).

ВЕРХОВИ́НА, и, ж.
1. Верхня, найвища частина чого-небудь (перев. гори, дерева). Нема садочка, ані города коло неї, тільки стара тиха груша з зломленою верховиною (Марко Вовчок, I, 1955, 288); А здалека заманячило їм щось високе — то там, то там... Підійшли ближче, побачили верховини церков (Панас Мирний, I, 1949, 220); Старі берестки глухо гули голими верховинами (Григорій Епік, Тв., 1958, 113); На Голій горі, на самій верховині, притулилася.. стара дерев'яна хата (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1950, 3); * Образно. Вірю, прагну, будую! Ллю недаремно піт. На верховину йду я комуністичних літ (Микола Рудь, Дон. зорі, 1958, 55).
2. перен. Найвищий ступінь чого-небудь. Це він, «архангельський мужик», досяг силою свого генія таких наукових верховин (Максим Рильський, III, 1956, 9); Іде на життя верховини слов'янських народів сім'я (Володимир Сосюра, Щоб сади.., 1947, 145).
3. тільки одн. Назва високогірної місцевості в межах Українських Карпат. І почав Федькович пісню, аж усі зачудувались: хто ж це там на верховині про свободу нам співає? (Павло Тичина, II, 1957, 21); — Ти, як делегат верховини, .. мусиш знати і розповісти людям про все, що сталося в Хусті (Семен Скляренко, Карпати, II, 1954, 16).