А ще "Тореодори з Васюківки"!

.

Особливо коли там відпочиваєш

Починається спека і буває що сидіти з мангалом біля річки є кращім варіантом за прогулянку по асфальту. От і ми вирушили з друзями до притоків Дніпра. Туди де колись раніше ловили рибу. Крім м'ясних заготовок для смаження ми взяли вже готові страви і напої за смаком. І хоча спочатку думки про те хто де хоче засмагати, а хто сидіти за столиком розділялися, але згодом Наталка прийняла думку більшості, хоч і не без проявів протесту. Вони нам розповіли про відпочинок в Закарпатті, ми їм про наши ідеї на майбутнє. Якось неспішно зліпилася думка про поїздку до Кончи Заспи з палатками. І тепер нам, за планом, треба купити палатку.

Людей було море. Але між кожною групкою все ж відчувався достатній простір. Діти пищали, грали у бадмінгтон флюоресцентними ракетками. Десь, на щастя, в далені, співали карооке, причому виключно жіночім колективом. Але й ми були хороші і, під кінець, порадували навколишніх людей коломийками. Як почали збиратися, Наталка заявила що вона залишається. Бо їй треба "заземлитися". Тільки відвернулися, а її нема. Лише дівчата з сусідньої компанії підказали напрямок в якому вона знаходиться. Прямо там, в траві, де вона хотіла полежати від початку, як ми прийшли. Її чоловік Сергій, якійсь час її переконував йти з нами, відчувався спротив, але якось вони домовилися, з рештою і вона пішла до нас.

По дорозі до дому купили морозива. Я, у своєму схудненні, зупинилася на певній позначці. І останнє коло спокус не пускає мене до остаточної мети. Але я, хоч і прагну досконалості, все ж віддаю перевагу відчуттю кайфу. І вибачаю недосконалості моїм близьким і друзям. Бо, коли живеш тут і зараз, хочеш прожити саме цю мить як найкраще, а мета почекає :-)))

Чергові докази брехловості росіян

Як виглядав коли навчався а Академії Оборони України :-)

Але саме зараз він як раз та людина яка є беззаперечним авторитетом для всіх українців і не засвітився жодного разу в компроментуючих історіях

А тим часом мій молодший племінник разом з друзями косплеїть супергероїв! Наш Лео черепашка-ніндзя і, як розповідала моя сестра, вони, час від часу, б'ються між собою, але все одно почуваються одним хлоп'ячим товариством :-))

Які імперії такі і президенти

Я взагалі конкурсами краси не цікавлюся. Не тому що я байдужа до краси, а тому що я впевнена що всі учасниці красиві плюс мінус, а обирає жюри на свій смак. Взагалі людська краса це цікаво як цікава краса природи чи взагалі світу тварин. Як казав Подерев'янський, оцінюючи красу не треба відштовхуватися від антропоморфності. Але у зв'язку з останнім конкурсом краси був відомий випадок, скандал, який мене зацікавив. Міс росія Ганна Лінникова так образилася що не пройшла у финал, що дефілюючи по сцені у останній раз, показала фак. Взагалі прекрасна дівчина має бути мов метелик чи квітка, тендітна, вихована і ніжна. Але тут трошки вийшов розрив шаблонів. То я найшла видео конкурсу і фото конкурсанток.

Коли був вихід-вітання вийшло просто щось не дуже виразне. І менше на зріст і в цілому, на фоні решти конкурсанток якось виглядала заурядно. Ті карколомно красиві, винятково, а товстенький писочок міс Хрю, просто хіба що світився нахабством. У всіх очі величезні, дуже виразні, а вона якось такось. Це перше що я встигла роздивитися. Зате понтів і, ще раз, нахабства повний тазик. Так, Вікторія Апанасенко вибула з конкурсу раніше за міс Хрю, але міс Україна є жінка неземної краси як і всі конкурсантки цього заходу.

На момент перемоги конкурсу краси в росії Ганна Лінникова була дійсно особливою, але з тих пір трошки поправилася і якось потьмяніла. Вікторія Апанасенко теж спочатку була найкрасивішою, а потім трошки перестаралася із контурною пластикою, набула ніби, злегка, ефекту втоми на обличчі, але все одно залишилася яскравою і неземною жінкою. Але тільки Ганна Лінникова, вибуваючи з конкурсу, показала фак. Як би вона могла, то плюнула б у жюрі, але це було б вже хуліганка, і її б заарештували. Тому отак. Звісно, Ганночка ж королевна і снігуронька, а вся решта попелюшки замурзані. І те що вона бігала у часі між виступами за нашою Вікою, нав'язливо, і я упевнена, з неприємним виразом обличчя, як на фото в імператорському костюмі, просто останній штрих в цій історії.

На останнє я хочу показати як Віка охоче фотається із місс Всесвіт, яка є дійсно, насправді, місс Всесвіт :-)

Попри те що пвк "вагнер" старанно підсилюють елітними підрозділами ЗС рф, ЗСУ продовжують знищувати тварюк. І просування в центр Бахмута, у перше за багато місяців, орків суттєво не змінює картину.

Десь у позаминулому році мені знов почав писати Р. На даний момент, він вирішив усі проблеми із психологом, але для того щоб почати стосунки заново вже було пізно. І хоча ми можемо бути зараз із ним лише друзями, я не припинила пишатися Р. і захоплюватися. Тим більш він, від початку війни, одразу пішов у тероборону. Як і раніше, виповнює дуже важливі завдання із програмним забезпеченням для ЗСУ. Людина мала круту посаду в IT, достатній дохід щоб покинути Україну і розпочати нове життя де завгодно, але він не хоче.

В інтернеті багато фото бійців ЗСУ із котиками. І хлопців і дівчат. Щось подібне є і у Р. Він теж любить котиків і в нього також є фронтовий чотирилапий друг. З Днем народження я його не забула привітати :-)

В кінці експозиції, в останньому залі, була локація для фото і реквізит. Оскільки я була у спортивній жилетці, то обирати капелюх із декором було б не те. Тому обрала віночок часів прерафаелітів :-) І хромовані кульки, біля арсенальної, теж здалися такі класні! :-)

інколи робимо реалістичні композиції із вже готових малюнків. Зараз треба зробити з коктейлей, тропичного листя, моря, неба і окремо є набір з тінями. Але це все різного ступеня реалізму. Якщо небо і коктейлі це одне, то море і листя вже інше. Трохи лячно, але Славік каже що все буде добре. Мені так пощастило з ним, це щось! А ще він мені інколи фото своїх котиків присилає :-)))

Вчора несподівано у Києві перекрили всі шляхи у центрі і раптом стало відомо що джинсовоокий Джо у Києві! :-) Джо Байден відвідує Київ у шосте, але у перше у якості президента. Він каже що Київ підкорив його серце! О, так саме як і моє :-) Зі щирою, по-справжньому американською посмішкою і у ковбойських окулярах він дав зрозуміти світові що Україна переможе в будь якому випадку. Я в захваті! Навіть в поважному віці прекрасний Байден на фоні не менш прекрасного Михайлівського собору, неймовірне щось! :-))

Пропагандони вже верещать, що якби хтіли, то Байдена б захуярили, але ж хто ж тоді прийде замість нього?!! Ще гірші нацисти...:-))) Але ж фішка у тому що небо над Києвом було повністю закрите американською авіацією. Але чого ж тільки не спіздиш, аби справити враження на тупу і zzомбовану аудиторію вірнопідданих...

Віталій Портников:

Візит президента Сполучених Штатів до Києва - це не просто політичний сигнал, який має продемонструвати, що вільний світ продовжує підтримувати Україну через рік після початку масштабної російської агресії
Це, поза всяким сумнівом, історична подія. Ніколи ще президент Сполучених Штатів не приїжджав до охопленої війною країни, вся територія якої може опинитися під ударом авіації та ракет супротивника. Ніколи ще протокольні церемонії не відбувалися під звуки сирен повітряної тривоги.

Тому якщо це і сигнал, так сигнал непохитності. Сигнал непохитності українського народу, сигнал непохитності вільного світу і сигнал непохитності самого американського президента. Можна лише уявити, скільки перешкод йому треба було подолати, щоби провести такий візит. Адже американський президент – не монарх і не диктатор, а лідер республіки. Республіки, у якій існують свої правила та критерії безпеки для перших осіб. Можете навіть не сумніватися, що ці критерії безпеки спочатку навіть не передбачали можливості такого візиту. Тож Джозеф Байден ще раз продемонстрував, що є політиком із приголомшливим почуттям історичної перспективи.

Якщо повернутися до теми політичних сигналів, цей візит можна прочитати і як чітке розуміння президентом та його співробітниками того факту, що Росія не може перемогти. Якби існували сумніви, Байден просто не з'явився б у Києві.
Саме тому його приїзд є підтвердженням того, у що вірить кожен українець: Україна не може програти. І тому, що на протистояння агресії налаштовано все українське суспільство і тому, що на боці України весь цивілізований світ. Приїздом до Києва Джозеф Байден вкотре продемонстрував, що саме поставлено на карту у цій великій боротьбі демократій та диктатур.

У квартирі під нашою дитина вчиться грати на кількох музичних інструментах. Точно на фоно і на трубі, а ще, здається, на скрипці. Коли ми тільки переїхали, дитина часто помилялася, збивалася і просто грала гамми. Що цікаво, мене це взагалі не дратувало. Так само як мою бабцю не дратувало коли я займалася музикою на піаніно. Я тоді не розуміла як це, не дратує така мешанина звуків. Коли тільки не вистачає щоб підійшла собака почала підвивати щоб був повний триндець для нервовою системи :-) А тепер відчуваю на собі. Якось нормально і все. Я уявляю маленькі дитячі ручки, як вона старається з усіх сил зробити добре і мені абсолютно комфортно! Я ніколи її не бачила, не знаю це хлопчик чи дівчинка, але зараз вже чути що вона грає дуже красиві твори від початку і до кінця, тобто вже робить успіхи. Останнім часом щось таке сумне і знайоме. Можливо, Гайдн чи Бетховен, не можу сказати напевне. Це така своєрідна акустична краса, бо грає ще трохи невпевнено. А на трубі завжди грає гимн України! :-)

А на фото дівчинка яке живе у сусідньому будинку. Казкова білявка, корінна киянка Саша. Ми недавно приходили у гості до неї і її батьків, а Саші подарували планшетик для малювання. Не тому що в неї День народження, а просто так :-) Бо вона завжди радіє коли ми приходимо. Планшетик має кнопочку, яка стирає малюнок і можна наносити новий. В дівчинки багато гарних іграшок, але зараз її улюблена іграшка цей планшетик, вона малює цілими днями :-))) Ще показувала нам що вміє робити на шведській гірці, як вміє грати у м'яч і взагалі яка вона класна! :-)) Диво-пищка!

Нашому сонечку Ромчику недавно виповнилося дев'ять рочків. Коли я ще запитувала що він хоче на День народження, він відповів що хоче машинку Лего. Я довго обирала, дивилася в різних магазинах, довго думала, який конструктор буде ефектніше виглядати, але в решті решт найшла такий що з нього можна зібрати крім однієї машинки ще одну і літачок. Коли він зібрав повністю офігенне гоночне авто, то набрав мене, подякував, сказав що йому дуже подобається, що машинка дійсна дуже кльова і що я дуже хороша тьотя Юля і що він мене любить! :-)))

Ще недавно плекали крихітку-пупсика разом з сестрою, а тепер вже дев'ять рочків! І я радію кожен раз коли чую його телефоном. В нашій сім'ї завжди люблять більше молодших дітей, тому я люблю старшого племінника більше за його маму :-)

Взагалі мене тут, у Києві, люблять всі діти друзів Сережі і його син, бо ми із ними тусуємося зазвичай дуже файно!

Число жертв від влучання балістичної ракети у Дніпрі продовжує зрозстати. Вже 5 з них діти

В наслідок ракетної атаки по Дніпру повністю зруйновани два під'їзди багатоповерхівки в житловому масиві "Перемога". Число загиблих вже сягає понад 30. Зокрема дві дитини. Людей продовжують діставати з під завалів. Загинули дві подруги, яки просто йшли повз. Мати з двома дітьми так і не дочекалась свого чоловіка біля будинку. Найбільш щемливим є фото де 23-річна дівчина сидить на уламках свого житла, очікуючи рятівників, проте раніше вона отримала повідомлення про загибель свого хлопця на фронті. Особливо щемливим є фото 15-річної Марії Лебідь, яка вже 15-ти річна назавжди.

Ще кацапські ЗМІ розповсюджують брехню про те, ще це у наслідок роботи нашої ППО ракета впала на житловий будинок. Після того як наша Люся Арестович, яку вже давно ніхто не слухає з адекватних і думаючих людей, ляпнул дурню, потім наполягав що це лише припущення. Вони разгоняли б брехню і так, але ж тут такий привід! Хоча й в Україні поки що немає засобів збиття балістичних ракет.

Чи я плакала коли про це дізналася, так я плакала. Хоча я зазвичай не плачу ніколи. В Дніпрі оголошені дні жалоби. Плакали українці, більшість. Багато хто. За наші сльози, за наші страждання, кожна мразота відповість, я в цьому не сумніваюся. Вже складений перелік кацапів які брали участь безпосередньо. Але реакція, так би мовити, звичайних росіян така що вони від цього кайфують, аплодують радісно в огидні липкі долошки, це для них цілком виправдане влучання ракети.

Що ще раз доводить, що вони не є людьми, інший вид гомінід. Як гамадрили, чи ще якісь мавпи. Самі злі і огидні, потвори

Російській добровольчий корпус у складі ЗСУ, взагалі то не стільки переймається суверенітетом України, скільки їм не подобається шо путін хоче примусити людей різних етносів вважати себе росіянами. На відміну від української політичної нації, де все з доброї волі, російська політична нація більше нацистського зразку і саме ті культури, які не є росіянськими, мають припинити існування в примусовому порядку. Коротше, за Україну, зараз, воюють, у тому числі хлопці, яким потрібна інша росія, вони просто фашисти іншого виду, не такі як прихильники путіна. Хочуть щоб "росcия для русских, москва для москвичей" та все таке інше. Нам, українцям, власно кажучи, байдуже що відбуватиметься в середині росії через 10 років, аби б вона від нас відчипилася і не мала змоги більше лізти взагалі. Ми, на відміну від крисіян, не переймаємося справами іншої суверенної держави так як вони переймаються нашими справами. Просто хочемо щоб від'їбалися і все. Тому нам підходить це угрупування хлопців з росії і їх допомога на фронті.

«З самого початку Корпус був групою друзів, знайомих тощо. Колись ми сиділи й аналізували: в Україні є велика кількість білоруських добробатів, британських, чеченських тощо. А чому немає жодного російського? Так і прийшла ідея об'єднатися в один підрозділ, зібрати у ньому хлопців, розкиданих по інших підрозділах. Зараз ми, мабуть, єдиний підрозділ, що складається з росіян. Проте це не лише етнічні росіяни, а й загалом вихідці з Росії. Просто з тими, хто опинився в Україні через боротьбу з кремлівським режимом нам легше знайти спільну мову, через спільну, так би мовити, «профдеформацію, – розповідає боєць із позивним Рекс. – За ідеологічним вектором ми дотримуємося правоконсервативних поглядів, які ще називають націоналістичними. Для нас важлива різниця між визначеннями «русский» та «россиянин». Ми бачимо, як кремлівський режим намагається всіх громадян Росії «зліпити» у нову політичну націю, зокрема й бурятів, чеченців, дагестанців, калмиків, під тезою «усі вони – росіяни».

У Корпусі зазначають, що ніхто з їхніх бійців у полон ще не потрапляв. На цей випадок у кожного є граната.

https://glavcom.ua/publications/naj...lwrx_e2O3pXWjJ4

Є ще такий видатний персонаж як Ілля Богданов, колишній офіцер фсб. Він вже звик до уваги преси і з задоволенням розповідає свої власні військові історії. Воює в нас з 2014. І досі живий і не ушкоджений, посміхається :-)

42 тисячі жінок наразі несуть службу в українській армії.
Українські захисниці, які боронять Україну на передовій, взяли участь у фотосесії під назвою "Жінки на фронті".
Знімання організував глянець ELLE. Зазначимо, що 42 тисячі жінок наразі несуть службу в українській армії і на рівні з чоловіками захищають нашу країну на фронті.

Сама відома зараз, мабуть, снайперка Євгенія Емеральд. Крім того що вона просто красуня і яскрава особистість, про яку прикольно робити репортажі, вона ще й продовжувала воювати на фронті коли вже знала що вагітна. Зараз її вже переводять для роботи в тилу після її весілля. Євгенія одружилася з одним з бійців ЗСУ :-) Всією країною їм бажали щастя! І я теж.

Взагалі наші жінки сміливі, мужні, хоча й жіночні і дуже красиві! І чим ми гірше за Цахал?

В Херсоні два дні йшли народні гуляння і навіть нічна дискотека!:-))) Повернули залізничне сполучення, пошту, пенсії, телебачення і радіо. Везуть фури з гумдопомогою. Дійсно святкували "повернення свободи" :-) Разом із ними святкували у Києві і Вільнюсі. З визволенням від окупантів привітала зокрема прем'єрка Естонії.

Марк Хемілл (Люк Скайуокер) купив 500 дронів і передав Україні. і це лише невелика частина допомоги від відомих діячів культури всього світу.

В Києві і в Бородянці з'явилися графіті за манерою дуже схожі на Бенксі. Спочатку мистецтвознавці зробили висновок що це дійсно його робота. Пізніше він сам підтвердив що це саме так.

З рашки пішов вже навіть Дісней. Закрив свій офіс, працівників звільнено. Залишилося провести останні дії перед остаточною зупинкою діяльності у рашці.

І не витримав навіть одвічний друг росії Жерар Депардьє. Видно набридло жити у Саранську і скрепи йому вже ні до чого. Валить звідти і він. "Последний негритенок вздохнул устало, повесился и никого не стало"

Є дії, є наслідки. Тварі, яких оточили під Лиманом вже відповіли сповна. Кацапам по приколу вбивати. Цей вибух ракети х-22, ціною у мільйон доларів, ніяк не міг вплинути на хід війни. цей вистріл був лише для того щоб залякати мирне населення, але крім ще більшої ненависті кацапи нічого не добилися. Кацапам байдуже кого вбивати, дітей, дорослих чи тварин. Тому що вони гірше за тварин. Щоб ракета влучила туди куди треба, потрібно витрачати час, на розвідку, на уточнення розташування об'єктів, на багато чого ще, але ж оркам ніколи, їм треба скоріше закидати як попало, щоб потім звітувати перед населенням на федеральних каналах, ось, дивиться, закидали, ми молодці.


Двадцять дев'ятого вересня в Дніпрі пролунав вибух. В приватному секторі був знищений будинок, в якому мешкала сім'я. Російська ракета їх "врятувала" раз і назавжди. Унаслідок обстрілу загинули чотири людини, серед яких дві дитини, сім і вісім років.

Та це не просто статистика. Їх можна назвати поіменно. Це три покоління однієї родини: бабуся Алла, мама Наталя, дочка Василиса та хлопчик Іван. А ще маленький песик Джек.

За словами мера, після початку війни жителька Дніпра Наталя вирішила перевезти своїх двох діточок з проспекту Поля в безпечніше місце, як їй тоді здалось, — у приватний сектор до бабусі.

Але сьогодні до їхнього будинку прилетіла російська ракета, утворивши вирву приблизно вісім на десять метрів.

Люди буквально випарувалися. Ні. Я буду відвертим до кінця. Дехто не просто випарувався. Їх знайшли у сусідів на дахах. На сусідніх вулицях.

А коли приїхали рятувальники, на руїнах сидів старий пес Крим. І вив, — поділився Філатов.

"Пусть Боженька отдохнёт".
Borys Filatov, городской голова (мэр) Днепра:
"Я не знаю с чего начать.
Пишу, а мысли путаются.
…
Сегодня я увидел Ад изнутри.
Иногда нам кажется, что война рядом, но нас не касается.
Или касается, но пройдёт мимо.
Я расскажу вам сегодняшнюю историю.
То, что случилось на соседней с нами улице.
…
Историю несправедливости и богооставленности.
Историю фатума, который довлеет над нашей жизнью.
Историю, перед которой меркнут трагедии Эсхила.
…
Жила-была семья.
Когда началась война, то мама решила перевезти малышей с проспекта Поля в более безопасное место.
В частный сектор. К бабушке.
…
Сегодня в их дом прилетела русская ракета.
Воронка, которую вы все видели на фотографиях примерно 8 на 10 метров.
Люди буквально испарились. Бабушка Алла, мама Наташа, дочка Василиса и мальчик Иван.
И маленькая собачка Джек.
Нет. Я буду откровенен до конца. Некоторые не просто испарились.
Их нашли у соседей на крышах.
На соседних улицах.
А когда приехали спасатели, то на развалинах сидел старый пёс Крым.
И выл.
А потом приехали коммунальщики.
И увезли собаку, оглохшую, ослепшую и контуженную, в КП «Зооконтроль» и там городские ветеринары колют пса сердечными препаратами, чтобы нормализовать.
А по итогу приехал отец.
Он служит в ЗСУ. Под Лиманом.
Можно я дальше не буду продолжать?
Я видел все собственными глазами.
…
Я хочу только одного.
Чтобы те, твари, которых наши окружают под Лиманом - ответили за все сполна.
Не нужно писать про Божью кару.
Пусть Боженька отдохнёт.
Только сила нашей мести имеет значение.
…
А ещё я хочу, чтобы они все висели на деревьях.
Как этот колпак от соседской «Мазды», которой силой взрыва закинуло на обгорелое дерево…
Лють."
29.09.2022. 21 век. Украина. Днепр.