Мама рассказывала, что в г. Лисичанск, где живет моя тётя, ее сестра, от сепаратистских настроений в прежнем объёме не осталось и следа. Тем немногим, кто все еще сохраняет сепаратистские настроения говорят, чтобы они убирались из города

Когда мы ехали на такси в аэропорт по ночному Тбилиси. И я пыталась захватить взглядом как можно больше, прощаясь, надеясь, что не навсегда. Воображение начало создавать попутно образы, совсем недавние воспоминания о путешествии. Вот на ночные улицы наложился образ сияющего в темноте храма Семеба.
Вот из всех увиденных впечатлений сложился образ Деды Джорджия, которая ласково смотрит на все вокруг и как будто золотой пылью заполняет воздух ее доброта.

И вдруг... Я внезапно вспомнила фотокадры из дневника Аркадия Бабченко. Вот эти:

http://starshinazapasa.livejournal....0.html#comments

Вот так вот поступали жители ОЧЕНЬвеликой империи с моей дорогой Грузией.

В детстве, когда я еще не умела читать, мне читали сказки мои родители. Разные, но была и книга "Урфин Джюс и его деревянные солдаты". Архетип зла воплощается в жизни как угодно, но иногда особенно большими сгустками. Сгустки персонализируются, из них формируются монстры мировых масштабов. Такие как, например, Гитлер. Зло, как известно, никогда не перед чем само не останавливается. Его нужно остановить. Оно должно быть наказано. Есть исполнители, простые деревянные солдаты. Есть тот, кто задумал зло и осуществляет их руками.

И еще. Были в истории персы, которые воевали за своего царя. А были греки, которые воевали из любви к Родине. Из любви к Родине они ее защищали, жертвуя своей жизнью.
Вы ЧУВСТВУЕТЕ разницу?

Я знов переконалась, що особливо люблю Андріївський узвіз:-)

З середньої зупинки фунікульору на Мтацмінді







З фортеці Нарікала.



Вид з Нарікали на тбіліський ботсад. Туди ми, нажаль, не встигли. Але, стоячи пізно увечері на терасі Віфлєємського кварталу, довго мовчки приголомшливо спостерігали за водограєм, що струменів униз з ботсаду до маленької, але галасливої річки, що обгинала скали, витіювато прямуючи до Абанотубані. Чи варто казати, що це було справді дивовижне видовище?

Окрім чарівних начебто "неправильних" вулиць старого центру, були ще таки приклади архітектури як проспект Руствеллі, та район розташований прямо на Мтацмінді. А ще, звісно ж, Віфлєємський квартал біля Анутобані, на схилі гори під Нарікалою. Та ще Набережна по іншій, відносно нас, бік Мткварі.
"Пташині" будиночки, розташовані на самому краю скель. Це фірмена фішка Грузії:-) Що можно сказати ще, загалом про всі, вони не одноповерхові.

Грузинська архитектура спроможна утримуватись у межах єдиного стилю, але в неї достатньо фантазїї, щом бути дуже різною. Але, незважаючи не на що, місто має єдиний архитектурний облік, який розробляли справжні майстри.

Будь це холодно-презентабельний класицизм або модерн, чи в чистом вигляді фольклорне рішення споруди, це ніколи не буде виглядати мляво, або нудно.
Але й відвертого несмаку непобачите. Хоча це все будували люди дуже емоційні від природи, але чомусь, о диво, нема такого щоб було видно, що щось зляпане на скору руку аби скоріше похизуватись. Недоладного немає.

Так, нерідко деінде проглядає бідність. Но майже в усьому відчувається, як кажуть "душа". Душа, та натхнення.

Ті дні, яки ми лишили на Тбілісі, видалися дуже похмурі, на відміну від тих, що були до того.
Тому фото як і у попередній подорожі, рік тому, теж не дуже багато, хоча й більше ніж тоді:-)

Доречи ще, ми жили в цей раз в самому серці старого міста. Хай це серце завжди б'ється так же щиро і ладно!

Проспект Бараташвілі



Невідомий музикант:-) Він начебто грає тихий прікольний джаз. Дуже доречний, як на мене, коли йдеш по проспекту Руставелі

Трохи Жинвалі та Успенської церкви

.

Ми якось майже випадково опинились разом, утрьох, на тій стежці, що вела на вершину гори, що розташована за Лаврой Давіда.

http://travelgeorgia.ru/234/

Тобто ми, з Пищкою ще не дуже усвідомлювали куди саме ми йдем, достатньо надивившись на дуже красиву архитектуру монастиру. Мені хотілось хоча б просто піднятись вище, щоб зверху робити знимки цих чудових башточок с червоними дахами.

Але вийшло все інакше. Незнайомий хлопець пійшов на рівні з нами, а потім далі. Ми щось спитали, він відповів, а потім з'ясувалось, що якщо піднятись на вершину гори, та трохи пошукати по інший бік, то можно знайти фрески у печерах, в яких раніше жили ченці цьго монастиру. Вони й зараз частково живуть у печерах, але то було інше, покинуте, давнє.

Він запропонував йти туди разом. Він там вже був раніше і краще знав шляхи. Ми погодились, та рушили далі.

Було чудово бачити з самого верху гори Азербайджанську низіну. А, як я дізналась вже потім, ще й гори аж з самої Арменії. Справжнє диво світоповітряних ефектів: гори начебто понад хмарками.
Йти далі було вже ризиковано. І не тільки тому, що ми йшли прямісенько по кордону з Азербайджаном, але й був дуже складний рельєф, і ще гори різко уходили униз на багато десятків метрів. В кінці дуже раділи, що не впали униз:-) Данил нам дуже допомогав не впасти. А в якусь мить тягнув спочатки мене, а потім Пищку по високий прямій каменюці к печері. Він дуже спритний та тренований, вже декилька разів тут був раніше. Доречи. Ця чудова людина з Москви. Але він багато вже де встиг побувати, навіть у Європі.

Було надзвичайно добре відпочивати на хребті гори, спостерігая за тим як сонце теплим кольором спокійно лискоче все навколо. Ми щось таке говорили про свободу та інше:-)
Фрески цікаві, ледве помітні, але й частково яскраві, бо деякі кольори збереглись.
Так іще над нами деякий час кружили орли, мабуть сподівались, що ми таки впадем, але дзюськи їм, як потім виявилось:-))

Щось ми трошки, коли поверталися назад, перетерли за Україну та Росію. Данил був налаштований дуже мирно, але коли говорив про те, що ми один народ, я, все ж, не стала мовчати. Він не со зла точно, я чудово разумію. Жодної спроби козліть, чи знущатись з нашої неньки. І тема сама собой перейшла на інше. За що йому велике спасибі!:-)

Взагалі дуже світла особистість. Може тому, що ще досить юна, але дай йому Бог, щоб він таким й залишався.

Я згадала як в моєму юнацтві було прийнято знимати з руки фєнєчку та дарувати тому, хто спонтанно виникнувши у твоєму житті, а потім, можливо, так же раптово зникнувши, дарував тобі якесь благо, швидше за все, нематеріальне. Тобто добро, напевне.
Обмінявшись номерами телефонів, попрощались. Хтозна чи зустрінемось ще, але отак от.
Коли вже темніло, та ми по складних дорогах їхали до Тбілісі. Сама собой згадалась давно забута пісня. Ось деяки рідки з неї:

"Я ранен светлой стрелой стрелой
Меня не излечат
Я ранен в сердце, чего мне желать еще.
И, может быть, я был слеп.
Может быть, это не так
Но я знаю что ждет перед самым концом пути...
Серебро Господа моего..."





upd: Я ще згадала, що напочатку нашого спілкування, він спитав, чи безпечно подорожувати в Україні з російским паспортом. Та ми пояснили, начебто переконливо, що якщо він не схожий на того, кто прагне бути військовим, тобто найманцем, то нихто не буде ані перешкоджати його пересуванням всередені нашої країни, ані, тим більш, намагатись його образити. Тобто саме для такого як він, цілком безпечно. Данил зрадів цьому, сказав, що спробує поїхати і туди теж:-)

Коли я побачила Мцхету, мені навіть здалося, що вона краща за Сигнахі. Тому що більш дороблена, більш вдосконалена у доброму сенсі. Одночасно і одна колірна гамма і різноманіття рішень в межах одного архитектурного стилю. Такої досконалої єдності будівлі та інших форм у місті я не бачила ніде! Відчувалось, що це гра одного автора. Дуже добра.

А ще досконалі, меж тим, пропорції Джварі. А ще можливість бачити с тераси Джварі як Мткварі впадає в Арагві. Навіть під дощем це виглядає надзвічайно красиво!:-)

.

.

З Телаві





З Сигнахі









читать подробнее

Я чудово розумію, що однакових людей, навіть дуже хороших, як под копірку ніде не буде. Навіть у тому вимірі, коли оцінюєш поганий-добрий. Одні кращі, інши гірши, тобто як люди, і ничого тут не зробиш. Але в цілому, грузини добрі, тобто хороші люди. В них підвищений загальний рівень хорошості. Навідміну від деяких, в контексті світової сучасної ситуації, зрозуміло кого я зараз маю на увазі:-)

В них, до того ж, чудове почуття гумору. Та радіти життю вони вміють як далеко не всі інши народи в світі. Ось дивишься як вони радіють чомусь, ті радієшь сам разом із ними, проходячи просто повз незнайомих людей.

Про їх надзвичайну гостинність та повагу до гостей розповідати не треба. Але як це було саме в нашому випадку зазначити варто, хоча б тому, щоб краще запам'ятати цей чудовий відтиск в наших душах. Саме в через душу Грузія спілкується з вами. Якщо тільки ви готові до спілкування.
Ніно дуже турботлива. Відчувалась що вона ставиться до життя взагали як мама, в хорошому сенсі. Не нав'язлива, ні. Але було зрозуміло, що у випадку виникнення проблем, можно звертатись до неї. Одразу виникло відчуття теплоти. Просто така людина.

Коли я заносила гроші за останню добу. Наступного дня після Нового року. Там був такий галасливий веселий святковий гармидор в доброму сенсі, що ми чули одна одну насилу. Але назнайоми люди вмовляли меня зайти, та сидіти разом із ними там. Вони були п'яні, добрі, та веселі. Ледве я пояснила, що нам треба збирати речі. І нема часу на веселощі.

Так майже вночі Ніно принесла нам дві тарілки солодощив, чурчхел усіляких, тістечок, конхветочок. Це було дуже мило, але потім вона ще занесла багато доброго домашнього вина. Ми казали, що в нас вина вже і так є стільки, що нас не впустять ще із тим що вона принесла в літак. Але вона не переставала пропонувати попробувати її вино. Казала, ви хоч відпийте трохи. Якщо хочте залиште в квартирі, але тільки спробуйте.

Це було так чудово, словами не передати! Це не був механічний рітуал. Дуля у кишені при при доброзичливій усмішці, або ще щость таке, що бува, нажаль, у людей. Це була справжня щирість и доброта.
Вона, принаймні, не забула таки викликати таксі на потрібну годину ранку.
Ще грузини, даже незнайомі з вами зовсім, безпосередні іноді як малі діти. І це може бути і смішно і зворушливо одночасно. Ось наприклад. Підходе до нас людина біля Татарського майданчику. Та починає пропонувати вишиті ікони. Доречі, работа дуже гарна. Я завжди с повагою ставлюсь до доброго хендмейда, навіть коли він мені особисто не потрібен.
Ми кажемо йому, що ми не є релігийними людьми, що пропонувати нам через це ці коштовні речі не треба. У відповіть він починає щиро, дуже емоційно, обурюватись:
"Как это нэ религиозний?! Ви навэрноэ протестанты, да?! Хто маму родиль?! А мамину маму хто?! А ее маму?!", підносе руки до неба, та сам собі відповідає: "Бог!". Йде далі в своему якомусь напрямку. Це нас дуже вразило. Нихто не намагався нас примушувати до чогось, просто природний відклик на наши дії.

Люди, що біля траси продають різні солодощі, ті вино. Ніяких спроб на нас натискати. Ні то ні. Хвалять товар коли він справді добрий. Якщо дуже добрий, то дуже хвалять. Так, принаймні, виходило в випадку із нами. І якщо нам пропонували не зовсім дешеве, але казали, купуйте, воно дуже добре. Так виходило. Нихто нас ще жодного разу в цьому не обдурив. Було и просто хороше вино, було і надзвийчане. При тому, що виготовлено вдома.

Дядечко, що продавав чудові ласощі з меду в Мцхеті, та ненавидів ботоксного щура з рашки так само як ми з Пищкой, і всім присутнім без пояснень було зрозуміло за що саме, був, при тому ж, в дуже гарному настої, та пропонував просто так скуштувати його медове вино. А его знайомий, це було одразу ж після Нового року, дуже просив спробувати його хочапурі. Я відмовлялась, казала, це ж ваш, ви мабуть самі хочете його з'їсти. А він розповів, як сидів у друзів за святковим столом, вже наївся, а йому все одно дали хачапурі. Казав, що не хоче їсти, але воно справжне, домашнє, та дуже добре! Тим більш, що повз нас шла якась жінка, та сказала мені: "Возьми хачапури, дочка, это он так тебя с новым годом поздравляет!" Та я і спробувала. Переконалася, що хачапурі був саме таким як говорив той чоловік:-))

Несподівані знайомі, яки просто виникли на вулиці. Це Давід Иванович Тетрадзе з Мцхети та Лена Загошвили з Марткопі. Вони розповідали яке добрі речі вони можуть для нас зробити чи за невелички гроші, чи безкоштовно взагалі. Лена пропонувала жити в неї просто так, скільки захочемо. За гороші чі просто так, відчувалось, що пропонують справді щось їхнє, добре. Від іх великої гарної душі. Ми записали їх номери телефонів. Може зателефонуем наступного приїзду в Грузію.
И ще зовсім кумедне. Йдемо ми напередодні Нового, 2015 року, по Коте нашому по Абхазі, прямуємо туди де увесь двіжняк, біля парку Ріке та Метехі, на набережну Мткварі. Та бачимо як двоє вже не дуже молодих грузин, дуже голосно, на всю вулицю, сваряться грузинською. Ну, думаю, нарешті бачу конфлікт, тобто свару... І тут один з них повертаеться до нас, і з посмішкою, зовсім як у сні, каже російскою: "Раз на раз не приходится!":-))
Ми відходимо на деяку відстань далі, і тут я як почну сміятись, закинувши голову. Так кумедно и добре, при тому, одночасно.

Це був найдобріший Новий рік в моему житті! Завдяки всім цим людям, у тому числі:-))) Спасибі їм велике привелике!

.

Почуваюсь в ньому добре, навіть якось занадто...:-))

Радіє тому, що Грузія така чудова!:-)

.