Акрилові фарби, як виявилося, можуть давати прозорі мазки. Ступінь прозорості залежить від кількості додаваємої води

Насправді, техніка яка мені була потрібна, це колаж і межах зображень с декупажних серветок дістоватись бажаної мети важковато. Але потроху я витягла цей вантаж на поверхню реальності. Дітлахи, метелики, поштові марки, та все таке інше. Жодного разу не вінтаж. В однієї з марок фотка "Титаніка". Всі прикраси не помістилися, тільки сережки, кільця та намиста. Але так все одно легше і з цією скринєю відчувається порядок

Перед тим, як я впала і травмувала коліно, мені дзвонили час від часу, щоб дізнатись чи все у мене гаразд. Я каталася там де хотіла, із потрібної мені швидкістю, а ще зупинялася задля відпочинку на поворотах, бо м'язи на ногах вже помітно боліли, але тількі через це припиняти катання я не збиралася. Так от, стою, десь в середині Е-1 і намагаюся зробити селфі. Телефон наче зберігає ці фотки, а наче й ні, завісає при перезавантаженні і більше не вмикається. Я думаю: "До біса селфі, час їхати далі". А потім і впала. Справа буда у тому, що я не знала не тільки зломала я ногу чи ні, у перші хвилини, але й у тому, що якщо зламала, то подзвонити не можна ніяк. Це вже у низу стало ясно що і телефон працює і нога болить не дуже сильно. Але деякий час прийшлося усвідомлювати, що в цю мить покладатись можу тільки на себе. Потім сиділа в кав'ярні біля прокату, чекала поки по мене прийдуть. Пила каву, робила селфі, трошки запізно, прислухалася до відчуттів в нозі, заспокоювалася :--)

А ще принципово розмовляла українською, хоча місцеві мешканці охоче переходять на російську, коли бачать що співбеседник російськомовний. Я вважаю це неправильно. Україномовне середовище треба поширювати власним прикладом

Вернулись с Буковеля. С одной стороны, счастье от путешествия с Димой, от почти беспроблемного спуска зигзагом, шесть раз, по синей трассе. С другой, один раз так упала, зацепившись одной лыжей за другую, что на следующий день кататься не смогла. Гуляла сама по Буквелю, пока остальные катались по своим красным трассам. Колено уже не болит, но отек еще не спал. Когда почувствовала хруст в колене, то, лежа в снегу думала:"а вдруг не встану без помощи?", но перелома не оказалось. Сама дошла до начала спуска, где скипасс, и стало легче. В день отъезда молодые гуцулы на джипе, спрашивали, куда направляюсь, не надо ли меня подвезти. А я невыспавшаяся, с пакетиком в руке из супермаркета, говорю: "А это не вы в прокате работаете?" Он такого ответа не ожидал: "Нет, не я..." А действительно похож, тоже красивый, хипстероватый и младше меня лет на надцать. Вдруг что-то мне хочет сказать на счет проката? Ахаха! Нет, не то чтобы мне нужно было сократить разницу в возрасте между ним и мной, но, вероятно, это показатель уровня. А я такие сигналы, пусть изредка, но люблю :--)

Один из компании, которого едва знаю, был сначала хорошим учителем катания на лыжах, а потом великим гуру, у которого есть право заставлять меня делать то, что я не хочу. А не хотела я идти в первый день, когда мне уже не нужно спускаться плугом, на красные трассы, разгоняться до его скорости, и совершать лыжные подвиги на благо чьих-то амбиций. Я это все ради кайфа, а не ради самоутверждения, как некоторые. Но вроде, конфликта, в итоге, избежали и никто не скатился в неадекват. Ну или женщины, которые всегда знают чего хотят, редкость. Мужчинам с амбициями странно. Так знают влюбленные котики, что, после секса, хотят лежать в обнимку. Так знает горная речка Женец, что хочет опоясывать Буковель. Тот кто хорошо меня знает не станет меня заставлять делать что хочет он, а не я. Либо примет это как условие, либо нет. Что в общем-то пофиг. Когда у меня есть любимый мужчина, мне не так важно, нахожу я новых друзей или нет. И, если не касаться темы дружбы, а только любви и сексуальных отношений, то, конечно, можно хотеть спать только с одним человеком, все зависит от его качеств :--)

Сегодня сижу дома, делаю себе выходной. С одной стороны, я не виновата, что на сайте "Модной касты" так много платьев, с другой, мне вчера с Getty images пришло столько денег, что вполне окупаются те, дни что я не работаю. И курс доллара растет.

Опять слушаю "Хамерманов", но уже больше делаю упор другую песню. И вдруг поняла, что она и про Коронaвирус тоже :--))) Мое мнение о том что происходит, где-то посредине между мнением Лукашенко и тех, кто предлагает дезинфицировать руки после каждого поправления маски. Но кому-то хлебом не корми дай впасть в маразм



Шутили, что если выбирать кто какой зверь, то я сокорее волчица чем кошечка. Что, конечно же, очень сексуально :--)

А у Хамерманов, оказывается, есть аж целый клип уже на песню "Фрейд", где анимация в стиле "Конспираторов наслаждений" Шванкмаера. Это при том как они прикалываются над элитарным кино в других песнях. На их концерт в Киеве мы смогли попасть только со второй попытки, когда ивент проходил в ДК Куреневка. За одно и "Пушкин клезмер бенд" послушали. Хотя, из нас двоих, фанат клезмера только я :--)

Через всесвітній карантин у весняному повітрі вже відчувається по-трошки якесь напруження. Особливо, коли я останнього разу ходила до відділення "Нової пошти". Коли я побачила чергу, в якій люди стоять на серьозних відстанях один від одного, а частина людей у масках, а середину пошти запрошують по одному, я подумала: "Трясця!". Але ж запропоновані відстані дотримувала. Як, взагалі-то, і завжди. Працівники пошти помітно стурбовані. В масках, звичайно. Але, за кілка хвилин до цього дивного видовища, до мене на вулиці підкатив трирічний малюк на самокаті, помахав руцєю, та сказав: "Привіт!". Він був дуже щасливий, це був такий різкий контраст! А ще було приємно, що босоніжки виявилися чудові! Хоча й на танкетці, але, в той час, із м'якою подошвою, це якійсь навий винаххід у виробництві взуття. Думаю, у "Інтертопа" взагалі варто купувати через інтернет.

Раптово нашим друзям прийшла у голову ідея начхати на рекомендації МОЗ і вирватись у дивовижну пригоду, яка буде для мене ще й можливістю продовжувати вчитися кататись на лижах! :--)) Думали в Драгобрат, а їдемо в Буковель на власних авто. Подорож серед холери, це має бути файно ще й через всі умови. Виїжджаємо з весни до лютої зими, яка, як каже прогноз, буде у неділю по всіх українських Карпатах. До речі, у інстаграмі пишуть, що у Буковелі зараз нема де впасти сокирі. І новачків ловлять навіть по черних трасах... Але я не з таких, звичайно ж...

А саме, на Пейзажці, і за Андріївською церквою

Маленька дівчинка з великими руками :--)) Пандемія сидить по кущах, але мийте руки! (с)

Хоча, якщо бути прискіпливим до слова "аналог", то Київо-Могилянська Академія була заснована у 17-му сторіччі, а Смольний Інститут Благородних дівчат у 18-му

Если выйти из Пейзажной аллеи на Андреевский спуск, напротив, возле церкви, открывается новая смотровая площадка, точнее, терасса, которая тянется до Владимирской горки, отлично выполненный деревянный подмост, с перилами и скамеечками, которому, как мне сказали, не больше полугода. Вид на город офигительный и, пока мы шли к Владимирской горке, то особенно, лично мне, бросилась в глаза Киево-Могилянская Академия. Ее мятно-белая колокольня, с золотом. Я спомнила что там учился Максим Рубан, автор песни "Закохані злодії". А потом вспомнились смольнянки, которые не оказывались готовы к знакомству с реальным миром. И процесс адаптации был травматичен. И, судя по интервью Максима, в Украине всегда был аналог этого ВУЗа, но не только для девочек. Возможно, в Киево-Могилянской Академии так воспитывают учеников, что и для них вход в общий мир тоже травматичен, но, с другой стороны, как замечательно, что такие как Максим существуют! :—)

Киевские вороны точно особенные. Вот, например, на каскаде лестниц, ведущих от Пейзажки к Воздвиженке, сидел такой, серо-черный здоровяк и держал в крепком клюве грецкий орех. Я, конечно, давай фотографировать. А он сначала отвернулся, когда я продолжила, неспешно улетел. Зачем одного ворона, из этих всех, сажать в клетку на Рейторской вообще непонятно! А вот еще "Сквер киевских интеллигентов". Там ворон в цилиндре и чугунный. Я там вчера была впервые. И, выбирая по интернету летнюю обувь, представляла как я гуляю по этому скверу, то в одних босоножках, то в других, но именно в юбке со слонами, так ничего и не выбрала

.

Автомобиль, який можно вмикати в режимі роботи двигуна від електрики так тендітно і ніжно торкається з місця, що я від цього у захваті! Ось тільки знайти парковку із зарядкою для електродвигунів не завжди дуже легко. Але є надія, що ця інфраструктура стане у майбутньому більш розвинута, у тому числі, завдяки приватним зарядним устріям, яки будуть здаватись в оренду, та приєднуватись до мережі з додадку Toka

.

У вихідні, коли не так відчувається проблема пробок як у будні, можно їхати гуляти саме на авто, саме для задоволення. Ось, наприклад, Оболонська набережна, яка є, до того ж, парком, місцем відпочинку і просто частиною престижного району міста, при тому що він не є центром. Погода була чудова, гулялося дуже приємно, та й вдвох було дуже файно і чудово! :--) Повітря особливо ніжне, сонячко особливо ласкаве. Все пестить тебе, все тобі радіє, але, особливо, ми один одному! :--)

Знайома людина з фейсбуку запропонувала свій варіант слова "пиздець" - піхвець. Приємно, коли люди займаються словотворчістю :--))

Дивилися фільм про останній корабель у Криму, у кинотеатрі, майже після прем'єри. Приємно бачити як поступово відроджується українське кино. Після спадку таких режисерів як Іллєнко, епоха яких давно минула. Сучасне наше кино мов дитина, яка вже впевнено встає на ніжки, робить перші кроки, каже перші слова. Вона всьму тільки вчиться, але ми всі знаємо в кого в неї такі очі, або волосся, або ще щось :--) Фільм "Черкаси" про команду суворих, дуже грубих чоловіків, де ще залишилися наслідки радяньської дідовщини. Сюжет, звісно, у контексті окупання Криму т. з. зеленими чоловічками (тут можлива жартівлива гра слів, бо українською "чоловік" це стать протилежна жіночої). Але ж, тут як вірно замітили автори тієї рецензії, яку я читала напередoдні перегляду, у фільмі нема пафосу, випирання грудей, та спроб зробити хибне уявлення в глядача на користь патріотичних емоцій. Це просто команда з корабля, котрий ще учора був радянський. Там, навіть, в одному місці, відчувається посилання до Ейзенштейну, там де "це не черві, це лічинки мух". Але, що найголовне, це мужність наших моряків. При тому, що не приховують скільки з команди збігло, ледве виникла така можливість. Але, принаймні, і залишилося багато. Для таких обставин дуже багато. Ще не було української армії як такої, ще не напали на східні області нашої країни. І ці люди, що залишилися, все одно навіть вже тоді ставили вірність присязі держави Україна на сто відсостків вище залякувань, погроз, або спокушання грошима та ін. Кацапи у фільмі і так і всяк, але не вишло, тільки коли вдерлися з автоматами в каюту, то й членів команди повикидали, тільки тоді. І автори фільму змогли показати без пафосу. На мій погляд, відсутністі пафосу навіть тошки занадто, там би не завадило більше виразності, хочаб тошки художнього перебільшення. Фільм не є досконалий витвір мистецтва, але він швидше хороший ніж поганий, для мене, можливо, тому, що я упередженний глядач, бо люблю Україну. Ми не шкодуємо, що подивилися цей фільм. Він зворушливий, він також і про любов до батьківщини і про підтримку одним одного, про дуже актуальні зараз речі

Схоже, для нас із коханим принцип взаємодії — кохання за кохання, а ще насолода за насолоду, а ще подарунок за подарунок. Хочеться, щоб скіли, завдяки яким даруєш задоволення, були ще кращі, тому що сам отримуєш оце, неймовірне. А в когось — товар-гроші, або гроші-товар, або "тримай кишеню напоготові!". А що як раптом щось покладуть?