Прислали мне сегодня этот рисунок с Одессы. Девочка нарисовала. Девушка. Молоденькая. Юное создание. Такие рисунки...
В блокноте.

Она сама это помнит, она покажет это своим детям (это обязательно). И внуки еще прихватят этот рисунок в память.
80 лет, в среднем. Три поколения. Будут помнить, что пережила их бабушка. И это не шутки. Лет, лет, лет...
Каждый раз, когда меня спрашивают, а насколько лет Россия посралась с Украиной? Отвечаю - на 80 лет - минимум. А то и на 100.
Девочка передаст боль своим детям, те передадут своим, а на внуках боль притупится. И тогда Украина будет готова простить России её поступки.
При условии, что Россия поймет свою неправоту, попытается покаяться и вообще... Чота поймет.

А значит, этого не будет вообще никогда.

Авраменко Олександр Миколайович (нар. 7 травня 1971, Комишуваха, Запорізька область, Українська РСР, СРСР) — український учитель, дослідник і популяризатор української мови, письменник, літературознавець, теле- і радіоведучий. Учитель вищої категорії, методист, доцент. Заслужений працівник освіти України (2017)



Пам'ятаю, коли я, у перше, читала вірш Юрія Андруховича "Зиновій Блум", то значення слова "ятки" не знайшла, це було давно, тепер все інакше :-)

А ще "шлепанцы" - це пантофлі
Солнцепек - незатінене освітлене сонцем місце називають осоння або пригрів (з наголосом на "и")

"А от коли потрапляємо на осоння, то так хочеться легкого приємного вітерця. Українці і для нього придумали слово. Воно приємне і поетичне – легіт, наголос на першому складі. Цитую Михайла Коцюбинського: "Сонце грає промінням, весняний легіт жене по небесній блакиті, як пух, легенькі білі хмаринки", – сказав мовознавець.