Коли ми пило вино у ці вихідні, Сережа подзвонив Дунчику (об одинадцятої годині вечора!) і довго із ним розмовляв. Дунчик пообіцяв зіграти для нас коломийки :-)) Бо він є майстром коломийок. Спочатку починає повільно, а потім все швидше й швидше. Доходить до неймовірно швидкого темпу!

Потім, в Інституті Нафти і Газу, у відділ, де працював Сергій, направили людину яка, якось на перекурі, повідомила що він є музикант. Це був Дунчик. В музичний коллектив, де він грав, був потрібен барабанщик. Але ж Сергій лише закінчив музичну школу по класам гитари і фоно! Але Дунчик все одне наполягав! Тож купили ямаху і все небохідне було зроблене згодом на ній. Мама Сережі працювала в обрядовому салоні і всі зали були тоді в її розпорядженні. Тому Сережа із друзями репетувати в залі Інститути Нафти і Газу скільки завгодно. Грали ночами, ставили голос всім, бо розрахунок був на те, що кожному прийдеться співати те що замовляють. До них приходив навіть Володимир Домшинський, пісні якого вони теж співали. А ще Гадюкіни.

Взагалі, музиканти у Франківську здавна збиралися у центрі міста. Всі музиканти. Завжди можна було вирішити питання коли хтось захворів, але не зміг з іншої причини. Коли треба барабанщик, гитарист, клавішник, завжди можна було підібрати з іншого коллективу. Грати на весіллі не було соромно, бо якщо ти пагано граєш, промахуєшся повз ноти, то люди просто виплескували своє обурення так що, ти б на цьому весіллі б вже не грав. Тож на весіллях грали тільки професійні і дійсно хороші музиканти.

Завдяки тусівці в центрі міста Сережа і опинився, з рештою, на Червоній руті. І їх гурт теж так називався

Перші репетиції колективу, в якому грав Сергій, почалися 88-му році. На той момент він працював в Інстуті Нафти і газу. Якось, одного разу, коли був розробленний прилад, що суттєво зменшує втрати нафти при здобутті зі свердловини, його направили в Нижньовартівськ, в який він летів через Казань, задля презентації приладу представникам відповідного міністерства і организації яка була до Газпрому. Презентація була успішною. Але відвідування місць безпосереднього діставння з землі теж було обов'язковим. Тож, після Нижньовартівська, Сергій полетів у Салехард, де його чекав гелікоптер, в якому він полетів до Нової Землі.

Його родина, яка готувала речі для подорожі, навіть уявити не могла як йому доведеться мерзнути в тих речах, що вони йому купили у Івано-Франківську! Джинсова куртка на хутрі виявилася просто все одно ще літньою сорочкую на 50-ти градусному морозі! Тому, як тільки він ступив на Нову землю, то був одразу закутаний у оленячі шкіри! Проживання в юрті вже ніколи не забуде! Особливо походи у туалет із палицею для того щоб відганяти білих ведмедів. Трапези були з соленої оленини, а горілку він привіз з України. Місцевий жителям вона сподобалася. В цьому місці оповідання я йому висловила невдоволення, бо народи крайньої півночі дуже вразливі до алкоголю. Проте він цього не знав! З юрти старався не виходити. На запитання, чи були там жінки, каже що коли людина настільки щільно вдягнена у все з оленячих шкір, то важко сказати чи то жінка чи то чоловік. Білих ведмедів і олені, песцов бачив. Основне заняття в місцевих було охотою на песца.

Потім подорож у зворотньому порядку. І відповідне потеплення. Салехард -30, Нижньовартівськ -14, Казань -4, Київ +4. І, на решті, рідний Франківськ. Мамі про те що він був на Новій землі Сережа ніколи не казав і вона досі не знає про це. Інакше вона могла не пережити хвилювання за свою улюблену дитину