Виробництво в Сережи зараз так працює, що він інколи проводить час вдома саме коли працюю я. В будні. Ми тоді більше спілкуємося, але й іноді сваримося. Ось, на приклад, вчора сварилися через те кому дістанеться останній персик в холодильнику. Кожен був упевнений що поведінка іншого не є припустимою. Але все закінчилося фразою: "їж, люба, скільки хочешь!" А потім ми переконалися остаточно, що найкращій секс - це спонтанний :-) Особливо, коли є можливість клімат-контролю серед жахливої спеки. Буває, ми плануємо секс ще з ранку. Мене не лякає запланованість. Воно завжди можно зробити так щоб вийшло добре. Але бути заскоченим зненацька - це щось неймовірне!

Іноді я чую як з кімнати де телевізор Сергій кличе мене: Дупка :-) Але я теж займаюся інколи неймінгом. Хрюня, Мурмурчик, Підлабузничок :-)))

Чудовий випуск Ньюспалм, де можна побачити як російські пропагандисти прирівнюють заміну радянського гербу на український тризуб, на щиті Баби Родіни, до згвалтування і, зокрема, можна побачити що депутат Мілонов досі не зникає із інформаційного простору, а вважає що карти таро містять чешуйки і піську сатани, а ще й наша Юля Тімошенко чомусь вважає що два мільярди гривень вистачило б на витрати на ППО і тому "Інформаційний марафон" був влаштований замість ППО.

Кловани на марші, в дурці весело :-)

Ще раз хочу зазначити що я теж козацького роду, але січове прізвище бабці моєї мами, по зрозумілим причинам, мені не дісталося :-)

Попри, вочевидь, безхмарний світ у радянському союзі, який письменники, тим більш дитячі, явно мусили відображати у своїх творах, як і режисери у кіно, у "Тореодорах з Васюківки" є явний акцент на тому що українська мова відрізняється від російської. А в главі "Козацькому роду нема переводу" взагалі села у Київській області виявляються пов'язаними із історією козацтва. Там і Іван Сірко був колись і здавна ходила легенда про сотника Горбушу, а більшість жителів Васюківки і сусідніх сіл була козацького роду. Навіть столітня баба Триндичка. Тільки Яві не пощастило, через що він був дуже засмучений. Але дід Салімон його втішав і казав, що, по-перше, селяни годували козаків, по-друге, якщо небезпека для регіону була серйозна, то в бій йшли всі.

Майже всю книгу відчувається жага подвигу і прагнення значних досягнень. І реакція протилежної статі тут грає не останню роль. Взагалі, час від часу, головні герої стикаються із незрозумілими ще для них проявами майбутнього дорослого життя. От не так вже, в тринадцять років, реагуєш на дівчат як раніше, і новий вид хвилювання інколи явно впливає на хід подій. Але пригоди, в багатьох випадках, смішні. Коли уявляєш що ти лицар у срібних обладунках, або просто герой для всього села, то раптом ти опиняєшся в епіцентрі глузувань і жартів!

Ледь не стали злодіями, але, обійшовши всі київські театри, з рештою, опинившися аж на кіностудії Довженко, все ж повертають годинник власнику, який грав із ними в одній сцені. А коли чекали триумфу і навіть зібрали все село заради сцени із ними у фільмі в кінотеатрі, то виявилося що сцену вирізали, бо вона не клеїлася туди. І знов посмішки односельчан!

Зліти і падіння, викрадання фотоапарату, заради нічного знимку із сорочкою замість привида, постійний пошук пригод і ситуацій для прояву авантюризму! Київські хлопці, з якими билися через образу знайомої дівчини, намагалися справити враження ледь не кримінальних авторитетів, а швидше шпани яка живе по поняттям, просто їх розіграли, але нічна подорож по печерам Лаври була вражаючою! І тут Ява з Павлушею дійсно врятували свого ворога на очах у симпатичної Яві дівчини.

В кінці головною стає цілком доросла історія із участю улюбленої вчительки і відважного сержанта Почаідзе. Запобігаючи викраденню незрівняної Галіни Сидоровни, Ява з Павлушею відкривають шлях на волю проявам кохання. Врятувати їм знов нікого не вдається, але, у результаті, весілля заповнює радісними емоціями всіх персонажів із села весь кінець книги! А ще приїхало пів грузинського села і навіть скоїли пожежу, але всі вижили! :-)