На фейсбуці в мене з'явився френд з Італії, який написав, що я дуже красива. Але приїхати до Тоскани на его запрошення я зараз не можу, навіть якщо в нього власна клініка. А ще я познайомилась з хлопцем зі Львівської області, який працює в Дніпрі айтішніком, і запрошує мене на побачення. Тобто побачення вже було, але він не з тих, хто вимагає сексу одразу, як зустрічає жінку. Не знаю що з цього вийде, але поки все добре.

Пищка за мною сумує, я за ним теж. Але він впевнений, це тому, що за 11 років ми дуже звикли один до одного і були в дуже добрих стосунках. Чи буде він за мною сумувати, коли поїде жити в Штати?

І тільки мій друг з Київа (припустимо, що з Київа) завжди поруч зі мною саме в інтеренті, хоча зрозуміло, що ми навряд чи зустріномось в реалі.
В мене зараз три україномовних співрозмовника. Один з них дівчина на Ім'я Даша. Зараз життя стає цікавіше.

А Барезік зі Стамбулу вже, здається, вдчепився, та знов постить свої чарівні селфі у гарненьких яскравих костюмчиках