Сегодня, мабуть, на честь Дня народження Тараса Шевченко, кацапи обстрілювали всю Україну ракетами, всіма типами які змогли нашкребти. Зокрема у Золочівському районі Львівської області влучили в житловий будинок, і, в наслідок цього, загинуло п"ять людей, чоловіки і жінки. За логикою найбільш йобнутих кацапів, якщо ми чинимо спротив загарбницьким діям, то нас влаштовують обстріли. Так думають кінчені підари, бо якщо кінчений підар щось вякне проти барина, якій апріорі сильнішій за тебе, і отримає чоботом по пиці, то він, холоп, сам винен в цьому, і це ще логіка рабів. Сила росії сьогодні полягає у тому що вони випустили 80 ракет, з яких переважну більшість збили ППО, але якщо хоч якось вдалося насрати, то радості нема меж! Хоч п'ять українців вбито, хоча є ще одна людина в Дніпрі, а ще жертви Харкові і Запоріжжі.

Я пам'ятаю як була колись у Золочівськома замку на екскурсії. Там багато доказів того, що, за часів сталіна, нквдшники катували і вбивали незгодних із радянською владою із жорстокістю яка не поступається німецькому СС. Тепер на нашу землю пруть нащадки виродків. Виродки №2.

А Тарас Григорович для мене, крім того що великий український поет, ще і чудовий художник, графік, живописець. Ось і його ілюстрація про звернення Смерті до москаля, здається, саме сьогодні особливо доречною

Восьме березня - це є свято, перш за все, совкодрочерів, крім просто літніх людей, молодість яких пройшла в ссср. Якщо для людини восьме березня має сакральне значення попри її відносно молодий вік, при совці вона була ще дитиною, то така людина є кінченою мерзотою. Совкодрочери - кінчена мерзота. І восьме березня - це нагадування про їх існування, у тому числі. Святкувати визнання прав жінок трохи не коректно. Вітання з цим не дорівнюється із банкетом у радянському стилі.
В радянському стилі, а зараз у російському - це решту року домінувати над жінкою, приховувати домашнє насильство, створювати ніби благополучний фасад, і раз на рік дарувати подаруночки, в найкращому випадку, чоловік після поїдання святкових страв помиє посуд, а скоріше просто нап'ється

Ось і пройшов ровно рік з тих пір як орди орків почали масовано валити на нашу землю. Тому що кацапи є гівном. І завжди ним були. Я ніколи не забуду той гострий біль після повідомлень про звірства у Бучі. Усвідомлення того що ті тварюки просто катували і розстрілювали в потилиці мирних мешканців просто за те, що їм, кацапам, не вдалося захопити Київ, здійснити одвічну мрію їх маленького ботоксного опудала, недофюрера. Знущання над дітьми, старшими людьми, гвалтування бесзахисних жінок назавжди буде в пам'яті всього світа, тієї його частини що є загальною адекватною нормою для нашої планети. Віра в безкарність в шанувальників недофюрера поступово розтане як брудний залежалий березневий сніг, а сором прийде на її місце:

Виталий Портников

Марширующий скелет

От выступления Владимира Путина перед Федеральным собранием, от его появления на концерте в Лужниках ожидали новых припадков злодейства, новых сенсационных заявлений, новых обещаний войн и конфликтов. В самом деле, ведь для чего-то же послание откладывалось целых два года, чтобы в момент появления Путина перед депутатами произвести эффект политического взрыва.

Но вместо взрыва получился хлопок. Путин, по большому счету, прочел прошлогодний текст, который вполне мог бы прозвучать, если бы не было войны против Украины. Теперь, собственно, понятно, чего ожидал диктатор. Победы. Он хотел выступить перед откормленной челядью с рассказом о том, как присоединил Украину за три дня. А когда стало ясно, что его "блицкриг" позорно провалился, решил дождаться хоть какого-нибудь разгромленного города, чтобы вновь выглядеть собирателем земель".

Но поскольку никакого успеха не было и нет, Путину пришлось вскарабкиваться на трибуну - просто для того, чтобы приехавший в Европу к годовщине путинской агрессии Байден выглядел "догоняющим", "отвечающим", "реагирующим". Неудивительно, что и тут Путин, этот великий стратег всех времен и народов, опять просчитался. После приезда Байдена в Киев "догоняющим" и "отвечающим" оказался уже сам российский президент. Этот приезд - вечная гордость Байдана и вечный позор Путина, который рассчитывал еще год тому назад принимать парад на Крещатике. Но вечный город, переживший в своей долгой истории не одну агрессию с севера, и на этот раз оказался в исторической недосягаемости. Маленький бессмысленный диктатор с пустыми амбициями так и остался в Москве.

Мы нередко сравниваем Путина то с Гитлером, то со Сталиным. И сравниваем заслуженно: злодеяния путинской России вполне сопоставимы с преступлениями гитлеровского Рейха и сталинского СССР. Русские убивают, насилуют, грабят, пытаются уморить мирных граждан голодом и холодом - а большинство их населения яростно аплодирует убийцам и, кажется, в восторге от того, что вновь живет в стране, единственное предназначение которой - уничтожать других.

Единственное отличие Путина от других убийц и тиранов - так это то, что те знали, зачем они творят зло и насилие. И Сталин, и Гитлер были политическими революционерами. Они творили страшное, кровавое, беспросветное будущее - но будущее.

Путин - серый невежественный обыватель, который забрался в гитлеровский бункер и натянул сталинские сапоги. Будущее его не интересует. Он хочет в прошлое. Он хочет не построить, а восстановить то, что давно истлело. Когда-то, уже после войны, авторы знаменитых шаржей на фюрера Кукрыниксы продолжали рисовать карикатуры на Гитлера, только изображали его марширующим скелетом. Путин - ровно такой же марширующий и выступающий скелет. Живым человеком он считается по какой-то нелепой ошибке. Ничего живого в нем просто не наблюдается, как, впрочем, и в стране, которую он возглавляет.

И когда мы говорим, что война России против Украины - это типичная война зла с добром, мы должны добавить, что это еще и борьба смерти с жизнью, это сражение мертвецов, боготворящих прошлое, с людьми, которые стремятся в будущее.

Но эта война, запланированная в Кремле как бенефис марширующего скелета, завершится его окончательной гибелью.

Малюнок Альоші Ступіна

Хай біжать незграбно

Катерина Багута (Київ)
Світанок в горах

Остання робота

І 100 000 під ялинку

Альоша Ступін

Ілюстрації воєнних часів

Присвячується африканському турне Лаврова

"Визначна цифра"

.

Металл. Техніка еллектрозварювання

Нарешті сталося те, що довго не виходило, за різних обставин, ми пішли на виставку Івана Марчука. Живопис, графіка, та інтерактивна анімація з його витворів (дуже красива, як і раніше, про імпресіонистів). Це митець дуже високого рівня, настільки високого, наскільки можна собі взагалі уявити. Диво у тому, що він наш сучасник. Враження приголомшливі, сподобалось дуже сильно. Думаю, він не просто геній, а відмінно усвідомлює дещо таємниче про життя та смерть і, звичайно, любов

Французская девочка из города Вель, зарабатывая позированием для картин, получая, при этом, крохи, чтобы хоть как-то прожить, во время позирования Репину для картины "Нищая" безобразничала и кривлялась. Очевидно, от тяжелой жизни, полной лишений

И, говорят, именно данное произведение позволило И. Репину состояться в качестве гениального портретиста

Сама Марія вважала, що створює картини, перш за все, для радості людей. Я вважаю, що їй це вдалося дуже добре

.

Взагалі-то я була у минулому місяці на виставці робіт Марії Примаченко, а разом з її картинами виставляли ще дуже цікавих Василя Довгошню, Параску Власенко, Галину Собачко-Шостак, Євмена Шевченко. Це все майстри з минулих єпох, представники одного жанру, а саме, наївний примітивізм. Це викликало так впевненно свято на душі, а ще відобразилось на подальшому натхненні у роботі, що я й досі рада що там була, і це бачила наживо. Це дивовижний досвід! Були думки про те, що коли людина бачить у перше живопис цього напрямку, вона намагається захищатись від оцінки яких-ось суворих інших, тих, хто сказав би що це не є мистецтво, тому терміново складає певний аналіз розумом, здебільшого, негативний. Але такі твори містецтва важливо саме відчувати, вміти бачити серцем. Це ж саме стосується й сюрреалістів, таких як Сальвадор Далі, Магрітт, Керіко та іншіх. А тут саме розмова кольором, ємоції як вибух, виплеск, вигук з розмаху! Дуже щиро і незаперечно у своїх істинах.

У документальному фільмі, що показували в одному з залів, Марію Примаченко, через проблеми зі здоров'ям порівнювали із Лесєю Українкою, але я вважаю, що і за фахом і, особливо, через напрямок, в якому вона працювала, Марія, все ж, ближче до Фріди Кало. Сучасники, великі майстри, такі як Пікасо, Марк Шагал, були у справжньому захваті від її робіт, Марк навіть під цим впливом почав малювати де інде схожі образи. Це при тому, що Марія ніколи не виїздила зі свого рідного села, майже, все ж, в молодому віці була у Київі.

Ще я трохи встигла подивитись фільм про Катерину Білокур, також бачила її живопис, дуже сподобався, але трохи засмутили факти про Катерину. Марії ще пощастило з односельцями, а Катерину ображали її ж батьки, як ім здвалося, заради її ж блага. Ніби її б вважили божевільною, якщо б вони не нищили її живопис. Мабуть так саме, як вони вважали б божевільними Пікасо чи Кандинського, або Марка Шагала, якщо, звісно, б знали хто це такі.
Але Катерина не могла не малювати і робила це попри все. Бути народним митцем іноді дуже важка доля, але це справді саме є доля людини, малювати через нестримний потяг до цього

Артемизия Джентилески - первая женщина в истории искусств, ставшая в 17-м веке членом академии искусств, а именно во Флоренции. Признания достигла еще при жизни.
Когда училась живописи, делала большие успехи, чем ее братья. Среди ее заказчиков были Чарльз 1-й английский и Филипп 4-й испанский, а так же, семья Медичи.
Она дружила с Галилеем и другой известной художницей того времени Сафонисбой Ангвисоллой.

Большая часть сюжетов ее картин сосредоточена вокруг темы мести. Женщины убивают мужчин. Ведь изнасиловавший ее в юности художник Тасси, чей талант был более скромный, получил всего год тюрьмы, после того как его вина была доказана.

В истории искусств ее принято сравнивать с Караваджо.

Художник Эмиль Нольде особенно интересен тем, что сначала, в 1934 году, вступил в национал-социалистическую партию Германии, а потом получил по голове за свое дегенеративное искусство. Один из первых экспрессионистов, участник группы «Die Brücke». Его картины были центральными экспонатами специальной на выставке, призывающей смотреть на уродливые каракули придурков и дегенератов, часть из них конфисковали, часть уничтожили, часть он сам закопал в землю. Наиболее известная картина - "Утраченный рай".



Не с теми связался. Может, невнимательно читал предвыборную программу, идеализировал чудовищ. Но они ведь за свою фашистскую справедливость, прежде всего, топили, говорили, что они за все хорошее и против всего плохого, остальное так, рюшечки, рябь на воде. Это примерно такая же нелепость, как и офицер СС Эмиль Морис. Ему зачем-то надо было играть с теми ребятами, охранять Гитлера, возить его на на его авто. И, хотя Гиммлера очень смущало неарийское происхождение Мориса, котрый был по национальности еврей, Гитлер решил не исключать его из СС. Повезло Морису, а Зольде не повезло. А у ребят правила для чужих, а для своих больше исключений. Они же пучок, в одной связке, команда