Бреде снігом вертепна хода.
В кожному домі своя біда.
В кожній оселі свої світлА.
Смерть має форму крила.

Так багато чудес і лих.
Смерті незатишно серед живих.
Смерть не звикла, що вона чужа.
Смерть знає, що є межа.

А тут просторо від голосів.
І місяць висить, як зАвжди висів.
І вертеп бреде, як брів завждИ.
І тепло в повітрі від цієї ходи.

І смерть думає, що з цих веремій
їй не вибратися самій,
що потрібно брести за цим теплом
за руку з кимось, довго, обом.

Щоби творилася коляда,
щоби не так палила біда,
щоби грівся співом кожен спудей.
Але шкода дітей, так шкода дітей.

Шкода, що їх торкнулася ця
історія, без початку й кінця,
історія чудес і лих,
шкода, що полюють саме на них.

Бреде смерть. Зимова пора.
Лівий низький берег Дніпра.
Золотий перетин нічної ріки.
Все як зАвжди. Все навпаки

Фото: На Великій Васильківський