Сьогодні відвозила сережину зимову куртку в ательє. Коли виходила біля "Рошен", дідусь у діловому костюмі сказав мені: "купіть собі цукерочку" так що захотілося посміхнутися. Від однієї новини про смерть мирних жителів до іншої осінь інколи підкидає такі милі дрібнички як секундні прояви людської доброти.

Сегодня отвозила сережину зимнюю куртку в ателье. Когда выходила возле "Рошен", дедушка в деловом костюме сказал мне: "Купите себе конфетку" так что захотелось улыбнуться. От одной новости о смерти мирных жителей до другой осень иногда подбрасывает такие милые детали как секундные проявления человеческой доброты

Коли я повернулася у Київ, і навколо себе я бачила більше блокпостів ніж людей, я інколи відчувала себе плюшевим ведмедиком, якого невідомо за що, у будь-який момент можуть почати засипати з неба ракетами. Точніше небо здавалося мені джерелом погрози, небезпека ні за що. Кімнати із автоматами питної води тоді не працювали, тож замість просто спуститися в капцях на перший поверх і через дві хвилини повернутися у ліфт із пляшкою води, я була вимушена топати за квартал, до бювета. І вже звідти нести дві пляшки, по 5 літрів. Ну і біля кожного блокпоста відпочивала, читаючи ФБ, або Телеграм. Ставила пляшки і читала. І якось, одного разу, до мене підійшла жінка із парасолькою. Така висока білявка, із блакитними очима. Не скажеш, що тип зовнішності український. І мовою окупантів жіночка поцікавилася, що ж я тут знімаю. Коли я читаю на вулиці, телефон дивиться хіба що мені під ноги. Щоб жінка відчепилася, кажу: “Фейсбук читаю, не знімаю”. Пильна громадяночка не заспокоювалася, хотіла зазирнути мені в телефончик. Але тут я зрозуміла, що в неї є та сама аура, яку психіатри вважають ознакою того, що людина може бути їх пацієнт. Я спеціально вчилася цю ауру розпізнавати. Мені дали список фільмів на цю тему. На приклад, фільм “Рокове число 23” із Джимом Керрі, або “Чорний лебідь” Аранофскі. Моє життя складалося таким чином, що мені було необхідно навчитися бачити т. з. “ауру”, так вийшло ще до війни. І ось в обличчі жінки із парасолькою я її побачила. Вона хотіла, в цій ситуації, показати свій контроль наді мною, але моя реакція не була такою як вона очікувала, вочевидь, уявив собі продовження розвитку подій, після свого запитання, якось по-своєму. Вочевидь почуваючись невпевнено, вона пішла собі далі. Я їй пояснила що знімати в мене під ногами просто нема чого. А так би вона і далі наполягала на тому, що я щось таємно фотографую через стрічку новин у фейсбуці


Когда я вернулась в Киев, и вокруг себя я видела больше блокпостов, чем людей, я иногда чувствовала себя плюшевым мишкой, которого неизвестно за что, в любой момент могут начать засыпать с неба ракетами. Вернее небо казалось мне источником угрозы, опасность ни за что. Комнаты с автоматами питьевой воды тогда не работали, так что вместо просто спуститься в тапочках на первый этаж и через две минуты вернуться в лифт с бутылкой воды, я была вынуждена топать за квартал, в бювет. И уже оттуда нести две бутылки по 5 литров. Ну и у каждого блокпоста отдыхала, читая ФБ, или Телеграм. Ставила бутылки и читала. И однажды ко мне подошла женщина с зонтиком. Такая высокая блондинка с голубыми глазами. Не скажешь, что тип внешности украинский. И на языке оккупантов женщина поинтересовалась, что же я здесь снимаю. Когда я читаю на улице, телефон смотрит разве что мне под ноги. Чтобы женщина отцепилась, говорю: "Фейбук читаю, не снимаю". Бдительная гражданочка не успокаивалась, хотела заглянуть мне в телефончик. Но тут я поняла, что у нее есть та самая аура, которую психиатры считают признаком того, что человек может быть их пациентом. Я специально училась эту ауру распознавать. Мне дали список фильмов по этой теме. К примеру, фильм "Роковое число 23" с Джимом Керри, или "Черный лебедь" Аранофски. Моя жизнь складывалась таким образом, что мне необходимо было научиться видеть т. н. "ауру", так вышло еще до войны. И вот в лице женщины с зонтиком я ее увидела. Она хотела, в этой ситуации, показать свой контроль надо мной, но моя реакция не была такой как она ожидала, очевидно, представив себе продолжение развития событий, после своего вопроса, как-то по-своему. Очевидно чувствуя себя неуверенно, она пошла дальше. Я ей объяснила что снимать у меня под ногами просто нечего. А так бы она и дальше настаивала на том, что я что-то тайно фотографирую сквозь новостную ленту в фейсбуке

В середині цієї башти відвідувачів очікує казковий атракціон, де в усіляких різних проявах показана вода. Величезні акваріуми, гігантський унітаз, моделі артезіанської скважини, каналізаційного колектора, водопровода.
Колись в цій башті було головне поліцейське управління. Будівлі, на даний момент, 140 років. Ця пам'ятка архітектури і культури завжди підтримується у порядку!

Музей воды

В середине этой башни посетителей ожидает сказочный аттракцион, где в различных проявлениях показана вода. Большие аквариумы, огромный унитаз, модели артезианской скважины, канализационного коллектора, водопровода.
Когда-то в этой башне было главное полицейское управление. Зданию сейчас 140 лет. Этот памятник архитектуры и культуры всегда поддерживается в порядке!

1. У метро
2. Філармонія
3-4. Хрещатий парк

1. В метро
2. Филармония
3-4. Крещатый парк

Котигорошко перемагає потвору і Київський театр ляльок

Я зазавичай, в будні, ношу або кежуал, або спортивний стиль, але інколи хочеться прогулятися в класичному взутті і сукні-футляр. Я не шукаю знайомств, та й прогулянка по Києву є самодостатнім задоволенням навіть в нашому районі, коли ти йдеш, на приклад до поштового відділення і бачиш притоки Дніпра на обрії. Тим більш якщо вересень, мій улюблений місяць. Але буває, що інколи до мене підходять чоловіки, із відповідною метою. Як сьогодні. Я вже і притоки Дніпра побачила і крісло-мішок і чашку для Барбі з пошти забрала і йду через двір до перехрестя. Як раптом, ззаду, зліва, бачу, за мною йде чоловіча тінь. Я відчуваю легке роздратування від того, що дуже скоро прийдеться вигадувати як відмовити. А тінь і запитує українською мовою: "Я дуже перепрошую, але мені здається, що вас вже бачив раніше! Вас не Тетяна Ларіна звуть?". Я відчуваю тоді вже сильніше роздратування. Це ж з якого переляку я Тетяна Ларіна?!
Обертаюсь і доволі злобно кажу: "Ні!". "А, вибачте!" ніби засмучується чоловік. І вже коли я відвертаюся до мене доходить що він молодий і вродливий. Це просто хочеться, коли відбувається щось неприємне, відшукати позитивний момент, факт, який заспокоює :-))

А Барбі ще щасливіша тепер, їй більш комфортно жити на тумбочці. Її емоції вимірюються ступенем щастя. Більше-менше. Тобто в неї опіоїдні рецептори працюють ще краще ніж в мене. Вона завжди дивиться лише вперед і не сумнівається що все буде добре :-)

Селфі я роблю не тільки під час прогулянок, а й коли п'ю каву, як тільки прокинуся

На Подолі презентували проєкт VOICE OF LIFE. Занедбані та пошкоджені піаніно "Україна", які привезли до Києва з гарячих точок, отримають нове життя.

Зазначається, що ці музичні інструменти вже не випускають, тому зберегти їх дуже важливо. Організатором проєкту стала група компаній Октава, амбасадором виступить Pianoбой (Дмитро Шуров).

"Десятки чи сотні піаніно отримають "друге життя" і радуватимуть українців у різних куточках нашої країни", — зазначають на сайті.

Піаніно "Україна" виготовляли з 1955 року на фабриці музичних інструментів ім. Павла Постишева в Чернігові. Окрім піаніно випускали бандури, гітари, дитячі іграшки.

Поки ще тепла фаза осені, простіше гратися із фарбами на фото. Стільки відтінків синього, як у минулі вихідні на Олімпійський, я в одному місці дуже давно не зустрічала! :-)

Взагалі для мене нема різниці фото міста, інших людей чи селфі, просто беру що проситься в кадр і що виходить так як мені треба. Головне щоб було красиво і про щось. А сережки кольору бірюзи я шукала дуже довго, поки просто не зайшла у A-shop. Там в мене вийшло якось не спеціально купити ще чокер у вигляді лески із кристалом, а вдягнула я його за літо лише один раз, хоча такі ефектні образи із ним собі уявляла!

Магнолія, лілії і лемурчик Байрактар

В вихідні росіяни раптом згадали що треба нас обстрілювати. Попри те що я вважаю, що Київ повністю захищений, мій чоловік тягне мене у бомбосховище, інколи із матюками. Я можу, попри це, залишитися дома, а потім все одно туди прийти тільки для того щоб скласти йому товариство. Якщо чесно, з усього будинку зараз ходимо лише ми. Дівчина, що живе над нами, навіть якщо їде із нами разом у ліфті, йде до сусіднього будинку, де також пересижує тривогу моя перукарка із донькою.

Юля розповідала, що там вже ціла компанія і люди приходять з матрацами і пледами. Можливо, молода сусідка зверху має там товариство свого віку, а може і протилежної статі. Більше ніхто нікуди не ходить, всі сплять.

Сережа вважає, що навіть якщо одна зі ста ракет буде збита прямо над Києвом, то нам не слід ризикувати і чекати вдома поки уламки полетять в наш будинок. А я вважаю, що якщо відсоток ймовірності невеликий, то їм можно зневажати.

Заснути не дома, навіть на м'яких меблях, я зазвичай не можу. Тому буває що приходиться робити незапланований вихідний.

Але ж, на днях, я, все ж, бачила два дива. Недалеко від будинку, у вересні, розквітла рожева магнолія і в черзі на касу, у магазині, мені посміхнувся персиковий шпіц. Шпіц був маленький, що називається карликовий, і він забарвленням нагадував гарбузову кашу з молоком. Сидів собі тихенько на руках в хазяйки і раптом, побачивши мене, повернув голову і розтягнув ротик в усмішці. Просто був серйозний і раптом посміхнувся. Наче сонце показалося з хмаринки :-)))

Хоча ДР ми справляли вдома, ми інколи відвідуємо KFC. Те що там буде смачна їжа вже здавалося передбаченим, але в цей раз вийшло доволі дивне, м'яко кажучи. Нам хотілося пива і до нього ми просто взяли смаженого сиру і чипси. Інтер'єр дуже професійно зроблений, із дзеркалами. Мені було видно столик, за яким сів симпатичний чоловік азіатської зовнішності, можливо, японець, із місцевою дівчиною. Він в захваті дивився на неї, під час розмови, поки не відкусив перший шматочок зі своєї тарілки. Здається це було турбо, або ще щось що подібне на шаурму. Нещасний іноземець, зі сльозами на очах, обережно робив ковтки, не бажаючи випльовувати зміст рота при дівчині! Ми дивилися в стані шоку. На решті умовний японець вийняв з рота якійсь предмет, дуже маленький, але явно зайвий у шаурмі, а не те що в турбо! І постраждалий пішов до каси вимагати викликати адміністрацію. Його акцент було чути навіть на вулиці, куди вийшли ми із Сережею, не доївши наші чипси, але прихопивши пиво! Видовище скандалу було не з приємних, що казати про момент виявлення, сподіваюся, не комахи... Хоча Сережа і глянув, на останок, у вікно, з цікавості, я не могла на це дивитися, мені було соромно за наше KFC перед іноземцем, це був якійсь мегакринж!

Поки що відвідувати KFC не хочеться, а в МакДональдсі ми беремо лише морозиво. Зараз почалися дощі, прохолода і їсти морозиво пізно, принаймні мені.

Моя платна подруга і перукарка Юля, ще раніше казала, що на Либідській є чудовий заклад і він краще навіть за Суші-Я, на її думку. Це варенична "Катюша". Попри скромну назву, і вивіску, яку просто замінили з того що було у радянські часи на сучасний вініловий аналог із підсвіткою, хоча посилання в ті часи все одне відчувається, там всередені офігенний інтер'єр, меню і сервіс. Ми так туди і не дісталися поки що, зазвичай на Либідській просто гуляємо із кавою, яку замовляємо з собою. Та й схильність до повноти в мене посилилася, в останні роки, тому всі ці пампушки, пляцки, вареники тощо, дозволяю собі дуже рідко.

Інша справа KFC!

.

.

⚡️ Сили ППО вночі знищили усі 28 крилатих ракет та 15 із 16-ти БПЛА, - головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний

Усього зафіксували 44 російські цілі: ракети типу Х-101/Х-555/Х-55 та «Shahed-136/131»

Я

Сьогодні просиділи в укритті півночі, і навіть чули вибухи, але всі повітряні цілі були знищені. Згодом з'ясувалося що звуки від перехоплення ворожих ракет були досить далеко.

А мені ніщо не заважає ходити по сходах раз на тиждень. І я можу вже спускатися і підійматися на 10 поверхів

У Києві в одному з дворів Шевченківського району кошеня залізло на дерево висотою 18 метрів, а злізти не змогло. Небайдужі містяни викликали рятувальників ДСНС, які допомогли маленькій тварині дістатися землі.

Виявилося, що невідомі залишили у дворі коробку, в якій знаходились два кошенята. Один з них вибрався та, ймовірно злякавшись, заліз на високе дерево.

Зазначається, що після визволення котиків прихистила небайдужа столична мешканка.

.

.

Цензор.НЕТ

В окупованому Криму пройшла спільна спецоперація ГУР МО України за підтримки ВМСУ
Вночі 24 серпня відбулася операція ГУР МО України за підтримка ВМСУ в тимчасово окупованому Криму. Спецпідрозділи на плавзасобах висадились на берег в районі населених пунктів Оленівка і Маяк.
Під час виконання завдання українські оборонці вступили в боєзіткнення з підрозділами окупанта. В результаті, противник зазнав втрат серед особового складу, знищено ворожу техніку. Також в українському Криму знову замайорів державний прапор.
Всі цілі та задачі виконано. По завершенні спецоперації українські оборонці без втрат залишили місце подій. Окупаційна адміністрація Криму не коментує події, попри масові звернення місцевих жителів. Єдине повідомлення стосується начебто «знищення боєприпасів за встановленим графіком».
Українські Сили Оборони і надалі надаватимуть окупантам допомогу в знищенні боєприпасів, техніки та живої сили.

Dakh Daughters

Многая літа тобі, наша рідна, зранена, змучена, але незламна Країно! Найкраща і найкрасивіша!
День твого Народження 24 серпня 1991 року - це поступове, але невідворотне усвідомлення всіма нами відповідальності кожного за своє життя, за життя своїх дітей, своєї громади, свого міста, своєї країни. Незалежність - це про вибір бути відповідальним. Ми його зробили. Тож стоїмо!
Ти щаслива Країна, бо народила таких мужніх Захисників і Захисниць нашої Незалежності.
Сил тобі, Україно! Перемоги!

Поки депутата Тищенко виводять на чисту воду і його спроби вимагати гроші від держави, нібито на боротьбу із колл-центрами, нібито працюючими на країну-агресора, на справді ж виявляються спробами банального рекету, День Незалежності у центрі Києва відзначається відповідними і урочистими заходами. І парад знищенної техники росіян вже розширений до виставки трофейної техники і компонентів озброєння ЗСУ, хоча і шоломи окупантів, із позначкою Z, там теж представлені в асортименті!

Фото, поки що, найбільш претендуючі на те щоб називатися художньою абстракцією, але буде ще :-)

Виставка зайняла вже весь Хрещатик! Все що залишилося від покидьків. Чекаємо нового свята - Дня Перемоги :-)

В метро, на ескалаторі цілувалися якісь люди у всьому яскравому, у самому ніжному віці, вочевидь молодші від тієї мене, коли я почала цілуватися у метро на ескалаторах :-)

Вже на пероні якійсь чувак формату "скінхед", з гарнітурою у вухах, комусь голосно розповідав російською: "Скажи им, что мы конченые!". Він безперервно сміявся: "Ну ты просто пойми, если ты живешь вместе с женщиной, то твой телефон уже не твой телефон!"."Ну так да, если ты придешь к ней в офис, нужно думать кого ей слить, не забывай про комплименты!". На справді, типовий адепт корпоративной етики, в більшості незручних ситуацій він спочатку поцікавиться, чи вам комфортно. І йому було підкреслено по цимбалах що подумають навколишні люди. В вагон він зайшов так упевнено, ніби знав напевне що там є бар і зона для курців із витяжкою :-)

А біля виходу, на початку Хрещатика, роздавали листівки люди зі спілки "Євреї за Іісуса" і обіцяли розкрити всі питання щодо того як влаштован світ, а ще культурну програму в їх затишному релігійному клубі. Все таке цікаве, таке смачне, але більше хотілося лимонад :-)