.

досвід спілкування з різними культурами.
Чех.
Кажу, от, такий автор мені дуже подобається. Він, щасливо: "Ти його читав? нічого собі, я гадав, що тільки чехи його люблять, та й те тому що зняли фільм і включили в шкільну програму, а так би і не знали".
Потім кажу, що Чапек... - да, Чапек! - але настає і безрадісна хвилина. А як тобі Гашек? - зізнаюся, що не заходить мені цей гумор. якийсь грубий. Але малюнки Лади люблю.
Все, зараз буде "пощьочіна вкусу". Ні.
- Та, каже, не дивно, що не подобається. Це суто чеська штука, чеський гумор, мусимо ж мати щось від свого для своїх.

Поляк.
Схожа ситуація.
Доходжу до улюбеного автора, от просто маст рід і все тут. Адам Мицкевич.
Думаю, ну все. Поляк і справді змінюється в обличчі.
Потім включає "А, ну так, все зрозуміло". і питає, а що ти власне читав, а чому не подобається.
Вислухав, каже - а ти оте прочитай, і те, теж його.
Читаю, подобається. Взаємно щасливі.
Та ж історія з Лемом.

Німець.
Критична точка - коли я ляпнув що ваша мова дуже груба на вухо.
Він посміхається як та людина, якій часто кажуть що вона схожа на Дікапріо, і доводиться пояснювати що він не родич.
Потім читає вірш німецькою.
Щось таке м'яке, аж майже шепеляве.
- Це, - каже, - Гейне. Так його слід читати.

Рускій.
(Все до 14 року, до речі)
- Как! не ндравитса ему! да они внесени в фонд мировой литератури! да ето самий великий композитор! да что у вас вообще есть! Да одно слово Пушкина весит больше чем...
и понеслась

Продовжую записувати сережини історії. Я колись багато слухала, а потім думала, ось як сяду, як запишу і як вийде збірник оповідань! Але час йшов, знаходилися інші справи, а історії починали забуватися. І ось я зрозуміла, що вже все запущено настількі, що вже час слухати наново, і вже по слідах свіжепересказаного записувати.

Сьогодні записую історію про Теофілю і Христину. Це дві чудові жінки, які вирили у безсмертя душі, але це, одночасно, допомагало їм досягти такого рівня доброти, що це вражало! На відміну від того ж Паші Мерседеса, гуні і інших звірів у шкірах вівець.

Так ось, у 91-му, Сережа їздив у Польщу і возив на продаж вироби з металу. В нас, на той час, продавалося багато виробів з металу, які користувалися попитом у Польші. И якось, коли він проїздив Перемишль (польск. Пршемисл, то була вже ніч, він зупинив авто біля тамтешнього монастиру і постукав у двері. Серед ночі. Попросився переночувати. Сестри пустили його. На сніданок подали кілька страв, омлети, салати, фрукти на десерт. Кажуть: “Берить все що маємо!”. І кілька днів дбали про нього дуже добре. Молодих серед них не було, навпаки, не було молодших ніж 70 років. Але у них з українцем, привізшого їм достаньо пляшок горілки, щоб черниці могли розплачуватися за хатню роботу із місцевими чоловіками, зав'язалася міцна дружба, яка тривала роками. У свій першій приїзд, Сергій, на знак подяки, відремонтував їм усе що потребувало ремонту, навіть щось з дерева зробив. Потім возив подарунки, зокрема горілку для оплати послуг польских чоловіків. Тоді в Польші це було нормально так платити за роботу. А сестри відчували що вони мусять ще щось зробити, якщо їм дарують подарунки, то і їм теж хочеться щось подарувати! Спілкувалися, від початку знайомства, польською.

Сережа досі береже образ Богоматері із дитиною. Дуже красива робота на дерев'яній об'ємній формі, поміщається в долошку. А ще світшот з написом Phantom of the Opera, із флюоресцентною карнавальною маскою на чорному фоні.

Згодом Христина і Теофіля переїхали у Канаду, а далі їх сліди загублюються. І, напевне, їх вже нема.

Але Сережа назавжди запам'ятав як вони вийшли тоді, у 91-му, гуляти у місто і Теофіля чекала біля маленького хлопчика, поки він доїсть морозиво. Коли хлопчик доїв морозиво сестра попросила в нього фантик. Сказала йому, що викине, дуже доброзичливо. Ці жінки ніби насправді були янголами!

Незнятий кадр незіграної ролі
Іванові Миколайчуку

Його в обличчя знали вже мільйони.
Екран приносить славу світову.
Чекали зйомки, зали, павільйони,
чекало все! Іван косив траву.

О, як натхненно вміє він не грати!
Як мимоволі творить він красу!
Бур'ян глушив жоржини біля хати,
І в генах щось взялося за косу.

Чорніли вікна долями чужими.
Іван косив аж ген десь по корчі.
Хрести, лелеки, мальви і жоржини
Були його єдині глядачі.

І не було на вербах телефону.
Русалки виглядали із річок.
Щоденні старти кіномарафону
Несли на грудях фініші стрічок.

Десь блискавки - як бліци репортера,
Проекція на хмару грозову.
На плечі стрибне слава, як пантера, -
Він не помітив, бо косив траву.

Іваночку! Чекає кіноплівка.
Лишай косу в сусіда на тину.
Іди у кадр, екран - твоя домівка,
Два виміри, і третій - в глибину.

Тебе чекають різні дивовижі.
Кореспонденти прагнуть інтерв'ю.
Москва. Гран-Прі. Овації в Парижі!..
Іван косив у Халеп'ї траву.