Сьогодні в ночі спускалися у бомбосховище, із документами і банківськими картками, питною водою і горішками. Оскільки ще заздалегідь, в день читали повідомлення, що в небо піднялися кацапські літаки с ракетами у великій кількості. Тож загроза була того рівня щоб під час тривоги іти кудись за межі будинку. Нас бомбили о четвертій ранку. Роботу ППО, збиття ракет ми бачили на власні очі не у перше. Раніше бачили влучання ракет в будинки. Недавно чули як летять шахеди, а взагалі чути звуки роботи ППО і польоту ракет нам вже доводилося і раніше також. Кожній тварюці, яка буденним тоном цікавиться звідки така інформація я бажаю почути і побачити те саме біля їх будинків у кацапії.
Але на вихідних ми встигли прожити чудові моменти! Спочатку вирушили у центр на виставку українських майстрів які вчилися живопису у французькій школі в еміграції. Але, коли я дивилася на мапі точну адресу галереї, то чомусь перетин Великої Житомирської і Володимирської переплутала із Софіївською площею. Взагалі забула що Володимирська йде далі за софіївським собором. Тепер мені це смішно, але коли дійшли до Софіївській площі від площі Героїв України (колишньої ЛТ), то якось швидко відмовилися від ідеї попадання на виставку і пішли на Бесарабську площу, тому що я давно хотіла показати свій улюблений Паб, з мережі яка представлена і в Дніпрі. Тож ми зайшли разом у Кеди і там Сережа скуштував Бельгійський золотий ель, а я взяла темне пиво із солоною карамеллю (я взагалі все люблю з солоною карамеллю, морозиво тощо) Серьожа, на решті, визнав що пиво яке вартує 100 грн за келих існує, а ще повірив що ціни в закладах у центрі дійсно різні і за не дуже дорого можна їсти і пити дуже смачно. Сам він відвідував із партнерами по бізнесу паб на Михайлівський, коли керував логістичною компанією, пиво не пив, лише віскі. Але з тих пір уявлення про норми витрат дещо змінилося. А я завжди знала де може бути те що мені підходить в найкрасивіших місцях найкрасивішого міста :-) Потім до Олімпійської, звідти до дому. Сережа дійсно старався щоб прогулянка була для мене задоволенням і коли брали каву у парку Шевченка і коли зайшли в паб.
Вже в ніч після цього нас пробували залякати дронами і ракетами наші вороги. Більшість була збита нашими ППО. Ці безперервні спроби нам нав'язати тривожність, вичавити із зони комфорту говорять про те, що сенс життя тварюк робити огидні вчинки, радіти від вбивства дітей, жінок, звичайних українців, за те що вони українці. Але хер там. І вчора в нас був день пам'яти загиблих у Другій світовій, а сьогодні День Європи. Я ще не дуже знаю як його святкувати, але зроблю для Сережи шаурму з лавашу коли він прийде з роботи :-) Сама не їстиму. Для мене буде червона ікра без хліба, просто чайною ложечкою :-)
Віталій Портников
[Print]
Та сама киянка