А це така любовна гра:
кружіння, дзеркало і промінь.
Ти все одно підеш за грань,
у чистий спомин, чистий спомин.

Кружіння! Ніби й неспроста
миттєвий дотик (диво стику!) —
на луг життя і живота
покласти б руку, теплу й тиху…

Ми надто близько — марний знак,
той запах Єви — не інакше!
Ми двоє в дзеркалі, однак
усе не так і все не наше.

Бо вийду із дзеркальних меж —
розвалиться хистка будова.
Ти в чистий спомин перейдеш:
слонова кість, роса медова.

Відпочити від новин, навіть поринаючи у сферу б'юті-індустрії, не вийшло. Коли я відвідувала вчора мою перукарку вона включила телевизор і, поки вона робила мені зачіску, я почула що там розповідають про Пашу Мерседеса. Він мав не лише багато авто марки мерседес, а ще й золоту стіну в своєму особняку. А ще бажає смерті при кожному зручному випадку. Виселяли його з Лаври, звичайно, зі скандалом, він прокльонав направо і наліво. Зеленського, працівників музеїв, міністерство культури і всіх із ним пов'язаних. А ще якось прокляв ченця, який назвав Путина хуйлом. "Ви всі помрете!" внушає, із перекошеним від люті обличчям, цей кашпіровський, але носити електронний браслет він мусить не через це, а через агітацію за путина своїх вірян, за підтримку руського миру. Ще окремо він проклинав Зеленського за те що його не пустили до останнього на прийом без черги, бо патриарх же свята людина! Десь місяць тому його побачили без браслета. Паша вдавав ніби йому не продовжили запобіжний захід, але прокуратура заявила що це зовсім не так. Тож брехати для Паши так само природно як і купувати особисто собі золото на гроші прихожан

В цьому місяці завдань по реализму майже не було. Лише тема дитячих страхів. Можна було гратися зі світом, я у перше малювала контрове освітлення

Українська косметика Max color, польська Eveline, латвійська Dzintars і британський олівець для губ. Спосіб створити образ і понести його в зовнішній світ. Вдягнути свої губи в Max color і відпочити від новин!

що це було? по масквє, акє і рязані половили купу тінейджерів, які нібито збиралися вбити теледіву Сіманьян та ютубдіву Сапчяк.
Моя версія. В гаражах і підвалах, де збиралися упороті хлопці якоїсь ближче невідомої субкультури, серед порнозірок та актрис знайдено патретики ціх двох жінок, наклеєні на стінку.
Тут би любой следак насторожився, бо запевнення пацанов, що це для надрочування, у випадку двох С. не працюють. "Не верю", як казав Станівславскій.
Затримані звісно у всьому зізналися. Але поки їхні покази тримають у таємниці.
Знову моя версія.
Покушіння мало статися під час поїздки теледіви та ютубдіви в Крим. На вечірці "вдалі ат мужей" із торта мав вискочити бугай в одних плавках, а на них намальовано яку небудь заборонену символіку. І мав вигукнути "Слава Україні".
В баришень від цього мав случитись інфаркт, інсульт, в залежности від тиску.

У дев'яності роки одним з сережиних друзів був мер Ялти. Якось Сережа приїхав у Крим і друг-мер запросив його у свій ресторан в центрі міста. Нрави у дев'яності були, звичайно, доволі дикі. Кітч на межі несмаку, навіть милі речи в ласкавих обіймах агресивних контролерів реальності.

Так от в ресторані жив лев. Тількі в клітці він не сидів. Серед фанстастичних декорацій, на бухарських килимах і оксамитових подушках, лев велично спав серед нібито безпосередньо посміхоющихся відвідувачів. Сережа каже, що, як зараз, пам'ятає що припинити думати про лева в той вечір було неможливо. Проте він так і не кинувся в зал де столики. Вечір був незабутній. Яскравіше не придумаєш

Лукашенко стверджує, що вагнерівці готові піти на Польшу. Мовляв, раніше польські війська були від кордону на кілька сотен кілометрів, а тепер всього лише на 40. Незаконний президент кишенькової країни, вочевидь, готовий показати на мапі звідки готувався напад, як раз після посилення санкцій проти Лукашенка. Жителі європейських країн напевне вже запасаються рятувальними жилетами...

.

Остання паперова книга, яку я замовляла інтернетом, був збірник п'єс для театру Олександра Ірванця “Три плюс два”. Дві довги, три коротки. Зараз хочу виділити “Recording”. Сам по собі фантастичний сюжет мені трохи нагадує Вонегута, але колорит, стиль і гумор, притаманний саме автору п'єси, не сплутаєш ні з чим.

Уникальна можливість стати одним-єдиним виборцем на планеті з'являється на альтернативній Землі після четвертої світової війни. Просто рахують кількість кров'яних тілець у крови і по середньому аріфметичному обирають єдиного кандидата, який може обирати. Нехай навіть, як виявилося насправді, між шибіницею і бочкою зі зміями. Але шана і відчуття особливості місії просто захмарна.

Тут вам і номери люкс і стюардеси які звиваються навколо вас, будучи напоготові виконати любе важе бажання, подорож на космічному кораблі і саме насичене меню у світі. А ви, згадуючи попутно дружину і своїх діточок, Лоло, Боло й Міоло, якось без можливості скасувати всю перацію, рухаєтеся до єдиного можливого продовження історії — натиснути на кнопку. Мамайці або нагайці, хрестик або труси. Всі популісти і обіцяють блага яки тільки можна побажати. Але, можливо, опинитися у величезному бункері із нескінченним запасом їжі, миючих засобів, постільної білизни, медикаментів, одягу і секс ляльок, але єдиною людиною у світі, було все одно неминуче...

Хоч і записуєш все як було, як у день сурка, кожного дня, все одно опиняєшся у темряві.

Мені здається, це могло бути, так само як виставою, ще й серією у серіалі на кшталт “Чорне дзеркало”

Вже повернулася в об'єми 65-95. І навіть пальчики вже схудли.

А ще я додала до комплексу асан позу лука, тобто місточок. Одразу ставати на місточок не виходило. Мабуть має вплив те що мені 46 рочків, але поступово, раз за разом, вийшло. І тому є й такий привід радіти :-)

дізнавшись, що сотні прігоженскіх зеків живуть в готелях та гостиницях Московії (із забороною полишати готель, але не нумер), кореспонденти "Радіо Свобода" пройшлися по московитах із простим провокаційним питанням:
"А ви би поселились в гостиниці, знаючи що там живуть військовій-зеки?"
от перелік відповідей, дивіться які московити вишколені.
— «Ну єслі сам па сібє чілавєк хароший...» (а єслі нєт?)
— «Ну єслі будут вєсті сібя прілічьно...» (а єслі нєт?)
— «Ну биваєт чьто і нармальниє с віду люді аказиваютса хамамі...»
(і що? продовжи думку).
Оця манера московитів "переривати себе на півдумці", залишаючи недовисказаним.
Запам'ятайте її, це їхній маркер.
Може видати агента серед вас.
Наприклад Бродскій колись (а він же московит):
— «Ну єслі уже Євтушенко протів колхозов...»
(Довлатов в жарт домислив: "Тоді я за колхози", і так увійшло в історію; а він знав, над чим жартує).

А тим часом, дві третини африканських лідерів відмовилися їхати до Санкт-Петербургу на саміт Росія-Африка :-)))

Пеняй на себя" - російський вислів. У нашій мові на цей випадок є колоритний фразеологізм - "бачили очі, що купували - їжте, хоч і повилазьте", - пояснює Авраменко.

Дзвонила щоб привітати маму із Днем народження. Я ледве закінчила вітання, як трубку стали виривати в неї з рук мої племінники. Вони хотіли почути тьотю Юлю! Я слухала уважно їх прояви безтурботного дитинства.

Діти багато що роблять понарошку. Якщо роміна реальність ще може включати в себе плани які треба здійснювати якось покроково, є поняття втілення, то Левчик поняття "втілення" ще не має. Живе у казковому світі ігор і тут сфера впливу взагалі необмежена і повна влада над його реальністю. Справа у тому що понарошку може бути усе що завгодно. Він буде расти, і поступово розуміти різницю між реальністю і його дитячим світом, а поки що він могутній як бог і може все що завгодно :-)

Але, на ВДНГ, все ж, була одна деталь. Дерев'яне панно-різблення, яке присвячене війні. Скромно стояло подалі від людського моря. Окремі сюжети ніби пліточки. Серед них вирізані назви міст. Вирізано все підкреслено грубо. Мабуть кожна пліточка символізує віконце в чиєсь життя. Десь були і лебеді і вогонь, жіноче обличчя, вітер, поховання, каплички. Всі їх об'єднував образ лиха, попри всю відмінність однієї від одної, була єдина емоція. Можливо біль, або просто пригнічений стан душі.

Але, все ж, хотілося в цей день бути як усі. Десь вдалині виднілися атракціони, можливо і бісово колесо. Камінь, ножиці, папір

Олена Теліга
(1906-1942)

ЛІТО

Топчуть ноги радісно і струнко
Сонні трави на вузькій межі.
В день такий віддатись поцілункам!
В день такий цілим надхненням жить!

П’яним сонцем тіло налилося,
Тане й гнеться в ньому, мов свіча, —
І тремтить схвильоване колосся,
Прихилившись до мого плеча.

В сотах мозку золотом прозорим
Мед думок розтоплених лежить.
А душа вклоняється просторам
І землі за світлу радість — жить!

І за те, що стільки уст палило
І тягло мене вогнем спокус,
І за те, що замінить не сила —
Ні на що — твоїх єдиних уст!

На ВДНГ ми поспішали, бо хотіли встигнути в басейн. Але між входом і басейном ще досить велика відстань якою ти саме гуляєш, тому ми ще якійсь час сперечалися чи варто мені вдягатися в басейн як на конкурс краси. Коли, на решті, дісталися центрального входу, побачили море людей. І ніби поринули у вирій вічного літа і свята. Серед людей, вдягнених, як на конкурс краси, ми плили як у воді. Але вчасно встигли підхопити по морозиву, надзвичайно смачному, в рожку, у білій глазурі. Цей смак ніби допоміг переключитися з метушні на відпочинок. Довги черги до яток зі стрит-фудом, жінки із тюнингом у різних частинах тіла, з маленькими собачками під пахвою, з чоловіками з електронними дівайсами для куріння. Діти на самокатах. Ніби нема війни. Просто як у сні. Просто попали в суцільну зону комфорту, де гамаки меж деревами огортають тіла, або чути звуки живого саксофону. Устриці, пиво, хачапурі, моя улюблена корюшка в клярі, яку цілу можно покласти у рот, і якійсь просто гастрономічний карнавал!

З рештою ми підійшли до басейну, я була здивована, він саме такий як в готелях, де все включено. Кипариси, синя водичка, білі топчани, роздягалки, шатри. Ось тільки басейн був вже зачинений. Помилувавшися на кипариси ми пішли за задоволеннями іншого плану. Покататися з коктейлем у гамаку була чудова ідея. Ніби через трубочку висербуєш всі радощі світу!

Якщо хочеш знайти на ВДНГ хоча б часткове усамітнення, треба від алеї з їжею і напоями брати в бік конюшен. Що ми й зробили, звідти легко знайти шлях до озера з лебедями, на яке я не можу намилуватися за всі чотири роки мешкання у Києві. Біля конюшен було кілка дітей і вони радісно верещали, бо білий коник стояв біля них і звішував голову через огорожу! Довелося погладити його привітний писочек і мені! Коник с силою тикався носом у руку, але хотілося йти далі, бо є ще лебеді. На озері вони тягнули свої довги шиї, вже з'явилися гібридні, з чорним пір'ям у хвостах. Павильон для продажу корму працював, тож ми їх ще й нагодували! Лебідь, якщо його добре нагодуєш, потім не відстає, але для всього свій час. І це свято закінчилося! Спуск до Деміївки ще давав можливість дивитися на безліч всього що на обрії. Сонце вже сідало

Страдающее средневековье

У 2019-му році, після всіх подорожей і зустрічей во всіх цих неймовірних містах, ми простилися з С. На цей раз остаточно, спокійно, без образ і скандалів, за взаємною згодою, як Улай і Марина Абрамович. Але зараз я дуже сподіваюся, що в тебе все добре. Якщо ти ще живий, просто маякни якось!

Просто словами не передати як болить в середині за Одесу! Це кохане місто, яке я відвідувала безліч разів, лише за тим щоб відчути радість, чи то від зустрічі, чи то від подорожі разом, чи просто щоб злитися з Одесою в одне на свій День народження, ще не здогадуючись що зустріну там ще й нове кохання. А зараз бачу лікування російських пропагандонів від того що зруйнували спадщину ЮНЕСКО, мовляв в Спасо-Преображенському соборі переховувалися іноземні найманці, а ще у Будинку вчених на Сабаніївському мості і в кількох ще пам'ятках архітектури...

Ще не було жодного разу щоб я не була в захваті від краси Одеси, і щоб не відчувала поцілунків, не чула компліментів, не переживала щось особливе. А зараз зграя ман'яків захуярили в прекрасне місто онікси і калібри, та ще намагаються видати ці ракети за українські, хоча вже всім відомо що причина цих влучань в неточності Х-22, росіяне цілили в портову інфраструктуру, але промазали, влучили в Грецьку, в Сабаніїв міст, в Єврейську, в Арнаутську вулиці.

Хочеться обійняти Одесу разом з одеситами і котами. Пам'ятаю як в останнє дивилася на неймовірний початок Малоразліївської, як звідти вийшла дівчина неймовірної краси, а я пішла в бік вокзалу, де мене чекали щоб проводити на поїзд.
Одеса, дивовижна Одеса... знов фашисти поранили твоє прекрасне обличчя і закликають ще раз бомбити Л'вів!

Натомість, в ночі, здетонував ще один склад боєприпасів у Криму, перекрили трасу Джанкой-Симферополь. А ще посадили Гіркіна, загребли Бородая, влучили безпілотниками по московській інфраструктурі. І свіжі мемчики не примусили себе чекати дуже довго.