Кіно про перші рухи боротьби чорношкірих за їх права. Після смерті Мартина Лютера Кінга, в Сполучених Штатах Америки, спалахують заворушення.Через що ФБР починає контрборотьбу, застосовуючи абсолютно любі методи, в тому числі, нечесні. Темношкірі, які є учасниками угрупувань, таких як "Чорні пантери" або "Корони", називають поліцейських "свині". І дійсно, саме той агент ФБР, який у фільмі здійснює основну взаємодію із головним героєм, ззовні схожий, якось одночасно, і на Бориса Єльцина і на свиню.

Головою партії "Чорні пантери" є Фред Хемптон, дуже молодий і трохи наївний, викладає широким масам вчення, за суттю своєю, соціалістичне. Але, більш за все, прагне надання прав темношкірим, які були б рівними із правами білих. Це б було б угрупування на кшталт "Баадер і Майнхоф" як би бажання відняти в багатих і віддати бідним знімало обмежування тероризму до любих масштабів. Але там скоріше було за принципом: "ви нам надаєте достатні права, а ми припиняємо тероризм. Хоча, взагалі, здебільшого, там все обмежувалося протидією ФБР, які заважали роботі партії. Ідейно налаштовані були не тільки сильні і молоді чоловіки, а й молоді і дуже симпатичні жінки, які, як виявилося, по мірі розвитку подій, готові навіть принести в жертву особисте щастя. Попри те, що мені не завжди подобався відеоряд і не завжди справляли враження цікавих діалоги, я додивилася до кінця, через співчуття до героїв фільму. Щоб потім не думати, а як же вони там?

Але головний герой це не Фред Гемптон, а учасник руху, який став мимоволі працювати на ФБР, уникаючи тюремного терміну за крадіжки авто. Він, як і Фред, має прототипа з історії Америки. Через кілька десятиліть ця особистість дає відкрито інтерв'ю пресі, в якому про все розповідає, а потім закінчує життя самогубством. Хоча в фільмі сюжет не заводить глядача так далеко.

Ті хто боровся проти свавілля білих, з політичних міркувань, не нехтували союзничеством із кримінальними угрупуваннями. Адже, на їх думку, темношкірі злочинці все одно мають проникнутися їх такими лівими ідеями. В цілому, колорит фільму скоріше темний, коричнево, темно-зелено, сірий. Через що є дещо тиснуче враження чисто емоційно. Характер зрадника, для якого уникнення певного дискомфорту важливіше за життя знедолених співбратів, скоріше ілюстрація взагалі того як слабкій людині притаманні муки совісті. Чи нормально взагалі для людини бути настільки слабкою?

Я уперше, мабуть, побачила в ігровій стрічці настільки явне розлюднення білих. Але ж, поки ситуація з правами чорних не вирівнялася до прийнятного рівня, поки вони не отримали посади в уряді, не почали знімати кіно про самих себе, білі дійсно інколи заслуговували на розлюднення. Бути свинею не є гідним людини. А бути людиною означає вважати нормальним світ демократії


Иуда. Черный мессия

Кино о первых движениях борьбы чернокожих за их права. После смерти Мартина Лютера Кинга, в Соединенных Штатах Америки, вспыхивают беспорядки. Из-за чего ФБР начинает контрборьбу, применяя совершенно любые методы, в том числе, нечестные. Темнокожие, являющиеся участниками группировок, таких как "Черные пантеры" или "Короны", называют полицейских "свиньями". И действительно, именно тот агент ФБР, который в фильме осуществляет основное взаимодействие с главным героем, внешне похож, как-то одновременно, и на Бориса Ельцина и на свинью.

Главой партии "Черные пантеры" является Фред Хэмптон, очень молодой и немного наивный, излагающий широким массам учение, по сути своей, социалистическое. Но, более всего, стремится к предоставлению прав темнокожим, которые были бы равны с правами белых. Это была бы группировка типа "Баадер и Майнхоф" если бы желание отнять у богатых и отдать бедным снимало ограничение терроризма до любых масштабов. Но там скорее было по принципу: вы нам предоставляете достаточные права, а мы прекращаем терроризм. Хотя, вообще, по большей части, там все ограничивалось противодействием ФБР, которые мешали работе партии. Идейно настроены были не только сильные и молодые мужчины, но и молодые и очень симпатичные женщины, которые, как оказалось, по мере развития событий, готовы даже принести в жертву личное счастье. Несмотря на то, что мне не всегда нравился видеоряд и не всегда производили впечатление интересных диалоги, я досмотрела до конца из-за сочувствия к героям фильма. Чтобы потом не думать, а как они там?

Но главный герой это не Фред Хэмптон, а участник движения, который невольно работал на ФБР, избегая тюремного срока за кражи авто. Он, как и Фред, имеет прототип по истории Америки. Через несколько десятилетий эта личность дает открыто интервью прессе, в котором обо всем рассказывает, а затем кончает жизнь самоубийством. Хотя в фильме сюжет не заводит зрителя так далеко.

Те, кто боролся против произвола белых, по политическим соображениям, не пренебрегали союзничеством с криминальными группировками. Ведь, по их мнению, темнокожие преступники все равно должны проникнуться их такими левыми идеями. В целом, колорит фильма скорее темный, коричневый, темно-зеленый, серый. Из-за чего есть несколько гнетущее впечатление чисто эмоционально. Характер предателя, для которого избегание определенного дискомфорта важнее жизни обездоленных собратьев, скорее иллюстрация вообще того как слабому человеку присущи муки совести. Нормально ли вообще для человека быть столь слабым?

Я впервые, по-видимому, увидела в игровой ленте столь явное расчеловечивание белых. Но пока ситуация с правами черных не выровнялась до приемлемого уровня, пока они не получили должности в правительстве, не начали снимать кино о самих себе, белые действительно иногда заслуживали того чтобы быть расчеловеченными. Быть свиньей не достойно человека. А быть человеком значит считать нормальным мир демократии

Історія далека від формату голивудської казки. Головна героїня відома блюзова співачка часів Великої депресії. Фактурна, майже потворна і точно не красуня. Її краса у співі блюзу. В її зовнішності сліди важкого шляху до слави, посмішка с неправильним прикусом і золотими фіксами, як відображення страждань чорних, адже блюз, перш за все, їх музика. Майже весь фільм це репетиція до звукозапису. Половину музиканти і власники грамзапису проводять в очікуванні примадони. А решту беруть участь в розбірках між зіркою блюзу, власниками звукозапису і самих музикантів між собою. Коханка Ма Рейні виявилася продажною готова спати із тим хто більше платить. Але саме співачка саме глиба, скала, яку нічого не зсуне з місця поки вона не захоче сама. Так, вона трохи неадекватна через зіркову хворобу, але й власники звукозапису могли б купити коли для неї заздалегідь, якщо така спека!

Музикант з трагичною судьбою, саме через те, що він народився чорним, в решті решт, виплескує свою лють на своїх колег і здійснює тяжкий злочин. Йому вже не стати новою зіркою, незалежною від Ма Рейні. Основний фокус камери на типажах, але й трохи кліповості під час звукозапису. Дуже красива сцена!

Ма Рейні трохи недолуга, кульгава, немає, якщо чесно, смаку, але в її погляді правда життя. А її спів є владою над чорними і над білими. І вона знає, якщо вона не накаже білим здувати пил з її золотих туфель, вони десь обов'язково посунуть її, наїбуть і скажуть, що так й було. Правовій захист є тяжким питанням для чорних у часи Великої депресії!

Ми із Сережей очікували взагалі-то що фільм буде більше про музику, але цей мінулорічний номінант на Оскар має інші сильні боки. Гра акторів дуже якісна! Переконливість і точно співчуття до головних героїв. Навіть менеджера Ма трохи шкода :-)



Ма Рейни. Мать блюзов

История далекая от формата голливудской сказки. Главная героиня – известная блюзовая певица времен Великой депрессии. Фактурная, почти безобразная и точно не красавица. Ее красота в пении блюза. В ее облике следы тяжелого пути к славе, улыбка с неправильным прикусом и золотыми фиксами, как отражение страданий черных, ведь блюз, прежде всего, их музыка. Почти весь фильм – это репетиция к звукозаписи. Половину музыканты и владельцы грамзаписи проводят в ожидании примадонны. Остальную половину участвуют в разборках между звездой блюза, обладателями звукозаписи и самих музыкантов между собой. Любовница Ма Рейни оказалась продажной и готова спать с теми, кто больше платит. Но певица именно что глыба, скала, которую ничего не сдвинет с места пока она не захочет сама. Да, она немного неадекватна из-за звездной болезни, но и владельцы звукозаписи могли бы купить колы для нее заранее, если такая жара!

Музыкант с трагической судьбой, именно потому, что он родился черным, в конце концов, выплескивает свою ярость на своих коллег и совершает тяжкое преступление. Ему уже не стать новой звездой, независимой от Ма Рейни. Основной фокус камеры на типажах, но и немного клиповости во время звукозаписи. Очень красивая сцена!

Ма Рейни немного нелепая, хромая, нет, если честно, вкуса, но в ее взгляде правда жизни. А ее пение есть власть над черными и над белыми. И она знает, если она не прикажет белым сдувать пыль с ее золотых туфель, они где-нибудь обязательно сдвинут ее, наебут и скажут, что так и было. Правовая защита - трудный вопрос для черных во времена Великой депрессии!

Мы с Сережей ожидали вообще что фильм будет больше о музыке, но этот прошлогодний номинант на Оскар имеет другие сильные стороны. Игра актеров очень качественная! Убедительность и точно сочувствие к главным героям. Даже менеджера Ма немного жалко :-)

100 речей і нічого зайвого

Хороша і, місцями, зворушлива німецька комедія. Два робітника з галузі АйТі пропонують додаток володарю мережі корпорацій на ім'я Цукерман, який підозріло схожий зовні на Марка Цукерберга, программу, яка має залучати, з рештою, цільову аудиторію для певної групи товарів. Два друга. Єврей Антон Кац, для друзів Тоні, і Пауль з німецької родини, в якій Тоні люблять ледь не завбільшки ніж Пауля. Батьки Пауля боролися за об'єднання Східного і Західного Берліну у 90-му році і люблять це згадувати. Тоні більше схожий на німця ніж Пауль, на набір стереотипів тобто. Ошатно вдягнений, успішний, честолюбний, наполегливо ідучий по сходах кар'єри. А ще блондин зі світлими очима, спортсмен, улюбленець жінок. А Пауль - романтик, прагнущий змінювати світ на краще, заради блага всіх людей, ідеаліст, його мрії часто утопічні. Втім, хлопці, які є душею айтішного колективу, заробляють дуже добре. Антон вважає, що цей заробіток не є межою його мрій, а Пауль хоче просувати їх розробки задля того щоб вони несли добро і світло. Вони йдуть до представників Цукермана із різною метою, але обидва хочуть просувати продукт. Коли говорив Пауль, то комісія почала відмовляти і тут почав Тоні. Його аргументи спрацьовують і їм виділяють дуже великі гроші на подальшу розробку.

Після вечірки в колективі айтішників виявилося що було укладено парі. Послати геть, до біса, споживацьке рабство і відмовитися взагалі від всіх речей, дозволяючи видавати їм щодня по одній речі. Друзі в розпачи, але робити нема чого, тим більш що тому, хто виграє, мають дати непогані гроші. І починається марафон випробувань. Протягом 100 днів вони зустрічають дівчину, із патологічним потягом до споживацтва. І обидва закохуються в неї. Потім виявляється що Пауль пам'ятає образи ще з дитинства. І хоча він звинувачує Тоні в занадто корисному підході до всього, виявляється, що заздрить йому все життя і за його звинувачуваннями у невідповідності гідному моральному обліку стоїть заздрість. Тим більше що дівчина кохає Тоні.

Втім Тоні теж готовий визнати, що в чомусь був неправий. Дружба, кохання перемагають людські вади на тлі красивої німецької природи, злегка занедбаних і дуже стильних інтр'єрів. А ще там красиво переплелися брутальність, слабкість, доброта і просто сонячне світло яке таке важливе в роботі оператора! :-)


Кино просмотренное за январь

100 вещей и ничего лишнего

Хорошая и, местами, трогательная немецкая комедия. Два работника из отрасли АйТи предлагают приложение владельцу сети корпораций по имени Цукерман, который подозрительно похож внешне на Марка Цукерберга, программу, которая должна привлекать, в конечном счете, целевую аудиторию для определенной группы товаров. Два друга. Еврей Антон Кац, для друзей Тони, и Пауль из немецкой семьи, в которой Тони любят едва ли не больше, чем Пауля. Родители Пауля боролись за объединение Восточного и Западного Берлина в 90-м году и любят это вспоминать. Тони больше похож на немца чем Пауль, на набор стереотипов т.е. Елегантно одет, успешен, честолюбив, настойчиво идущий по карьерной лестнице. А еще блондин со светлыми глазами, спортсмен, любимец женщин. А Пауль – романтик, стремящийся изменять мир к лучшему, ради блага всех людей, идеалист, его мечты часто утопичны. Впрочем, ребята, являющиеся душой айтишного коллектива, зарабатывают очень хорошо. Антон считает, что этот заработок не является пределом его мечтаний, а Пауль хочет продвигать их разработки для того, чтобы они несли добро и свет. Они идут к представителям Цукермана с разными целями, но оба хотят продвигать продукт. Когда говорил Пауль, комиссия начала отказывать и тут начал Тони. Его аргументы срабатывают, и им выделяют очень большие деньги на дальнейшую разработку.

После вечеринки в коллективе айтишников оказалось, что было заключено пари. Послать прочь, к черту, потребительское рабство и отказаться вообще от всех вещей, позволяя выдавать им каждый день по одной вещи. Друзья в отчаянии, но делать нечего, тем более что выигравшему должны дать неплохие деньги. И начинается марафон испытаний. В течении 100 дней они встречают девушку, с патологическим влечением к потребительству. И оба влюбляются в нее. Затем оказывается, что Пауль помнит обиды еще с детства. И хотя он обвиняет Тони в слишком корыстном подходе ко всему, оказывается, что он завидует ему всю жизнь и за его обвинениями в несоответствии достойному нравственному облику стоит зависть. Тем более что девушка любит Тони.

Впрочем, Тони тоже готов признать, что в чем-то был неправ. Дружба, любовь побеждают недостатки людей на фоне красивой немецкой природы, слегка заброшенных и очень стильных интерьеров. А еще там красиво переплелись брутальность, слабость, доброта и просто солнечный свет, который так важен в работе оператора! :-)

Пропагандисти почали розганяти істеричні заяви про падіння Іл 76 майже в той час, коли він впав, до них одразу підключилися й спікер госдуми і товарисчи з комітету безпеки. Так само як коли обстріляли колонію в Оленівці (і вже доведено, що це справа рук російських катюг) верещали майже одночасно із трагедією, закликали не надавати нам зброю, вимагали визнати саме нас країною-терористом. Хоча країною-спонсором тероризму потім визнали їх. Франція відмовила влаштувати засідання ООН, за викликом росії. В перший же день, а перенесла на другий день. І що ж ми бачимо? В росії вже основна увага змі прикута до поїздки путина до колишнього Кенігзбергу, а ось про падіння літака говорять вже набагато менше. Представники ООН заявили, що наразі невідомо, чи перебували на борту літака українські полонені. Так само як і представники нашого уряду і військового керівництва.

А що взагалі відомо?

Є перелік полонених від російської сторони. В ньому є один віськовий, якого вже обміняли 3-го січня. Коноваленко Максим Анатолійович. Солдат ЗСУ Максим Колесников, якого обмінювали раніше, каже що заява росії бредятина вже хоча б по тому критерію, що на борту літака мало б бути 30 поліцейських, а не три, у якості конвою. Так було коли обмінювали його. Логічно, адже 65 полонених із бойовим досвідом просто б задушили 3-х поліцейських голими руками і наказали пілотам летіти куди скажуть вони. А ще стріляти на борту літака заборонено. Може відбутися розгерметизація...

Друге. Відстань від місця збиття до кордону 90 километрів. Але навіть Петріот стріляє на 80. Вже відомо, що літак летів від кордону, а не до кордону.

З Україною ніхто не погоджував ані конкретного транспортного засобу для доставки полонених, а ні точного часу. Всупереч брехні росіян. І взагалі-то цей літак був законною легітимною ціллю під час обстрілу Харкова ракетами С-300. Під час цього обстрілу загинули діти. Від рук тих, хто намагався ще вчора виставляти нас терористами, а тепер переключає увагу на поїздку путина.

Не пред'явлені тіла, лише дві заблюрених плями невідомо чого. Коли, за наказом гіркіна, було збито малазійський боїнг, тіл було показано дуже багато. Як приклад.

Ще в істеричних заявах кацапи то вказують дві ракети, то три. Брехня тут очевидна.

Ну і, на остаток, вже відомо, що на тому літаку мали летіти високопоставлені військові, але, у останній момент, вони були попереджені про те, що летіти не варто



Пропагандисты начали разгонять истерические заявления о падении Ил 76 почти в то время, когда он упал, к ним сразу подключились и спикер госдумы и товарищи из комитета безопасности. Так же, как когда обстреляли колонию в Оленовке (и уже доказано, что это дело рук российских палачей) визжали почти одновременно с трагедией, призывали не предоставлять нам оружие, требовали признать именно нас страной-террористом. Хотя страной-спонсором терроризма потом признали их. Франция отказала устроить заседание ООН по вызову России. В первый же день, а перенесла на второй день. И что мы видим? В России уже основное внимание сми приковано к поездке путина в бывший Кенигсберг, а вот о падении самолета говорят уже гораздо меньше. Представители ООН заявили, что пока неизвестно, находились ли на борту самолета украинские пленные. Равно как и представители нашего правительства и военного руководства.

А что вообщем известно?

Есть список пленных от российской стороны. В нем есть один военный, которого уже обменяли 3 января. Коноваленко Максим Анатольевич. Солдат ВСУ Максим Колесников, которого обменивали ранее, говорит, что заявление россии бредятина уже хотя бы по тому критерию, что на борту самолета должно быть 30 полицейских, а не три, в качестве конвоя. Так было, когда обменивали его. Логично, ведь 65 пленных с боевым опытом просто задушили бы 3-х полицейских голыми руками и приказали пилотам лететь куда скажут они. А еще стрелять на борту самолета запрещено. Может произойти разгерметизация...

Второе. Расстояние от места сбития до границы 90 километров. Но даже Петриот стреляет на 80. Уже известно, что самолет летел от границы, а не до границы.

С Украиной никто не согласовывал ни конкретное транспортное средство для доставки пленных, ни точное время. Вопреки лжи россиян. И вообще этот самолет был законной легитимной целью при обстреле Харькова ракетами С-300. В ходе этого обстрела погибли дети. От рук тех, кто пытался еще вчера выставлять нас террористами, теперь переключает внимание на поездку путина.

Не предъявлены тела, только два заблюренных пятна неизвестно чего. Когда, по приказу гиркина, был сбит малазийский боинг, тел было показано очень много. Как пример.

Еще в истерических заявлениях кацапы то указывают две ракеты, то три. Ложь здесь очевидна.

Ну и, в заключение, уже известно, что на том самолете должны были лететь высокопоставленные военные, но, в последний момент, они были предупреждены о том, что лететь не стоит.

російський терорист Ігор Гіркін (самоназв. “Стрєлков”), організатор “руской вєсни” 2014 року на Донбасі, отримав від суду рідної імперії 4 роки холодних магаданів...

іронією просто чарівною
сама себе стібе страна-тюрма:
того, хто марив русскою весною,
взяла за сраку русская зима...

российский террорист Игорь Гиркин (самоназванный "Стрелков"), организатор "русской весны" 2014 года на Донбассе, получил от суда родной империи 4 года холодных магаданов...

У День соборності України, в окупованій Макіївці, підняли прапор України. В той час як ватні партизани, на території України, ніяк себе не проявляють. Хоча й ні аби яку боротьбу анонсував якось, ще раніше, божевільний запасний президент росії медведев.

Японські вчені встановили, методом зіставлення вимови слів, речень, того як рухається мовний апарат, в різних показах пуйла, у запису. Опудало не одне, а екземплярів, реплікантів, точно кілька. А якщо дослідити зіставлення з його виступами початку нольових, то можна встановити точно, чи є серед всіх опудал, що зараз показують, взагалі першоджерело. Чи воно вже не виступає особисто, може подохло? Що як Пуйло це вже просто бренд, під яким займаються своєю мерзенною діяльністю патрушев, оленевод шойгу і інші покидьки?

До речі, про оленеводів. Після заворушень в Башкирії, після призовів лідерів заворушень, адресованих всім так званим "малим народам", виходити на протести, на рос тб показали реального оленевода з Тундри, який заявив, від імені всієї крайньої півночі, що вони люблять путина. Але ж проговорився що молока навіть дітям не дістати.

А ще є відео із Серебрянського лісу на Луганщині. Де показують як ЗСУ рятують нашого полоненого, який зв'язаний лежав на морозі у окопі. Рятують за допомогою дрону. Це просто неймовірно! Сподіваюся, він одужає і зігріє обморожені ділянки шкіри!


В День соборности Украины, в оккупированной Макеевке, подняли флаг Украины. В то время как ватные партизаны, на территории Украины, никак себя не проявляют. Хотя и еще какую борьбу анонсировал как-то, еще раньше, сумасшедший запасной президент россии медведев.

Японские ученые установили, методом сопоставления произношения слов, предложений, того как движется речевой аппарат, на разных показах пуйла, в записи. Чучело не одно, а экземпляров, репликантов, точно несколько. А если исследовать сопоставление с его выступлениями начала нулевых, то можно установить точно, есть ли среди всех чучел вообще первоисточник. Или оно уже не выступает лично, может, подохло? Что если Пуйло это уже просто бренд, под которым занимаются своей мерзкой деятельностью патрушев, оленевод шойгу и прочие отбросы?

Кстати, об оленеводах. После беспорядков в Башкирии, после призывов лидеров беспорядков, адресованных всем так называемым "малым народам", выходить на протесты, на русском тв показали реального оленевода из Тундры, который заявил, от имени всего крайнего севера, что они любят путина. Но проговорился что молока даже детям не достать.

А еще есть видео из Серебрянского леса в Луганской области. Где показывают, как ВСУ спасают нашего пленного, который связанный лежал на морозе в окопе. Спасают с помощью дрона. Это просто невероятно! Надеюсь, он поправится и уже согрел обмороженные участки кожи!

Позавчора орки задали удару по окупованому Донецьку. Саме по ринку, вони вбили 25 цивільних і завдали поранень 20-ти людям. А, як вони люблять, і як це помічають вже в усьому світі, звинуватили, звичайно, ЗСУ. При тому що розташування їх військових частин, складів і ін. нам чудово відомо, пропагандони роблять вигляд що нам більше нема чого робити крім як бити по ринках Донецька. Якщо в нас дійсно дефіцит боєприпасів, а? До того ж, їх брехня настільки протирічива, що то кажуть що ЗСУ били з артилерії 152-го калібру, то що це були реактивні системи залпового вогню! Упс... До того ж, так звані воєнкори ж дуже люблять демонструвати уламки ракет на місцях подій, але тут ніяких уламків ніхто не показує. Але ж уламки то таке, уламків і ми можемо пред'являти вже дуже багато. До того ж, самі мешканці Донецька, у телеграм-пабліках звинувачують російський бік. Вони самі розуміють, що те що невдоволені владою Пушиліна посміли звінуватити його у вітсутності води, впродовж тижня, мало наслідки. Їм помстилися днр-овці. Як мені розказували мої родичі, яків текли з ЛНР до України, людське життя в ЛНР точно не в пріоритеті, але ж звинувачувати там нікого ні в чому не можна. Бо залишишся без очей або без голови.

С тих пір як знищили радіолокаційний Ан-50 пройшло достатньо часу, поки кацапи зібралися з силами для нового обстрілу, відносно масштабного. За цей період ми встигли відпочити, виспатися, завдати удар по нафтобазі у Брянській області, пороховому заводу у Тулі, а ще вдарили по терміналу компанії "новатек" в Ленінградської області. Сьогодні так звана росія била ракетами саме по мирних українцях. І є загиблі у Харкові, Києві, Павлограді. Звісно вже росіяни спихають провину на наше ППО. Але ж наші вдалі обстріли дронами їх нафтобаз, військових об'єктів показують, що в росії не вистачить ППО щоб закривати всі російські міста. В світі тварин якщо лисиця атакує кота, то навіть маленький кіт може, у відповідь, видряпати очі. А тим більше, якщо мавпа. І це правильно. Звісно ж, в новинах росіянам повідомляють, що ніяких руйнувань немає, але ж є відео на youtube, хоча їх бачать лише ті, хто хоче бачити. Але все одно. Хочеш чи ні, відео з ютубу можна переносити туди куди їх можна вставити.

А ще в наших новинах показують уламок ракети X-101, і наш знайомий бачив уламок ракети в районі де він мешкає.

А ще мешканці Донецьку вже неодноразово помічали, що снаряди летять в житлові квартали з боку російських угрупувань. І мої родичі, які втекли від ЛНР, помічали таке теж


Позавчера орки нанесли удар по оккупированному Донецку. Именно по рынку, они убили 25 гражданских и нанесли ранения 20-ти людям. А как они любят, и как это замечают уже во всем мире, обвинили, конечно, ВСУ. При том что расположение их воинских частей, складов и др. нам прекрасно известно, пропагандоны делают вид, что нам больше нечего делать, кроме как бить по рынкам Донецка. Если у нас действительно дефицит боеприпасов, а? К тому же, их ложь настолько противоречива, что то говорят, что ВСУ били из артиллерии 152-го калибра, то что это были реактивные системы залпового огня! Упс... К тому же так называемые военкоры очень любят демонстрировать обломки ракет на местах событий, но здесь никаких обломков никто не показывает. Но ведь обломки это такое, обломков и мы можем предъявить уж очень много. К тому же сами жители Донецка в телеграм-пабликах обвиняют российскую сторону. Они сами понимают, что то, что недовольные властью Пушилина посмели обвинить его в отсутствии воды, в течение недели, имело последствия. Им отомстили днр-овцы. Как мне рассказывали мои родственники, которые бежали из ЛНР в Украину, человеческая жизнь в ЛНР точно не в приоритете, но обвинять там никого ни в чем нельзя. Ибо останешься без глаз или без головы.

С тех пор как уничтожили радиолокационный Ан-50 прошло достаточно времени, пока кацапы собрались с силами для нового обстрела, относительно масштабного. За этот период мы успели отдохнуть, выспаться, нанести удар по нефтебазе в Брянской области, пороховому заводу в Туле, а еще ударили по терминалу компании "Новатек" в Ленинградской области. Сегодня так называемая россия била ракетами именно по мирным украинцам. И есть погибшие в Харькове, Киеве, Павлограде. Конечно, уже россияне спихивают вину на наше ПВО. Но ведь наши удачные обстрелы дронами их нефтебаз, военных объектов показывают, что у России не хватит ПВО чтобы закрывать все российские города. В мире животных если лиса атакует кота, то даже маленький кот может в ответ выцарапать глаза. А тем более, если обезьяна. И это правильно. Конечно, в новостях россиянам сообщают, что никаких разрушений нет, но есть видео на youtube, хотя их видят только те, кто хочет видеть. Но все равно. Хочешь или нет, видео с ютуба можно переносить туда, куда их можно вставить.

А еще в наших новостях показывают обломок ракеты X-101, и наш знакомый видел обломок ракеты в районе, где он живет.

А еще жители Донецка уже неоднократно замечали, что снаряды прилетают в жилые кварталы со стороны российских группировок. И мои родственники, сбежавшие от ЛНР, замечали такое тоже




Вибухи в Тамбові:



У Клинцях Бранської області:

https://www.youtube.com/results?sea...%BD%D1%86%D1%96

Усть-Луга:

В нас такі різкі стрибки змін у погоді, що замерзання опадів і перетворювання льоду на хлябі за добу вже буденність. Ніхто вже не намагається посипати гравієм. Сережа, цими днями, травмував ногу. Тож завдань, крім роботи, в мене побільшало. Мазі, перев'язки, приготування порцій, кави, чаю, до кожного прийому їжі. Травмований чоловік це як маленька дитина! Але ж, нічого. Перелому немає. Є позитивна динаміка. Ми й це подолаємо!

У нас такие резкие скачки изменений в погоде, что замерзание осадков и превращение льда в слякоть за сутки уже обыденность. Никто уже не пытается посыпать гравием. Сережа, на днях, травмировал ногу. Так что заданий, кроме работы, у меня стало больше. Мази, перевязки, приготовление порций, кофе, чая, для каждого приема пищи. Травмированный мужчина это как маленький ребенок! Но ничего. Перелома нет. Есть положительная динамика. Мы и это преодолеем!

Чому ми помилялись на початку війни, стосовно росіян. Цю книгу сам ще не читав, але @Віктор Андрусів гарно передає суть і книги, і дає відповідь на перше запитання, тому книгу варто прочитати.
Мобілізована нація
Книга оксфордського історика Ніколаса Старгардта одне з найбільш вражаючих, що доводилось читати останнім часом. Книга написана на основі листів і щоденників німців, і показує як мінялося їх сприйняття Другої Світової війни впродовж всього періоду. І книга викликає шок, оскільки показує наскільки ми маємо справу з чимось схожим сьогодні. Дуже шкодую, що її не вдалось прочитати до війни - багато речей можна було б передбачити і навіть вплинути.
Переконаний, що колись у путіна знайдуть багато нацистських елементів. Занадто вже багато аналогій між війною, яку оголосив бункерний дід і війною Гітлера. А книга показує, що російська пропаганда експлуатувала ті ж самі міфи, що і німецька.
Один з важливих уроків, який дає книга полягає в тому, що пропаганда нічого особливого не вигадує. Вона бере те, що вже живе в людях і розганяє на все суспільство. Перед війною німці жили з ресентиментом поразки в Першій Світовій, однак, не сприймали це як поразку. Для них нова війна була бажана і очікувана з двох аргументів. Перший - наші батьки і діди були героями, яких знеславила поразка через революцію. Другий - ми мусимо воювати, щоб не довелося нашим дітям. Тому початок війни в дуже багатьох викликав ейфорію. Автор наводить листи, в яких молоді німці переживають, що не встигнуть потрапити на фронт до перемоги.
Другий важливий урок - пропаганда аргументує бажання суспільства, а не створює їх. Німці хотіли війни, але вона мала бути справедливою. Тому їм пояснили, що війна превентивна. Один лист солдата до матері особливо вразив. Він пише їй, що в польському будинку жінка відстрілювалась до останнього, і вони просто спалили будинок з нею. “Який же мудрий наш фюрер, що ми першими напали, інакше на місці цієї жінки могла бути ти” - писав він матері. Аргументація вторгнення в Радянський Союз, взагалі схожа аргументацію СВО - ціллю було повалити єврейсько-більшовицький режим і звільнити народи.
Третій - можливо найважливіший урок. Усвідомлення вчиненого зла не призводить до зміни поведінки в правильному напрямі. У 1943 німці почали усвідомлювати масштаб зла, який вони вчинили з євреями і іншими народами. Якщо раніше вони писали в своїх щоденниках, що розповіді про знищення євреїв є вигадкою англо-саксонської пропаганди, то з 1943 року вони почали писати, що бомбардування союзників є карою за це. Але замість того, щоб зупинитись, або перестати підтримувати нацистів, чи бути більш готовими до бунтів і революцій - їхня свідомість відреагувала зовсім іншим чином: ми маємо воювати до кінця інакше з нами зроблять те ж саме, що ми зробили з євреями. Тому вони ще більше мобілізувались на війну. І цей урок має застерігати нас. Від того, що росіяни дізнаються правду про Бучу - ситуація може стати навіть ще гіршою для нас, з точки зору їх готовності воювати до кінця.
Четвертий важливий урок - після війни німці не прийняли вчинені ними злочини. Хоча суспільство масово захоплювалось Гітлером і підтримувало війну - після війни німці зайняли позицію, що всі злочини вчинили нацисти, а народ немає нести за це відповідальність.
У книзі можна знайти безліч аналогій на сьогоднішні дні. Так, вже на початку 1945 року було зрозуміло, що німці програють війну. Але тут з’явився новий аргумент - треба битись, бо скоро коаліція союзників розпадеться. Нічого не нагадує? Типу давайте почекаємо на обрання Трампа.
Книга дає розуміння того, що, як і тоді, так і сьогодні ми маємо справу з певною свідомістю народу, а не режимом. Рашизм, як і фашизм, є всього лише дзеркалом цієї свідомості. І перемогти свідомість значно важче, чим танки і літаки.


Почему мы ошибались в начале войны по отношению к русским. Эту книгу сам еще не читал, но Виктор Андрусов хорошо передает суть и книги, и дает ответ на первый вопрос, поэтому книгу стоит прочитать.
Мобилизированная нация
Книга оксфордского историка Николаса Старгардта – одно из самых впечатляющих, что приходилось читать в последнее время. Книга написана на основе писем и дневников немцев, и показывает, как менялось их восприятие Второй Мировой войны на протяжении всего периода. И книга вызывает шок, поскольку показывает, насколько мы имеем дело с чем-то похожим сегодня. Очень сожалею, что ее не удалось прочесть до войны - многое можно было бы предсказать и даже повлиять.
Убежден, что когда-нибудь у Путина найдут много нацистских элементов. Слишком много аналогий между войной, которую объявил бункерный дед и войной Гитлера. А книга показывает, что российская пропаганда эксплуатировала те же мифы, что и немецкая.
Один из важных уроков, который дает книга состоит в том, что пропаганда ничего особенного не придумывает. Она берет то, что живет в людях и разгоняет на все общество. Перед войной немцы жили с ресентиментом поражения в Первой Мировой, однако не воспринимали это как поражение. Для них новая война была желательна и ожидаема из двух аргументов. Первый – наши отцы и деды были героями, которых опозорило поражение из-за революции. Второй – мы должны воевать, чтобы не пришлось нашим детям. Поэтому начало войны у очень многих вызвало эйфорию. Автор приводит письма, в которых молодые немцы переживают, что не успеют попасть на фронт к победе.
Второй важный урок – пропаганда аргументирует желание общества, а не создает их. Немцы хотели войны, но она должна была быть справедливой. Потому им объяснили, что война превентивна. Одно письмо солдата к матери особенно поразило. Он пишет ей, что в польском доме женщина отстреливалась до последнего, и они сожгли дом с ней. "Какой мудрый наш фюрер, что мы первыми напали, иначе на месте этой женщины могла быть ты" - писал он матери. Аргументация вторжения в Советский Союз вообще похожа на аргументацию СВО - целью было свергнуть еврейско-большевистский режим и освободить народы.
Третий – возможно важнейший урок. Осознание содеянного зла не приводит к изменению поведения в правильном направлении. В 1943 году немцы начали осознавать масштаб зла, который они совершили с евреями и другими народами. Если раньше они писали в своих дневниках, что рассказы об уничтожении евреев являются выдумкой англо-саксонской пропаганды, то с 1943 года они начали писать, что бомбардировка союзников является наказанием за это. Но вместо того, чтобы остановиться, или перестать поддерживать нацистов, или быть более готовыми к бунтам и революциям – их сознание отреагировало совсем иным образом: мы должны воевать до конца иначе с нами сделают то же, что мы сделали с евреями. Потому они еще больше мобилизовались на войну. И этот урок должен предостерегать нас. От того, что россияне узнают правду о Буче – ситуация может стать даже еще хуже для нас, с точки зрения их готовности воевать до конца.
Четвертый важный урок – после войны немцы не приняли совершенные ими преступления. Хотя общество массово восхищалось Гитлером и поддерживало войну – после войны немцы заняли позицию, что все преступления совершили нацисты, а народ не должен нести за это ответственность.
В книге можно найти множество аналогий на сегодняшний день. Да, уже в начале 1945 года было понятно, что немцы проигрывают войну. Но тут появился новый аргумент – надо драться, потому что скоро коалиция союзников распадется. Ничего не напоминает? Типа давайте подождем выбора Трампа.
Книга дает понимание того, что, как и тогда, так и сегодня, мы имеем дело с определенным сознанием народа, а не режимом. Рашизм, как и фашизм, есть всего лишь зеркало этого сознания. И победить сознание гораздо труднее, чем танки и самолеты.

Карикатура 1890 року (!) в американському журналі "Life" зображує цивілізацію в образі Афіни, яка миє земну кулю і говорить з нею:
- Яка огидна пляма! Ніяк не можу її відтерти!
Земна куля відповідає:
- О, це ж росія...

Кафедра новой и новейшей истории зарубежных стран КНУ им. Т. Шевченко

Карикатура 1890 года (!) в американском журнале "Life" изображает цивилизацию в образе Афины, которая моет земной шар и говорит с ним:
- Какое отвратительное пятно! Никак не могу ее оттереть!
Земной шар отвечает:
- О, это же россия...

Ця війна багатьох українців позбавила кінцівок. Мене ще задовго до війни цікавило, а як люди після ампутацій живуть далі. А якщо це сталося з жінкою? Героїня статті Тетяна пройшла шлях від усвідомлення, що частини її вже не буде, до прийняття себе такою якою вона є. У реабілітаційному центрі їй допомагали психологи і, з рештою, важко заперечити саме факту того, що краса, все одно залишається красою, навіть при дуже різкий зміні обставин. Навіть якщо ви є жертвою військових злочинів рашистів, все одно ви цінні в цьому житті не менше ніж до того. Цінні для ваших близьких и, головне, для себе. А пані Тетяна прекрасна!

У Національному центрі "Незламні" у Львові проходить реабілітацію 71-річна Тетяна Долога з міста Українськ Донецької області. Під час обстрілу жінка втратила ногу, іншу ногу медикам вдалося врятувати.

Історію пацієнтки розповіли у пресслужбі медзакладу.

Тетяна Долога на пенсії продовжувала працювати. Окрім цього, вона доглядала матір та поралася на городі. У квітні 2023 року жінка була на роботі, коли почався обстріл. Російська ракета прилетіла біля ринку, де працювала Тетяна.

"Від влучання дах сусіднього будинку посунувся і впав на металевий контейнер, в якому і перебувала пані Тетяна. Каже, що лівої ноги не стало відразу, а праву — дуже сильно пошкодило. Жінка була при свідомості і добре пам’ятає дорогу до лікарні. Її відразу прооперували. А згодом, аби врятувати праву ногу пацієнтки, лікарі виконали ще низку хірургічних втручань", — розповіли у Національному реабілітаційному центрі.


Эта война многих украинцев лишила конечностей. Меня еще задолго до войны интересовало, а как люди после ампутаций живут дальше. А если это случилось с женщиной? Героиня статьи Татьяна прошла путь от осознания, что части ее уже не будет, до принятия себя такой, какая она есть. В реабилитационном центре ей помогали психологи и, в конце концов, трудно отрицать именно факт того, что красота все равно остается красотой, даже при очень резком изменении обстоятельств. Даже если вы являетесь жертвой военных преступлений рашистов, все равно вы ценны в этой жизни не менее чем до того. Ценны для ваших близких и, главное, для себя. А пани Татьяна прекрасна!


71-летняя Татьяна Долога всю жизнь провела в городе Украинск Донецкой области. После выхода на пенсию женщина продолжала работать и вести активный образ жизни до того момента, пока из-за российского обстрела не осталась без конечности.
Даже на восьмом десятке женщина продолжала работать, ухаживала за мамой и ухаживала за огородом. Однако весна этого года изменила ее жизнь.
Обычным апрельским днем Долога была на рынке, где работает, когда туда прилетела российская ракета. От попадания крыша соседнего дома сдвинулась и упала на металлический контейнер, в котором и находилась Татьяна. Левой ноги не стало сразу, правую — сильно повредило.

По дороге в больницу женщина была в сознании. Всю дорогу Долога выкрикивала «Господи, помилуй!». Татьяну сразу прооперировали в больнице. Однако, чтобы спасти правую ногу, впоследствии понадобился еще ряд хирургических вмешательств.

"20 днів у Маріуполі" отримали важливу міжнародну кінопремію!
Далі пряма мова Деніса Буданова:
"Вручили Cinema Eye Honors. Це та документальна премія, про яку всі "фанати документалістики" забули як рибки Дорі.
Все перечіслювати не буду, ключове та цікаве:
Outstanding Nonfiction Feature: 32 Sounds
Outstanding Direction: Maite Alberdi - The Eternal Memory
Outstanding Production: Mstyslav Chernov, Michelle Mizner, Raney Aronson Rath, Derl McCrudden and Vasilisa Stepanenko - 20 Days in Mariupol
Outstanding Cinematography: Ants Tammik - Smoke Sauna Sisterhood
Outstanding Debut: Kokomo City
Ну і та номінація, де всі ми так активно голосували - Audience Choice Prize більш активні фанати виявилися у Bobi Wine: The People’s President"
ТГ Кинофайли

Сьогодні багато людей вже привітали і ще привітають Дмитра із ювілеєм. Я в числі тих хто вже привітав!

Ось його чудовий огляд фільму "20 днів у Маріуполі":

Фільм відкриває сцена-спойлер: два танки з літерами Z на баштах прибувають майже під вікна лікарні, де перебувають кореспонденти, і починають розстрілювати в упор сусідню багатоповерхівку. Автор (він веде оповідь за кадром англійською) зауважує: «В мене немає жодних ілюзій щодо того, що станеться, якщо нас схоплять». Один із танків розвертає гармату в бік шпиталю. Чернов зумисно обриває епізод заради старту оповіді з самого початку й тим підважує майбутню розв’язку, накидаючи на неї нестерпну невизначеність.

Загалом, «20 днів…» структуровані на кількох оповідних рівнях. Найпомітніший — лінійна хроніка подій. Другий, пунктиром — виживання авторів. Ще один наратив — внутрішня драма режисера.

Розвиток ситуації відображено з безжальною методичністю. Перші обстріли, перші руйнації, перші містяни, які втрачають самовладання й дах над головою. Частина сцен діється в лікарні, куди привозять постраждалих з усього Маріуполя. Чернов, наполягаючи: «На це має бути болісно дивитися», не відвертається навіть від скалічених або вбитих дітей: 18-місячного Кирилка, 4-річної Анжеліки, 13-річного футболіста, якому вибухом відірвало ноги. Батьки та лікарі безсилі.

Пекельною кульмінацією стає атака на пологовий корпус: руїни ще димлять, чоловік із закривавленим обличчям заклякає в прострації на ґанку, вагітних евакуюють на ношах; пізніше одна з них, знаючи, що її дитина не вижила, просить: «Убийте мене». В наступній склейці — людожерська облуда росіян про «базу “Азова”» у шпиталі. Стан речей стрімко погіршується. Знищено останню пожежну частину. Окупанти прорвалися в місто: чути автоматні черги. Трупи лежать просто на тротуарах. Відчуття незворотності підсилює саундтрек Джордана Дикстри та Браяна МакОмбера — мінорний ембієнт, що огортає візуальний ряд, наче музичний саван.

Та все ж якби Чернов обмежився поступом смерті, то отримав би щось на кшталт інвентаризації жахів — безумовно важливої, проте кінематографічно недостатньої. «20 днів у Маріуполі» — історія ширша й глибша.


Дмитрий Десятерик

"20 дней в Мариуполе" получили важную международную кинопремию!
Далее прямой язык Дениса Буданова:
"Вручили Cinema Eye Honors. Это та документальная премия, о которой все "фанаты документалистики" забыли как рыбки Дори.
Все переччислять не буду, ключевое и интересное:
Outstanding Nonfiction Feature: 32 Sounds
Outstanding Direction: Maite Alberdi - The Eternal Memory
Outstanding Production: Mstyslav Chernov, Michelle Mizner, Raney Aronson Rath, Derl McCrudden and Vasilisa Stepanenko - 20 Days in Mariupol
Outstanding Cinematography: Ants Tammik - Smoke Sauna Sisterhood
Outstanding Debut: Kokomo City
Ну и та номинация, где все мы так активно голосовали – Audience Choice Prize более активные фанаты оказались у Bobi Wine: The People’s President”
ТГ Кинофайлы

Сегодня многие уже поздравили и еще поздравят Дмитрия с юбилеем. Я в числе тех, кто уже поздравил!

Вот его замечательный обзор фильма "20 дней в Мариуполе":

Фильм открывает сцена-спойлер: два танка с буквами Z на башнях прибывают почти под окна больницы, где находятся корреспонденты, и начинают расстреливать соседнюю многоэтажку в упор. Автор (он ведет рассказ за кадром на английском) замечает: «У меня нет никаких иллюзий по поводу того, что произойдет, если нас схватят». Один из танков разворачивает пушку в сторону госпиталя. Чернов намеренно обрывает эпизод ради старта повествования с самого начала и тем самым поднимает будущую развязку, набрасывая на нее невыносимую неопределенность.

В общем, «20 дней…» структурированы на нескольких повествовательных уровнях. Самый заметный – линейная хроника событий. Второй, пунктиром – выживание авторов. Еще один нарратив – внутренняя драма режиссера.

Развитие ситуации отражено с безжалостной методичностью. Первые обстрелы, первые разрушения, первые горожане, теряющие самообладание и крышу над головой. Часть сцен проходит в больнице, куда привозят пострадавших со всего Мариуполя. Чернов, настаивая: «На это должно быть болезненно смотреть», не отворачивается даже от изуродованных или убитых детей: 18-месячного Кирилла, 4-летней Анжелики, 13-летнего футболиста, которому взрывом оторвало ноги. Родители и врачи бессильны.

Адской кульминацией становится атака на родильный корпус: руины еще дымят, мужчина с окровавленным лицом застывает в прострации на крыльце, беременных эвакуируют на носилках; позже одна из них, зная, что ее ребенок не выжил, просит: «Убейте меня». В следующей склейке — людоедское обман россиян о «базе «Азова»» в госпитале. Положение вещей стремительно ухудшается. Уничтожена последняя пожарная часть. Оккупанты прорвались в город: слышны автоматные очереди. Трупы лежат прямо на тротуарах. Чувство необратимости усиливает саундтрек Джордана Дикстры и Брайана МакОмбера — минорный эмбиент, окутывающий визуальный ряд, как музыкальный саванн.

И все же, если бы Чернов ограничился продвижением смерти, то получил бы что-то вроде инвентаризации ужасов — безусловно важной, но кинематографически недостаточной. «20 дней в Мариуполе» — история более широкая и глубокая.

Коли набрала Ромчика в той самий "Його День", то виявилося, що він у дуже гарному настрої. Сестра засняла на відео, як він прокидається і йому вручають подарунок, на який ми скидалися разом, я і його батьки. Колекціонний конструктор "Лего". Чудовий робот! На відео добре видно радість самої першої миті, з якої починається день, день народження! Коли я побажала йому все що хотіла, виявилося, що в них є план і це квест, на який запросили шість гостей. Тільки Левчика на квест не запросили, через те що вважають, що він ще маленький. Тому його залишили у Віки і Саші, моїх батьків. Потім сестра прислала мені фото, на якому видно з яким настроєм мій любий племінничок провів свій День! І мені приємно це бачити!

А ще фото мене минулорічної у куртці, яку мені подарував Сережа. Коли я в ній виходжу він зауважує, яку ж чудову річ він мені купив і це дійсно дуже круто на мені дивиться! :-) Він звертається до мене "кохана" не тільки коли я роблю йому щось особливо приємне, в сексі, або ж це гастрономічні задоволення! Він це каже і коли ЗСУ мають успіхи і коли сонечко підфарбовує Голосіївський ліс. Лагідно так, цю взаємодію інакше ніж пестощі не назвеш. Взагалі Київ він такий, величний, гордий, з
ласкавими відтінками пестощів! :-)

Зазвичай я пишу спочатку українською, а потім кидаю текст в "Гугль транслейт", і звідти перекидаю сюди. За "Гугль транслейт" потрібно стежити уважно, бо помилки, при перекладі, можуть бути жахливі. І не завжди, коли я перечитую перекладений ним текст, я помічаю всі помилки з першого читання, але стараюся. Але ж на цей раз я вирішила не виправляти оригінальний переклад гугла, а саме останнє речення про пестощі. Тому що в російський мові є лише слово "ласковый" а в української в нього ще два синоніма. Хай буде тавтологія при перекладі на російську!


Когда набрала Ромчика в тот самый "Его День", то оказалось, что он в очень хорошем настроении. Сестра засняла на видео, как он просыпается и ему вручают подарок, на который мы скидывались вместе, я и его родители. Коллекционный конструктор "Лего". Прекрасный робот! На видео хорошо видна радость самого первого мгновения, с которого начинается день, день рождения! Когда я пожелала ему все, что хотела, оказалось, что у них есть план и это квест, на который пригласили шесть гостей. Только Левочку на квест не пригласили, потому что считают, что он еще маленький. Поэтому его оставили у Вики и Саши, моих родителей. Потом сестра прислала мне фото, на котором видно с каким настроением мой милый племянник провел свой День! И мне приятно это видеть!

А еще фото меня прошлогодней в куртке, которую мне подарил Сережа. Когда я в ней выхожу, он отмечает, какую же чудесную вещь он мне купил и это действительно очень круто на мне смотрится! :-) Он обращается ко мне "любимая" не только когда я делаю ему что-то особенно приятное, в сексе, или же это гастрономические удовольствия! Он это говорит и когда ВСУ имеют успехи и когда солнышко подкрашивает Голосеевский лес. Ласково так, это взаимодействие иначе чем лаской не назовешь. Вообще Киев он такой, величественный, гордый, с ласковыми оттенками ласки! :-)

Обычно я пишу сначала на украинском, а потом бросаю текст в "Гугль транслейт", и оттуда перебрасываю сюда. За "Гугль транслейт" нужно следить внимательно, потому что ошибки, при переводе, могут быть ужасающими. И не всегда, когда я перечитываю переведенный им текст, я замечаю все ошибки с первого чтения, но стараюсь. Но, на этот раз, я решила не исправлять оригинальный перевод гугла, а именно последнее предложение о ласках. Потому что в русском языке есть только слово "ласковый", а в украинском у него еще два синонима. Пусть будет тавтология при переводе на русский!

под крылом самолета о чем-то поет
веселая стайка бычков

"Спецоперація в Приазов’ї пройшла успішно. Далі буде", - Повітряні сили ЗСУ про знищення російських літаків ДРЛО А-50 та Іл-22М

"Спецоперация в Приазовье прошла успешно. Продолжение следует", - Воздушные силы ВСУ об уничтожении российских самолетов ДРЛО А-50 и Ил-22М

Остання, відносно масована, ракетна атака по Україні закінчилася тим, що хоча й 7 крилатих ракет були збиті, більше 20-ти засобів ураження були просто звалені на землю засобами радіо електронної боротьби. А ще по нас запускають ракети все гіршої якості. Тому частина з них вибухає ще в повітрі. Все менша точність. І зараз є тенденцією те що: "Українські сили можуть розпізнати закономірності в повторюваних російських ударах і, відповідно, впроваджувати інновації та адаптуватися до них"

Наразі немає офіційного підтвердження від командування повітряних сил ЗСУ. У той же час, деякі ЗМІ публікують перехоплення розмови літака Іл-22М з диспетчером аеродрому в Анапі.
«Єтака фішка, називається "об'єктивний контроль“. Так ось як він ("контроль") закінчиться - ПС повідомить усі деталі та підтверджену інформацію. Поки визволителі не можуть зв'язатися з 1 бортом А-50 і 1 бортом ІЛ-22М (зник зі зв'язку буквально щойно).
СУ-30СМ, який із ними разом літав і все це спостерігав - живий і на зв'язок виходить. Очікуємо вертольоти, які намагатимуться знайти тих, хто вижив на дні моря», - повідомив наближений до голови Миколаївської ОВА Віталія Кіма Telegram-канал "Николаевский Ванёк".

Я пам'ятаю, як у 89-му році, в піонерському таборі в Туапсе, на ранкову лінійку виходили фіни. Весело, із плеєрами у вухах, ніхто з них не витягувався по команді "смиррна". А коли спускалися всі 22 загони на пляж, по сходах розрахованих на 555 кроків, можна була було детально роздивитися як вони всі добре вдягнені, і взагалі на своїй власній хвилі повноцінності. Контраст між ними і рештою піонерів відчувався дуже сильний. І хоча підлітків саме спортивної статури, серед фінів було не дуже багато, але конкурс краси, в піонерському таборі, виграла фінська дівчина і вона була спортсменка. Колір волосся в неї був скоріше темно-русявий, що взагалі, для фінських дітей було не надто характерно, але вона була просто вау! Я довго не могла зрозуміти чого від мене хочуть фінські хлопці, адже якщо я не спортсменка і в мене немає такого красивого купальника як у королеви краси, то чому я? Я просто сама висока серед наших і в мене волосся біле від сонця. Я думала вони просто сміються з мене, тому що весь час було соромно за наших піонерів. Наші піонери, з Сочі, Майкопа, Москви, Ленінграда, ох навіть больно згадувати, але й з Дніпропетровська, майже цілу добу чергували під вікнами фінських хлопців та дівчат, які жили в окремому корпусі (класа люкс). Радянські діти клянчили хоча б що-небудь в тих, кого і язик не повертався назвати піонерами. Цей табір наочно демонстрував де люди, а де піонери. Так от мені тоді здавалося, що фіни, коли кричали щось на ламаній російській, особисто мені, глузували з нас усіх. Але ж вони просили моїй уваги, а я в них нічого. Коли настав 91-й рік, я відчула полегшення, у тому числі, від того, що в мене більше немає таких співгромадян. Але в тому що з ними відбувається зараз винний чомусь саме Байден


Последняя относительно массированная ракетная атака по Украине закончилась тем, что хотя и 7 крылатых ракет были сбиты, более 20-ти средств поражения были просто свалены на землю средствами радио электронной борьбы. А еще по нам запускают ракеты все худшего качества. Потому часть из них взрывается еще в воздухе. Всё меньшая точность. И сейчас тенденциею является следующее: "Украинские силы могут распознать закономерности в повторяющихся российских ударах и, соответственно, внедрять инновации и адаптироваться к ним"

Пока нет официального подтверждения от командования воздушных сил ВСУ. В то же время, некоторые СМИ публикуют перехват разговора самолета Ил-22М с диспетчером аэродрома в Анапе.
"Такая фишка, называется "объективный контроль". Так вот как он ("контроль") закончится - ПС сообщит все детали и подтвержденную информацию. Пока освободители не могут связаться с 1 бортом А-50 и 1 бортом ИЛ-22М (исчез из связи буквально только что).
СУ-30СМ, который с ними вместе летал и все это наблюдал – живой и на связь выходит. Ожидаем вертолеты, которые будут пытаться найти выживших на дне моря», - сообщил приближенный к председателю Николаевской ОВА Виталия Кима Telegram-канал "Николаевский Ванёк".

Я помню, как в 89-м году, в пионерском лагере в Туапсе, на утреннюю линейку выходили финны. Весело, с плеерами в ушах, никто из них не вытягивался по команде "смиррна". А когда спускались все 22 отряда на пляж, по лестнице рассчитанной на 555 шагов, можно было подробно рассмотреть как они все хорошо одеты, и вообще на своей собственной волне полноценности. Контраст между ними и остальными пионерами ощущался очень сильный. И хотя подростков именно спортивного телосложения среди финнов было не очень много, но конкурс красоты, в пионерском лагере, выиграла финская девушка и она была спортсменка. Цвет волос у нее был скорее темно-русый, что для финских детей было вообще не очень характерно, но она была просто вау! Я долго не могла понять чего от меня хотят финские парни, ведь если я не спортсменка и у меня нет такого красивого купальника как у королевы красоты, то почему я? Я просто самая высокая среди наших и у меня волосы белые от солнца. Я думала они просто смеются надо мной, потому что все время было стыдно за наших пионеров. Наши пионеры, из Сочи, Майкопа, Москвы, Ленинграда, ох даже больно вспоминать, но и из Днепропетровска, почти целые сутки дежурили под окнами финских ребят, живших в отдельном корпусе (класса люкс). Советские дети клянчили хоть что-нибудь у тех, кого и язык не поворачивался назвать пионерами. Этот лагерь наглядно демонстрировал, где люди, а где пионеры. Так вот мне тогда казалось, что финны, когда кричали что-то на ломаном русском, лично мне, насмехались над нами всеми. Но ведь они просили моего внимания, а я у них ничего. Когда наступил 91-й год, я почувствовала облегчение, в том числе от того, что у меня больше нет таких сограждан. Но в том, что с ними происходит сейчас, виноват почему-то именно Байден.

Я вигадала нову страву. Називається "Овочева закуска". Якийсь час вона маринується, хоча можна, якщо дуже хочеться перекусити, їсти її відразу. Одна цибулина, одна велика морква або дві маленькі, чотири помідорки, дві ложки борошна, олія, півкришечки оцтової пляшки оцту. Помідори ріжуться на часточки, потім їх потрібно посолити, 1 ч. л. солі, перемішати, залишити в ємності пускати сік. Тим часом, очищену цибулину нарізаю півкільцями, моркву чищу, тру на великій тертці. Розігріваю сковорідку. Помідори вже плавають у рідині, їх відкидаю на друшляк. Потім обвалюю в муці і відправляю смажитися на сковорідку. Доки вони не почнуть набувати однорідності. Але тоді їх одразу виймаю на тарілку. Потім смажиться
цибуля, все на великому вогні. Але коли цибуля почне набувати коричневої скоринку, я додаю морквину і зменшую вогонь до середнього. Коли морква стане м'якою, можна покласти туди помідори. Мішаю. І досолюю до смаку. Спеції у мене тут перець та прованські трави. Смажаться інгредієнти ще кілька хвилин, можна 10. Потім додаю оцет і трошки води, перемішую. І зменшую потужність нагрівання плити до мінімуму. Овочева суміш протушковується ще 10-15 хвилин. І все. За бажання, можна намазувати на хліб :-) Найсмачніше стає за кілька годин.

Ще я відкрила для себе музику свінг. Раніше я думала, що це стиль танцю під різновид рок'н'ролу, а свінг це ще й музика. Дуже весела і залучає ритмом тіло в танець, але ж і працювати під неї теж можна :-)


Я придумала новое блюдо. Называется "Овощная закуска". Некоторое время она маринуется, хотя можно, если очень хочется перекусить, то есть ее сразу. Одна луковица, одна большая морковь или две маленькие, четыре помидорки, две ложки муки, растительное масло, пол-крышечки уксусной бутылки уксуса. Помидорки режутся на дольки, потом их нужно посолить, 1 ч. л. соли, перемешать, оставить в емкости пускать сок. Тем временем, очищенную луковицу нарезаю полукольцами, морковку чищу, тру на крупной терке. Разогреваю сковородку. Помидоры уже плавают в жидкости, их откидываю на друшлаг. Потом обваливаю в муке и отправляю жариться на сковородку. До тех пор пока они не начнут приобретать однородность. Но тогда их сразу вынимаю на тарелку. Потом жариться лук, все на большом огне. Но когда лук начнет обретать коричневую корочку, я добавляю морковку и убавляю огонь до среднего. Когда морковь станет мягкой, можно класть туда помидоры. Мешаю. И досаливаю по вкусу. Специи у меня тут перец и прованские травы. Жарятся ингредиенты еще несколько минут, можно 10. Потом добавляю уксус и немножечко водички, перемешиваю. И убавляю мощность нагрева плиты до минимума. Овощная смесь протушивается еще минут 10-15. И все. При желании, можно намазывать на хлеб :-) Вкуснее всего становится через несколько часов.

Еще я открыла для себя музыку свинг. Раньше я думала что это стиль танца под разновидность рок'н'ролла, а свинг это еще и музыка. Очень веселая и заманивающая ритмом тело в танец, но ведь и работать под нее тоже можно :-)

Для того щоб вилучити заморожені російські активи потрібно щоб був затверджений відповідний законопроект. 300 мільярдів в США і 200, відповідно в Європі. Разом 500. Байден схвалив запропонований законопроект, а в ЄС такий самий чекає на розгляд Європейської ради.

А ще видання Bild вважає, що зимовий наступ росіян провалився. Бо й під Авдіївкою і під Куп'янськом в росіян немає саме тих успіхів, які б свідчили про те що їм вдасться подолати поставлену мету на данном етапі. Якщо недавно пропагандистські покидьки запевняли, що ось, ось, товарищи, почекайте, виб'ємо та захопимо, хахли не витримавють, то зараз вже йдеться про проблеми, чисельні проблеми. Ті хто радіє від того що вбивають українських дітей і інших мирних мешканців вже раззявили рти в передчутті, але ж, поки що, обломчик. Але ж якщо Віталій Портников просто подає думку Bild як є, адже він не є військовим аналітиком, а тідькі є політичним, то С. Стерненко пропонує ставитися с обережністю до таких заяв, усвідомлюючи що нам не слід розслаблятися, а слід донатити на дрони скількі можемо. Так, росіяни починають виробництво, але ж не тільки вони. Ми теж.

Пуйло казав що втрати під Синьківкою, чи то під Кринками, суто санітарні, але ж і там і там добрі втрати.



Дружини окупантів ніби трошки бунтують, але ж вони не проти війни, вони проти того що їх чоловіків ймовірніше за все привезуть в пакетах. Тому їх не шкода. Адже в їх світогляді це нормальна природна війна у 21-му сторіччі.


Для того чтобы изъять замороженные российские активы, нужно, чтобы был утвержден соответствующий законопроект. 300 миллиардов в США и 200, соответственно, в Европе. Итого 500. Байден одобрил предложенный законопроект, а в ЕС такой же ожидает рассмотрения Европейского совета.

А еще издание Bild считает, что зимнее наступление россиян провалилось. Ибо и под Авдеевкой и под Купянском у россиян нет именно тех успехов, которые бы свидетельствовали о том, что им удастся преодолеть поставленную цель, на данном этапе. Если недавно пропагандистские ублюдки уверяли, что вот, вот, товарищи, подождите, выбьем и захватим, хахлы не выдержат, то сейчас уже речь идет о проблемах, многочисленных проблемах. Те, кто радуется тому, что убивают украинских детей и других мирных жителей, уже разинули рты в предвкушении, но, пока обломчик. Но если Виталий Портников просто подает мнение Bild как есть, ведь он не является военным аналитиком, а только политический, то С. Стерненко предлагает относиться с осторожностью к таким заявлениям, осознавая что нам не следует расслабляться, а следует донатить на дроны, сколько можем. Да, россияне начинают производство, но ведь не только они. Мы тоже.

Пуйло говорил, что потери под Синьковкой, то ли под Крынками, сугубо санитарные, но и там и там хорошие потери.

Жены оккупантов будто немного бунтуют, но они не против войны, они против того, что их мужчин, вероятнее всего, привезут в пакетах. Потому их не жалко. Ведь в их мировоззрении это нормальная, естественная война в 21 веке.

Росіяни, в переважній більшості, дуже хочуть щоб ми залишилися без світла і тепла, але мерзнуть самі.

Російські пропагандисти розбиті, після ракетних атак, приватні будинки, на Харківщині, видають за жертви збиття ракет наших ППО. Дуже радіють коли десь в Україні знеструмлені лінії електропередач, але приховують что в немає світла в Ростові. В Ростові проблеми з інфраструктурою через брак коштів, адже дуже багато витрат на оборонну промисловість. Росіяни, звісно ж, потерплять. Пропагандисти так багато брешуть, що кажуть то одне, то інше. На приклад, коли завдали ударів про ТРЦ в Кривому Розі, спочатку сказали що це ми самі по собі ракетою ППО, а потім заявили що це російська ракета, але тому що там був склад боєприпасів. Мої знайомі мешканці Кривого Рогу, коли відвідували цей ТРЦ боєприпасів не бачили, але супермаркет і магазини, розважальні заклади тощо відвідували. Пропагандисти відкрито заявляють що їх мета - знищити українців, вбити нелояльних, а решту перетворити на росіян. Гітлеровці, на приклад, не надавали шансу євреям перетворитися на німців, бо для них була важлива лише етнічна належність, але суть та сама, знищити народ і його культуру.

В одному із міст підмосков'я була аврія на патронному заводі і тепер немає опалення і світла, максимум вони собі дозволяють обережні протести, але це далеко не єдиний випадок замерзання у росії, відео на ютубі вже достаньо. Спочатку радіють коли б'ють по нашій інфраструктурі, а потім мерзнуть. В той час путин проводить дуже важливу зустріч із вдовами російських окупантів. Загиблих чоловіків цих вдов на зустрічі не згадували, але крім путина їм показали ще конюшню, тому позитивні емоції у вдов окупантів просто зашкалювали.

Наприкінці відео кілька сцен знищення дронами бронетехніки окупантів разом із окупантами.


Россияне, в подавляющем большинстве, очень хотят, чтобы мы остались без света и тепла, но мерзнут сами.

Российские пропагандисты разбитые, после ракетных атак, частные дома на Харьковщине выдают за жертвы сбития ракет наших ПВО. Очень радуются когда где-то в Украине обесточенные линии электропередач, но скрывают что нет света в Ростове. В Ростове проблемы с инфраструктурой из-за нехватки средств, ведь очень много расходов на оборонную промышленность. Россияне, конечно, потерпят. Пропагандисты так много врут, что говорят то одно, то другое. К примеру, когда нанесли удары о ТРЦ в Кривом Роге, сначала сказали, что это мы сами по себе ракетой ПВО, а потом заявили, что это российская ракета, но потому что там был склад боеприпасов. Мои знакомые жители Кривого Рога, когда посещали этот ТРЦ боеприпасов не видели, но супермаркет и магазины, развлекательные заведения и тому подобное посещали. Пропагандисты открыто заявляют, что их цель - уничтожить украинцев, убить нелояльных, а остальное превратить в россиян. Гитлеровцы, например, не предоставляли шанса евреям превратиться в немцев, потому что для них была важна только этническая принадлежность, но суть та же, уничтожить народ и его культуру.

В одном из городов подмосковья была аврия на патронном заводе и теперь нет отопления и света, максимум они себе позволяют осторожные протесты, но это далеко не единственный случай замерзания в россии, видео на ютубе уже достаточно. Сначала радуются, когда бьют по нашей инфраструктуре, а потом мерзнут. В то время путин проводит очень важную встречу с вдовами русских окупантов. Погибших мужчин этих вдов на встрече не упоминали, но кроме путина им показали еще конюшню, поэтому положительные эмоции у вдов оккупантов просто зашкаливали.

В конце видео несколько сцен уничтожения дронами бронетехники окупантов вместе с оккупантами.

Новий рік означає початок нового періоду життя і чи є тенденції до оновлення ззовні або все залежить тільки від самої людини, але ось стоїть позначка "оновлення", а після неї не починає намагатися щось змінювати на краще лише лінивий. Ось і мої заняття з Адоба Ілюстратор теж дають маленькі, але приємні дози нового досвіду. Сергій намагається кинути курити, та й я вже курую тільки одну сигарету, а якщо немає бомбардувань, то можу не курити взагалі. Післяноворічні канікули дають можливість перемикання на режим відпочинку, який потім відключається, коли вони закінчуються. Пірнати в Хрещення мені й слабо, та й атеїст я, який готує на Святий вечір кілька страв лише з поваги до почуттів віруючих. Сергій не те щоб дуже віруючий. Але в його характері віддавати належне тим можливим джерелам благ які, може, й не ефективні, але, про всяк випадок, можна й туди робити якісь внески шани, хоча б. Та й релігійна складова свят нагадує багатьом людям радісні моменти з дитинства, так само як і Новий рік, а для мене завжди – День народження. Хрещення дуже підходить як символ оновлення. А в Канаді є День запливу із білим ведмедем, або День моржа. Тема, над якою я зараз працюю. Ну я не морж, звичайно, а то б і поплавала з іншими цього року.

Сказати, що українці занурені у темряву переживань з приводу того, що війна не закінчується, було б не правдою. Новорічна можливість перемикання у святковий режим діє за будь-яких обставин, може, під час війни трохи приглушена яскравість, але якщо в соціальних мережах просто соромляться показувати своє свято, коли показують в окопах ЗСУ, то у особистому листуванні можна побачити і ялинки і посмішки на обличчях. Тому й сказати, що я не слухала різдвяну музику було б неправдою, а мій племінник Рома ліпив новорічні фігурки, які, мабуть, йому навіть задавали в художній школі.

Знайшлися сили і на макіяж і на прогулянку Великою Васильківською. Під час цього променаду я зрозуміла одну річ. Коли нас навчали в інституті, що наприкінці вулиці, яка має особливе значення в контексті міста, має бути щось, можливо, річка. Це щось має приваблювати лише своїм знанням про нього. Я довго не розуміла. Адже є візуальні зв'язки, що видно оку на далекій відстані, наприклад вежі, високі красиві об'єкти. Або видно перспективу вулиці, що йде до точки, розташованої помітно вище за глядача. Але приваблює те, що заздалегідь видно. А тут ну що означає тільки знання про об'єкт, що приваблює? І ось, на Великій Васильківській, я це відчула. Коли йдеш повз палац "Україна" то не можна сказати з упевненістю, що наприкінці перспективи щось конкретне приваблює. Але загалом можна сказати, що відчуваєш магію цієї вулиці. Якась вона, загалом, захоплююча. Так от, якщо уявити, що попереду не буде площі Героїв України, Хрещатика, Володимирської гірки та ін, то й відчуття магії зникає



Новый год означает начало нового периода жизни и есть ли тенденции к обновлению извне или все зависит только от самого человека, но вот стоит пометка "обновление", а после нее не начинает пытаться что-то менять к лучшему только ленивый. Вот и мои занятия с Адоб Иллюстратор тоже дают маленькие, но приятные дозы нового опыта. Сережа пытается бросить курить, да и я уже курую только одну сигарету, а если нет бомбежек, то могу не курить вообще. Посленовогодние каникулы дают возможность переключения на режим отдыха, который потом отключается, когда они заканчиваются. Нырять в Крещение мне и слабо, да и атеист я, который готовит на Святой вечер несколько блюд только из уважения к чувствам верующих. Сережа не то чтобы очень верующий. Но в его характере отдавать должное тем возможным источникам благ, которые, может, и не эффективны, но, на всякий случай, можно и туда делать какие-то вклады уважения, хотя бы. Да и религиозная составляющая праздников напоминает многим людям радостные моменты из детства, так же как и Новый год, а для меня всегда - День рождения. Крещение очень подходит в качестве символов обновления. А в Канаде есть День заплыва с белым медведем, или День моржа. Тема, над которой я сейчас работаю. Ну я не морж, конечно, а то бы и поплавала с другими в этом году.

Сказать, что украинцы погружены во мрак переживаний по поводу того, что война не заканчивается, было бы не правдой. Новогодняя возможность переключения в праздничный режим действует при любых обстоятельствах, может, во время войны немного приглушена яркость, но если в соц сетях попросту стесняются показывать свой праздник, когда показывают в окопах ЗСУ, то в личной переписке можно увидеть и елочки и улыбки на лицах. Поэтому и сказать, что я не слушала рождественскую музыку было бы неправдой, а мой племянник Рома лепил новогодние фигурки, которые, наверное, ему даже задавали сделать в художественной школе.

Нашлись силы и на макияж и на прогулку по Большой Васильковской. Во время этого променада я заметила одну вещь. Когда нас учили в институте что в конце улицы, у которой особенное значение в контексте города, должно быть что-то, возможно река. Это что-то должно привлекать одним своим знанием о нем. Я долго не понимала. Ведь есть визуальные связи, то что видимы глазу на далеком расстоянии, например башни, высокие красивые объекты. Или видно перспективу улицы уходящей к точке, расположенной заметно выше зрителя. Но привлекает то что заранее видно. А тут ну что значит только знание о привлекающем объекте? И вот, на Большой Васильковской, я это почувствовала. Когда идешь мимо дворца "Украина" то нельзя сказать с уверенностью, что в конце перспективы что-то конкретное привлекает. Но, в целом, можно сказать, что ощущаешь магию этой улицы. Какая-то она, в целом, захватывающая. Так вот, если представить, что впереди не будет площади Героев Украины, Хрещатика, Владимирской горки, и др, то и ощущение магии пропадает