На решті, ми завітали до вареничної "Катюша", улюбленого закладу моєї перукарки, яка пам'ятає цю вареничну ще за часів свого дитинства, Юля є коренною киянкою, без зауваження про покоління. Але, пори те що її освіта не тільки перукарська, але й дизайнерська, оцінка інтер'єру на відмінно не співпадає із моєю. Видно що старалися додати колориту минулих років, але на професійне рішення, я вважаю, взагалі не тягне. Можливо, картину псує обмін валют у середині залу. А може просто не продумали із усіх точок, з яких буде дивитися відвідувач. Композиції нема. Але окремі деталі, так, дуже милі. Особливо нам з Сережею сподобалися порцелянові розетки, з яких зовнішні шнури були аккуратно натягнути у низ, переплетені і, з певним ритмом, зачеплені за порцелянові ж цвяшочкі! Я ще в житті такого не бачила! А Сережа бачив, у Німеччині. Якось взагалі ми почали згадувати гарні приклади вінтажних інтер'єрів в закладах загального харчування. Я була лише в так званому колишньому соцтаборі, в Румунії, Болгарії, Угорщині, Грузії, в країнах Балтики. А Сережа був всюди у Європі і бачив вінтажні інтер'єри ще до того як це увійшло в моду в колишньому СНГ, але якщо б він зробив, у своєму барі, полиці, на стінах, із запиленними ковзанами, його б просто не зрозуміли.

Коли ми зайшли, людей не було взагалі. Після того як ми прогулялися по залу взад-вперед, нас окликнув офіціант. Молодий узбек, дуже приємний юнак. Взагалі, в Києві, узбеки дуже чемні і говорять без акцента, і російською і українською. Чи то в точках із сухофруктами, чи ось офіціант. Потім зайшло ще пару хлопців у воєнній формі, але вони хотіли сидіти на літньому майданчику.

Ми, із моїм чоловіком, обговорили чому так мало людей, попри те, що кухня ж дуже добра. Наша традиційна, але із креативним підходом. Ми замовляли вареники з м'ясом, деруни з форшмаком. Хоча ми самі готуємо деруни смачно, в вареничної "Катюша" взагалі винятково смачні деруни! І сполучення з форшмаком вийшло вдале! Зійшлися на думці, що вся справа у неактуальній назві. Кричуще неактуальній. Українською було б "Катруся", а Катюша це та що виходила на беріг на крутий. Коли грабували і гвалтували развеселі, завзяті червоноармійці, коли займалися вандалізмом, коли робили все те саме що зараз робить армія рф на захоплених тимчасово територіях. "Катюша" або зникне взагалі, закриється, або вони здогадаються провести ренеймінг.

Ще, час від часу, до обміну валют підходили різні іноземці, турки, можливо, араби. Брали гроші і тут же виходили.

Ще ми раптом стали ходити за руку. Сережа запитав лише, як на мій погляд, чи то підійде для нашого віку, адже мені 47 а йому 55. І ми зійшлися на думці про те що у Європі за руку можуть ходити люди в будь якому віці, а ми і є Європа

.

.

Дивилися дронами по всіх напрямках. Дерлися по горах. Смажили м'ясо на мангалах. Святкували, захоплювалися, жили повним життям. В пихву карантині обмеження! Нихто із учасників подорожі не брав участь у статистці захворюванб коронавірусом! :--) Усі повернулися ціли та здорові! :--))) А деякі ще й закохані :--)

.

Перед тим, як я впала і травмувала коліно, мені дзвонили час від часу, щоб дізнатись чи все у мене гаразд. Я каталася там де хотіла, із потрібної мені швидкістю, а ще зупинялася задля відпочинку на поворотах, бо м'язи на ногах вже помітно боліли, але тількі через це припиняти катання я не збиралася. Так от, стою, десь в середині Е-1 і намагаюся зробити селфі. Телефон наче зберігає ці фотки, а наче й ні, завісає при перезавантаженні і більше не вмикається. Я думаю: "До біса селфі, час їхати далі". А потім і впала. Справа буда у тому, що я не знала не тільки зломала я ногу чи ні, у перші хвилини, але й у тому, що якщо зламала, то подзвонити не можна ніяк. Це вже у низу стало ясно що і телефон працює і нога болить не дуже сильно. Але деякий час прийшлося усвідомлювати, що в цю мить покладатись можу тільки на себе. Потім сиділа в кав'ярні біля прокату, чекала поки по мене прийдуть. Пила каву, робила селфі, трошки запізно, прислухалася до відчуттів в нозі, заспокоювалася :--)

А ще принципово розмовляла українською, хоча місцеві мешканці охоче переходять на російську, коли бачать що співбеседник російськомовний. Я вважаю це неправильно. Україномовне середовище треба поширювати власним прикладом

Вернулись с Буковеля. С одной стороны, счастье от путешествия с Димой, от почти беспроблемного спуска зигзагом, шесть раз, по синей трассе. С другой, один раз так упала, зацепившись одной лыжей за другую, что на следующий день кататься не смогла. Гуляла сама по Буквелю, пока остальные катались по своим красным трассам. Колено уже не болит, но отек еще не спал. Когда почувствовала хруст в колене, то, лежа в снегу думала:"а вдруг не встану без помощи?", но перелома не оказалось. Сама дошла до начала спуска, где скипасс, и стало легче. В день отъезда молодые гуцулы на джипе, спрашивали, куда направляюсь, не надо ли меня подвезти. А я невыспавшаяся, с пакетиком в руке из супермаркета, говорю: "А это не вы в прокате работаете?" Он такого ответа не ожидал: "Нет, не я..." А действительно похож, тоже красивый, хипстероватый и младше меня лет на надцать. Вдруг что-то мне хочет сказать на счет проката? Ахаха! Нет, не то чтобы мне нужно было сократить разницу в возрасте между ним и мной, но, вероятно, это показатель уровня. А я такие сигналы, пусть изредка, но люблю :--)

Один из компании, которого едва знаю, был сначала хорошим учителем катания на лыжах, а потом великим гуру, у которого есть право заставлять меня делать то, что я не хочу. А не хотела я идти в первый день, когда мне уже не нужно спускаться плугом, на красные трассы, разгоняться до его скорости, и совершать лыжные подвиги на благо чьих-то амбиций. Я это все ради кайфа, а не ради самоутверждения, как некоторые. Но вроде, конфликта, в итоге, избежали и никто не скатился в неадекват. Ну или женщины, которые всегда знают чего хотят, редкость. Мужчинам с амбициями странно. Так знают влюбленные котики, что, после секса, хотят лежать в обнимку. Так знает горная речка Женец, что хочет опоясывать Буковель. Тот кто хорошо меня знает не станет меня заставлять делать что хочет он, а не я. Либо примет это как условие, либо нет. Что в общем-то пофиг. Когда у меня есть любимый мужчина, мне не так важно, нахожу я новых друзей или нет. И, если не касаться темы дружбы, а только любви и сексуальных отношений, то, конечно, можно хотеть спать только с одним человеком, все зависит от его качеств :--)

Сегодня сижу дома, делаю себе выходной. С одной стороны, я не виновата, что на сайте "Модной касты" так много платьев, с другой, мне вчера с Getty images пришло столько денег, что вполне окупаются те, дни что я не работаю. И курс доллара растет.

Опять слушаю "Хамерманов", но уже больше делаю упор другую песню. И вдруг поняла, что она и про Коронaвирус тоже :--))) Мое мнение о том что происходит, где-то посредине между мнением Лукашенко и тех, кто предлагает дезинфицировать руки после каждого поправления маски. Но кому-то хлебом не корми дай впасть в маразм



Шутили, что если выбирать кто какой зверь, то я сокорее волчица чем кошечка. Что, конечно же, очень сексуально :--)

Через всесвітній карантин у весняному повітрі вже відчувається по-трошки якесь напруження. Особливо, коли я останнього разу ходила до відділення "Нової пошти". Коли я побачила чергу, в якій люди стоять на серьозних відстанях один від одного, а частина людей у масках, а середину пошти запрошують по одному, я подумала: "Трясця!". Але ж запропоновані відстані дотримувала. Як, взагалі-то, і завжди. Працівники пошти помітно стурбовані. В масках, звичайно. Але, за кілка хвилин до цього дивного видовища, до мене на вулиці підкатив трирічний малюк на самокаті, помахав руцєю, та сказав: "Привіт!". Він був дуже щасливий, це був такий різкий контраст! А ще було приємно, що босоніжки виявилися чудові! Хоча й на танкетці, але, в той час, із м'якою подошвою, це якійсь навий винаххід у виробництві взуття. Думаю, у "Інтертопа" взагалі варто купувати через інтернет.

Раптово нашим друзям прийшла у голову ідея начхати на рекомендації МОЗ і вирватись у дивовижну пригоду, яка буде для мене ще й можливістю продовжувати вчитися кататись на лижах! :--)) Думали в Драгобрат, а їдемо в Буковель на власних авто. Подорож серед холери, це має бути файно ще й через всі умови. Виїжджаємо з весни до лютої зими, яка, як каже прогноз, буде у неділю по всіх українських Карпатах. До речі, у інстаграмі пишуть, що у Буковелі зараз нема де впасти сокирі. І новачків ловлять навіть по черних трасах... Але я не з таких, звичайно ж...

Дима показал мне Киев, которого я еще не видела. От Пейзажной аллеи к Воздвиженке. Дизайн множественных лестниц ведущих вниз по холму, в котором что-то есть, как мне кажется. А Воздвиженка хоть местами и безвкусная, но в целом, у нее такое милое лицо и чувствуется уют. Дома, цена на которые исчисляется миллионами и котики обнимающиеся на лавочке, засыпающие на солнышке, потому что не выспались, потому что выспаться и не могли. Но гуляющие более менее по плану. Вечерняя оболонская набережная, мост со стеклами под ногами и разнообразные красивейшие виды с него и других смотровых площадок. И это далеко еще не все и еще есть что показать. Днепр уже не интересен. И только я буду приезжать в Киев. Но у меня будет свое место для работы, с компьютером и планшетом, можно будет устраивать в Киеве рабочий день, встречая Диму после работы. И ехать обратно в Днепр на поезде интерсити когда захочу

Здесь снимала свои фильмы мой любимый режиссер Кира Муратова

.

.

.

.

.

.

Все очень вкусное, особенно, ракия!

.

В поиске гугла он, скорее, советский по стилю. Но там есть исторический центр, он велик, прекрасен и ничего советского в нем нет :--)

Прекрасная Синая и вообще стиль зданий на Праховой. Фрагмен замка Пелеш