Висновки експертів в галузі мистецтва. У міському просторі росії бракує монументалізма. В загальному, дуже сумують за стандартами контролю ссср. Де бувши комісії, на кшталт ГлавАПУ? Навіщо тулити десь дегенеративні комки глини Фішера? Якщо вже є ковгоспниця Мухіної? Все вже винайдено до вас, дурники. Треба лише скерувати вектор розвитку на найкращі приклади соцреалізму! Там вам і пафос і піднесеність і верховенство ідеї, схваленої політбюро



Мій висновок: ось де не потрібен пафосний монументалізм, так це у Києві! Більше того ступеню що є, на даний момент, точно не треба!

Буває, що я так втомлююся, на момент закінчення роботи, у вечорі, що немає сил на читання чогось, крім новин. Тож я раптом помітила, що українська версія журналу Elle мені до вподоби. Якщо хочеться тільки дивитися колекції одягу, підходить. Якщо хочеться знайти цікаве почитати, то там зараз є рубрика по історії України і є шанс що цікаве знайдеться.

Є окремі фоторепортажі про Ukrainian Fashion Week. Взагалі роботи наших дизайнерів, огляди з точки зору трендів. Багато красивого, як на мене. Я передивилася своє відношення к сірому кольору. Ще минулої зими я стала помічати, що мені личить сполучення білого з відтінками сірого, хоча раніше набір сірих відтінків асоціювався з нудьгою. Дизайнерські витвори з журналу Elle остаточно довели що форми з тканини сірого кольору можуть бути надзвичайно привабливими!

Заради цікавості, я вирішила подивитися що в цієї галузі відбувається у росії. Просто, не думаючи про те, що це терористична, фашистська держава. Я помітила, що тенденції в росії помітно відрізняються від світових тенденцій. Якщо весь світ створює конструкції одягу, які явно розраховані на те що людина в них буде рухатися, тканина розрахована на те, що її краса найбільше розкриється в динаміці, то російські дизайнерські витвори більше нагадують статику. Так ніби все там незмінне, в той час як вся решта світу змінюється кожну мить.

https://elle.ua/moda/garderob/vibir...inskih-brendiv/

СТИЛЬНІ РЕЧІ, ЩО РЯТУЮТЬ ЖИТТЯ: ПРОЄКТ «МИ ОДНІЄЇ КРОВІ» СТАВ УЧАСНИКОМ UKRAINIAN FASHION WEEK

Цієї осені Ukrainian Fashion Week вперше від початку повномасштабного вторгнення пройшов у Києві. І проєкт ПУМБ «Ми однієї крові» став його учасником з 2 по 3 вересня в Мистецькому Арсеналі. Одяг, що був створений за ініціативи ПУМБ спільно з агенцією Adsapience, вкотре засвідчив, що стиль — це не лише питання крою, фактур чи кольорів, це сенси, якими ми його наділяємо

https://elle.ua/moda/novosty/stilni...n-fashion-week/

Ми досі під враженням від Ukrainian Fashion Week SS25, який проходив з 1 по 4 вересня в Києві. Об’єднавшись, українські дизайнери нарешті представили свої колекції вдома. Стилістка та fashion-експертка Тетяна Дуду відвідала знакову подію та оцінила колекції з огляду на тренди прийдешнього сезону

https://elle.ua/moda/trendy/15-tren...n-fashion-week/

Фото з колекцій українських дизайнерів

На вихідних я випадково знайшла в каталозі нашого телебачення документальний фільм о дизайнері одягу Мартені Маржела. Це був точно доказ того, що висока мода повноцінний вид мистецтва! У історії моди були люди, для яких результат творчості був важливіший за гроши, за ставлення суспільства, яки тим не менш досягли шаленого успіху. Представник деконструктивізму, закінчивший академію тендітних мистецтв в Атверпені, деякий період працював помічником Жана Поля Гот'є. Але, на відміну від Гот'є, не бачив подальший розвиток мистецтва моди у настільки легкої, веселої і упевненої хвилі. Все, що він робив потім сам, не було поставлено на сталі комерційні стежки. Тим не менш, революціонером, зробившим прорив, вважається саме Маржела. Так вийшло, що це ім'я пройшло повз мене, хоча останній показ відбувся аж 2008-му році.

Він перший зумів вірно виділити саме основне що створює образ, означив ті рамки, які мають бути присутні обов'язково і підкреслів неважливість того чим вони заповнені. Вважається, що він займався препарацією структури одягу, він вивчав як рухається одяг разом людьми. Створив образ сучасної жінки, не як обов'язково сексуально привабливу, а, у першу чергу, як освідчену, із витонченим змістом у середині. Хоча всю кар'єру він не показував своє обличчя публіці, так само як Маржела придумав ховати обличчя моделей під вуаллю, або волоссям, його вплив на мистецтво був величезний! Створення колекцій починалося зі створення інтер'єрів для роботи. Маржела чітко усвідомлював що мода починається з контексту. Не він шукав інвесторів і команду, а вони знаходили його. Людина на вулиці, в ресторані, готелі - це дизайнерське рішення, витвір мистецтва. Якщо діє цей принцип, мода не є легковажною пустушкою. Постійні дослідження дали ту новизну, якої бракувало суспільству того часу. Подивившися цей фільм, я захоплююся Мартеном Маржела!


Over the weekend, I accidentally found a documentary about the fashion designer Martin Marzhela in the catalog of our television. It was definitely proof that haute couture is a full-fledged form of art! In the history of fashion, there were people for whom the result of creativity was more important than money, than the attitude of society, who nevertheless achieved wild success. A representative of deconstructivism, who graduated from the Academy of Fragile Arts in Antwerp, worked for some time as an assistant to Jean Paul Gaultier. But, unlike Gaultier, he did not see the further development of the art of fashion in such a light, cheerful and confident wave. Everything he did later on himself was not set on solid commercial paths. Nevertheless, it is Marzhela who is considered a revolutionary who made a breakthrough. It so happened that this name passed me by, although the last show took place in 2008.

He was the first to correctly identify the main thing that creates an image, to mark those frames that must be present and to emphasize the unimportance of what they are filled with. It is believed that he was engaged in the preparation of the structure of clothes, he studied how clothes move together with people. He created the image of a modern woman, not necessarily as sexually attractive, but, first of all, as educated, with a sophisticated meaning in the middle. Although throughout his career he did not show his face to the public, just as Marzhala invented to hide the faces of models under a veil or hair, his influence on art was enormous! The creation of collections began with the creation of interiors for work. Marzhela was clearly aware that fashion begins with context. He was not looking for investors and a team, but they found him. A person on the street, in a restaurant, hotel is a design solution, a work of art. If this principle applies, fashion is not a frivolous pacifier. Constant research provided the novelty that society at that time lacked. After watching this movie, I admire Martin Margela!

На початку 20-го ст функціоналізм в дизайні почав потроху витісняти форми, які були скоріше демонстрацією рівня добробуту замовника ніж були обґрунтованим з точки зору доцільності. Спочатку конструктивізм, функціоналізм, бруталізм тощо, не були сприйняті широким колом глядачів позитивно. Мовляв, нудно, занадто строго і бідно замість дорого і богато. Але поступово замовники із грошима почали визнавати правоту тих, хто не хотів підлаштовуватися під смаки тих, хто не є професіоналами в дизайні і взагалі мистецтво оцінюють так само, як бюргери до того часу. Надмірний декор, як ознака заможної людини, подобався тим, хто хотів бачити ототожнення себе із результатом замовлення. Це трапляється іноді, на жаль, і зараз, коли митець виставляє не те що звикли очікувати від митця, всупереч сталим традиціям.

Посилання на статтю в журналі Bird and flight дає можливість бачити чудові зразки архітектури яка змінювала світ на краще

В начале 20-го века функционализм в дизайне начал понемногу вытеснять формы, которые были скорее демонстрацией уровня достатка заказчика, чем были обоснованы с точки зрения целесообразности. Первоначально конструктивизм, функционализм, брутализм и т.д., не были восприняты широким кругом зрителей положительно. Мол, скучно, слишком строго и бедно вместо дорого и богато. Но постепенно заказчики с деньгами начали признавать правоту тех, кто не хотел подстраиваться под вкусы тех, кто не профессионал в дизайне и вообще искусство оценивают так же, как бюргеры до того времени. Чрезмерный декор как признак состоятельного человека нравился тем, кто хотел видеть отождествление себя с результатом заказа. Это случается иногда, к сожалению, и сейчас, когда художник выставляет не то, что привыкли ожидать от художника, вопреки устоявшимся традициям

Ссылка на статью в журнале Bird and flight дает возможность видеть великолепные образцы архитектуры менявшей мир к лучшему

https://birdinflight.com/architectu...vEZwCa9WDnXR-Zw

На решті, ми завітали до вареничної "Катюша", улюбленого закладу моєї перукарки, яка пам'ятає цю вареничну ще за часів свого дитинства, Юля є коренною киянкою, без зауваження про покоління. Але, пори те що її освіта не тільки перукарська, але й дизайнерська, оцінка інтер'єру на відмінно не співпадає із моєю. Видно що старалися додати колориту минулих років, але на професійне рішення, я вважаю, взагалі не тягне. Можливо, картину псує обмін валют у середині залу. А може просто не продумали із усіх точок, з яких буде дивитися відвідувач. Композиції нема. Але окремі деталі, так, дуже милі. Особливо нам з Сережею сподобалися порцелянові розетки, з яких зовнішні шнури були аккуратно натягнути у низ, переплетені і, з певним ритмом, зачеплені за порцелянові ж цвяшочкі! Я ще в житті такого не бачила! А Сережа бачив, у Німеччині. Якось взагалі ми почали згадувати гарні приклади вінтажних інтер'єрів в закладах загального харчування. Я була лише в так званому колишньому соцтаборі, в Румунії, Болгарії, Угорщині, Грузії, в країнах Балтики. А Сережа був всюди у Європі і бачив вінтажні інтер'єри ще до того як це увійшло в моду в колишньому СНГ, але якщо б він зробив, у своєму барі, полиці, на стінах, із запиленними ковзанами, його б просто не зрозуміли.

Коли ми зайшли, людей не було взагалі. Після того як ми прогулялися по залу взад-вперед, нас окликнув офіціант. Молодий узбек, дуже приємний юнак. Взагалі, в Києві, узбеки дуже чемні і говорять без акцента, і російською і українською. Чи то в точках із сухофруктами, чи ось офіціант. Потім зайшло ще пару хлопців у воєнній формі, але вони хотіли сидіти на літньому майданчику.

Ми, із моїм чоловіком, обговорили чому так мало людей, попри те, що кухня ж дуже добра. Наша традиційна, але із креативним підходом. Ми замовляли вареники з м'ясом, деруни з форшмаком. Хоча ми самі готуємо деруни смачно, в вареничної "Катюша" взагалі винятково смачні деруни! І сполучення з форшмаком вийшло вдале! Зійшлися на думці, що вся справа у неактуальній назві. Кричуще неактуальній. Українською було б "Катруся", а Катюша це та що виходила на беріг на крутий. Коли грабували і гвалтували развеселі, завзяті червоноармійці, коли займалися вандалізмом, коли робили все те саме що зараз робить армія рф на захоплених тимчасово територіях. "Катюша" або зникне взагалі, закриється, або вони здогадаються провести ренеймінг.

Ще, час від часу, до обміну валют підходили різні іноземці, турки, можливо, араби. Брали гроші і тут же виходили.

Ще ми раптом стали ходити за руку. Сережа запитав лише, як на мій погляд, чи то підійде для нашого віку, адже мені 47 а йому 55. І ми зійшлися на думці про те що у Європі за руку можуть ходити люди в будь якому віці, а ми і є Європа

Організатори дизайнерської премії Dezeen Awards 2023 оголосили довгий список претендентів на перемогу в інтер’єрних категоріях. Серед них два українських проєкти — приватний будинок на Київщині та готель у Карпатах.

У категорії «Домашній інтер’єр» відзначили проєкт дизайнерів із Makhno Studio. Це Mureli House у селищі Козин Київської області, завершений за два місяці до початку російського вторгнення. Сімейний будинок складається з вітальні та кухні, трьох спалень із ванними кімнатами, гостьової ванної, пральні й гаража з терасою. Уся споруда виконана у бежевих тонах.

У категорії «Готельний інтер’єр» відібрали проєкт студії Yod Group. Це п’ятизірковий Hay Boutique Hotel у селі Поляниця Івано-Франківської області. Відкритий минулого року готель поєднує стримані тони і багаті текстури. Елементи інтер’єру творчо інтерпретують традиційні українські ремесла — деревообробку, ткацтво й ковальство. Готель має 40 номерів, два ресторани і спа-центр.

інколи робимо реалістичні композиції із вже готових малюнків. Зараз треба зробити з коктейлей, тропичного листя, моря, неба і окремо є набір з тінями. Але це все різного ступеня реалізму. Якщо небо і коктейлі це одне, то море і листя вже інше. Трохи лячно, але Славік каже що все буде добре. Мені так пощастило з ним, це щось! А ще він мені інколи фото своїх котиків присилає :-)))

Слежу иногда за тенденциями в дизайне интерьеров и думаю сейчас следующее: если более или менее вся мода, которую задает т. н. европейский стиль, а более всего, как мне кажется, скандинавский, устремляется в сторону большей лaконичности форм, большей функциональности вещей и пространства, то, если присмотреться, это только видимость. Во многих случаях. Все эти, компактно устровишиеся на поверхностях помещения, книжечки, вазочки, казалось бы немногочисленные предметы декора, они вообще не для чего. Вазочки не для цветов, книги не для чтения и прочее.

Человечество научилось делать вид, что жилое помещение стало свободно от лишних предметов. А без абсолютно бесполезных элементов декора ему неуютно. Если не за что взгляду зацепиться, то уже пустовато и дизайн не дизайн. Так повесьте же картины на стены, пусть они, когда вы внимательно на них смотрите, сообщают вам о чем-то важном хотя бы. Кто-то кто последовал за Керико и Кaндинским, да хоть и Эдвардом Хоппером. Настенный коврик пусть будет авторства мастeрицы из Баухауса. А диванная подушка, с вязанной наволочкой в стиле той же дизайнерской школы, пусть ее свяжите вы сами, сообщив ее решением изначально больше чем сами могли подумать. Или уже честно делать дорогущий по стоимости закос под вынырнувший вдруг из закоулков коллективной памяти стиль Людовика 14-го. Это будет хотя бы искренне, от души. Каждая хрустальная подвеска на большой многоярусной люстре, каждый завиток на резной мебели, каждая оборочка на платье фарфоровой постушки. И позолота на обоях выделанных из свиной кожи, как в сказке Андерсена. Холодильник спрятать в деревянный шкаф. Амуры, Фрагонар, Буше и все что вообще угодно ненасытной душе. Тоже, свобода самовыражения. И страсть

Слушала в Арт-світе превосходную лекцию о том что можно делать с организацией городской жизни, чему мы можем учиться на примерах европейских городов, насколько применима к развитию города глобализация, о том что такое партисипация, что может, на данный момент, сделать команда проектировщиков в содружестве с урбанистами для получения как можно лучшего результата преобразования и реорганизации городской среды.
Лекцию проводили урбанисты и архитекторы из Харькова, Александра Нарижная и Анастасия Палий. Во-первых, я увидела вокруг множество студентов с нашего архитектурного факультета, как я поняла, градостроителей. Но это уже поколение людей, которые знают, что от них зависит, будет ли меняться к лучшему город или нет. Их жажда знаний по поводу того, как именно действовать в той или иной ситуации с проектированием конкретного района в городе, например при взаимодействии с госструктурами, населением города и др. Жажда получения ответов на вопросы, умение грамотно формулировать, и вообще думать, поистине впечатляет. Во-вторых, эти прерасные девочки из Харькова, которые выиграли суд с организаторами конкурса на заполнение площади Свободы пафосной хренью в виде колонны в стиле "ко-ко-ко", тоже восхищают компетентностью, уверенностью в том, что нет непреодлимых препятствий и еще умением позитивно мыслить. Они рассказывали что они делают для того чтобы все получилось, что и как работает, что является следствием чего, какой план Б, если не срабатывает план А.

Так же, присутствовал журналист, я только не знаю из какого издания, но у него была своя точка зрения на то как все происходит при попытке обсуждения проектов с городскими властями. Что это как бы бесполезно, что мер и представители горсовета все будут делать по-своему, хотя для вида что-то там одобрят. Но архитекторы и урбанисты из Харькова считают, что сделать один раз для очистки совести это одно, а использовать все возможные ходы, чтобы мер, допустим, не смог отвертеться - это другое. Они рассказывали как вручали их мэру (неужто Гепе лично? Боже-боже) программу действий по конкретному проекту, в присутствии журналистов, которых пригласили в честь торжественного открытия некой акции, связанной с темой мобильности в городе. И журналисты потом регулярно спрашивали мэра о том как продвигается утвержденный процесс.

Удивительно видеть готовность у наших студентов к борьбе с чиновниками старого образца. Готовность что-то менять в самой организации работы ГЛАВАПУ. Которая, судя по всему, очень устарела.

читать подробнее

Как так случилось, что начиная думать как создать новый шрифт, я открыла для себя леттеринг? Просто потому что захотела создать первый каллиграфический шрифт. С тест-драйвами, правками и опять тест-драйвами и правками. А для этого нужно посмотреть уроки, поставить задачи по тренировкам и выяснить что именно тренировать и как. И оказалось, что занятие каллиграфией сейчас это считайте леттерниг, потому что продавать готовые надписи сейчас намного моднее чем продавать шрифты, потому что шрифтов уже овердохуя, а тут можно добавить от себя что-то авторское, в данной конктретной шрифтовой композиции. Обязательно приобретая для работы brushpens, потому что плакатные перья и другие известные до этого инструменты никогда не дадут такой скорости и обучения и производсва готовых работ на продажу. Ежедневные упражнения с карандашом, где ты уже учишься регулировать силу нажима именно ритмично, копирования различных шрифтов, путем срисовывания на бумаге, вроде скетча, за счет чего ты как бы впитываешь в себя стили шрифтов и учишься уже создавать именно надписи тем шрифтом каким захочешь.

Я еще летом заметила, что создание надписей из уже сделанного алфавита приносит больше денег чем сам шрифт. Я еще не знала про леттеринг. В принципе, я думала, делать шрифт примерно неделю, а потом писать множетсво надписей именно им, но тут кажется, что-то нашлось более актуальное и нужное. И мне, в общем-то не откуда было узнать до начала действий в сторону каллиграфии. Аккаунт на фейсбуке "Новости вокруг микростоков" больше занят налоговым законодательством для самозанятых в России, да и вообще проблемами именно российских стокеров. Удачи им и попутного ветра. Просто им не до леттеринга, на котором сейчас, оказывается нередко помешан дизайнерский мир за пределами России. Украинского сообщества я не встречала, потому что изначально был просто конгломерат русскоязычных авторов и до сир пор на форуме не опускаются до политических срачей, вообще не трогают тему политики. Нет необходимости отделяться в свою группу. Или я просто пока не нашла. Английский форум на главном стоке как-то больше занят проблемами организации стока чем дизайном. Ладно, узнала, что есть леттеринг и хорошо, буду работать дальше :--)

Ханнес Мэйер был сторонник функциональности формы, до такой степени, что это было в ущерб эстетической составляющей его дизайнерских решений. Этому он учил и своих учеников. В приотритетах Мэйера стояло удешевление конструкций, что очень нравилось заказчикам. При нем Баухаус начал получать первые значимые прибыли за заказы. Но, поскольку он был очень левых взглядов, его в конце концов турнули из школы. Работавший после него Мисс Ван Де Рое, не только уделял большое внимание эстетике в дизайне, но и, поговорив с каждым из учеников школы, выгнал тех, кто придерживался взглядов Мэйера. Каким-то образом, принципы в архитектуре коррелировали с левизной и коммунизмом :--)

Когда пришло время выбирать куда направить стопы после засилия нацизма на родине, Мэйер взял курс на Совиет Юнион и его постигла судьба Отто Нидермайера. Совкофил, спавший со своими ученицами. В одном человеке уживалась тяга к этической свободе, практичности и пренебрежение к красоте, но только неодушевленных предметов

В начале ХХ века шведский подход к богатству и бедности ничем не отличался от принятого в других странах. Простота — это бедность. Высокая культура быта — это вычурные буржуазные интерьеры. Между тем в стране активно шла индустриализация — и для людей, массово приезжавших в города, нужно было создавать условия для жизни. Государство — а вместе с ним и общество — задавалось вопросами всеобщего благополучия. Одним из способов найти путь к благополучию стало воспитание нового вкуса: в частности, писательница и общественный деятель Эллен Кей выпустила книгу с практическими рекомендациями о том, как устроить правильный быт. А наглядным руководством к действию стали акварели одного из самых известных шведских художников — Карла Ларссона: они демонстрировали интерьер его собственного дома и тихое семейное счастье, которое стало возможным, когда на смену тяжеловесной темной мебели пришли белые стены, светлое дерево и текстиль ручной работы.

На новой лекции, которую Макс Розенфельд приехал читать в этот раз в Спалах, больше всего запомнились такие моменты:

1) Послевоенные эпохи были ознаменованы появлением таких важных в дизайне фигур как Дитер Рамс, Вернер Пантон, Этторе Соттсасса.

2) Детройтское барокко или "плавниковый стиль" в Америке.

3) Влияние плавникового стиля на дизайн в совке во время оттепели. Юрий Долматовский, его произведение автомобиль "Старт", который можно увидеть в фильме "Кавказская пленница"

4) Дизайнер Галина Балашова, которая создавала интерьеры для советских ракет, думала, переживала, как же там будут жить космонавты во время полета. Теперь живет мало кому известная, на мизерную пенсию. В качестве приработка продает свои акварели.

5) Автором знаменитого проекта "хрущевка" является дедушка Ильи Лагутенко. Что было подчеркнуто в лекции песней Ильи "Утекай" :-)

Когда Макс Розенфельд приедет еще читать лекции в Спалах, новая лекция будет на тему "архиетктура в искусстве", в частности, в кино :-) Если она не будет длиться больше 4-х часов, как в этот раз, я буду очень этому рада и пойду :-) Только бы можно было узнать это заранее.

На вчерашней лекции о дизайне Макса Розенфельда я узнала интересные факты о Баухаусе. Например, что Ханнес Мейер не только спал с ученицами, но после того, как Баухаус был закрыт фашистами, уехал в СССР делать авангард, в то время как большинство учеников и преподавателей уехали жить и работать в Америку. Часть баухаусовцев была репрессирована в СССР (с) Макс ОЧЕНЬ харизматичен и рассказывает так, что его невозможно не слушать.

Послушать критику изделий и строений Баухауса было интересно и немного печально. Из нее следует, что все, что они делали страдает отсутствием функциональности. Красиво, но не удобно, и, как правило, не дешево. Следует, что дизайн должен обязательно производить массово, а значит, при том, что красиво, максимально просто и как можно дешевле в изготовлении. Ориентироваться на отдельно элитарные слои общества не стоит, в дизайне, стало быть, нет места штучно выполненому декору, красоте формы просто ради формы.

Например, Белый город в Тель-Авиве, сделанный баухаусовцами, уехавшими в Израиль, по словам Макса Розенфельда, при том, что красивый, еще и функционально адекватный форме, и не был дорог в изготовлении. Смотрю Белый город, смотрю работы Баухауса и чувствую, что что-то тут не так. И работы нашего уже умершего на данный момент Дольника Макс считает примерами качественной архитектуры... Белый город, в общем-то, красивый, но не вижу в нем совершенства, абслоютной гармонии. Работы Дольника, если что, ужасны. Байхаус задал стиль по сей день востребованного бренда. Дорогой и нефункциональный Баухаус.