Ми із Сережею не плануємо заводити дітей. Йому вже достатньо тих що є, а мені достатньо моїх племінників, враховуючи, що невдовзі +1. Але, час від часу, ми мріємо про собачку. Я окремо мрію про кота, а разом ми уявляємо как заведемо собачку, коли переїдемо у Франківськ. Спочатку Сережа пропонував вівчарку і бультер'єра, а потім, зрозумівши, що я бачу в нашій оселі лише маленьке і миле, раптом знайшов оптимальний варіант - малтіпу. Вони надзвичайно розумні і милі одночасно. Про мальтіпу вже знято безліч відео і ми їх із задоволенням дивимося! І те що в нас є зараз в інтернет-майданчиках по доступній ціні теж. Сережина мама теж мріє про собаку, якщо в нас вийде жити з нею у трьох. Онуків і правнуків у неї вже достатньо. До того ж собака це класно! Хоча я, звичайно, не буду проти, якщо всі почнуть раптом хотіти котика :-)



Гровер Вашингтон Молодший (англ. Grover Washington, Jr., 12 грудня 1943 — 17 грудня 1999)[6] — американський джаз-фанк/соул-джаз саксофоніст. Народився у місті Баффало, штат Нью-Йорк, 12 грудня 1943 р. Його мати була півчою у церковному хорі, а його батько колекціонував старі грамофонні записи, та також був саксофоністом. Таким чином, музика оточувала Гровера всюди із самого дитинства. Він зростав, слухаючи видатних джазменів та великі джазові гурти, а саме Бенні Гудмена, Флетчер Хендерсона (анг.Fletcher Henderson[en]), тощо. Коли Гроверу Молодшому було 8 років, його батько, Гровер Старший, подарував йому саксофон. Він навчався грати та крадькома ходив у клуби, щоб послухати видатних блюзових музикантів Баффало.

Учора моєму улюбленому крихітці виповнилося 11 рочків. Крихітка дещо побільшав з тих пір як ми грали у слоника і леопарда. Слоник був дуже здивований коли леопард знайшов його, ще такого маленького, за двір'ю спальні. Потім ми ще багато в що з ним грали. А тепер він складає BMW з конструктора, який я йому прислала. З "Лего" можна було вигадувати конструкцію авто самому, а тут по схемам. Взагалі дуже любить малювати авто. Ми поспілкувалися вчора з ним по відеозв'зку. Я побажала всякого різного доброго, але, зокрема, щоб його любов до авто стала професією і малювання привело, згодом, до дизайну. Я сказала, що вірю в нього! Я не стала згадувати підарасів, яки псують його дитинство, але я вірю що в нього все буде добре попри обстріли кацапів.

Потім Рома прислав мені машину, яка в них тепер замість чорного нісану, і я повірила в нього ще більше! А ще я недавно згадала гурт "Парно Гражт" Вирішила подивитися, що в них новенького прикольного. І знайшла :-)

Грудень пролетів геть непомітно. Тиждень відчувався як три дні. Два будних і один вихідний. Але ялинка вже стоїть там де ми будемо святкувати, на кухні. Святкувати ми хочемо у двох. Місяць тому лікарі з 12-ї лікарні сказали, що Сережи можна зі спиртного пити лише горілку. А я не люблю звичайну горілку, люблю лише саму якісну і недешеву. Ось в нас на районі акційний "Гетьман" по 130 грн. Тому їхати в "Оушн плазу" за "Собескі" не будемо. Закуски хочеться мінімальну кількість, бо якось після святої вечері ще не дуже голодні. Ми тоді не все поставили на стіл з того що прислала мама Сережи. Хоча куті вже немає. Сигарет теж, сигарети дорого.

Андрія С. хочемо запросити, щоб потім не дорікав, що ми ніколи не запрошуємо. Але сподіваємося, що він не прийде. Хай влаштовує своє особисте життя, тим більш не факт що його батьки, у новорічну ніч, зможуть вигуляти Рона. В Рона огидний характер, але дбати про нього треба все одно. Якось потім пересечемся.

Ми знаємо наперед, що у двох буде добре. І щоб ми не робили, секс буде неймовірним! Я не можу сказати, що ми ніколи не сваримося. Але таке враження, що ми підвищуємо іноді голос один на одного, щоб просто розім'яти голосові связки. І цей режим спілкування просто моментально вимикається. Потім не зовсім зрозуміло, чи то ми так жартували, чи що це було :-) І це не те, що треба перетерпіти заради того що добре, це, може, в нас така розвага? Але коли ти будиш о п'ятій ранку кохану людину цілунками, або він тебе вітає цілунками коли вже стемніло, це ж як квіти розпускаються? А сварки, у день газди, як літній дощ :-)

Після роману про суспільство початку двадцятого сторіччя хочеться видохнути і думаєш, як добре, що в наш час вже все зовсім інакше :-)

З нашого маленького товариства знаю хто такий Шопен, і люблю його слухати, лише я. Але відчуття повноти життя трапляється не тільки в мене :-)

Моя квіточка квітне в зимку дуже повільно, але впевнено. З одного бутончика вже збирається розкриватися третя. Спочатку з'явилася перша, потім, з цієї ж точки виникнення квітки, почала набухати друга, і, коли друга повністю розкрилася, то вона скинула першу на підвіконня. А зараз ніби зпід неї ж, починає набухати ще й третя квітка. Напевне, вона скине другу, але подивимося як буде. Є окремий бутон, який вже приготувався розкритися, але друга квітка й не думає в'янути. Її попередниця впала на підвіконня, можна сказати, в повному розквіті. Я такого ще не бачила... Але я, інколи, коли її поливаю, тихо кажу моїй азалії, що вона прекрасна! :-) І ніби вона дякує за ці ласкаві слова своїми новими квітами :-)

Квітне чомусь не так як це було весною. Квіти більші, але без яскравої рожевої кайомки. Просто однотонні світло-рожеві. Думаю, не страшно, якщо, при оприскуванні, вода буде попадати на пелюстки квітів і хай вони зробляться більш насиченого кольору.

А ще я ось послухала тріо "Маренич" і, виявилося, що співучість української мови може бути ще і ось такою :-)

Знайшла роман Володимира Винниченка "Записки кирпатого Мефістофеля", щоб краще розуміти контекст деяких пісень, які мені заходять останнім часом. Якось так мені видав ukrlib, що почавши з останніх сторінок, я рухалася до кінцевої розв'язки і за крок до кінця пригальмувала. Бо емоційна важкість утворення саме залежності однієї людини від іншої почала так тиснути, що я взяла перерву на те щоб подумати, чи треба воно мені. Попри те, що протагоніст знайшов жінку, з якою йому добре і затишно, вище згаданий механизм затягував його назад у відносини, які, за визначенням, важкі і він сам розуміє, що, за великим рахунком, і не потрібні. Я сумніваюся що мені це зайде, але обережно, все ж, спробую читати. Можливо закину читання тому що, в мене самій ніколи не було складних стосунків. Те що можна було колись, і є зараз, завжди були чисті, ясні і щасливі стосунки. Навіть ті сторінки мого життя, на яких відбувалися зустрічі із одруженим чоловіком, протягом 11 років, демонструють готовність швидше відмовитися коли стає складно і повернутися тоді, коли обидва готові бути просто щасливими разом. Але пісні Клавдії Петрівни все одно заходять і я вже відчуваю, що ось це важке плетення емоційних залежностей романа ніби просто струшується і перетворюється на легкий і просто іронічний формат кабаре. Не знаю хто як класифікує, але для мене це кабаре і я знаю що є такий стиль

Останній раз я робила уколи десь 15 років тому... Я пам'ятаю, що було відчуття ніби скоріше вкидаєш голку ніж штрикаєш нею. Пацієнт був задоволений, але чи згадають руки як саме вони це робили? Нам призначили дексаметазон. Узі краще ніж я боялася. Треба з'ясувати від чого алергія в мого красунчика. Але ж ми встигли побувати і в щелепно-лицевому відділенні, куди нас направив хірург. Клініка нам сподобалася. Прийдемо ще, лікувати зуби. Лікарка їхала до нас з операції, ми чекали більше години. Навколо приватний сектор, але такий милий і затишний, що гуляти було дуже приємно

Левчик вже набагато краще читає. Йому купили такі книжки, які він сам почав читати з захопленням. На приклад, казка про драконів, або про гусів. Я не знаю, що йому такого купували раніше, але справа точно посунулася у кращій бік і я рада! :-)

і може схопити зненацька. Очікування дива вже само по собі дає позитивний заряд. А якщо диво не настає, можна хоч посміятися