Понедельник, 30 Ноября 2015 г.
22:06 Протоновороссы
Национальная академия наук ЛНР. я подозреваю что это фейк, уж слишком феерично, но м/б и нет, новороссы могут
впрочем, вспомнил профессора Бебика и перестал смеятца 
впрочем, вспомнил профессора Бебика и перестал смеятца
Группы: [ Жесть ]
02:27
еще про памятник гайдамакам
Гляньмо на проблему, як цього від нас вимагають ультра-патріоти, «українськими очима». В чому полягало геройство вчинку Ґонти, який зламав присягу і, будучи сотником надвірної міліції, яка мала захищати місто, перейшов на бік бандитів? Чому ми не задумуємося над тим, що, будучи звичайним селянином, Іван Ґонта дослужився до сотника і що таких ґонт було предостатньо. Чому ми маємо плекати симпатії у сучасних українців до зрадника, а не до тих, хто справно виконував присягу?
Таких «чому» може бути безліч. Але відповідь одна – тому, що в українській історичній свідомості панує радянсько-російсько-православна інтерпретація історії. Більш детальне роз’яснення цього феномену ми можемо отримати у короткому описі коммеморативних практик за останні кілька десятиліть. Ні для кого не таємниця, що Гайдамаччина була рухом, інспірованим Російською імперією. Спрямовувалася вона на ослаблення Барської конфедерації. Православний фанатик і заодно російський агент Мельхіседек Значко-Яворський настільки захопився антиунійною пропагандою, що навіть погодився стати курʼєром між Катериною ІІ та польським королем Станіславом Понятовським. Він не тільки представив польському королю «Екстракт деякої частини кривд», але й утік на Запоріжжя, будучи звинуваченим у шпигунстві на користь Росії та Запоріжжя. А там почав підбурювати козаків виступити на захист правдивої віри православної.
Почали поширюватися фальшиві поголоски про «золоту грамоту» від цариці на вирізання всіх поляків і євреїв, а заодно й уніатів. І це подіяло. Колишній чернець Мотронинського монастиря Максик Залізняк згуртував навколо себе ватагу із тисячі відчайдухів і рушив рятувати від ляхів, євреїв та уніатів православну віру. Подальший порятунок увійшов у всі історичні аннали під назвою Уманська різня. В ім’я православної віри, а з подальшими інтерпретаціями – соціальної та національної справедливості Іван Ґонта та Максим Залізняк вимордували майже двадцятитисячне населення Умані. Різали, вішали і палили всіх шляхтичів та їхні родини, вбивали євреїв, не милуючи ні старих, ні малих, ні жінок. Вирізали до трьох тисяч євреїв, які сховалися в синагозі. Також влаштували справжнє полювання за уніатами, особливо василіанськими учнями. І вбивали не тільки їх, але й тих, хто їх переховував. По собі «герої» залишили, без перебільшення, гори трупів та пролили ріки крові.
[...]Після поразки арабської коаліції, за якою стояв Радянський Союз, у війні проти Ізраїлю 1967 року, в нездорових головах радянських пропагандистів з’явився підступний план – встановити в Умані, на місці масакри, пам’ятник Ґонті та Залізняку. Проект почали розробляти 1968 року, але згодом зупинили. І от, в незалежній Україні, яка перебуває у стані війни і неймовірно потребує міжнародної підтримки, в Умані успішно реалізували радянський задум – встановили пам’ятник Ґонті та Залізняку. І зробили це в листопаді 2015 року. Якщо поляки вже навіть «призвичаїлися» до того, що українці одразу після виступу польського президента у Верховній Раді приймають закони, спрямовані на глорифікацію ОУН, то для хасидів, що кожного року десятками тисяч приїжджають на могилу цадика Нахмана, це буде диким «сюрпризом». Одним словом, створюємо проукраїнську коаліцію на міжнародному рівні…
А нашим правителям пора б уже зрозуміти, що історична політика – це також політика держави. І за неї доведеться відповідати.
Гляньмо на проблему, як цього від нас вимагають ультра-патріоти, «українськими очима». В чому полягало геройство вчинку Ґонти, який зламав присягу і, будучи сотником надвірної міліції, яка мала захищати місто, перейшов на бік бандитів? Чому ми не задумуємося над тим, що, будучи звичайним селянином, Іван Ґонта дослужився до сотника і що таких ґонт було предостатньо. Чому ми маємо плекати симпатії у сучасних українців до зрадника, а не до тих, хто справно виконував присягу?
Таких «чому» може бути безліч. Але відповідь одна – тому, що в українській історичній свідомості панує радянсько-російсько-православна інтерпретація історії. Більш детальне роз’яснення цього феномену ми можемо отримати у короткому описі коммеморативних практик за останні кілька десятиліть. Ні для кого не таємниця, що Гайдамаччина була рухом, інспірованим Російською імперією. Спрямовувалася вона на ослаблення Барської конфедерації. Православний фанатик і заодно російський агент Мельхіседек Значко-Яворський настільки захопився антиунійною пропагандою, що навіть погодився стати курʼєром між Катериною ІІ та польським королем Станіславом Понятовським. Він не тільки представив польському королю «Екстракт деякої частини кривд», але й утік на Запоріжжя, будучи звинуваченим у шпигунстві на користь Росії та Запоріжжя. А там почав підбурювати козаків виступити на захист правдивої віри православної.
Почали поширюватися фальшиві поголоски про «золоту грамоту» від цариці на вирізання всіх поляків і євреїв, а заодно й уніатів. І це подіяло. Колишній чернець Мотронинського монастиря Максик Залізняк згуртував навколо себе ватагу із тисячі відчайдухів і рушив рятувати від ляхів, євреїв та уніатів православну віру. Подальший порятунок увійшов у всі історичні аннали під назвою Уманська різня. В ім’я православної віри, а з подальшими інтерпретаціями – соціальної та національної справедливості Іван Ґонта та Максим Залізняк вимордували майже двадцятитисячне населення Умані. Різали, вішали і палили всіх шляхтичів та їхні родини, вбивали євреїв, не милуючи ні старих, ні малих, ні жінок. Вирізали до трьох тисяч євреїв, які сховалися в синагозі. Також влаштували справжнє полювання за уніатами, особливо василіанськими учнями. І вбивали не тільки їх, але й тих, хто їх переховував. По собі «герої» залишили, без перебільшення, гори трупів та пролили ріки крові.
[...]Після поразки арабської коаліції, за якою стояв Радянський Союз, у війні проти Ізраїлю 1967 року, в нездорових головах радянських пропагандистів з’явився підступний план – встановити в Умані, на місці масакри, пам’ятник Ґонті та Залізняку. Проект почали розробляти 1968 року, але згодом зупинили. І от, в незалежній Україні, яка перебуває у стані війни і неймовірно потребує міжнародної підтримки, в Умані успішно реалізували радянський задум – встановили пам’ятник Ґонті та Залізняку. І зробили це в листопаді 2015 року. Якщо поляки вже навіть «призвичаїлися» до того, що українці одразу після виступу польського президента у Верховній Раді приймають закони, спрямовані на глорифікацію ОУН, то для хасидів, що кожного року десятками тисяч приїжджають на могилу цадика Нахмана, це буде диким «сюрпризом». Одним словом, створюємо проукраїнську коаліцію на міжнародному рівні…
А нашим правителям пора б уже зрозуміти, що історична політика – це також політика держави. І за неї доведеться відповідати.
Группы: [ Гиштория ]
Ну привет. Тут у нас, знает...
[Print]
Человек с котиками