U.S. President Donald Trump said on Feb. 27 that he could not believe he had called Ukrainian President Volodymyr Zelensky a "dictator."
Trump made the comment at a briefing with U.K. Prime Minister Keir Starmer at the White House.
"Did I say that? I can't believe I would say that," Trump responded when asked whether he still considers Zelensky a "dictator."

25 лютого 2025 року Повітряні сили Збройних Сил України здійснили успішний високоточний удар по житловій будівлі, яка використовувалася 1429 мотострілецьким полком окупантів як командно-спостережний пункт і місце для запуску БпЛА, біля н.п. Копані Запорізької області.
Унаслідок вогневого ураження спроможності російських військ тероризувати українське мирне населення суттєво зменшені.

Судячи з того, що ті, що летіли сьогодні вночі, в небагатої кількості, БПЛА були збиті дуже швидко, спроможності ворога дійсно були зменшені!

Ось і закінчилася ця зима. Кожен день і ніч, для українців є випробуванням. Те що хуйло целеспрямовано тероризує мирне населення, не для кого не є секретом. Він примушує нас кидати свої справи і тікати у бомбосховища. Вже три роки. Але замість того, щоб зламатися, впасти в кут і заплакати, просто в депресії валятися і не вставати, як російський диктатор сподівається, ми продовжуємо вести біль-менш нормальне життя. Не скиглимо, не жаліємося на втому в м'язах, а, попри біль, продовжуємо жити звичайним життям. Нас бомблять кожну ніч, а ми підіймаємося і йдемо далі, по своїх справах. Працюємо, дбаємо про себе і близьких, переводимо гроши, незмінно, на русоріз. Окрема тема - це українські жінки. Замість постаріти, забити болт на себе, вони залишаються прекрасними і охайними квітками! Спорт, смузі, фреши, візити до косметологів і інших працівників б'юті-індустрії (що є підтримкою економіки). Жінки залишаються жінками. Над ними знущаються росіяни, а вони квітнуть!

Такі моменти, як цей, про який зараз йде мова, в росіян прийнято оспівувати пафосно, зі сльозою у голосі. Мовляв, ворогу ніколи не добитися. Але українці, при цьому, можуть ще інколи сміятися, розвиватися, квітнути, радуватися інколи життю, радувати собою близьких і коханих людей :-) Завтра весна, а російському фюреру замість заляканих, зламлених українців - хуєм по лбу! :-)) І, звичайно, дякувати за все ЗСУ!

І в мене ось нова стрижка - маллет! :-)

Раптом, серед снігу, виникає відчуття, що скоро вже весна і хочеться зняти капюшон. На вулиці -5, а сонечко таке лагідне! :-)
У Києві відсутній старий громадський транспорт, тому він є кращим за маршрутні богдани. З вікон, де інде, помітна саме весняна гра світла. Щось ніби говорить: "Незабаром". І навіть якщо цілі максимум не досягнуті, завжди знайдуться цілі мінімум. Модні тенденції замінюють одни кольорові палітри на інші. Лениве коливання, між вибором щось змінити, чи просто погрітися на сонечку, ще попереду, а зараз просто очікування нового

З плетінням мережива все швидко зайшло у тупик, бо просто я відчула, що такого темпа роботи, якого треба дотримуватися, щоб вийти на прибуток, який перевищує максімум, який можна заробити на мікростоках, я просто не витримую. Відчуття браку відпочинку виникло дуже швидко. І основа хустки з елементами, наколотими булавками, залишилася на певної стадії виконання надовго. Але те, що я стала приймати колаген, дало додаткову енергію. В'язати на продаж я не зможу, все одно, але я хоча б доведу почату справу до кінця. На зараз зв'язала ще один елемент і сшила ті що вже є. Чим ближче до кінців, що будуть зав'язуватися, тим прозорішим має бути в'язання. Можливо, вийде зробити на весну, а як ні, то на осінь.

Коли я послухала саму кращу пісню "Греммі", то подумала: "Боже якійсь їбучий отстій!" Запитала в чоловіка, як йому. Він сказав, що це якійсь піздець їбучий отстій. Але ж раптом почула "Абракадабру" Леді Гаги. І це навпаки охуєнно! Можливо, ми чогось не розуміємо бо вже старі, але кліп неймовірно крутий! Пластика, костюми, світло :-)

і притоки Дніпра...

Pinchuk-Art-Centre – це міжнародний центр сучасного мистецтва XXI століття
в м. Києві. Pinchuk-Art-Centre розташований в старовинному архітектурному
ансамблі Київського Бессарабського кварталу. Архітектурний проект та дизайн
внутрішнього простору арт-центру було розроблено французьким архітектором
Філіпом Кіамбаретта.

Ось і все що відомо про цю історичну будівлю. І це не є дохідним будинком Попова, як я думала раніше. Я із задоволенням фотографувала його, але "Пінчук арт-центр" так і не відвідала... Тепер війна, виставки проводяться в різних виставкових просторах, але тільки не там. Добре що хоча б відреставрували. І що ороч'ї потворні рила не дісталися туди, адже варварам байдуже який перед ними будинок...

Бессарабський квартал, як кажуть, бог милував. Дійсно якісно збережений ансамбль. Ніде не висовується страшненький новодел. Хоча, звісно, далеко не завжди новодел у Києві страшненький

Зелена підводка, зелена туш і бузковий манікюр. І сережки :-)

Зараз дуже подобаються нюдові відтінки помади. І взагалі дуже світлі.

Окрема фіча - білий олівець на внутрішній частині нижнього повіка і підкреслення білим пігментом внутрішнього кутка очей

У останні дні січня було так тепло, що інколи було комфортно гуляти без шапки у весняному одязі. І хотілося мати щось на згадку про такі дні. Все ж, мій телефон знімає дуже по-різному. Звичайна прогулянка, у будній день, без косметики, а у січні весна, так саме несподівано як квіти азалії від початку і до кінця зими :-)

Кольорові туші задали мені трохи додаткової дизайнерської роботи, чисто для себе. Прийшлося передивлятися сполучення в гардеробі, розділяти речі на групи кольорних гармоній. Вийшло 6 груп. Синя, зелена, фіолетова, червона, коричнева і ахроматична (білі, чорні, сірі кольори). Несподівано більше за все сполучень вийшло з фіолетової і ахроматичної групи. Але для кольорних гармоній з фіолетовою тушшю для вій достатньо і рожево-коричневих сполучень, відтінків пудри з зовсім невеликим додаванням фіолетового в прикрасах. Червоний, коричневий і ахроматичний потребують трохи більше аксесуарів. Я вже активно мрію про сумку бренду Presentville, про їх авторські принти. Я ніколи не виглядала у тотал грей як сіренька миша, але якщо фарбуєш вії в синій, зелений чи фіолетовий, тотал грей вже не має бути тотал.

Мейкап робила із основою і без, іноді просто щоб лише зрозуміти, чи робити акцент більше на губи чи на очи. Вже думала, що найкраще рішення - це розтушовка стрілок на зовнішніх куточках очей. Але моє бажання нафарбувати очі як у фільмах Фелліні чи Вісконті все одно взяло верх! Я почитала рекомендації візажистів і виявилося, що тонкий і незаточений олівчик дещо відрізняються у результатах в малюванні саме графічних стрілок. Тож я заточила зелений олівець і переконалася, що це так і є. Значить можна сміливо купувати підводку. Але не чорну, а під колір нових тушей. Чорна буде не те, у моєму випадку.

А зачіска чим довша тим важче робити об'єм. Тому я вже і не намагаюся. Навіщо витрачати багато зусиль, якщо і так вже добре? Лише підкручую трошки сходинки, намащую воском і роблю розділ з боку. Чоловіку подобається любий макіяж, і його відсутність, в тому числі. Але йому приємно, що я взагалі щось таке роблю, з косметикою, пензлями і запитую як йому. Він завжди відповідає, що супер! :-)

Просто селфі з прогулянки. Мені не соромно дивитися сонечку у обличчя. Моє сумління чисте. Якщо я і опускаю погляд, то тільки тоді, коли сонце світить надто яскраво. Зимою воно з'являється рідко, його поява сама по собі вже радість :-)

Якось я розповіла Сережи про людей, яким було важко визначиться на око з моєю національністю. Що вони казали: "І не росіянка і не українка, можливо, єврейка, можливо, француженка" Так, іноземці таке казали. А Сережа був здивований: "Та ти ж типова українка! Що тут думати! " :-) Мабуть, для Західної України і типова.

А ще, у Оушн плазі така ялинка, що вах! Ніби вистрибує з бризків шампанського. А ще риба-валіза мене впізнала і підплила до стінки акваріуму, там, де я стояла. Я кажу: "Валіза, привіт!" А вона лише ротиком совує, очки пуче :-))) Акула спала на дні акваріуму. Сподіваюся, вона жива! Взагалі, акваріум належить ресторану "Марлін", який названий на честь риб, ряду окунеподібних. А ще я хоч попила шампанського. У ресторані "Рукола". Брускет поїла.
А ще бріош із яблуком у "Ашані". Сережи не можна тортиків і тістечок, можна шарлотку, пиріги, бріоші. Також гарним надбанням є кольорові туші для вій у "Просторі" і ще одна пара сережок з "А-шоп". Ніби прикрас вистачає, а, все одно, не втрималася... Видно спрацював грамотний маркетинг.

Поки у мене була новорічна відпустка, сексу з коханим було стільки, що відчула, що більш не можу.
Сережина мама дзвонила, казала, щоб пили святу воду, що вона нам вислала. Учора попили. Гірше не стало

Я і ми з котиком

Новорічний букетик азалій :-)

.

Я обрала засіб для догляду за орбітальною зоною такий що мені підходить, але, все одно, кансилер треба міняти. Хоча я не впевнена що він мені взагалі потрібен. Я просто хотіла зробити все по правилах

Новини різні, сумні і не дуже. Але буває, що просто виходиш з перукарні, з будинку, з магазину і хочеться чомусь просто посміхнутися :-)

Моя квіточка квітне в зимку дуже повільно, але впевнено. З одного бутончика вже збирається розкриватися третя. Спочатку з'явилася перша, потім, з цієї ж точки виникнення квітки, почала набухати друга, і, коли друга повністю розкрилася, то вона скинула першу на підвіконня. А зараз ніби зпід неї ж, починає набухати ще й третя квітка. Напевне, вона скине другу, але подивимося як буде. Є окремий бутон, який вже приготувався розкритися, але друга квітка й не думає в'янути. Її попередниця впала на підвіконня, можна сказати, в повному розквіті. Я такого ще не бачила... Але я, інколи, коли її поливаю, тихо кажу моїй азалії, що вона прекрасна! :-) І ніби вона дякує за ці ласкаві слова своїми новими квітами :-)

Квітне чомусь не так як це було весною. Квіти більші, але без яскравої рожевої кайомки. Просто однотонні світло-рожеві. Думаю, не страшно, якщо, при оприскуванні, вода буде попадати на пелюстки квітів і хай вони зробляться більш насиченого кольору.

А ще я ось послухала тріо "Маренич" і, виявилося, що співучість української мови може бути ще і ось такою :-)

на початок Великої Васильківської

Ворони

.

Інколи ми спеціально робимо фото нас, щоб вислати батькам, як емоційне підкриплення до ознак того що ми жіві, і що теж важливо для батьків, здорові. Голос по телефону, або букви у вайбері, звичайно, добре, але додати ще трохи відносної візуалізації теж добре. Або якісь там випадкові селфі з новим мейкапом. І батькам приємно і собі самим на згадку :-)

Твій власний блог це ж собі самому, в першу чергу. І в 48 років вже навіть не усвідомлення що ти не долар, а лише натяк на це випадковими рухами, підкриплений набором того що і так зрозуміло за замовчуванням