на 47-му Міжнародному кінофестивалі у Клівленді. Мова йде про документалку Мстислава Чернова "20 днів у Маріуполі" та художній фільм Дмитра Сухолиткого-Собчука "Памфір".

Картина про блокаду Маріуполя, в якій показано життя в окупації та злочини російської армії виграла в номінації "Standing Up". За нагороду в цій номінації змагаються стрічки, які висвітлюють важливі суспільні події, боротьбу за справедливість тощо.

Своєю чергою драма "Памфір" про життя контрабандиста Леоніда та його сім’ї отримав першість у категорії "Фільми з Центральної та Східної Європи".

До того нагороду на міжнародному фестивалі отримав фільм Ірини Цілик "Земля блакитна, ніби апельсин"



"Гей, соколи!" польською чи українською завжди підіймають дух і якось загалом тонус. Нова версія від Пономарьова і Хоми, як їм і притаманне, більш лірична

Щось неймовірне у стилі американської глибинки :-))) Просто пісня про подорожі і про те як хлопці відриваються з дівчатами

але рано чи пізно трапляється складання в те що викликає сильний емоційний відгук гарантовано! :-)

Більше тижня мене мучала якась невідома срань у горлі. Ні температури, ніяких більше симптомів, тільки кашель при спробі щось сказати і сам по собі. І до лікаря звертатися не хотілося, бо на третій день цієї фігні здавалося, що ось-ось одужаю. Але воно розтягнулося більше ніж на тиждень. Чи то вітамін С почав діяти, чи то порада лікаря, яку мені передала мама Сережи, порадившися зі своїм лікарем, полоскати горло теплою водою з содою. Але сьогодні прокинулася і не кашляю. Просто ніби якусь гидоту включили і раптом виключили. Я ніколи не хворіла на корону, на той штам що був самий небезпечний. Модерной вакцинувалася тільки щоб їздити без маски в громадському транспорті і відвідувати концерти, виставки і ресторани. А тут раптом таке! Сімнадцять років тому було щось подібне, але не до такої ступені, що починаєш звикати до того що ти так живеш. Я взагалі останні дні ще уявляла той вірус, що мене мучав, візуально в своєму горлі і як мій організм його вбиває. В мене уяви для такого вистачає. Може теж допомогло, не знаю Я перемогла той клятий вірус!!! Ааааа :-)

Я все одно старалася працювати, і якось у своєму улюбленому Jukebox на youtube раптом почула таку жіночку. Там кльового вистачає взагалі, але це щось неймовірне просто!

Недавно дізналася, завдяки моєму чоловіку, що Челентано крутий чувак. Тобто співак і чувак :-) У мене колись склалося враження, що зайнявши почесне місце у світі кино, він ще й привертав увагу публіки співом, ну випустив кілька хітів, які як сувенірна продукція, яку фани купують через автографи, а артист заробляє додатково. Це не стільки творче рішення, скільки маркетинговий хід. Але це було в мене упередженням. Я тепер знаю, що він офігенний співак крім того що харизматичний чувак, і дуже сильна людина, тому що така енергія в його віці, це просто ураган :-))) А ще смак і відчуття стилю, не банальне.

Мій чоловік схожий із ним в деяких ракурсах. Але справа не тільки у формах, рисах, кольорах, а ще й наскільки без сумнівів чоловік своєю появою заявляє світові що він найкращій. Знаючи наперед що заперечень не буде

І звичайно знайдуться ті хто буде сумувати за своїм фюрером. Але пошук того чим себе нагодувати кожного нового дня просто відсуне тугу по царю-батюшці на другий, якщо не на десятий план :-)

Коли ми у перше завітали разом з Сережей до дядька Богдана, він запитав від якого слова походить моє російське прізвище. Я сказала що від назви збору податків на Київській Русі. Йому відповідь сподобалася :-))) І колекція вин в нього відмінна!
Зараз дядя Богдан старший в родині. Може просто переїбати своїм авторитетом. Я бачила як він поводиться у випадках коли йому хтось новий не подобається. А я сподобалася. Ще він сказав, що я вродливіша за мою сестру. Ну деякі речі, як на мене, занадто. Але, в цілому, він прикольний, начитаний, завжди шукає що почитати нове :-)

З'являється потроху час, щоб, роблячи перерви в роботі, танцювати. Ще ми вирішили у квітні піти на настільний теніс. Ті, хто вже деякий час займаються, стверджують що рухів доводиться робити достатньо, щоб вважати цей вид спорту повноцінним. Має бути віддача, результат. І ми хочемо ходити саме у двох.

Я кинула на решті курити, мотивуючи себе тим що в ті пазухи з часу, в які я вставляла ніби передишки з сигарками, можна вставити щось більш цікаве, таке що принесе більше задоволення.

В день, коли виповнився рік війни, до нас приходив Андрій С. і ми пили горілку "Абсолют" і за пам'ять загиблих і за майбутню перемогу. Чим більше пили тим більш весело ставало. Все закінчилося тим що ми поїхали до Андрія, тому що він мав вигуляти песика. Так там ночувати і лишилися. Андрій розповідав як йому самотньо без дружини і дітей і як би він хотів виїбати вже хоча б когось :-)) Я запропонувала навчити його користуватися додатком для знайомств, як навчила Мента, але він був категорично проти. Бо був упевнений що такої милої, чемної і шляхетної пані як я він там точно б не знайшов би. На що я запропонувала йому не ускладнювати, натякаючи, що обставини не дозволяють і треба приймати ситуацію зі мною так як є, зокрема той факт що я жінка його друга! :-) Він ще намагався пускати бісики так щоб Сергій не бачив, але почав відключатися раніше за нас і пішов спати на свою половину квартири, а ми залишилися в спальні дітей. Мені ночувати в Андрія подобається, бо на половині дітей свій санвузол, а на половині дорослих свій і попасти в незручне становище неможливо :-) Ми потім, вже дома, кохалися так що кількість оргазмів була більше ніж звичайно. З запасом, щоб бісики на мене не діяли не чії, зокрема від Андрія! :-)

А музика для танців різна. Хоча під фанк-джаз-ф'южн танцювати поки ще складно, а дивитися уроки не встигаю, просто танцюю как бог на душу під Шер, або якійсь латинські мелодії :-)
Фото з приватного сектора, який в нашому кварталі мирно співіснує з новими ЖК. І чарівність якого літом перевищує ЖК, бо двори утопають у квітах, на сонці ніжаться класні кицьки і ти просто ідеш, нікуди не поспішаючи, з гори у низ, на зустріч краєвидам і отримаєш необхідний рівень щастя вже лише від того. З нетерпінням чекаю на квітень і перші квіти! :-)

Перезимували. Першу частину зими перебували в очікуванні блекаутів і навіть було таке що залишалися іноді без світла, а один раз на добу залишилися без опалення і води. Але ж чим більше нам надавали засобів ППО, тим більше кацапи не влучали в ціль, їх ракети збивали, об'єкти інфраструктури відновлювали швидше ніж їх руйнували підараси. І хоча московіти, яких опитують на вулицях москви, вважають що треба нас бомбити цілодобово і каждодневно, ми провели цю зиму в теплі, в добрі і я особисто мала змогу працювати за компом майже весь час. Цілодобово і каждодневно. Я не буду приховувати що живу в одному з тих будинків, які підключені до критичної інфраструктури. І якось жителі будинків які часто почали відключати від електрики навіть підняли публічно питання наведення справедливості. Нас тоді почали відключати раз на тиждень. Але це було всього три-чотири рази. Я, коли обирала на мапі Києва де саме я буду жити, то мене просто притягнуло саме це місце. Незвидки виникло відчуття що мені треба саме сюди! Хоча це не Хрещатик, не Липки, не колишня Фундуклеєвська і навіть не Поділ.

Я багато переживала сум і біль через новини, два рази бачила з вікна влучання ракет і через це відчувала багато злості. Але й приховувати, саме в цю мить, радість від того що перезимували я теж не буду.

Життя триває, віддаємо на потреби ЗСУ все що ми можемо, а московіти хай мріють про те що нас будуть цілодобово бомбити. Хуй їм глотку! Хай їм грець тим блядям! :-)))

Свято вчора вийшло трохи буденним, робочий день все ж і є робочий день. Сережа шукав оптимізації у пошуку товарів і комуникації з постачальниками. Я закінчувала серію об'ємних іконок щоб показати замовнику вже ні аби якій об'єм роботи. А перший продаж ми вже відсвяткували на вихідних, коли взяли вина, сирну і ковбасну нарізку і, на решті, поставили диски з його колекції на нашій апаратурі. Апаратура не пересічна, тепер, навіть коли ми розпродали деяку частину, отримати класний звук не проблема. Так ось, ми спочатку слухали стародавній арт-рок і ще я познайомилася із гуртом “Спейсі”, а потім дістали не менш вже стародавній “Єйс оф бейс”. Оце вже як не крути ознака дев'яностих. І згадка про юність для мене, а для нього про період розквіту, коли з ресторанного й весільного музику він перетворювався на успішного бізнесмена і тоді Сергій один з перших в Україні відвідував пляжи в Румунії. Курорти Венус, Юпитер і Нептун просякнуті сонцем і музикою гурту “Ace of base”. Як я тепер дізналася, шведського гурту. В мене завжди було відчуття що співає хтось подібний на наших продавців з речових ринків, простий й грубий. Але це шведи, які спочатку співали у церковному хорі. На youtube мені подобається як відбувається перехід від “What she want” до “La Isla Bonita“ Мадонни. Ті прості й грубі часи вже існують лише як пам'ятник. І слава богу.

А ми із Сережею танцювали, чи як він каже, трясли ластами, просто у двох, наче на просякнутих сонцем пляжах Румунії. Злегка п'яні і веселі. І з відчуттям свята :-)

Росіяни вкрали мелодію, під час Другої світової виникла всім відома радянська пісня "Священная война”. Це один з багатьох випадків коли росіяне перетворили початково українську пісню на відомий радянський хіт. На приклад “Ой мороз”, “З під вражої охрани”, “В саду осіннім айстри білі”. Але саме крадіжка мелодії “Повстань, Народе мій!” найбільш обурює. Бо мелодія цієї пісні передає силу бажання перемогти саме кацапів. Прагнення свободи від московського ярма!

Написана вона у 1919 році у лавах криворізьких повстанців Української Народної Республіки.

Крилаті слова цієї могутньої пісні, як зазначав у своїх спогадах Юрко Степовий, полинули у навколишній простір, коли колона повстанців рушила з Кривого Рогу через міст на Захід у напрямку Єлисаветграда.
Уривок з повісті Юрка Степового «В Херсонських степах», в якому йдеться про цю повстанську пісню, розміщено в збірнику документів і спогадів «Кость Блакитний, отаман Степової дивізії» (Київ: «Незборима нація» – «Просвіта», 1997 / Упорядники Гребенюк Г.С., Коваль Р.М., Коротенко В.В.).

Костянти́н Ю́рійович Песту́шко (псевдонім Кость Степовий — Блакитний) - український військовий діяч, командир Середньодніпровської армії УНР 1919 р, атаман. Атаман Степової повстанської дівізії (20-30 козаків) головний атаман Холодного яру.

Сама ж книга Юрка Степового «В Херсонських степах» уперше вийшла друком в українській діаспорі Німеччини (Мюнхен: Культура, 1947).

Намагаючись розшукати саму пісню, відомий український кобзар Тарас Силенко почав переглядати публікації, спогади, документи, пісенники періоду УНР і подальших визвольних змагань. І таки знайшов! У 25-му томі «Літопису УПА», присвяченому пісням Української Повстанської Армії, наводиться віршована основа зазначеної пісні з нотами – щоправда під заголовком «Ось день війни народної» («Літопис УПА», том 25, стор. 59 – 60). І найбільш повний варіант з нотами знайшовся у пісеннику «Пісня – то моє життя» (стор. 450) та деяких інших пісенних виданнях. Награна мелодія пісні відразу нагадала музикантові добре відомий радянський марш воєнних років.
«Мелодія була схожа, але не зовсім тотожна, – пояснює Тарас Силенко. – Народній пісні все ж таки більш притаманна певна варіативність».

«Священная война» – свідомий плагіат чи підсвідоме запозичення? Проводячи дослідження на цю тему шляхом порівняльного аналізу, запропонованого у фейсбучній групі «Світова музична класика – українською», відомий український композитор і піаніст Андрій Бондаренко зазначив, що мелодія радянської пісні є більш унормованою, більш академічною. «Унормувати, академізувати – для успішного випускника консерваторії це діло звичне, – підкреслив музикант і композитор, – а ось навпаки – фрагментувати, фольклоризувати… я не уявляю, хто міг би це зробити в першій половині XX сторіччя».
Отже, експерти схиляються до думки, що музичною основою створеної за доби сталінізму композиції «Священная война», авторство якої офіційно приписується росіянам Василю Лебедєву-Кумачу (слова) й Олександру Александрову (мелодія), є народжена в боротьбі з більшовизмом пісня українських повстанців під назвою «Повстань, народе мій». Про це на своїй сторінці у Facebook вперше повідомив журналіст, краєзнавець, популяризатор історичної спадщини Євген Букет, посилаючись на дослідження кобзаря Тараса Силенка.



Коли ж почалася вже російсько-Українська війна 24 лютого 2022 року, артисти Івано–Франківського драмтеатру заспівали пісню «Повстань, народе мій». У їхньому виконанні звучить її осучаснена версія, в якій поєднали обидва тексти українською та російською мовами. Перед виступом йде вступ від Юрія Андруховича, де він каже що це пісня повстанцев з УНР дуже коротко, але по суті, без спроб комусь щось довести.



Російською:

Вставай, страна огромная,
Вставай на смертный бой.
С рашистской силой темною
И с путинской ордой.

Українською:

Повстань, повстань, народе мій.
Берись за зброю вмить.
За Україну — в смертний бій!
Свята війна горить!
Повстань, повстань, народе мій.
Берись за зброю вмить.
Нехай під окупантами
Завжди земля горить!
Підемо в бій з ворожими
Полками орд чужих.
Ми віримо, що зможемо
Звільнити край від них.
Повстань, повстань, народе мій.
Берись за зброю вмить.

Приспів.

Не смеют крылья черные
Над Родиной летать.
Поля ее просторные
Рашистам не занять.

Приспів.

Не нам неволя й панщина,
Імперськая тюрма.
Б’ємось проти кремлівського
Московського ярма

Ця мелодия встановлена на телефоні в нашого друга, який працює в СБУ. Сережа бачиться з ним, зазвичай, раз чи два на рік щоб разом випити. А останній раз Андрій-мент приходив для того щоб ми його навчили користуватися додатком одного з сайтів знайомств. На той момент він ще не хотів руйнувати свою сім'ю. Але ж його дружину давно не цікавить секс, власна зовнішність і якість відносин. Я не схвалюю коли зраджують таємно, за спиною, але ж мене попросили, я показала як встановлювати і як користуватися додатком. На прощання він запитав що я п'ю і більше ми його не бачили. Але недавно, через інших друзів, до нас дійшли чутки, що мент живе у Телека на дачі. І він сам потім, по телефону це підтвердив і сказав, що з сім'єю вже все. Оскільки нерухомості в нього, як це часто буває в корінних киян, вистачає, я упевнена, що дача в Телека нормальна. Але факт, що мента таки, на решті, спалили має місце бути.

Чоловік мій згадує, що коли він тільки розлучився з дружиною, його всі жаліли, пропонували пожити в них, мент мріяв як він теж розлучиться і вони разом будуть до кінця днів бухати і трахатися з дівками. А Сережа хотів саме мати сім'ю. І тепер спостерігає за тим як розлучаються з дружинами його друзі, а він сам навпаки, каже, знайшов своє кохання зі мною і що я найкраща з усіх жінок! :-) А одружений він був вже кілька разів, у тому числі, і на дуже красивих жінках. Так, деякі види мистецтва я довела до неперевершеного рівня коли вже переїхала у Київ, але для нього головне що я дійсно хороша людина, адекватна, порядна і чесна.

Ще Сережа каже, що коли він до Андрія підходить, при зустрічі, то наспівує мелодію пісні, чи то "Вбий в собі москаля" чи то "Прощай".

Коли її тільки написав Антін Мухарський (Орест Лютий) то хтось ще думав, що є росіяни яких можна в чомусь переконати, можливий діалог, тому ніби було рішення проблеми, мовляв, вбий в собі москаля, як звіра, і все буде нормально. Але останні кілька років доводять що вести діалог нема з ким, що нікого там ні в кого нема вдома. А пісня, на слова Мухарського, все одно добра, бо смішна, тому що він майстер смішних пісень



И оригинал :-))))