Йосипина (Юзефа) Лисогорова, дружина командира спочатку 12-го пішого Немирівського полку ім Сірка, а з жовтня 1920-го - 9-ї бригади 3-ї Залізної стрілецької дивізії Дієвої армії УНР полковника Степана Лисогора.

Була польського походження, її предки, за її ж зізнанням, брали участь у "польських повстаннях" проти царизму.

Разом із чоловіком брала участь у Другому Зимовому поході генерала Тютюнника.

Журнал "Літопис Червоної Калини" за жовтень 1937 року описав один із завершальних епізодів Другого Зимового походу, в якому лише мужність, холоднокровність та командирський хист Й.Лисогорової врятували велику групу українських вояків від нападу більшовицької кінноти.

"Широкі селянські санки, які 17-го листопада [1921] винеслися з Малих Маньків і простували ліворуч містка, спіймалися на очі червоній кінноті, що оперувала в селі і повздовж подертої кольони. Кіннота кинулася за санками в двох напрямках: навздогін і навперейми. Наближившись до санок, большевики вигукнули: - "Товаріщі, остановітєсь! Совєтськая власть всєх мілуєт".

Йосипина зорієнтувалася в незвичайних обставинах. Вона зрозуміла, що лишатися далі влякам на санках було страшною небезпекою: большевики перестріляли би всіх, немов померзлих куріпок на сніговій борозні. По-друге, наіть випадкові стріли могли покалічити коней і зупинити рух санок.

Вона зупинила коней, зігнала зі санок приголомшених козаків, розсипала їх навколо санок і строго скомандувала стріляти з коліна сальвами по большевиках. Перша стрілила вона і ранила під верхівцем коня, який повалився на сніг і почав рвучко копатися ногами. Пролунала сальва, ще раз сальва, ще сальва... Кіннотчики раптом зупинилися і видко було, що розгубилися. Вибухла нова сальва, ще раз сальва, ще сальва.

Кіннотчики несамовито заметушилися і нагнали коней з поворотом. Йосипина, користуючись моментом, посадила вояків на санки, які знов унагнала наздогін Повстанчого Штабу, ...з яким 20-го листопада о годині 5-ій ранку перейшла польський кордон".

Яну и Таню. Таня в кадр не попала, потому, что фотограф :-)

Я вполне осознаю, что жизнь - путь к умиранию, умирание и есть. Можно постепенно умирать так, чтобы в кайф и только в конце немного помучаться. Можно мучаться всю жизнь. Люди не всегда, увы, выбирают, но если есть выбор - это уже ответственность, не все готовы взять ее на себя.

А в школе Арт Экспертов предлагают изучать Бернини, а я лучше через интернет. Но вот лекция про Арт-хаус с фильмами и анализированием увиденного, это лучше сходить и посмотреть, послушать. И чтобы не так, как с лекцией по современному искусству, где я предательски уснула. Теперь вожусь с диссертацией на тему кураторства, надеясь поймать хоть что-то похожее. Но, возможно, что птичка улетела, хотя и Горбачев никакой не шлемазл, конечно

но зато когда найдешь, становится смешно :-) Мастера и даже виртуозы маскировки.

Кот, маскирующийся в собаке, очевидно, гениален! Хотя, и кот, который делает вид, что собирается в спортзал тоже невероятно мил :-)

http://bezkota.ru/27-kotov-kotorye-...-maskirovatsya/

офигительно снимает людей!

https://www.instagram.com/r18_studio/

https://www.instagram.com/alexrmph/

Відрізані голови українських повстанців

17 листопада 1945 в с.Немилів Радехівського р-ну Львівської обл. в облаві внутрішніх військ НКВД і оперативників з місцевого райвідділу загинули троє повстанців: районний провідник Петро Макарчук-“Бакунін”, кущовий провідник Петро Лясковський-“Мирон” і кущовий військовик Василь Прихода-“Бережний”.

Видані зрадником, підпільники полягли при відступі зі села до недалекого лісу. Важко пораненого П.Лясковського таки на полі енкаведисти тортурували косою. Нею ж потім відрізали всім трьом голови, які забрали в райцентр на впізнання. Косу встромили в поперек замордованого П.Лясковського.

Обезголовлені тіла енкаведисти залишили і місцеві мешканці поховали їх на цвинтарі в Немилові. Голови були на палицях виставлені біля будинку райвідділу НКВД – для впізнання і на пострах. Арештований односелець Степан Мельничук розповідав, що їх привозили до нього впізнавати аж у тюрму в Дубно (Рівненська обл.)…

Випадки відрізання голів були непоодинокі.

Заарештований в той же час на Радехівщині районний військовик Микола Сарчук-“Буря” мені особисто розповідав, як в коридорі райвідділу НКВД його водили повз відрізану голову полеглого 21 листопада 1945 Юліана Ващука-“Каменяра” (надрайонний військовий референт, в минулому командир сотні УПА, хорунжий УПА).

Volodymyr Moroz

Від себе хочу лише додати, що українські автори пишуть тексти саме для українських читачив. Зовсім не для того, щоб тикати ці тексти та фото під ніс кацапам. Бо що з кацапів возьмеш, зазвичай, окрім анализів. Також хочу додати, що кацап, як і українець це не завжди етнічна належність. А дуже часто, навіть, зовсім не вона. Саме кацапів-українців, більш за все, хочеться називати хохлами

На фото:

1) Лясковський Петро (“Мирон”; 2.09.1922, с.Немилів Радехівського р-ну Львівської обл. – 17.11.1945, там само). Член ОУН з 1930-х, очолював станицю в Немилові, з липня 1944 – кущовий військовик і командир Самооборонного кущового відділу (СКВ), від осені 1944 – кущовий провідник ОУН.

2) Сидить в центрі - Макарчук Петро (“Бакунін”; 13.07.1913, с.Завидче Радехівського р-ну Львівської обл. – 17.11.1945, с.Немилів Радехівського р-ну Львівської обл.). Навчався у Бродівській гімназії, здобув фах кравця і в 1930-х проводив кравецькі курси в рідному і сусідніх селах. Довголітній член ОУН. Одружений, мав сина і доньку. Господарський референт ОУН Радехівського повіту (1943–1944), районний провідник ОУН (1945)

Для 3) те ж саме пояснення, що для 1)

Р. в 90-е. 1996 г.

феноменально просто

Судя по надписям на украинском на фото, это снималось в Украине. Очевидно, так мог выглядеть пророссийски настроенный гражданин, который заодно симпатизировал новым русским. Теперь уже не новым.

Взято из чата канала "Кагал Грибоедова" в телеграме

Однажды ученые, исследовавшие морское дно у побережья Канады, откопали в песке огромного моллюска. Привезли в лабораторию и стали изучать.
— Но… это же хуй, коллега, — изумленно сказал один.
— Соглашусь, коллега, — кивнул второй. — Но размеры поражают.
Тут ученые сразу же ощутили массу комплексов, потому что длина моллюска достигает метра, а вес — 1,5 кг.
— Как мы его назовем? — задумался первый ученый.
— А что его называть? Морской хуй, как есть.

Исследователи стали гадать, как бы обозначить моллюска поприличнее: морской пенис, морской фаллос, морской нефритовый жезл, морской штырь наслаждения…

Моллюск был возмущен тем, как его обзывают, но ничего не сказал, потому что хуй говорить не может. В конце концов ученые решили все же завуалировать название животного, и взяли индейское слово «гуидак», что означает «хуй, глубоко зарытый в песок».

Вообще, гуидаку капитально не повезло в жизни. Мало того, что у него форма тела, мягко скажем, необычная. Так еще и раковина маленькая, в три раза меньше моллюска, никак не спрячешься. Вот только представьте, что вы — совершенно беззащитный, огромный хуй на дне моря. Хотя нет, вы такого представить не сможете.

Но стойкий гуидак не сдался. Он выработал механизмы защиты. Во-первых, он прячется в песок. Во-вторых, моллюск совершенно невкусный и жесткий. Его никто не хочет жрать. Разве что акулы иногда. Но они ж в песке не роются. В итоге гуидак может доживать до 160 лет, и считается одним из самых долгоживущих существ на Земле.

© Диана Удовиченко



http://lurkmore.to/Гуидак

Ми не дуже схожі з зовні, ми різні і, як особистості, теж. Але, все одно, добре, що ми є одна в одної. І дякую їй окремо, за те, що народила маленького пищку, він справді файний малюк! :-) А на фото, ніби спогади з дитинства. Яке, в тім, є невід'ємною частиною кожної людини

И на следующее лето уже не балетки к нему, а босоножки :-)

.

.

моих портретов

.

.

Р., все так же, має обмаль вільного часу, через роботу, ще й хворіє. Але каже, що, все одно, буде шукати час для дозвілля. А ще буде одужувати, я в цьому впевнена.

Завтра мені подзвонить майстриня, яка дивилась, поки що, тільки на мої фото, та розповість, чи вона мені радить балаяж, чи шатуш, чи просто бліки, і скільки це коштує. Взагалі-то ефект палаючих кінчиків волосся мене дуже вразив на тих прикладах, що я бачила в інтернеті. І я тепер знаю, що однотонне фарбування вважається менш цікавим

А ще, ось фото моїй сестри у вишиванці, та одна моя без ретуші, та зі старим кольром волосся, власним

Ляпота!