на 47-му Міжнародному кінофестивалі у Клівленді. Мова йде про документалку Мстислава Чернова "20 днів у Маріуполі" та художній фільм Дмитра Сухолиткого-Собчука "Памфір".

Картина про блокаду Маріуполя, в якій показано життя в окупації та злочини російської армії виграла в номінації "Standing Up". За нагороду в цій номінації змагаються стрічки, які висвітлюють важливі суспільні події, боротьбу за справедливість тощо.

Своєю чергою драма "Памфір" про життя контрабандиста Леоніда та його сім’ї отримав першість у категорії "Фільми з Центральної та Східної Європи".

До того нагороду на міжнародному фестивалі отримав фільм Ірини Цілик "Земля блакитна, ніби апельсин"



"Гей, соколи!" польською чи українською завжди підіймають дух і якось загалом тонус. Нова версія від Пономарьова і Хоми, як їм і притаманне, більш лірична

В Україну приїхав актор Орландо Блум.

Він - посол доброї волі ЮНІСЕФ і відвідав центр "Спільно", який підтримує організація.

"Я приїхав в Україну вперше з 2016 року. Ніколи не міг подумати, що війна пошириться на всю країну. Але сьогодні мені пощастило чути дитячий сміх", - розповів актор у своєму інстаграмі.

Проєкт "Спільно" підтримує сім'ї з дітьми і має десятки центрів в Україні. Пан Блум відвідав той, який влаштували в метро з міркувань безпеки.

"Батьки можуть залишити тут маленьких дітей на кілька годин і дати їм відчуття нормальності - можливість погратися і просто бути дітьми", - розповів актор.

"Дітям в Україні треба повернути дитинство", - додав він.

Коментатори дякують Блуму за підтримку України.

"Вони [діти] будуть вражені, коли виростуть і подивляться "Володаря перснів". "Боже, ми бачили Леголаса!" - відзначив один із них.

Україну за останній рік підтримали чимало зірок.

Легенда "Зоряних воєн" Марк Гемілл збирав гроші на дрони, а співачка Барбара Стрейзанд - на допомогу українським лікарям.

Актор і режисер Шон Пенн кілька разів був в Україні після початку великої війни і створив тут власну благодійну організацію.

Лієв Шрайбер, зірка фільму "Крик", волонтерив у Львові, відвідував Бородянку і Макарів, закликав звільнити українців, яких насильно вивезли в Росію.

Гурт Imagine Dragons виступав із українським прапором і збирав гроші на швидкі для України.

Україну відвідували також Анджеліна Джолі, Бен Стіллер, Джесіка Честейн та багато інших знаменитостей.

В ці вихідні, у перше після Нового року випила горілки. Доброї, якісної, бо я ніколи не вважала правильним економити на спиртному. Бо наша задача була купити пляшку, а нашого друга - виставити страви на стіл. Саме від цієї горілки балакучість, в мене, підвищується в рази. Хто б міг подумати, коли я тільки переїхала у Київ, що я зможу українською переговорити навіть такого чоловіка як Сережа :-)) Йоркшиська тер'єрка Мія, яка не була в перукарки вже місяць, норовила пригнути вище столу. Ветеринар радить їй давати заспокійливе бо вона надто активна навіть для своєї породи, хоча й видно що її трошки перегодовують.

Купувати киянину квартиру чи не витрачати долари, або як іноді помилково не купувати біткойни, йшлося про таке чи інше. Витративши всю речову активність, заснули, коли прийшли до дому, а в вечорі дивилися фільм про другу світову, який знятий саме німцями. "Наші матері, наші батьки" мабуть, скоріше про те, що на місці лейтенанта Вильгельма, просто хлопця з хорошої сім'ї, може бути кожен, про те що помилитися у поглядах і сам постраждати від тоталітарного режиму може кожен. Ніякий Гітлер не буває няшною пуською, нема демократії - нема базових прав людини. Актори чудові. Я ще раніше чула що найкраща театральна школа зараз у Німеччині. І ось подивилася німецьке кино, якого я, в моєму житті, бачила дуже мало.

Дуже хороша історична стрічка. Дуже показова сцена, де червоноармійці гвалтують, а потім розстрілюють медсестер, які не встигли втекти разом з усіма з німецького госпіталю до приходу червоних. Одна з медсестер росіянка. Є людяна поведінка, а є поведінка мразоти. Так, садисти і психопати можуть бути в будь якій армії, як і нормальні адекватні люди. Але тільки російські люди зараз живуть етичними нормами середини 20-го сторіччя. Застaрілість мислення як тип масової розумової відсталості.
Хоча якщо у фільмі, такі як Вильгельм і Фрідхель є прикладом носіїв адекватної норми тогочасної Німеччини, то сучасні росіяни бачать, як норму, поведінку садистів і психопатів. Тобто оберштурманфюрера, якій, на жаль, у кінці фільма прикинувся звичайним добропорядним німцем, якому треба допомогти всій решті відбудувати післявоєнну Німеччину. Ось тілки хіба виправдовує Вільгельма і Фрідхеля те, що вони лише виконували накази і були лише винтиками потужного смертоносного механизму?

Те що молодший з братів, Фрідхель, не захотів здаватися у полон і пішов свідомо на пулі радянської армії, свідчить про те, що він, як найрозумніший з братів, розумів недоцільність спроби уйти від відповідальності. Він всю війну усвідомлював те, яким гівном вони займаються через накази командування. Йому не треба було жити далі.
Всім хто вижив з п'яти друзів, було дуже соромно перед євреєм Віктором, якій пройшов через жахливе пекло. Після розвіювання марева пропаганди, настало усвідомлення того що сталося. Тільки ось зараз, в сучасних росіян, скоріше за все, ніяке усвідомлення не можливе, бо в них адекватна норма - садизм і психопатія

А мій портрет з найкращою чотирилапою подругою буде нагадувати щасливі вихідні і радість спілкування с цим комочком любові до всього світу :-)

На новорічні свята дивилися найкращі фільми з Джимом Керрі. Зокрема, Маска. Я подивилася уперше. Дивовижні спецефекти навіть для нашого часу. Чудова історія про те, на що здатна людина якщо наділити її можливостями бога. Два втілення, у випадку якщо вона є веселою і доброю і у випадку якщо вона злобний гівнюк, для якого спрага до влади понад усе

Серіал, який знятий за мотивами твору Нечуй-Левицького "Кайдашева сім'я" дуже і дуже файний. Якщо в українських фільмах сучасного виробництва які я бачила в цьому році, попри всі переваги, є трошки недоліків, ознак незрілості, то багатосерійний фільм "Спіймати Кайдаша" абсолютно бездоганний! Коли дивишся, не думаєш, що це грають актори, але коли вже додивився, тоді розумієш які переконливі образи зі справжнього життя. І якщо людина хороша, то вона там по-справжньому хороша, якщо підла, або просто зла, то це такий майже треш, але в цьому чудовий колорит українського села і виглядає це по-справжньому. Зовнішність акторів богато кого нагадує зі знайомих різних часів. Когось зі школи, когось з часів студентства, або навіть пізніше. Типові українці, але ж і різноманіття характерів теж має місце. В молодих Кайдашів, мені здається, є ще можливість стати кращими, якщо їм це потрібно, адже і жити їм їх погані якості заважають і бути щасливими. А в літньому віці, як я гадаю, вже ні. Тому вся надія на молоді покоління. А ще позитивні люди в цьому фільмі підтримують Майдан і взагалі цінності нашої держави. Такої щирості у кино не завжди побачиш. Думаю, що погані люди в селі, де відбуваються майже всі дії, теж, в основному, дуже щирі, в своїй злобі, мають підстави зазвичай. Всіх можна зрозуміти, але пробачити ні

А у Хамерманов, оказывается, есть аж целый клип уже на песню "Фрейд", где анимация в стиле "Конспираторов наслаждений" Шванкмаера. Это при том как они прикалываются над элитарным кино в других песнях. На их концерт в Киеве мы смогли попасть только со второй попытки, когда ивент проходил в ДК Куреневка. За одно и "Пушкин клезмер бенд" послушали. Хотя, из нас двоих, фанат клезмера только я :--)

Дивилися фільм про останній корабель у Криму, у кинотеатрі, майже після прем'єри. Приємно бачити як поступово відроджується українське кино. Після спадку таких режисерів як Іллєнко, епоха яких давно минула. Сучасне наше кино мов дитина, яка вже впевнено встає на ніжки, робить перші кроки, каже перші слова. Вона всьму тільки вчиться, але ми всі знаємо в кого в неї такі очі, або волосся, або ще щось :--) Фільм "Черкаси" про команду суворих, дуже грубих чоловіків, де ще залишилися наслідки радяньської дідовщини. Сюжет, звісно, у контексті окупання Криму т. з. зеленими чоловічками (тут можлива жартівлива гра слів, бо українською "чоловік" це стать протилежна жіночої). Але ж, тут як вірно замітили автори тієї рецензії, яку я читала напередoдні перегляду, у фільмі нема пафосу, випирання грудей, та спроб зробити хибне уявлення в глядача на користь патріотичних емоцій. Це просто команда з корабля, котрий ще учора був радянський. Там, навіть, в одному місці, відчувається посилання до Ейзенштейну, там де "це не черві, це лічинки мух". Але, що найголовне, це мужність наших моряків. При тому, що не приховують скільки з команди збігло, ледве виникла така можливість. Але, принаймні, і залишилося багато. Для таких обставин дуже багато. Ще не було української армії як такої, ще не напали на східні області нашої країни. І ці люди, що залишилися, все одно навіть вже тоді ставили вірність присязі держави Україна на сто відсостків вище залякувань, погроз, або спокушання грошима та ін. Кацапи у фільмі і так і всяк, але не вишло, тільки коли вдерлися з автоматами в каюту, то й членів команди повикидали, тільки тоді. І автори фільму змогли показати без пафосу. На мій погляд, відсутністі пафосу навіть тошки занадто, там би не завадило більше виразності, хочаб тошки художнього перебільшення. Фільм не є досконалий витвір мистецтва, але він швидше хороший ніж поганий, для мене, можливо, тому, що я упередженний глядач, бо люблю Україну. Ми не шкодуємо, що подивилися цей фільм. Він зворушливий, він також і про любов до батьківщини і про підтримку одним одного, про дуже актуальні зараз речі

Позавчора дивилися у кинтеатрі фестивальне українське кино "Мої думки тихі". Щодо акторської гри є певні претензії, але є чудові сцени, і дуже дотепні і малоьвничі :--)) Спеціальний приз від журі фестивалю у Карлових Варах

На фоне просмотра второго сезона "Доктора Хауса" я узнала, что он еще и хороший джазовый музыкант и вокалист. Хотя раньше я его больше представляла в амплуа Тома Вэйтса, позднего, но так тоже хорошо. А еще, во втором сезоне, я стала замечать, что он "ничего так" и даже ревнивый. Не люблю этот тип мужчин, когда ни себе ни людям, но они тогда и особенно сексуальны, ну... некоторые.

В Киеве смотрим "Хауса" вместе с Димочкой :--) Привожу в идеальный порядок квартиру в Днепре, еще немного и пойду забирать с почты коробки для переезда :--)

А еще мне нравится говорить: "Мой лев!" Хотя разница в росте, мягко говоря, не существенна, не настолько большая как у Тириона с Шаей :--) Когда говоришь это человеку, который "Игру престолов" не смотрел, то картина вот такая:

Фильм "Двадцать семь украденных поцелуев" Наны Джорджадзе о том что прекрасны любые проявления жизни людей в маленьком грузинском поселке. И у тех, кто влюблен и у тех, у кого просто секс :--) Все мужчины хотят персонаж Амалии Мордвиновой. А ее муж как раз делает все возможное, чтобы жена ему изменяла. Говорить о своей любви можно как угодно, особенно когда такие офигительные летние ночи и мир будто окутан волшебством :--))

В чем главное отличие фильма С. Миндадзе "В субботу" от фэнтезийного сериала, допустим. Нет надежды на волшебство, на то, что перст судьбы кого надо выведет на спасительную дорогу. Там вместе с персонажами, старательно цепляющимися за привычные дела, развлечения, раздачу долгов, вещи, не дающие осознавать что на самом деле происходит, после взрыва на Чернобыльской АС, где они работают, начинаешь постепенно осознавать, что всем, кто появился в кадре, надолго или нет, в этом фильме пиздец, вопрос лишь в степени зависящей от промедления. Тут жалеть или не жалеть вопрос не стоит, тут просто офигеваешь и смотришь на, возникающие по мере происходящего на экране, человеческие реакции и поступки. В этот раз я подумала по аналогии с мыслью о том, что жизнь это медленная смерть, что все люди, в сущности, облучены радиацией, просто у одних доза совсем маленькая и действует лет до ста, например, а у других как-то заметно больше и действует она намного быстрее. Ничто так не учит ценить каждое мгновение жизни как артхаусное кино.

Против того, что у главного персонажа все меньше шансов выжить, пусть даже совсем небольших из-за того, что он ждет когда довольно глупая женщина натешится, наиграется, все туфли в магазине премеряет, чувствовался в душе явный протест. Где надежда там и сострадание. Но если подумать, тот факт, что женщину кто-то полюбил, еще не делает ее богиней и прицессой, это либо показатель качества вкуса выбравшего либо просто степень его удачливости.
Для меня это очень яркий фильм. Особенно в данный момент. Как вспышка.

Но фильмы Миндадзе вообще такие. То там, то там мелькает оголенный нерв

Посмотрела фильмографию Миндадзе, про которого напомнил пост @trunkdrunk. А ведь я дофига еще не видела!

Кит Харрингтон в жизни — удивленно-грустный пупсик

И немного жаль потраченного времени, ведь все это можно было сообщить в гораздо более сжатой форме, но, по крайней мере, кино хорошее :--)

"Обманет все, любовь сгорит, но благородство победит". По-моему, хорошо сказано - и точно. Хотя не по себе мне нынче, на шестой день после того, как пятьдесят шесть стукнуло, - выходит, зря я мучился, книжку за книжкой сочиняя? Отбил бы телеграмму в семь слов, и все дела. Нет, правда. Только опоздал Фиглер, прозорливец юный. Потому что я почти уже закончил новую книжку - вот эту" Курт Воннегут

Не понравилось то, что осталось не раскрытой прелесть власти, то из-за чего люди совершают самые гадкие преступления. Наверное, посчитали, что зрителям и так это понятно, хотя, на мой взгляд, попробовать стоило, ведь большинству зрителей данная проблема известна лишь понаслышке. Некоторые сцены секса выглядели неубедительно, особенно, ближе к концу сериала, может, потому что спешили закончить.

Еще хочется написать, что, после превращения в тирана, с торжественной речью пред собравшимися о светлом будущем, Дэйнерис как-то совсем напомнила дедушку Ленина и большевиков, а то и дядюшку Гитлера. Его Воробейшество так же напомнил управляющего ультраправой организацией, в фильме особенно подчеркивали ее признаки, чуваки из его секты так старательно лезли в частную жизнь людей, к ним в постель, к ним в душу, стараясь за них все исправить, что сомнений не было вообще. А еще хочется уточнить, что людей людьми, похоже, делает любовь к ближнему, один из видов любви, но очень важный. Не замкнутость на узком кругу родственников, супругов и особенно близких людей. Тираны, садисты теряют в глазах смотрящих на их жизнь со стороны человеческие черты и жалости к ним не остается совсем, если она была. Может, в какой-то момент, они выбирают путь, с которого нет возврата, но это видно далеко не всегда, результат одинаковый

Ну и, конечно, словами не передать как соскучилась за фестивальным кино. Но не досмотреть ИП до конца я не могла. Где-то поймали на жалость, где-то заинтриговали, понятно, что раз в это ввязалась, то надо принимать условия игры и не жаловаться, и в принятых условиях это очень хорошо по-своему. Но смотреть сериалы постоянно я бы точно не стала