Я якось зрозуміла, що хоча відповідність розумовим критериям має певне значення, головне відчуття, наскільки добре з людиною. В мене взагалі, поки в я Києві, якось поступово змінилися пріоритети і, на приклад, здібність до емпатії в чоловіка стала важливіше рівня інтелекту. З інтелектом і так все ясно, із людиною набагато дурніше за себе не проведеш більше години. Інтелект не треба підносити до критерия. А ось помічати схильна людина до емпатії чи ні, ще треба вміти. Весело разом чи ні, а ще нікуди не дінеш те що я за ознакою характеру сприйняття візуал, а не тактил або аудіал, припустимо. Я люблю красиве і нічого не можу з цим зробити. Яскравий приклад те наскільки мені необхідно щоб центр міста де я живу був не просто красивий, а дуже красивий! Так само і чоловік. Я якось зрозуміла, що прокидаючись у ранці хочу бачити красиве. А ще емоційна сумісність і звичайно секс. Ще, все ж таки, розмір має значення. І, як показує мій досвід, на приклад, чоловіки з Західної України в цьому сенсі, м'яко кажучи, на висоті! І, до того ж, не приписують собі зайві сантиметри, на відміну від тих же росіян.

Взагалі, у сукупності всього вище згаданого, коли на першому місті відчуття, почуття, і естетика, виявляється, що навіть коли людина постійно намагається тебе контролювати і тобі добре з нею, то це не так важко - дотримуватися загально встановлених правил. Стосунки з обов'язками і хоча я сама перед собою чудово розумію що якщо я обов'язки на себе беру, я їх дотримуюся, мене взагалі не харить те що мені дзвонять з ціллю бути в курсі де я і що роблю. І я сама дзвоню для того самого, щоб перевірити де мій чоловік, з ким і що робить. І не можу сказати, що мені це неприємно. Ми постійно один в одного на зв'язку.

Єдине що задовбало і дійшло до крайньої точки кипіння, це те що мама Сережи не просто хотіла спілкуватися, а бути в курсі про всі наші дії, і саме неприємне, щоб я повідомляла їй, окремо від Сережи, про те що він робить. Щоб перевірити чи каже він їй правду. З початку я просто сказала що не хочу бути інформатором і думала, що цього достатньо. Она певний час не дзвонила, а потім, коли почали спілкуватися із нею знов, вона, так само як раніше, почала запитувати, чи Сережа вдома, або дає поради коли не просять порад. Так ніби з висоти свого досвіду вона може мені їх роздавати пачками. Тепер я взагалі не відповідаю на її повідомлення і хай думає що хоче. Навіть коли вона присилає позитивні листівочки "З добрим ранком", або присилає вітання зі святами, я просто мовчу. Неповага до особистих меж після кількох попереджень це червоний штрафний квіток! :-) Скамійка запасних і все.

А палатку ми вирішили не брати. Бо база відпочинку, яку ми знайшли, дає рівень комфорту помітно вищій, до того ж там є басейн, альтанки і ставки які саме для рибної ловлі :-)

Для покращення настрою є речі опціональні, а є базові, без яких опціональні можуть бути не дуже ефективними. Ф. Ніцше стверджував що фізична культура тіла, рухи, гімнастика впливають на духовний стан і допомагають розвитку інтелекту. Я б сказала, що турбота про власне тіло, вміння дарувати задоволення у вигляді корисних рухів своєму тілу, впливає на, в цілому, психічний стан. Ще, мабуть, варто зізнатися що коли я ходила до психолога на консультації, то вона сказала що в мене є дар, який в наш час не часте явище. Це абсолютно здорова психіка. Бо вміння обирати самотність замість товариства людей які не влаштовують, це дано далеко не всім. І при цьому почуватися комфортно. Є спадкові психічні проблеми, вади, а в мене робота опіоїдних рецепторів, краща ніж у решти людей, мабуть, теж спадкова. Думаю від покійного діда, від спілкування з яким я відмовилася через переконання. Я і далі не вибачаю людям ватних поглядів і українофобських переконань. А діду міг з комфортом проводити тижні один на дачі і я бачила це, як йому добре самому. Але коли я уїжджала жити у Київ, не з ким, крім племінників і сестри, не попрощавшися, я знала що він знає, що я роблю те, що в нього не вийшло. Кинути все к йобаній матері і уїхати жити в Київ, місто яке він теж любив і де жила жінка яку він кохав. Де він би був ще більш щасливий ніж коли живе сам.

Я про це думаю інколи. Якщо діду бачить мене звідкись, якщо ці казки про загробне життя правда, то він радіє за мене

А тим часом мій молодший племінник разом з друзями косплеїть супергероїв! Наш Лео черепашка-ніндзя і, як розповідала моя сестра, вони, час від часу, б'ються між собою, але все одно почуваються одним хлоп'ячим товариством :-))

Святкувати Великдень сама я б не стала, але оскільки для мого чоловіка це як дитяче свято для дитини, треба дотримуватися атрибутів. Ну ніби раз треба повітряну кульку, прапорець, квіти, чешки, білі шкарпеточки, то, виходить, треба, зробимо :-)) Аби дитина була щаслива і не гірша за решту дітей. Тому в нас був урочистий сніданок із пасочками, орнаментованими яєчками, ковбасними і сирними нарізками, хроном з бурячком і канапками з ікрою :-) Сніданок готував Сережа, я просто вийшла до сніданку не в домашньому одязі, а у светрі і штанах :-) А урочисту вечерю вже готувала я, приблизно те саме, але ще й з салатиком. Привітала маму Сережи. Всі були раді і задоволені! Люди із Західної України дотримуються традицій більш старанно ніж із Центральній. Тепер я граю із ними в одну гру! :-) Дванадцять страв на Святий вечір, урочистий сніданок і вечеря на Великдень

В неділю до нас приїжджала сестра Сережи Наталя і подарувала нам вербу і ще букет нарцисів :-) Гастрономічні задоволення з пивом, закусками, зокрема, смаженою картоплею в барі Tennessee на Теремках. І ось ми чекаємо таксі під дощем. Не встигаю навіть подзвонити мамі бо вже пізно. Заїжджати у Тарасівку, як на мене, було вже зайвим і особисто мені тоді не було в кайф, але, в цілому, враження позитивні. Наталка дуже хвалила мою шурпу, хоча й Сережа одразу був в захваті від неї! Хвалився потім перед друзями, в яких дружини не напружуються взагалі щоб готувати :-) Неділя пролетіла так швидко, мов постріл. Залишилися тільки котики, які є гілками верби у келиху, і ще трохи шурпи :-)

.

Вихідні накрив мрячий дощ, але, попри все, я побачила Арсенальну, Липську і через Дарвіна вийшла до Бесарабської площі. Там постояла кілька хвилин, милуючися видом на початок бульвару Шевченко і потім пішла на метро. В кінці Хрещатика побачила через вікно як у магазині "Сяйво книги" спілкуються люди в розмовному клубі, для тих хто хоче розмовляти українською але соромиться. Приємно було бачити натхненні, захоплені обличчя! Ще я у перше заплатила банківською картою в метро. До того робила це лише в автобусах або тролейбусі.

Вдома був вже повний холодильник їжі, але я вже все пробувала раніше, тому мені спокійно залишилася та маленька частка із якої буду їсти я. Мама Сережи знов прислала квіти. Просто так. Я не могла не подякувати. І тепер треба набирати землю для крихітних фіалочок. Під дощем :-)

Коли гуляла ще у "Парку вічної слави", який ще не перейменували, раптом відчула що я щаслива лише від того що бачу на просвіт гілки кущів з набухающими бруньками! Прямуючи до готелю Салют, випадково купила ще сережки з перлин які виявилися навіть краще тих що я загубила. Бачити центр Києва це вже щастя. Можливо тому що є той хто чекає мене вдома і мені точно щось передали у посилці :-). Але присутність людей може бути минимальна, а Києвом я ніяк не можу надихатися і надивитися на нього! :-)

Взагалі біля Арсенальної відновив роботу музей вінтажних речей, костюмів, аксесуарів 19-го і 20 століть, який недавно був визнаний кращим в Європі, тільки в неділю він не працював. Сережу таке теж цікавить. І він хоче піти зі мною. Взагалі ще хочется на весні гуляти у Лаврі. Бо упереджень перед красою в мене нема. Але поки звідти виженуть московських попів може і персики відквітнуть. А бачити метушню релігійних фанатиків не хочеться взагалі

Коли ми у перше завітали разом з Сережей до дядька Богдана, він запитав від якого слова походить моє російське прізвище. Я сказала що від назви збору податків на Київській Русі. Йому відповідь сподобалася :-))) І колекція вин в нього відмінна!
Зараз дядя Богдан старший в родині. Може просто переїбати своїм авторитетом. Я бачила як він поводиться у випадках коли йому хтось новий не подобається. А я сподобалася. Ще він сказав, що я вродливіша за мою сестру. Ну деякі речі, як на мене, занадто. Але, в цілому, він прикольний, начитаний, завжди шукає що почитати нове :-)

Сережа подарував мені ідеальні тюльпани. У горщику. І тепер, коли ми будемо переїжджати з цієї квартири на нову, буде більше чого перевозити, але у мене вже, як і в моїх батьків, тепер теж є власна рослина. І я тепер знаю, що це дуже приємно. Поливати її кожного дня, дбати про неї, радіти що вона в тебе є! :-))

А міні-букетик мені раптово прислала мама Сережи, бо знала що я люблю маленькі квіти :-) А ще вона, крім того що займається дизайном квітів, малює картини по клітинкам, і деякі дарує родичам і знайомим. Ті що вона прислала нам, гарно вписуються в інтер'єр. Вона дарує багато уваги і хоче багато уваги до себе. Але я даю скільки можу, хай не ображається. Для мене це дійсно багато, комусь надавати стільки уваги як їй. Але її син є вийнятком

Схоже, що вийти на кордони Луганської і Донецької областей, до річниці кацапського вторгнення в Україну, в орків ніяк не вийде. Але, тим часом, моя родина у Дніпрі все більше спілкується українською мовою між собою, а зі мною по телефону завжди. Особливо малі :-)

Дуже шкода дітей, яких фашисти спочатку тупо спіздили в батьків, підступно набрехав батькам що просто сховають їх в росії тимчасово від руйнівних наслідків бойових дій, а потім просто замість повернути дітей батькам, почали пристроювати їх в сім'ї росіян, як прийомишів. І цим особливо вихваляється потворна омбудсемнша-підлобузниця, яка підлизуючись, заглядає путіну у очі як гарно вишколена прислуга... Такі нахабні спроби зробити з маленьких українців примосуво росіян. Або вбивають неслухняних, або ось так, піздять і перевиховують. Це в цивілізованному світі кваліфікується як злочин. Поки основна бидломаса в кацапії кайфує, бо впевнена у своїй безкарності, у світі створюється безперервно правове обґрунтування для притягнення до відповідальності покидьків, у тому числі і тих що піздять дітей і вивозять в рашку

При тому що своїй мамі я дзвоню десь раз на тиждень, в мене є ще сережина мама, вона в буквальному сенсі живе думками про нас і свою родину. Вона любить своїх доньок, дуже сильно, але Сережу взагалі обожнює! Вона, після того як присилає нам чергову посилку з продуктами, купленими в кращих магазинах, з чудовими стравами які ніколи не лінується готувати, вже думає яку вона зробить нову посилку. І всі ці налисники, тістечка, прошутто, вишукані сири, з пліснявою і без, точно не сприймаються як видача чогось із кулінарного виробничого автомату, а лише як те що йде дійсно від серця. Як любов.

Мені, як людині яка виросла в центральній області України, дуже не просто так спокійно погодитися з тим що жінка, якій вже є 70 років постіно носить на пошту ці ящики з їжею, інколи і з подарунками. Я кажу їй кожен раз, що в нас все є, що ми самі взмозі собі забезпечити гарний побут, що їй треба себе жаліти, дбати про себе, берегти себе на решті! Але вона наче і погоджується з тим, але все одно робить те саме що й до того.

Вона дуже любить спілкуватися телефоном і не те, що б в неї не було з ким. Родина там дуже велика, та її частина яка у Франківську, а є ще у Львові, Києві, Берліні, Берні, а зараз вже навіть і у Канаді. Діти, племінники і їх діти і онуки, рідна сестра її чоловік. Про неї є кому дбати, в неї все добре. Але коли я їй дзвоню щоб подякувати за все що вона для нас робить, вона завжди, в кінці розмови, на прощання, каже як вона нас с Сережею любить! Вона каже: “Діточки мої, спокійного дня вам й скоріше мирного неба і перемоги! Люблю вас і обіймаю!”

Нашому сонечку Ромчику недавно виповнилося дев'ять рочків. Коли я ще запитувала що він хоче на День народження, він відповів що хоче машинку Лего. Я довго обирала, дивилася в різних магазинах, довго думала, який конструктор буде ефектніше виглядати, але в решті решт найшла такий що з нього можна зібрати крім однієї машинки ще одну і літачок. Коли він зібрав повністю офігенне гоночне авто, то набрав мене, подякував, сказав що йому дуже подобається, що машинка дійсна дуже кльова і що я дуже хороша тьотя Юля і що він мене любить! :-)))

Ще недавно плекали крихітку-пупсика разом з сестрою, а тепер вже дев'ять рочків! І я радію кожен раз коли чую його телефоном. В нашій сім'ї завжди люблять більше молодших дітей, тому я люблю старшого племінника більше за його маму :-)

Взагалі мене тут, у Києві, люблять всі діти друзів Сережі і його син, бо ми із ними тусуємося зазвичай дуже файно!

Так сталося, що ходити по гостях ми почали раніше приходу Нового року. Родичі Сергія з Києва, які не запрошували на День народження через коронавірус, вирішили раптово запросити саме в цей раз. А також їм було цікаво познайомитися зі мною, бо інші родичі, з Івано-Франківська, розповідали про мене багато доброго і казали, що я їм дуже сподобалася. Тоді ми в їх великому особняку то ходили до гори і вниз по внутрішніх сходах щоб я могла оглянути весь будинок, то пили вино в напівпідвальній столовій, а потім вони показували нам свій сад. З бесідками, литими скульптурами, і красивою ландшафтною архітектурою. А ці, київські родичі, водили нас по квартирі, яка займає весь верхній, мансардний поверх, сучасної п'ятиповерхівці, а потім ми пили вино і надзвичайно смачно вечеряли! Вони теж принципово не хочуть нікуди тікати з Києва. Ми побачили дуже затишне родинне гніздечко, людей які давно знають чого хочуть від життя і щасливі жити ось так, спокійно у затишку і гармонії.

Чудові діти виходили до нас з геймерської кімнати привітатися і отримати подарунки і тут же занурювалися в світ ігор обратно. Лабрадорка Монро, шоколадного кольору, що вміє дивитися так у очі і торкатися лапкою під столом що встояти майже неможливо, відчула хто найменше вміє відмовляти собаці, зосередилася саме на мені. А чорно-біла кішка Тигра тільки сором'язливо заглядала з прихожій і ховалася знов. Колись вона сама прийшла до цього будинку і вирішила що це тут будуть її хазяїни. Так і залишилася там жити. А ще великий акваріум в вітальні радував око дивовижними, прекрасними рибами, не гірше ніж в "Оушн Плазі". Глава сім'ї, Андрій, якого ми вітали з Днем народження, колись був льотчик, потім став бізнесмен. В останнє літав 10 років тому, в Німеччині, на авіавиставці. Дуже любить згадувати ті роки коли він літав. Вчора було класно! :-))

Я у перше відвідала цей район Києва на таксі

Кацапи викрадають наших дітей, сподіваючись що виховуватимуть їх як кацапів. Власне так само інколи робили чи то татари чи то монголи за часів Золотої Орди, викрадали дітей з Київської Русі та виховували їх як татар або монголів.

Але з моїми племіничками-сонечками, на щастя, все гаразд і навіть відключення світла не стає на заваді щоб відвідувати футбольну школу фк "Дніпро". Навіть маленький Левчик хизується по телефону що забив два голи! А Рома мріє що гратиме за фк "Дніпро" коли виросте :-)

Зі словника футбольних термінів я дізналася що є слово "глори" це такі вболівальники що боліють за команди, в яких найкращі показники. Ось, на приклад, команда "Дніпро" набрала вже стільки очків, що позиції "Шахтаря" похитнулися, хоча там і є дуже крутий Михайло Мудрик.
І мені вже хочеться боліти за Дніпро. І ми разом з Іллюшею тут є глори, бо він так само боліє за тих хто грає класніше. Але саме за українські команди! :-)

На ці вихідні до нас приходив Іллюша, синочок Сережи. Ми чим далі тим краще спілкуємося! На жаль, в мене не підійшла відеокарта для самих сучасних ігор, хоча й монітор і вся решта як раз підходили. Для "Сталкеру" треба тількі перевстановити винду. Малому в нас було добре і він розповідав про свої справи дуже щиро і відкрито! :-) На приклад, хоче стати в майбутньому військовим льотчиком, як більшість українських хлопчиків в цей час! При його дійсно казковій зовнішній красі, з синіми як лід очима, Іллюша ще не такий високий на зріст як йому б хотілося, але ми говорили, що якщо йому подобається баскетбол, то варто йти на заняття, щоб стимулювати рост тіла. Взагалі це зрозуміло, що хлопці виростають пізніше за дівчат, але так хочеться вже зараз! :-)))

І ще телек то показував то ні, через перебої з інтернетом. Але атмосфера була чудова! Іллюша до нас прийшов разом із собакою, Примом. Прим - довгошорстний той-тер'єр, схожій на дуже маленьке лисенятко :-) Весь час хоче уваги, а головне ніколи не наїдається :-))) Найбільш спокійно почувається коли сидить на руках, решту часу він занепокоєний нестачею уваги, або їжі, або сташенно веселий бо він у центрі уваги :--))) В ночі цей хвостик не міг спокійно спати, бо то залазив під ковдру, там зігрівався, але через нестачу повітря вилазив до гори, на ковдру, потім знов ліз під ковдру. І так майже всю ніч! Хотів спати саме з нами, а не з малим. :-) Вони мають намір прийти ще, тим більш руде лисенятко одразу зрозуміло, що отримає все що просить :--)))

Фото Прима старе, де він ще зовсім крихітка і не такий пухнастий як зараз:-)) Його важко фотографувати через те що весь час рухається

Поки в РФ офіційно заявляють що Київ заблокований, він не заблокований навіть близько, окупантів спочатку посунули на 70 км від місць де велися бої, а потім ще на 25. Сполучення потягів в порядку, в магазинах є все, особливо, цукор. Я не можу називати себе вимушеним переселенцем. Мені подобається Івано-Франківськ, але я дуже люблю повертатися у Київ. Погода зараз чудова, абсолютно безхмарне небо. В наш район не долітають ані крилаті ракети ані артилерійські снаряди.

У перший день війни було ще не зрозуміло як буде складатися ситуація. Зараз ситуація така, що можна приїхати до дому, сісти попрацювати за комп'ютер, заробити грошей, а потім поки що важко вирішити, чи переїзжати вже з усіма речами у Франківськ, чи навпаки чекати тут завершення херні нав'язаної нам орками з Мордора.

Один раз бачила з вікна як наш літак збив безпілотник. Літак підлітав дуже близько до якоїсь херні. І в хвості в нього були такі спалахі, як салюти. А ще іноді. дуже тихо, чути вибухи з напрямку Святошинського району, де Ірпінь. Оболонь надто далеко, що б можна було почути вибухи з того напрямку. Коли бомбили ракетами Шевченківський район, Лук'янівку я не чула, це теж, якщо грубо узагальнити, той напрямок де Оболонь.

Коли ще була у Франківську і плела сітки, то встигла почути що військові з фронту просили передати що наші сітки найкращі. О, мені було дуже приємно! Я вже почала навчати інших плести, як раптом зрозуміла, що пора у Київ, хочаб подивитися як там наші речі.

Сережина мама дзвонить кожного дня, переконує їхати обратно. Ну правда, рішення не готово, що я можу зробити. Я люблю Франик, люблю Київ. Але робота в Сережі саме в Києві. Після війни в них буде дуже багато замовлень від уряду. І з його досвідом на виробництві асфальту ніхто не зможе керувати заводом так як він

Відпочинок після шопінгу біля ельфійської ялинки. Щасливі жінки, що отримали по парі кросівок NB від чудового чоловіка :--)

Учора я поставила на стіл дванадцять страв і карпатські медові свічки не заради себе, а щоб Сергію було приємно. Його мама прислала нам справжню кутю. Ми поставили її у центрі столу. Було відчуття справжньої містерії...

Я раніше не знала що голубці і вареники можно смажити. З рум'яною скоринкою це так смачно, піздець! :--)))

З приводу того, що я скоро залишу місто Дніпро, можливо, на завжди, я побачилася із племінником Левко :--) Він невідомо що й як сприймає, але багато висловлює. Все ще без слів.

Він спочатку дивиться дуже хитро, потім підморгує одразу обома очима, і після цього цілує щось невідиме у повітрі, можливо, уявляючи саме тебе.

А ще він обожнює танцювати. Враховуючи те, що Левко Олександрович, на певний відсоток єврей, я йому наспівую мелодію "сім сорок" і пояснюю: "це клезмер, малий". Він, напевне, не розуміє, але танцює залюбки.

А ще ми понарошку миємо підлогу, допомогаємо різнокольоровій гусениці переїзджати на вантажівці, розбираємо авто. Надягаю куртку, шапку, він припиняє, в цьому вигляді, мене впізнавати, свято закінчується, мене для нього вже нема, хтось інший прощається і йде по нових справах. Принцип життя "тут і зараз"

Сложно представить, что на свете может быть нежнее чем Лев Александрович в свой первый год жизни. И из этой нежности он делает свои шаги в борьбе за возможность встать в полный рост. Теперь сквозь балконную дверь детской льется так много света. Весь балкон у них из стекла. И Лева встает, помогая руками, карабкаясь по стеклу, навстречу всему этому большому миру, где каждый может видеть как он рад этому всему!

А еще та уверенность, с которой он говорит нам все это на своем чистом левинском уникальном языке, она еще не скоро появится в разговорах на общепринятом. Сейчас он ему не нужен, он может разговаривать и так. Все что ему надо скажет, кому надо и всем.

Вообще, я пришла именно сегодня ради возможности застать Рому, хотя мне удобнее было бы завтра. Все бросила и пришла. С Левиком, на этой неделе, можно было повидаться в любой день. Но Рома гордо парит, забравшись на шведскую стенку над нашей маленькой суетной жизнью. Какой-то он совсем стал Чайд Гарольд. И игры у него не нашего разумения, гармонию единства конструктора, автомобилей и фигур, как человеческих так и остальных, нам не постичь. Уважаем его страсть к уединению, ничего поделать не можем. Есть в этом очевидное его ощущение власти над нами. А недавно его и приятеля воспитатели детского сада забыли во дворе. Вроде бы никто не расстроился