отношению к Киеву хуй знает где, с мокшами, эрзями, монголотатарами дружить, ничего хорошего для Киева, матери городов русских, ждать не приходилось. Лучше разрушить, чтобы его собственное бахатство на затмевало... И это, если подумать, кто настоящие русины, русские люди, те, кто действительно потомки жителей Киевского княжества, или потомки тех, кто на болотах с угрофиннами куковал, ожидая в гости кочевые племена монголоидов, да хорошие, благополучные княжества из зависти ходил разрушать да грабить?
И дело ведь, конечно, не в том, что он был наполовину половцем.

One prince
took a rather drastic approach in dealing with the problem of Kiev. In 1169,
unsure of his ability to retain control of the city once he had won it and unwilling
to have it overshadow his growing domains in the northeast, Andrei
Bogoliubsky, the prince of Vladimir-Suzdal and a forerunner of the princes of
Moscow, attacked Kiev and savagely sacked it. It never completely recovered
from this destructive raid.

Оказывается, наш парк им. Шевченко, был сначала парком Лазаря Глобы, козака-есаула, получившего земли в дар от Екатерины. Был создан раньше города. Только спустя некоторое время, Потемкин захотел строить на этой территории свой дворец. Глоба уступил территорию, возможно, за деньги.

Новый парк, который тогда находился на окраине города, в наше время носит имя Глобы, потому, что он его создатель. Хотя и парк Шевченко тоже мог бы носить его имя. Но и имя Шевченко тоже чего-нибудь да стоит!

Наш Потемкинский дворец не просто не сохранился в первоначальном виде, неизвестно как он выглядел, когда его построил Потемкин! Во время ВОВ был разбомблен почти полностью. Отстроен заново, в соответствии со строительными нормами, в стиле "сталинский ампир".

До этого несколько раз переделывался. От изначальной версии остался только фундамент.
Легендарный подземный ход, уводящий к Днепру, служил для развлечений вроде игры в прятки и тайных свиданий

Ще були такі козаки як Характерники. Нихто окрім Характерників не повинен був знати, що вони Характерники. Вони особливо любили розваги і розіграши. Але й були зухвалі пограбування. Про них розповідали дивні речи, ніби їм притаманні магичні здібності. Наприклад, Іван Сірко наче народився з довгими зубами і міг, за власним бажанням, перетворюватись на вовка, або ще на когось, нелюдську істоту

Когда я пришла к выводу, что изучаю английский лишком медленно, оказалось, что времени на то, чтобы дочитать историю Украины-Руси Грушевского у меня просто нет совсем. Так мне пришла вдруг идея найти Грушевского на английском. Бесплатно в сети я не увидела. Но зато нашла эту же историю других авторов. Вроде бы и немного осталось того первого тома. Но нет, нужно каждый день учить новые слова. Ведь это как когда повезет, читаю я BBC news, не заглядывая в соварь или же вдруг появляется новых штук 60. Это, правда, было месяц назад. Но я несколько загрустила тогда. Но не остановилась в своем пути к поставленной цели. И грусть прошла :-)

Читая BBC, замечаю, что какие-либо преступления людей из тяжких, там раздаются как гром среди ясного неба. Но всегда есть даже там небольшой процент людей, которым нужно что-то такое совершить. Странно.

Нашла случайно портрет в Википедии Терезы Мэй. У нее очень красивые украшения, при том, что она одета строго как женский политик. Интересно, есть ли вообще в Великобритании такой типаж разухабистых бабищ как российская певица Маша Распутина, например? Применимо ли там найденное мной недавно выражение "задавить изяществом, забросать тоннами красоты, долбануть по глазам совершенным вкусом"? Помню ранние фотографии Маргарет Тетчер. Мало выразительная внешность с провинциальным оттенком во всем, в одежде тоже. Но совсем другое впечатление в поздние годы. Как будто она из деревенских простушек прошла, добиваясь намеченного упорным трудом, путь к тому, чтобы стать настоящей леди

Первая экскурсия от туристического центра "Рыба Андрей", на которую я попала, оказалась удивительно хороша! И неважно, что от Кодакской крепости остались не очень заметные неподготовленному глазу земляные валы.

Важно, что если экскурсовод Личность, то все может заиграть яркими красками на его способности рассказывать, харизме и большом запасе знаний на тему экскурсии и около нее. Егор чем-то напомнивший Мисько Барбару из "Мертвого Півня" немало удивил!
То ли в силу возраста, то ли от огромной любви к своему делу, он не просто не замолкал все 3 часа почти ни на минуту, он делал это легко и только лишь интересно.
Хотя, когда в своей биографии он успел поработать несколько лет в музее, если он выглядит на 20 лет, при этом, остается загадкой!

Что узналось эдакого? В Хортице никогда не было сечи, был только замок Байды Вишневецкого. Который был дворянин. В нашей области было 3 сечи. Когда Байду разгромили татары, он прибежал прятаться сюда.
Козаки были в истории много где, главное, суть - ушельцы, свободные люди. Сами себя считали рыцарями, а польские шляхтичи не признавали их ровней, даже реестровых козаков.
Реестровых козаков изначально наняли, чтобы они подавляли бунты сечевиков. Но те скорее были с ними заодно. Хотя и получали бесплатных боевых коней, деньги и ткани на одежду.
Веселились козаки не хуже батяр из Львова. Развлекались, допустим, одевая шкуры диких животных и выли ночью в каком-нибудь испуганном селе. Таков досуг. Многометровый пояс наматывался вокруг тела с целью защиты. В разведке ползали по-пластунски. Для маскировки обмазывались смолой. Между Крымом и началом козацких поселений жили орды монголоидов, но не татар. Татары из Крыма монголоидными не были, подчеркивая собой разницу между представлениями о татарах и реальностью. Монголоидные орды приходили когда их не звали. И их проще было нанять и взять с собой, чем потом волноваться о том, что они могут буть нанятыми врагом, или же жечь и грабить твою военную базу, пока ты в походе.Экскурсия была на русском. Потому и о ней я пишу на русском. Боевого гопака, как части истории, не существует. Но это прикольное новомодное изобретение, созданное под впечатлением от капуэйро :-)

– Так. Одним з таких занять було вишивання. Цим також заборонялося займатися. Тканиною слугували клаптики з особистого одягу, звідти ж виторочували нитки, а голки могли майструвати з риб’ячих кісток.

З естетичної точки зору ці вишивки не мають жодної цінності, однак вони виконували важливу соціальну функцію. Вишивки дарували одна одній, передавали в чоловічі табори, відправляли як листи дітям та рідним. Таким чином жінки позначали коло своїх, виказували знак довіри тим, хто належав до їхнього середовища. Ці вишивки зберігалися потім в родинах десятиліттями.

Ще однією суто жіночою характеристикою виживання дослідниці Голокосту вважають властиву жінкам «етику турботи», яка формується внаслідок специфіки гендерного виховання дівчат у дитинстві. Її суть полягає у тому, що дівчатка засвоюють настанову на піклування про інших, догляд і турботу про оточуючих. Ця потреба, сформована у нормальному житті, у неволі також спрацювала.

Жінки в ГУЛАГу створювали квазі-сімейні групи, в яких трактували одна одну сестрами, дочками, матерями чи бабусями. Коли одна хворіла, інша нею опікувалась, коли одна голодувала, інша ділилася з нею харчами з дому чи одягом.

У жінок краще спрацьовували механізми взаємної підтримки та солідарності, які були ефективними для виживання
Дослідниці досвіду нацистських концтаборів відзначають, що у випадку з чоловічими спільнотами, конфлікти і змагання в групах траплялися значно частіше. Тобто у жінок краще спрацьовували механізми взаємної підтримки та солідарності, які були ефективними для виживання.

Окрім цього, жінки, в силу своєї гендерної соціалізації, вміли краще про себе дбати. Вони перешивали і латали свій одяг, більше дбали про гігієну, «одомашнювали» бараки. Ці обов’язки в родинах зазвичай також виконували жінки. Чоловікам в таборах такі речі давалися важче, і, можливо, тому вони дещо швидше занепадали тілом і духом.

В журнале "Эон" Питер Лисон, экономист и представитель новой австрийской школы, рассказывает свою крайне занятную гипотезу о том, как в средние века работал "божий суд". Суть, вкратце, такова. В стародавние времена примерно между девятым и тринадцатым веком с доказательствами в суде зачастую было не очень, а дела намертво упирались в "слово истца против слова ответчика". Например, истец говорит, что ответчик украл у него кота, а ответчик клянется, что кота не трогал. В спорных случаях решение выносили при помощи "божьего суда" - для доказательства своей невиновности человек должен был сунуть руку в кипящую воду или взять в руку брусок раскаленного железа. Виновный ошпарится, а невиновного Бог оградит. Экая дикость, да? Нам же, таким прогрессивным, понятно, что в любом случае будет ожог?

Однако Лисон говорит, что не все так просто. Дело в том, что верующий человек, уверенный в своей невиновности, согласится на "божий суд", тогда как верующий человек, сознающий свою вину, перед лицом "божьего суда" предпочтет признаться и заплатить компенсацию (за кота). Таким образом, сама угроза "божьего суда" служила неплохим механизмом для выявления виновных. Но что делать с невиновными, которые рвались хватать руками раскаленное железо? Здесь Лисон предполагает, что все дело в священниках. Священники готовили кипящую воду и раскаленное железо, они же оценивали результат (наличие ожога). Если священник видел перед собой человека, смело идущего на "божий суд" и уверенного в своей невиновности, он мог затянуть ритуал так, что вода или железо оказывались не такими уж горячими. И действительно, согласно записям, куча народу благополучно проходили это испытание - то ли реально Бог помог, то ли что-то другое...

Надо сказать, такие объяснения мне нравятся куда больше, чем традиционные представления о том, будто бы Европа была населена дикарями, практиковавшими абсурдные ритуалы, покуда философы эпохи Просвещения не научили их чистить зубы и мыть лапы перед едой. У Лисона также есть интересная книга Invisible hook, посвященная истории пиратства (точнее, развитию правовых и демократических институтов на пиратских кораблях).

P.S. Мне, как жителю России, тоже первым делом пришел в голову вариант про "заносили бабла священнику". И, наверняка, заносили в ряде случаев. Однако, чтобы заносить и получать бабло, требовалось поддерживать общий уровень доверия к институту божьего суда. Дабы, так сказать, большинство исходов соответствовали людским ожиданиям по части справедливости.

Государства Молдавия, у которого уходящая в глубь веков история, начиная с расселения племен по Европе, никогда не было. А были 2 аннексированные СССР (Южная Буковина) и Российкой империей (Бессарабия), области Румынии. Которые, при совке зачем-то выдавали за Молдавскую республику, добровольно оказавшуюся в составе союза. С молдавским, а не румынским языком. И вдруг нате вам, нет никакого молдавского языка!

Анекдоты про молдаван просто фикция для увеселения великага рускага народа. Для самоутвеждения, к тому же.

Я только не очень понимаю, почему граждане молдаване не проводят референдумы за вступление в назад в Румынию, а просто хотят закрепить за румынским статус государственного языка, прото назвав в законодательной базе свой язык румынским, а не молдавским

З весни 1917-го на Кримському півострові повним ходом йшла підготовка до виборів до Установчих зборів. Проте поступовий розвиток демократичних перетворень був порушений звісткою про осінній більшовицький переворот. Всі партії та національні рухи, окрім більшовицької, виступили проти ескалації насилля в країні. У підсумку "Міллі-Фірка" ухвалила рішення сформувати на півострові власній орган державної влади і 9 грудня 1917-го у Бахчисараї розпочав свою роботу Курултай - Установчі збори кримськотатарського народу.

"До Києва поїхали керівники Мусвиконкому Джаффер Сейдамет та Амет Озенбашли. Вони зустрілись із головою Центральної Ради М.Грушевським, секретарем міжнаціональних справ О.Шульгіним, та головою Генерального секретаріату В.Винниченком й С.Петлюрою, брали участь у засіданнях Центральної Ради. Сейдамет був у захваті від постаті Грушевського, який "викликав подив та захоплення власною невтомимою діяльністю, знанням історії, стратегічним мисленням: він краще за інших міг поставити мету устремлінь й визначити найкороткіший шлях до неї". Підсумки поїздки кримських татар до Києва були викладені 11 серпня (29 липня) у газеті "Голос татар".

Надо же, в кои веки, статья в русской Википедии меньше по объему чем в украинской. И чем в английской. Биография Пауля Клее на украинском - это просто перевод английской статьи. Интерес русских искусствоведов к творчеству преподавателя Баухауса Клее, выходит, очень скромный. Наверняка, таких случаев не мало, нужно смотреть.
Вот когда речь идет об участии России в какой-нибудь войне, тогда другое дело. Взвейтесь да развейтесь, честь державы не уроним!

Вообще, меня здорово огорчило более подробное знание о болезни Клее, склеродермии. Рак кожи вылечить можно, а вот эта гадость даже сейчас так же плохо лечится как инсульт...

А еще в "Пустощах східноєвропейського Кліо" выложили заметку "Бессмертного барака" про то, что убитых и замученных большевицкими палачами, только за 1918 год, было свыше 6000 офицеров и около 1000 офицерских детей, воспитанников местного кадетского корпуса. С фотографией двух детей, которых, по некоторым данным, скорей всего, выбросили из окна на мостовую. Об этом есть соответствующая запись на фото. На фото: кадет Владимирского Киевского кадетского корпуса Жданов с сестрой. Оба убиты в 1918 году.



Для людей, которым одинаково дорого как все советское так и вызывает священный трепет напоминание о дореволюционной России, где вальсы Шуберта и хруст французской булки, очень важно не ронять честь державы, хотя бы в русской Википедии. А все остальное, клевета и фотошоп. Идеальный батискаф для идеального самомнения.

Некоторая часть этих людей, одно время любила тыкать под нос украинцам фотку со связкой мертвых детей польской сумасшедшей цыганки, которую польская пропаганда когда-то давно выдавала за фото жертв бандеровцев. Но во всех Википедиях, даже в русской, в настоящее время, доказано, что это фальсификация

Імен батька є кілька: санскр, pitár – слов’янської форми бракує, санскр. tâtás, наше тато, і ще грецьк. 'άττα, лат. і ґот. atta, слав. отьць. Ім’я матери санскр. mātár-слав. мати, лат. mamma і наше мама; назв. сина санскр. sūnú, cл. сынъ, дочки санскр. duhitár, cл. дъщи, брата санскр. bhrātar, сл. брать, сестри санскр. svásar, сл. сестра, стрия санскр. pítrvya, ip. tūirya [Про сей ряд див. І. F. ХXIII, с. 124], – всі вони безперечно належать до спільного, праіндоєвропейського запасу.

"З сим сходяться описи кількох наших князів. Хоч можлива непевність, чи не маємо тут до діла з чужою династією, у всякім разі цікаво, що сі описи сходяться вповні з загальною характеристикою слов’ян і Руси. І так Лев Диякон описує Святослава: „він був середнього зросту, не занадто високий, але й не низький, брови мав густі, очі сині, ніс короткий; бороду була обголена, на верхній губі густе й довге волосся; голова зовсім обголена. З одного боку висів чуб (!)

що означав значний рід; шия здорова, плечі широкі, і взагалі він був дуже добре збудований“. В сій інтересній описі (вона вказує й те, яка на Руси тоді була мода на волосся) на сей раз звертаю увагу тільки на ясні очі Святослава."

М. Грушевський досить часто переказує оповіді старовинних істориків

Невдовзі після того, як фіни відкинули радянські вимоги, стався так званий Манільський інцидент: СРСР звинуватив Фінляндію в артилерійському обстрілі її території, внаслідок чого були загиблі та поранені серед червоноармійців. Натомість фіни заперечували свою причетність до інциденту. Однак це стало приводом для нападу радянських військ. Причому радянське керівництво стверджувало, що не веде війни проти Фінляндії, а лише допомагає «фінському народному уряду», який очолив більшовицький партфункціонер Отто Куусінен.

Загальнослов’янське означення молока вважають запозиченим з німецького (стар. г. -нім miluh)

запозичення в кождім разі дуже старе, а поруч нього ще інше слово, що безсумнівно входить в той же старий праєвропейський ряд: наше молозиво, грец. 'αμέλγω, лат. mulgeo, стар. гор.-нім melehan, старосл млъзя, млѣсти (доїти). Сир слово слов’яно-литовське, лит. Suris, зв’язують з стар. гор.-нім. sur квасний (sauer); поруч нього друге, хоч не так широко розповсюднене тварог (з нього нім. quark).

Назва для курки перейнята від іранців (перс. churu, слав. куръ, кура);

Слова бжола (в старосл. пам’ятках бъчела і бьчела, виводять від *бък – гудіти), трутень, матка – загальнослов’янські, так само як і улій, тим часом, як слово мід належить до праіндоєвропейських (санскр. mádhu, грець, μέθυ – вино, г.-нім. méto, слов. медъ), а віск (сл. воскъ, лит. waškas, г.-нім. wahs) спільне північно-європейським мовам

загальнослов’янських назв маємо вже кілька, хоч все ще не дуже багато – лосось (слово північноєвропейське – г. нім. lachs), линь (слово слов’яніо-литовське, а може і слов’яніо-литовсько-німецьке), щука, осетер, угорь, пструг, окунь. До загальнослов’янських слів належать такі як удка, мережа, невід.

хочется выделить:

Такие, относящиеся к сугубо современному украинскому слова как "борошно", "збіжжя", "орати", "переліг", "жито", "млин" относятся к старославянскому языку. То есть, к тому что лежало в основе, служащей для дальнейшего отделения, видоизменения и развития других языков, например, русского :-)

Такие русские слова как "рожь", "овес", "лен", "конопля", "мак", "ягода", "груша", "вишня", "черешня" либо общеевропейские, либо встречаются в языках некоторых народов Европы, либо еще и греческие.

Это к вопросу что было раньше, курица или яйцо. И как формировался великий и могучий. Как поселилось далеко, на востоке, от Киева, где обитало племя полян, племя вятичей и как оно дружило с угрофинскими племенами типа хозар и не только, а так же с неоднородными внутри себя этнически монголо-татарскими ордами я уже тут сейчас писать не буду. Патамушта - это уже другая история! :-)

3 года назад один забавный культуролог из Москвы смешно грозя пальчиком, утверждал, что он то знает откуда взялась Киевская русь. И как бы понятно к чему он клонил, его позиция. Ну-ну, просто берете книги и читаете откуда. Закрываете на последней странице и смеетесь, потому что, от верблюда! :-)! :-)

Що в часах неолітичної культури хліборобство в східній Європі звісне, ми бачили теж. В крузі європейських мов для нього є вже значний запас термінів, і навіть скептичніші дослідники признають у європейської групи індоєвропейців досить розвинене хліборобство: що найменше три роду хліба – ячмінь, пшеницю й просо, терміни для оранки, сівби, жатви, мелення й відповідних прирядів.

„Жито“ – праслов’янське слово, що означає поживу (від сл. жити), служить заразом загальним означенням хліборобських продуктів, як головного предмета поживи.

у ріжних слов’янських народів воно спеціалізується, прикладаючись до головного роду хліба: таким чином, у нас і у західних слов’ян воно означає secale, у полудневих – пшеницю (а у резян навіть кукурудзу). На таке ж значення хліборобства як першого по значенню джерела поживи й достатку, вказують слова: збіжжя (українське й західно-слов’янське, споріднене з біг, багатий), що означає в нашій мові і рухоме майно, і хліб.

літописне обилие, що означає урожай хліба, хліб не зібраний (як в літописна і багатство (у всіх слов’янських групах); борошно (старосл. брашно), що значить в ріжних слов’янських діалектах то їжу взагалі (а навіть подекуди – майно), то спеціально муку.

Разом з загальними, праєвропейськими родами знаходимо праслов’янські назви для отсих родів збіжжя: pъжь (secale, праслов’янську назву витиснуло, у нас спеціалізувавшись загальне жито ), слово спільне всім північноєвропейським племенам (литовське rúgys, півн. німецьке růgr).

пшеница, від пхати – товкти, як і пшоно, – товчене зерно [Як triticum від terere.] – одно з небагатьох зв’язаних з хлібом слів, що сягають праіндоєвропейських часів (санскр. pish – розбивати)

Поруч з ним стоїть не тривке в своїм значенні але, своїми ваганнями власне інтересне, бо може власне в тім дає себе знати його архаїчність, старе праєвропейське пиро (грець. πυρός. лит. рurai – пшениця).

Ячмінь, ячмы (неясне слово). Просо (слово неясне) і поруч нього інша праслов’янська назва проса – бърь: один з найстарших і взагалі дуже цінний в старім господарстві (і у індоєвропейців і у турків), сей рід збіжжя мав, видно, важне значення і в слов’янськім господарстві, бо крім сих двох назв маємо праслов’янську назву ще й для товченого проса пшено.

Нарешті – овес, овьсъ (литов. aviźà, латин, avena, зв’язок не вповні ясний) хліб, як і жито, спеціально північноєвропейський

Всі сі рослини сіяно для зерна, старосл. зpъно (слово праєвропейське, лат. granum, ґот. kaúrn).

З рослин технічних маємо: лен (праєвропейське слово – грецк. λίνον, лат. linum, ірл. lín, ґот. lein, литов. lìnaі);

конопля (теж слово загальноєвропейське, – думають, що її перейняли з Скитії, бо її там бачив дику Геродот)

Для оброблення землі терміни: орати (праєвропейське, пор. 'αρόω. aro), ратай (всеслов., є і в давніх руських пам’ятках)

нивa, гp. νειός ; (поруч неї pілля – староруське, спільне з західними слов’янами);

назви для необробленої землі – ляда, цілина, угоp (схід. і захід., у полудн.-угор, крім того українське і західне – переліг) – се слова всеслов’янські, що належать правдоподібно всі до колишнього спільно-слов’янського пожиття

Назви для осіннього й весняного посіву – яp, ярина й озим, озимина повторяються у слов’ян східних, західних і деяких полудневих (сербів, словинців), так що сю господарську систему можна з певною правдоподібністю теж уважати ще праслов’янським здобутком.

Слово млин – праслов’янське (від лат. molina)

Праєвропейська рослина ще – мак (грец. μήχων верхненім. mâgo, прус. moke)

Слово овочі, овошти є, як і ягода (що подекуди, як і у нас, з загального значення спеціалізувалось, напр. для суниці) належать до праслов’янського запасу (старосл. агода. лит. ůga).

Груша – слов’яно-литовське (слов. груша і крушька, лит. kriáušia), як думає дехто, перейняте від іранців, з прикавказьких країв.

Загальнослов’янське черешня, сл. чрѣшьня, слово перейняте (грецьке κεράσιον гop. нім. chirsa), хоч самий овоч в дикім стані звісний в середній Європі від неолітичних часів.

Пізнішої дати мабуть і слово вишня, як думають – з пізньогрецького (візантійського) (грец. βυσσινήα, сл. вишня, горіш. нім wîchsela)