Чому ми помилялись на початку війни, стосовно росіян. Цю книгу сам ще не читав, але @Віктор Андрусів гарно передає суть і книги, і дає відповідь на перше запитання, тому книгу варто прочитати.
Мобілізована нація
Книга оксфордського історика Ніколаса Старгардта одне з найбільш вражаючих, що доводилось читати останнім часом. Книга написана на основі листів і щоденників німців, і показує як мінялося їх сприйняття Другої Світової війни впродовж всього періоду. І книга викликає шок, оскільки показує наскільки ми маємо справу з чимось схожим сьогодні. Дуже шкодую, що її не вдалось прочитати до війни - багато речей можна було б передбачити і навіть вплинути.
Переконаний, що колись у путіна знайдуть багато нацистських елементів. Занадто вже багато аналогій між війною, яку оголосив бункерний дід і війною Гітлера. А книга показує, що російська пропаганда експлуатувала ті ж самі міфи, що і німецька.
Один з важливих уроків, який дає книга полягає в тому, що пропаганда нічого особливого не вигадує. Вона бере те, що вже живе в людях і розганяє на все суспільство. Перед війною німці жили з ресентиментом поразки в Першій Світовій, однак, не сприймали це як поразку. Для них нова війна була бажана і очікувана з двох аргументів. Перший - наші батьки і діди були героями, яких знеславила поразка через революцію. Другий - ми мусимо воювати, щоб не довелося нашим дітям. Тому початок війни в дуже багатьох викликав ейфорію. Автор наводить листи, в яких молоді німці переживають, що не встигнуть потрапити на фронт до перемоги.
Другий важливий урок - пропаганда аргументує бажання суспільства, а не створює їх. Німці хотіли війни, але вона мала бути справедливою. Тому їм пояснили, що війна превентивна. Один лист солдата до матері особливо вразив. Він пише їй, що в польському будинку жінка відстрілювалась до останнього, і вони просто спалили будинок з нею. “Який же мудрий наш фюрер, що ми першими напали, інакше на місці цієї жінки могла бути ти” - писав він матері. Аргументація вторгнення в Радянський Союз, взагалі схожа аргументацію СВО - ціллю було повалити єврейсько-більшовицький режим і звільнити народи.
Третій - можливо найважливіший урок. Усвідомлення вчиненого зла не призводить до зміни поведінки в правильному напрямі. У 1943 німці почали усвідомлювати масштаб зла, який вони вчинили з євреями і іншими народами. Якщо раніше вони писали в своїх щоденниках, що розповіді про знищення євреїв є вигадкою англо-саксонської пропаганди, то з 1943 року вони почали писати, що бомбардування союзників є карою за це. Але замість того, щоб зупинитись, або перестати підтримувати нацистів, чи бути більш готовими до бунтів і революцій - їхня свідомість відреагувала зовсім іншим чином: ми маємо воювати до кінця інакше з нами зроблять те ж саме, що ми зробили з євреями. Тому вони ще більше мобілізувались на війну. І цей урок має застерігати нас. Від того, що росіяни дізнаються правду про Бучу - ситуація може стати навіть ще гіршою для нас, з точки зору їх готовності воювати до кінця.
Четвертий важливий урок - після війни німці не прийняли вчинені ними злочини. Хоча суспільство масово захоплювалось Гітлером і підтримувало війну - після війни німці зайняли позицію, що всі злочини вчинили нацисти, а народ немає нести за це відповідальність.
У книзі можна знайти безліч аналогій на сьогоднішні дні. Так, вже на початку 1945 року було зрозуміло, що німці програють війну. Але тут з’явився новий аргумент - треба битись, бо скоро коаліція союзників розпадеться. Нічого не нагадує? Типу давайте почекаємо на обрання Трампа.
Книга дає розуміння того, що, як і тоді, так і сьогодні ми маємо справу з певною свідомістю народу, а не режимом. Рашизм, як і фашизм, є всього лише дзеркалом цієї свідомості. І перемогти свідомість значно важче, чим танки і літаки.


Почему мы ошибались в начале войны по отношению к русским. Эту книгу сам еще не читал, но Виктор Андрусов хорошо передает суть и книги, и дает ответ на первый вопрос, поэтому книгу стоит прочитать.
Мобилизированная нация
Книга оксфордского историка Николаса Старгардта – одно из самых впечатляющих, что приходилось читать в последнее время. Книга написана на основе писем и дневников немцев, и показывает, как менялось их восприятие Второй Мировой войны на протяжении всего периода. И книга вызывает шок, поскольку показывает, насколько мы имеем дело с чем-то похожим сегодня. Очень сожалею, что ее не удалось прочесть до войны - многое можно было бы предсказать и даже повлиять.
Убежден, что когда-нибудь у Путина найдут много нацистских элементов. Слишком много аналогий между войной, которую объявил бункерный дед и войной Гитлера. А книга показывает, что российская пропаганда эксплуатировала те же мифы, что и немецкая.
Один из важных уроков, который дает книга состоит в том, что пропаганда ничего особенного не придумывает. Она берет то, что живет в людях и разгоняет на все общество. Перед войной немцы жили с ресентиментом поражения в Первой Мировой, однако не воспринимали это как поражение. Для них новая война была желательна и ожидаема из двух аргументов. Первый – наши отцы и деды были героями, которых опозорило поражение из-за революции. Второй – мы должны воевать, чтобы не пришлось нашим детям. Поэтому начало войны у очень многих вызвало эйфорию. Автор приводит письма, в которых молодые немцы переживают, что не успеют попасть на фронт к победе.
Второй важный урок – пропаганда аргументирует желание общества, а не создает их. Немцы хотели войны, но она должна была быть справедливой. Потому им объяснили, что война превентивна. Одно письмо солдата к матери особенно поразило. Он пишет ей, что в польском доме женщина отстреливалась до последнего, и они сожгли дом с ней. "Какой мудрый наш фюрер, что мы первыми напали, иначе на месте этой женщины могла быть ты" - писал он матери. Аргументация вторжения в Советский Союз вообще похожа на аргументацию СВО - целью было свергнуть еврейско-большевистский режим и освободить народы.
Третий – возможно важнейший урок. Осознание содеянного зла не приводит к изменению поведения в правильном направлении. В 1943 году немцы начали осознавать масштаб зла, который они совершили с евреями и другими народами. Если раньше они писали в своих дневниках, что рассказы об уничтожении евреев являются выдумкой англо-саксонской пропаганды, то с 1943 года они начали писать, что бомбардировка союзников является наказанием за это. Но вместо того, чтобы остановиться, или перестать поддерживать нацистов, или быть более готовыми к бунтам и революциям – их сознание отреагировало совсем иным образом: мы должны воевать до конца иначе с нами сделают то же, что мы сделали с евреями. Потому они еще больше мобилизовались на войну. И этот урок должен предостерегать нас. От того, что россияне узнают правду о Буче – ситуация может стать даже еще хуже для нас, с точки зрения их готовности воевать до конца.
Четвертый важный урок – после войны немцы не приняли совершенные ими преступления. Хотя общество массово восхищалось Гитлером и поддерживало войну – после войны немцы заняли позицию, что все преступления совершили нацисты, а народ не должен нести за это ответственность.
В книге можно найти множество аналогий на сегодняшний день. Да, уже в начале 1945 года было понятно, что немцы проигрывают войну. Но тут появился новый аргумент – надо драться, потому что скоро коалиция союзников распадется. Ничего не напоминает? Типа давайте подождем выбора Трампа.
Книга дает понимание того, что, как и тогда, так и сегодня, мы имеем дело с определенным сознанием народа, а не режимом. Рашизм, как и фашизм, есть всего лишь зеркало этого сознания. И победить сознание гораздо труднее, чем танки и самолеты.

Ця війна багатьох українців позбавила кінцівок. Мене ще задовго до війни цікавило, а як люди після ампутацій живуть далі. А якщо це сталося з жінкою? Героїня статті Тетяна пройшла шлях від усвідомлення, що частини її вже не буде, до прийняття себе такою якою вона є. У реабілітаційному центрі їй допомагали психологи і, з рештою, важко заперечити саме факту того, що краса, все одно залишається красою, навіть при дуже різкий зміні обставин. Навіть якщо ви є жертвою військових злочинів рашистів, все одно ви цінні в цьому житті не менше ніж до того. Цінні для ваших близьких и, головне, для себе. А пані Тетяна прекрасна!

У Національному центрі "Незламні" у Львові проходить реабілітацію 71-річна Тетяна Долога з міста Українськ Донецької області. Під час обстрілу жінка втратила ногу, іншу ногу медикам вдалося врятувати.

Історію пацієнтки розповіли у пресслужбі медзакладу.

Тетяна Долога на пенсії продовжувала працювати. Окрім цього, вона доглядала матір та поралася на городі. У квітні 2023 року жінка була на роботі, коли почався обстріл. Російська ракета прилетіла біля ринку, де працювала Тетяна.

"Від влучання дах сусіднього будинку посунувся і впав на металевий контейнер, в якому і перебувала пані Тетяна. Каже, що лівої ноги не стало відразу, а праву — дуже сильно пошкодило. Жінка була при свідомості і добре пам’ятає дорогу до лікарні. Її відразу прооперували. А згодом, аби врятувати праву ногу пацієнтки, лікарі виконали ще низку хірургічних втручань", — розповіли у Національному реабілітаційному центрі.


Эта война многих украинцев лишила конечностей. Меня еще задолго до войны интересовало, а как люди после ампутаций живут дальше. А если это случилось с женщиной? Героиня статьи Татьяна прошла путь от осознания, что части ее уже не будет, до принятия себя такой, какая она есть. В реабилитационном центре ей помогали психологи и, в конце концов, трудно отрицать именно факт того, что красота все равно остается красотой, даже при очень резком изменении обстоятельств. Даже если вы являетесь жертвой военных преступлений рашистов, все равно вы ценны в этой жизни не менее чем до того. Ценны для ваших близких и, главное, для себя. А пани Татьяна прекрасна!


71-летняя Татьяна Долога всю жизнь провела в городе Украинск Донецкой области. После выхода на пенсию женщина продолжала работать и вести активный образ жизни до того момента, пока из-за российского обстрела не осталась без конечности.
Даже на восьмом десятке женщина продолжала работать, ухаживала за мамой и ухаживала за огородом. Однако весна этого года изменила ее жизнь.
Обычным апрельским днем Долога была на рынке, где работает, когда туда прилетела российская ракета. От попадания крыша соседнего дома сдвинулась и упала на металлический контейнер, в котором и находилась Татьяна. Левой ноги не стало сразу, правую — сильно повредило.

По дороге в больницу женщина была в сознании. Всю дорогу Долога выкрикивала «Господи, помилуй!». Татьяну сразу прооперировали в больнице. Однако, чтобы спасти правую ногу, впоследствии понадобился еще ряд хирургических вмешательств.

"20 днів у Маріуполі" отримали важливу міжнародну кінопремію!
Далі пряма мова Деніса Буданова:
"Вручили Cinema Eye Honors. Це та документальна премія, про яку всі "фанати документалістики" забули як рибки Дорі.
Все перечіслювати не буду, ключове та цікаве:
Outstanding Nonfiction Feature: 32 Sounds
Outstanding Direction: Maite Alberdi - The Eternal Memory
Outstanding Production: Mstyslav Chernov, Michelle Mizner, Raney Aronson Rath, Derl McCrudden and Vasilisa Stepanenko - 20 Days in Mariupol
Outstanding Cinematography: Ants Tammik - Smoke Sauna Sisterhood
Outstanding Debut: Kokomo City
Ну і та номінація, де всі ми так активно голосували - Audience Choice Prize більш активні фанати виявилися у Bobi Wine: The People’s President"
ТГ Кинофайли

Сьогодні багато людей вже привітали і ще привітають Дмитра із ювілеєм. Я в числі тих хто вже привітав!

Ось його чудовий огляд фільму "20 днів у Маріуполі":

Фільм відкриває сцена-спойлер: два танки з літерами Z на баштах прибувають майже під вікна лікарні, де перебувають кореспонденти, і починають розстрілювати в упор сусідню багатоповерхівку. Автор (він веде оповідь за кадром англійською) зауважує: «В мене немає жодних ілюзій щодо того, що станеться, якщо нас схоплять». Один із танків розвертає гармату в бік шпиталю. Чернов зумисно обриває епізод заради старту оповіді з самого початку й тим підважує майбутню розв’язку, накидаючи на неї нестерпну невизначеність.

Загалом, «20 днів…» структуровані на кількох оповідних рівнях. Найпомітніший — лінійна хроніка подій. Другий, пунктиром — виживання авторів. Ще один наратив — внутрішня драма режисера.

Розвиток ситуації відображено з безжальною методичністю. Перші обстріли, перші руйнації, перші містяни, які втрачають самовладання й дах над головою. Частина сцен діється в лікарні, куди привозять постраждалих з усього Маріуполя. Чернов, наполягаючи: «На це має бути болісно дивитися», не відвертається навіть від скалічених або вбитих дітей: 18-місячного Кирилка, 4-річної Анжеліки, 13-річного футболіста, якому вибухом відірвало ноги. Батьки та лікарі безсилі.

Пекельною кульмінацією стає атака на пологовий корпус: руїни ще димлять, чоловік із закривавленим обличчям заклякає в прострації на ґанку, вагітних евакуюють на ношах; пізніше одна з них, знаючи, що її дитина не вижила, просить: «Убийте мене». В наступній склейці — людожерська облуда росіян про «базу “Азова”» у шпиталі. Стан речей стрімко погіршується. Знищено останню пожежну частину. Окупанти прорвалися в місто: чути автоматні черги. Трупи лежать просто на тротуарах. Відчуття незворотності підсилює саундтрек Джордана Дикстри та Браяна МакОмбера — мінорний ембієнт, що огортає візуальний ряд, наче музичний саван.

Та все ж якби Чернов обмежився поступом смерті, то отримав би щось на кшталт інвентаризації жахів — безумовно важливої, проте кінематографічно недостатньої. «20 днів у Маріуполі» — історія ширша й глибша.


Дмитрий Десятерик

"20 дней в Мариуполе" получили важную международную кинопремию!
Далее прямой язык Дениса Буданова:
"Вручили Cinema Eye Honors. Это та документальная премия, о которой все "фанаты документалистики" забыли как рыбки Дори.
Все переччислять не буду, ключевое и интересное:
Outstanding Nonfiction Feature: 32 Sounds
Outstanding Direction: Maite Alberdi - The Eternal Memory
Outstanding Production: Mstyslav Chernov, Michelle Mizner, Raney Aronson Rath, Derl McCrudden and Vasilisa Stepanenko - 20 Days in Mariupol
Outstanding Cinematography: Ants Tammik - Smoke Sauna Sisterhood
Outstanding Debut: Kokomo City
Ну и та номинация, где все мы так активно голосовали – Audience Choice Prize более активные фанаты оказались у Bobi Wine: The People’s President”
ТГ Кинофайлы

Сегодня многие уже поздравили и еще поздравят Дмитрия с юбилеем. Я в числе тех, кто уже поздравил!

Вот его замечательный обзор фильма "20 дней в Мариуполе":

Фильм открывает сцена-спойлер: два танка с буквами Z на башнях прибывают почти под окна больницы, где находятся корреспонденты, и начинают расстреливать соседнюю многоэтажку в упор. Автор (он ведет рассказ за кадром на английском) замечает: «У меня нет никаких иллюзий по поводу того, что произойдет, если нас схватят». Один из танков разворачивает пушку в сторону госпиталя. Чернов намеренно обрывает эпизод ради старта повествования с самого начала и тем самым поднимает будущую развязку, набрасывая на нее невыносимую неопределенность.

В общем, «20 дней…» структурированы на нескольких повествовательных уровнях. Самый заметный – линейная хроника событий. Второй, пунктиром – выживание авторов. Еще один нарратив – внутренняя драма режиссера.

Развитие ситуации отражено с безжалостной методичностью. Первые обстрелы, первые разрушения, первые горожане, теряющие самообладание и крышу над головой. Часть сцен проходит в больнице, куда привозят пострадавших со всего Мариуполя. Чернов, настаивая: «На это должно быть болезненно смотреть», не отворачивается даже от изуродованных или убитых детей: 18-месячного Кирилла, 4-летней Анжелики, 13-летнего футболиста, которому взрывом оторвало ноги. Родители и врачи бессильны.

Адской кульминацией становится атака на родильный корпус: руины еще дымят, мужчина с окровавленным лицом застывает в прострации на крыльце, беременных эвакуируют на носилках; позже одна из них, зная, что ее ребенок не выжил, просит: «Убейте меня». В следующей склейке — людоедское обман россиян о «базе «Азова»» в госпитале. Положение вещей стремительно ухудшается. Уничтожена последняя пожарная часть. Оккупанты прорвались в город: слышны автоматные очереди. Трупы лежат прямо на тротуарах. Чувство необратимости усиливает саундтрек Джордана Дикстры и Брайана МакОмбера — минорный эмбиент, окутывающий визуальный ряд, как музыкальный саванн.

И все же, если бы Чернов ограничился продвижением смерти, то получил бы что-то вроде инвентаризации ужасов — безусловно важной, но кинематографически недостаточной. «20 дней в Мариуполе» — история более широкая и глубокая.

под крылом самолета о чем-то поет
веселая стайка бычков

"Спецоперація в Приазов’ї пройшла успішно. Далі буде", - Повітряні сили ЗСУ про знищення російських літаків ДРЛО А-50 та Іл-22М

"Спецоперация в Приазовье прошла успешно. Продолжение следует", - Воздушные силы ВСУ об уничтожении российских самолетов ДРЛО А-50 и Ил-22М

Остання, відносно масована, ракетна атака по Україні закінчилася тим, що хоча й 7 крилатих ракет були збиті, більше 20-ти засобів ураження були просто звалені на землю засобами радіо електронної боротьби. А ще по нас запускають ракети все гіршої якості. Тому частина з них вибухає ще в повітрі. Все менша точність. І зараз є тенденцією те що: "Українські сили можуть розпізнати закономірності в повторюваних російських ударах і, відповідно, впроваджувати інновації та адаптуватися до них"

Наразі немає офіційного підтвердження від командування повітряних сил ЗСУ. У той же час, деякі ЗМІ публікують перехоплення розмови літака Іл-22М з диспетчером аеродрому в Анапі.
«Єтака фішка, називається "об'єктивний контроль“. Так ось як він ("контроль") закінчиться - ПС повідомить усі деталі та підтверджену інформацію. Поки визволителі не можуть зв'язатися з 1 бортом А-50 і 1 бортом ІЛ-22М (зник зі зв'язку буквально щойно).
СУ-30СМ, який із ними разом літав і все це спостерігав - живий і на зв'язок виходить. Очікуємо вертольоти, які намагатимуться знайти тих, хто вижив на дні моря», - повідомив наближений до голови Миколаївської ОВА Віталія Кіма Telegram-канал "Николаевский Ванёк".

Я пам'ятаю, як у 89-му році, в піонерському таборі в Туапсе, на ранкову лінійку виходили фіни. Весело, із плеєрами у вухах, ніхто з них не витягувався по команді "смиррна". А коли спускалися всі 22 загони на пляж, по сходах розрахованих на 555 кроків, можна була було детально роздивитися як вони всі добре вдягнені, і взагалі на своїй власній хвилі повноцінності. Контраст між ними і рештою піонерів відчувався дуже сильний. І хоча підлітків саме спортивної статури, серед фінів було не дуже багато, але конкурс краси, в піонерському таборі, виграла фінська дівчина і вона була спортсменка. Колір волосся в неї був скоріше темно-русявий, що взагалі, для фінських дітей було не надто характерно, але вона була просто вау! Я довго не могла зрозуміти чого від мене хочуть фінські хлопці, адже якщо я не спортсменка і в мене немає такого красивого купальника як у королеви краси, то чому я? Я просто сама висока серед наших і в мене волосся біле від сонця. Я думала вони просто сміються з мене, тому що весь час було соромно за наших піонерів. Наші піонери, з Сочі, Майкопа, Москви, Ленінграда, ох навіть больно згадувати, але й з Дніпропетровська, майже цілу добу чергували під вікнами фінських хлопців та дівчат, які жили в окремому корпусі (класа люкс). Радянські діти клянчили хоча б що-небудь в тих, кого і язик не повертався назвати піонерами. Цей табір наочно демонстрував де люди, а де піонери. Так от мені тоді здавалося, що фіни, коли кричали щось на ламаній російській, особисто мені, глузували з нас усіх. Але ж вони просили моїй уваги, а я в них нічого. Коли настав 91-й рік, я відчула полегшення, у тому числі, від того, що в мене більше немає таких співгромадян. Але в тому що з ними відбувається зараз винний чомусь саме Байден


Последняя относительно массированная ракетная атака по Украине закончилась тем, что хотя и 7 крылатых ракет были сбиты, более 20-ти средств поражения были просто свалены на землю средствами радио электронной борьбы. А еще по нам запускают ракеты все худшего качества. Потому часть из них взрывается еще в воздухе. Всё меньшая точность. И сейчас тенденциею является следующее: "Украинские силы могут распознать закономерности в повторяющихся российских ударах и, соответственно, внедрять инновации и адаптироваться к ним"

Пока нет официального подтверждения от командования воздушных сил ВСУ. В то же время, некоторые СМИ публикуют перехват разговора самолета Ил-22М с диспетчером аэродрома в Анапе.
"Такая фишка, называется "объективный контроль". Так вот как он ("контроль") закончится - ПС сообщит все детали и подтвержденную информацию. Пока освободители не могут связаться с 1 бортом А-50 и 1 бортом ИЛ-22М (исчез из связи буквально только что).
СУ-30СМ, который с ними вместе летал и все это наблюдал – живой и на связь выходит. Ожидаем вертолеты, которые будут пытаться найти выживших на дне моря», - сообщил приближенный к председателю Николаевской ОВА Виталия Кима Telegram-канал "Николаевский Ванёк".

Я помню, как в 89-м году, в пионерском лагере в Туапсе, на утреннюю линейку выходили финны. Весело, с плеерами в ушах, никто из них не вытягивался по команде "смиррна". А когда спускались все 22 отряда на пляж, по лестнице рассчитанной на 555 шагов, можно было подробно рассмотреть как они все хорошо одеты, и вообще на своей собственной волне полноценности. Контраст между ними и остальными пионерами ощущался очень сильный. И хотя подростков именно спортивного телосложения среди финнов было не очень много, но конкурс красоты, в пионерском лагере, выиграла финская девушка и она была спортсменка. Цвет волос у нее был скорее темно-русый, что для финских детей было вообще не очень характерно, но она была просто вау! Я долго не могла понять чего от меня хотят финские парни, ведь если я не спортсменка и у меня нет такого красивого купальника как у королевы красоты, то почему я? Я просто самая высокая среди наших и у меня волосы белые от солнца. Я думала они просто смеются надо мной, потому что все время было стыдно за наших пионеров. Наши пионеры, из Сочи, Майкопа, Москвы, Ленинграда, ох даже больно вспоминать, но и из Днепропетровска, почти целые сутки дежурили под окнами финских ребят, живших в отдельном корпусе (класса люкс). Советские дети клянчили хоть что-нибудь у тех, кого и язык не поворачивался назвать пионерами. Этот лагерь наглядно демонстрировал, где люди, а где пионеры. Так вот мне тогда казалось, что финны, когда кричали что-то на ломаном русском, лично мне, насмехались над нами всеми. Но ведь они просили моего внимания, а я у них ничего. Когда наступил 91-й год, я почувствовала облегчение, в том числе от того, что у меня больше нет таких сограждан. Но в том, что с ними происходит сейчас, виноват почему-то именно Байден.

Для того щоб вилучити заморожені російські активи потрібно щоб був затверджений відповідний законопроект. 300 мільярдів в США і 200, відповідно в Європі. Разом 500. Байден схвалив запропонований законопроект, а в ЄС такий самий чекає на розгляд Європейської ради.

А ще видання Bild вважає, що зимовий наступ росіян провалився. Бо й під Авдіївкою і під Куп'янськом в росіян немає саме тих успіхів, які б свідчили про те що їм вдасться подолати поставлену мету на данном етапі. Якщо недавно пропагандистські покидьки запевняли, що ось, ось, товарищи, почекайте, виб'ємо та захопимо, хахли не витримавють, то зараз вже йдеться про проблеми, чисельні проблеми. Ті хто радіє від того що вбивають українських дітей і інших мирних мешканців вже раззявили рти в передчутті, але ж, поки що, обломчик. Але ж якщо Віталій Портников просто подає думку Bild як є, адже він не є військовим аналітиком, а тідькі є політичним, то С. Стерненко пропонує ставитися с обережністю до таких заяв, усвідомлюючи що нам не слід розслаблятися, а слід донатити на дрони скількі можемо. Так, росіяни починають виробництво, але ж не тільки вони. Ми теж.

Пуйло казав що втрати під Синьківкою, чи то під Кринками, суто санітарні, але ж і там і там добрі втрати.



Дружини окупантів ніби трошки бунтують, але ж вони не проти війни, вони проти того що їх чоловіків ймовірніше за все привезуть в пакетах. Тому їх не шкода. Адже в їх світогляді це нормальна природна війна у 21-му сторіччі.


Для того чтобы изъять замороженные российские активы, нужно, чтобы был утвержден соответствующий законопроект. 300 миллиардов в США и 200, соответственно, в Европе. Итого 500. Байден одобрил предложенный законопроект, а в ЕС такой же ожидает рассмотрения Европейского совета.

А еще издание Bild считает, что зимнее наступление россиян провалилось. Ибо и под Авдеевкой и под Купянском у россиян нет именно тех успехов, которые бы свидетельствовали о том, что им удастся преодолеть поставленную цель, на данном этапе. Если недавно пропагандистские ублюдки уверяли, что вот, вот, товарищи, подождите, выбьем и захватим, хахлы не выдержат, то сейчас уже речь идет о проблемах, многочисленных проблемах. Те, кто радуется тому, что убивают украинских детей и других мирных жителей, уже разинули рты в предвкушении, но, пока обломчик. Но если Виталий Портников просто подает мнение Bild как есть, ведь он не является военным аналитиком, а только политический, то С. Стерненко предлагает относиться с осторожностью к таким заявлениям, осознавая что нам не следует расслабляться, а следует донатить на дроны, сколько можем. Да, россияне начинают производство, но ведь не только они. Мы тоже.

Пуйло говорил, что потери под Синьковкой, то ли под Крынками, сугубо санитарные, но и там и там хорошие потери.

Жены оккупантов будто немного бунтуют, но они не против войны, они против того, что их мужчин, вероятнее всего, привезут в пакетах. Потому их не жалко. Ведь в их мировоззрении это нормальная, естественная война в 21 веке.

Росіяни, в переважній більшості, дуже хочуть щоб ми залишилися без світла і тепла, але мерзнуть самі.

Російські пропагандисти розбиті, після ракетних атак, приватні будинки, на Харківщині, видають за жертви збиття ракет наших ППО. Дуже радіють коли десь в Україні знеструмлені лінії електропередач, але приховують что в немає світла в Ростові. В Ростові проблеми з інфраструктурою через брак коштів, адже дуже багато витрат на оборонну промисловість. Росіяни, звісно ж, потерплять. Пропагандисти так багато брешуть, що кажуть то одне, то інше. На приклад, коли завдали ударів про ТРЦ в Кривому Розі, спочатку сказали що це ми самі по собі ракетою ППО, а потім заявили що це російська ракета, але тому що там був склад боєприпасів. Мої знайомі мешканці Кривого Рогу, коли відвідували цей ТРЦ боєприпасів не бачили, але супермаркет і магазини, розважальні заклади тощо відвідували. Пропагандисти відкрито заявляють що їх мета - знищити українців, вбити нелояльних, а решту перетворити на росіян. Гітлеровці, на приклад, не надавали шансу євреям перетворитися на німців, бо для них була важлива лише етнічна належність, але суть та сама, знищити народ і його культуру.

В одному із міст підмосков'я була аврія на патронному заводі і тепер немає опалення і світла, максимум вони собі дозволяють обережні протести, але це далеко не єдиний випадок замерзання у росії, відео на ютубі вже достаньо. Спочатку радіють коли б'ють по нашій інфраструктурі, а потім мерзнуть. В той час путин проводить дуже важливу зустріч із вдовами російських окупантів. Загиблих чоловіків цих вдов на зустрічі не згадували, але крім путина їм показали ще конюшню, тому позитивні емоції у вдов окупантів просто зашкалювали.

Наприкінці відео кілька сцен знищення дронами бронетехніки окупантів разом із окупантами.


Россияне, в подавляющем большинстве, очень хотят, чтобы мы остались без света и тепла, но мерзнут сами.

Российские пропагандисты разбитые, после ракетных атак, частные дома на Харьковщине выдают за жертвы сбития ракет наших ПВО. Очень радуются когда где-то в Украине обесточенные линии электропередач, но скрывают что нет света в Ростове. В Ростове проблемы с инфраструктурой из-за нехватки средств, ведь очень много расходов на оборонную промышленность. Россияне, конечно, потерпят. Пропагандисты так много врут, что говорят то одно, то другое. К примеру, когда нанесли удары о ТРЦ в Кривом Роге, сначала сказали, что это мы сами по себе ракетой ПВО, а потом заявили, что это российская ракета, но потому что там был склад боеприпасов. Мои знакомые жители Кривого Рога, когда посещали этот ТРЦ боеприпасов не видели, но супермаркет и магазины, развлекательные заведения и тому подобное посещали. Пропагандисты открыто заявляют, что их цель - уничтожить украинцев, убить нелояльных, а остальное превратить в россиян. Гитлеровцы, например, не предоставляли шанса евреям превратиться в немцев, потому что для них была важна только этническая принадлежность, но суть та же, уничтожить народ и его культуру.

В одном из городов подмосковья была аврия на патронном заводе и теперь нет отопления и света, максимум они себе позволяют осторожные протесты, но это далеко не единственный случай замерзания в россии, видео на ютубе уже достаточно. Сначала радуются, когда бьют по нашей инфраструктуре, а потом мерзнут. В то время путин проводит очень важную встречу с вдовами русских окупантов. Погибших мужчин этих вдов на встрече не упоминали, но кроме путина им показали еще конюшню, поэтому положительные эмоции у вдов оккупантов просто зашкаливали.

В конце видео несколько сцен уничтожения дронами бронетехники окупантов вместе с оккупантами.

Новий рік означає початок нового періоду життя і чи є тенденції до оновлення ззовні або все залежить тільки від самої людини, але ось стоїть позначка "оновлення", а після неї не починає намагатися щось змінювати на краще лише лінивий. Ось і мої заняття з Адоба Ілюстратор теж дають маленькі, але приємні дози нового досвіду. Сергій намагається кинути курити, та й я вже курую тільки одну сигарету, а якщо немає бомбардувань, то можу не курити взагалі. Післяноворічні канікули дають можливість перемикання на режим відпочинку, який потім відключається, коли вони закінчуються. Пірнати в Хрещення мені й слабо, та й атеїст я, який готує на Святий вечір кілька страв лише з поваги до почуттів віруючих. Сергій не те щоб дуже віруючий. Але в його характері віддавати належне тим можливим джерелам благ які, може, й не ефективні, але, про всяк випадок, можна й туди робити якісь внески шани, хоча б. Та й релігійна складова свят нагадує багатьом людям радісні моменти з дитинства, так само як і Новий рік, а для мене завжди – День народження. Хрещення дуже підходить як символ оновлення. А в Канаді є День запливу із білим ведмедем, або День моржа. Тема, над якою я зараз працюю. Ну я не морж, звичайно, а то б і поплавала з іншими цього року.

Сказати, що українці занурені у темряву переживань з приводу того, що війна не закінчується, було б не правдою. Новорічна можливість перемикання у святковий режим діє за будь-яких обставин, може, під час війни трохи приглушена яскравість, але якщо в соціальних мережах просто соромляться показувати своє свято, коли показують в окопах ЗСУ, то у особистому листуванні можна побачити і ялинки і посмішки на обличчях. Тому й сказати, що я не слухала різдвяну музику було б неправдою, а мій племінник Рома ліпив новорічні фігурки, які, мабуть, йому навіть задавали в художній школі.

Знайшлися сили і на макіяж і на прогулянку Великою Васильківською. Під час цього променаду я зрозуміла одну річ. Коли нас навчали в інституті, що наприкінці вулиці, яка має особливе значення в контексті міста, має бути щось, можливо, річка. Це щось має приваблювати лише своїм знанням про нього. Я довго не розуміла. Адже є візуальні зв'язки, що видно оку на далекій відстані, наприклад вежі, високі красиві об'єкти. Або видно перспективу вулиці, що йде до точки, розташованої помітно вище за глядача. Але приваблює те, що заздалегідь видно. А тут ну що означає тільки знання про об'єкт, що приваблює? І ось, на Великій Васильківській, я це відчула. Коли йдеш повз палац "Україна" то не можна сказати з упевненістю, що наприкінці перспективи щось конкретне приваблює. Але загалом можна сказати, що відчуваєш магію цієї вулиці. Якась вона, загалом, захоплююча. Так от, якщо уявити, що попереду не буде площі Героїв України, Хрещатика, Володимирської гірки та ін, то й відчуття магії зникає



Новый год означает начало нового периода жизни и есть ли тенденции к обновлению извне или все зависит только от самого человека, но вот стоит пометка "обновление", а после нее не начинает пытаться что-то менять к лучшему только ленивый. Вот и мои занятия с Адоб Иллюстратор тоже дают маленькие, но приятные дозы нового опыта. Сережа пытается бросить курить, да и я уже курую только одну сигарету, а если нет бомбежек, то могу не курить вообще. Посленовогодние каникулы дают возможность переключения на режим отдыха, который потом отключается, когда они заканчиваются. Нырять в Крещение мне и слабо, да и атеист я, который готовит на Святой вечер несколько блюд только из уважения к чувствам верующих. Сережа не то чтобы очень верующий. Но в его характере отдавать должное тем возможным источникам благ, которые, может, и не эффективны, но, на всякий случай, можно и туда делать какие-то вклады уважения, хотя бы. Да и религиозная составляющая праздников напоминает многим людям радостные моменты из детства, так же как и Новый год, а для меня всегда - День рождения. Крещение очень подходит в качестве символов обновления. А в Канаде есть День заплыва с белым медведем, или День моржа. Тема, над которой я сейчас работаю. Ну я не морж, конечно, а то бы и поплавала с другими в этом году.

Сказать, что украинцы погружены во мрак переживаний по поводу того, что война не заканчивается, было бы не правдой. Новогодняя возможность переключения в праздничный режим действует при любых обстоятельствах, может, во время войны немного приглушена яркость, но если в соц сетях попросту стесняются показывать свой праздник, когда показывают в окопах ЗСУ, то в личной переписке можно увидеть и елочки и улыбки на лицах. Поэтому и сказать, что я не слушала рождественскую музыку было бы неправдой, а мой племянник Рома лепил новогодние фигурки, которые, наверное, ему даже задавали сделать в художественной школе.

Нашлись силы и на макияж и на прогулку по Большой Васильковской. Во время этого променада я заметила одну вещь. Когда нас учили в институте что в конце улицы, у которой особенное значение в контексте города, должно быть что-то, возможно река. Это что-то должно привлекать одним своим знанием о нем. Я долго не понимала. Ведь есть визуальные связи, то что видимы глазу на далеком расстоянии, например башни, высокие красивые объекты. Или видно перспективу улицы уходящей к точке, расположенной заметно выше зрителя. Но привлекает то что заранее видно. А тут ну что значит только знание о привлекающем объекте? И вот, на Большой Васильковской, я это почувствовала. Когда идешь мимо дворца "Украина" то нельзя сказать с уверенностью, что в конце перспективы что-то конкретное привлекает. Но, в целом, можно сказать, что ощущаешь магию этой улицы. Какая-то она, в целом, захватывающая. Так вот, если представить, что впереди не будет площади Героев Украины, Хрещатика, Владимирской горки, и др, то и ощущение магии пропадает

А в цьому огляді пропоную зафіксувати підсумки загалом по фронту за 2023 рік
- Бо пам’ятати рік, що минув, лише по результатам контрнаступу на Півдні – це означає як мінімум нехтувати бойовою роботою наших військових, які зуміли й зірвати кілька крупних наступальних операцій рашистів.
Відносна стабільність лінії фронту була досягнута дуже складними зусиллями.
- Запорізький напрямок – який привертав можливо найбільше нашої уваги в році що минав.
Ми всі дуже багато обговорювали перебіг результатів нашого контрнаступу на Півдні цього літа, але справедливості заради треба згадати і про те, що наші захисники тут зірвали мінімум дві крупні спроби ворога наступати.
Перша була весною 2023 року, коли росіяни декларували намір захопити ледь чи не Запоріжжя, але все завершилось хіба що забігами їх піхоти без підтримки бронетехніки на мінні поля наших військ.
Тоді ще наші профільні ресурси цитували трофейну методичку ворога, «як правильно наступати на Запоріжжя». Звісно, що свої настанови в стилі «за все хороше проти всього поганого в наступі» окупанти так і не спромоглись реалізувати.
Другу, зірвану спробу росіян наступати на Запорізькому напрямку, ми могли спостерігати взагалі-то останні кілька тижнів. Виходить, що тут ворог має угрупування аж в 150 тисяч, але наступати ефективно виявився не спроможним, але лише через успішні зусилля наших військ.
- Бахмутський напрямок – по суті, битва за Бахмут триває досі, і це теж можна назвати успіхом наших військ. Навіть якщо саме місто поки що повністю не деокуповане, нашим захисникам вдалося головне – зірвати плани ворога, затримати його рух вперед, і таким чином зробити фантомними будь-які «дедлайни» по окупації Донбасу.
Ще з травня 2023 року на Бахмутському напрямку фіксується такий парадокс – ворог своє угрупування нарощує постійно, рухатись вперед намагається постійно, але в нього не виходить, завдяки зусиллям наших захисників.
- Авдіївський напрямок – особливо в даному випадку варто нагадати, що і весною цього року рашисти робили спробу таких масштабних штурмів Авдіївки як і зараз. Просто тоді це «губилось» медійно на тлі подій біля Бахмуту.
- Куп’янський та Лиманський напрямки – тут пропоную звернути увагу на такий аспект. Вважалась реалістичною загроза, що рашисти в результаті своїх наступальних зусиль зможуть як мінімум вийти на підступи до Куп’янська та Лиману відповідно. І те, що ця загроза так і залишилась із розряду гіпотетичних, демонструє, наскільки міцну й тактично грамотну оборону тут вели наші війська все літо, осінь та початок зими 2023 року.
- Вугледарський напрямок – варто нагадати, що Вугледар цьогоріч мінімум тричі ставав символом погрому російських бронетанкових колон, не тільки минулої зими, але й під час спроб ворожих штурмів влітку та осінню цього року.
При цьому варто зауважити, що в усіх трьох прикладах рашисти намагались діяти тактично грамотно під час спроб наступів, просто наші захисники Вугледару виявились гнучкішими і тактично грамотнішими в обороні. Використовуючи зокрема безпілотники та інструменти дистанційного мінування місцевості.
І на кінець Херсонський напрямок – варто зауважити, що навіть ще до теракту рашистів з підривом Каховської ГЕС вважалось в принципі неможливим, що наші війська зможуть перейти до активних дій на Лівобережжі.
Бо ворог встановив міцний вогневий контроль вод Дніпра, збудував систему укріплень та зосередив угрупування до 60 тисяч «багнетів».
Таким чином, наші захисники зробили здавалось би неможливе самим фактом створення плацдармів на Лівобережжі, зокрема в районі Кринок.

читать подробнее



Іван Киричевский

А в этом обзоре предлагаю зафиксировать итоги в целом по фронту за 2023 год.
- Потому что помнить прошедший год только по результатам контрнаступления на Юге – это значит как минимум пренебрегать боевой работой наших военных, сумевших и сорвать несколько крупных наступательных операций рашистов.
Относительная стабильность линии фронта была достигнута очень сложными усилиями.
- Запорожское направление – которое привлекало возможно больше всего нашего внимания в уходящем году.
Мы все очень многое обсуждали ход результатов нашего контрнаступления на Юге этим летом, но справедливости ради надо вспомнить и о том, что наши защитники здесь сорвали минимум две крупные попытки врага наступать.
Первая была весной 2023 года, когда россияне декларировали намерение захватить чуть ли не Запорожье, но все завершилось разве что забегами пехоты без поддержки бронетехники на минные поля наших войск.
Тогда еще наши профильные ресурсы цитировали трофейную методичку врага, как правильно наступать на Запорожье. Понятно, что свои наставления в стиле «за все хорошее против всего плохого в наступлении» оккупанты так и не смогли реализовать.
Вторую, сорванную попытку россиян наступать на Запорожском направлении, мы могли наблюдать вообще последние несколько недель. Выходит, что здесь враг имеет группировку аж в 150 тысяч, но наступать эффективно оказался не в состоянии, но только из-за успешных усилий наших войск.
- Бахмутское направление – в сущности, битва за Бахмут продолжается до сих пор, и это тоже можно назвать успехом наших войск. Даже если город пока полностью не деоккупирован, нашим защитникам удалось главное – сорвать планы врага, задержать его движение вперед, и таким образом сделать фантомными любые «дедлайны» по оккупации Донбасса.
Еще с мая 2023 года на Бахмутском направлении фиксируется такой парадокс – враг свою группировку наращивает постоянно, двигаться вперед старается постоянно, но у него не получается благодаря усилиям наших защитников.
- Авдеевское направление – особенно в данном случае следует напомнить, что и весной этого года решители предпринимали попытку таких масштабных штурмов Авдеевки как и сейчас. Просто тогда это «терялось» медийно на фоне событий у Бахмута.
- Купянское и Лиманское направления – здесь предлагаю обратить внимание на такой аспект. Считалась реалистичной угроза, что решители в результате своих наступательных усилий смогут как минимум выйти на подступы к Купянску и Лиману соответственно. И то, что эта угроза так и осталась из разряда гипотетических, демонстрирует, насколько прочную и тактически грамотную оборону вели наши войска все лето, осень и начало зимы 2023 года.
- Угледарское направление – стоит напомнить, что Угледар в этом году минимум трижды становился символом погрома российских бронетанковых колонн, не только прошлой зимой, но и во время попыток вражеских штурмов летом и осенью этого года.
При этом следует отметить, что во всех трех примерах рашисты пытались действовать тактически грамотно во время попыток наступлений, просто наши защитники Угледара оказались более гибкими и тактически грамотными в обороне. Используя, в частности, беспилотники и инструменты дистанционного минирования местности.
И в конце Херсонское направление – стоит заметить, что даже еще до теракта рашистов с подрывом Каховской ГЭС считалось в принципе невозможным, что наши войска смогут перейти к активным действиям на Левобережье.
Ибо враг установил крепкий огневой контроль вод Днепра, построил систему укреплений и сосредоточил группировку до 60 тысяч «штыков».
Таким образом, наши защитники сделали, казалось бы, невозможное самим фактом создания плацдармов на Левобережье, в частности в районе Крынок.

читать подробнее

У перше, за останні півроку, відбувся обмін військовополоненими між росією і Україною. Росія півроку блокувала цей процесс. Так хотілося змусити Україну до капітуляційних переговорів, що забирати росіян з полону не було в пріоритеті. Але ж "дуже складні" переговори відбулися за посередництвом ОАЄ. І вуаля, хоча росіяне намагалися вдавати ніби нам повернули не 230, а менше 200, все ж, навіть вернулися ті 46 людей, які вважалися зниклими без вести! І це чудово! І та мила дівчина-морпіх з Азовсталі, яка цими днями вийшла заміж, в тому числі! :-) Приблизно такі емоції, як зараз, я відчуватиму коли вже, на решті, переможемо, тільки ще сильніші. Адже хоча, за цей рік, ми й не дали ворогам захопити нічого, крім більшої частини Мар'їнки, яку до цих пір обстрілюють, але рішення завдання по зрушенню цієї війни з мертвої точки має бути, а може вже є.

Наші полонені утримувалися свинособаками в нелюдських умовах, а кацапи, які повернулися з українського полону навпаки з відгодованими пиками і це добре видно на відео. А ще знищено пункт ППО в Севастополі і штаб в Євпаторії.. Вибухи в Краснодарському краї, Белгороді. Це видно кацапи гатять самі по собі. Це погана робота їх ППО. Про те як вони самі знищили півсела у Воронезької області я розповім іншим разом. Я, до речі, знаю одну жінку, яка, ще до Майдана, переїхала в Україну саме з Воронежу. Вийшла заміж за українця і після 2014 року активно займається волонтерською діяльністю, разом із чоловіком. Не на користь росіян, звісно


Впервые, за последние полгода, состоялся обмен военнопленными между россией и Украиной. Россия полгода блокировала этот процесс. Так хотелось принудить Украину к капитуляционным переговорам, что забирать россиян из плена не было в приоритете. Но ведь "очень сложные" переговоры состоялись через посредничество ОАЕ. И вуаля, хотя россияне пытались делать вид, будто нам вернули не 230, а меньше 200, все же, даже вернулись те 46 человек, которые считались пропавшими без вести! И это здорово! И та милая девушка-морпех из Азовстали, которая на днях вышла замуж, в том числе! :-) Приблизительно такие эмоции, как сейчас, я буду испытывать когда уже, в конце концов, победим. Только еще сильнее. Ведь хотя, за этот год, мы и не дали врагам захватить ничего кроме большей части Марьинки, которую до сих пор обстреливают, но решение задачи по сдвигу этой войны с мертвой точки должно быть, а может уже есть.

Наши пленные содержались свинособаками в бесчеловечных условиях, а вернувшиеся из украинского плена кацапы наоборот с откормленными рожами и это хорошо видно на видео. А еще уничтожен пункт ПВО в Севастополе и штаб в Евпатории. Взрывы в Краснодарском крае, Белгороде. Это видно кацапы хуярят сами по себе. Это плохая работа их ПВО. О том как они сами уничтожили полсела в Воронежской области я расскажу в другой раз. Я, кстати, знаю одну женщину, которая, еще до Майдана, переехала в Украину именно из Воронежа. Вышла замуж за украинца и, после 2014 года, активно занимается волонтерской деятельностью, вместе с мужем. Не в пользу россиян, конечно

В цьому році ми зустрічали новий рік у двох. Друзі, з якими ми зустрічали Новий рік рік тому, поїхали в село. Вони здійснюють свою мрію жити в селі методом зменшення перебування в місті на користь села. Вже й будиночок купили і криничку вирили. Але нам у двох було добре. Ми взагалі взяли відпуску на тиждень і я і Сергій. Мама Сережи не присилала посилочку, бо я її дуже просила не тягати на пошту, хоча б на Новий рік важкий ящик, а берегти себе. Тож новорічний стіл готувала я сама. Як на Святу вечерю, я зробила картопляні зрази, на замовлення Сергія. а заморожений кролик чекав вже доволі давно і дочекався свого часу. Тож ще салатик, по типу грецького, нарізки, фрукти і шампанське Фраголіно.

Взагалі багато часу пішло на телефонні дзвінки. Ми дзвонили, нам дзвонили. Друзі, родина, Сережа давав мені трубку, його родичі казали, що люблять нас обох! Але дати трубку, коли я говорила із мамою, Сережа попросив сам. Раніше ми думали, що як закінчиться війна, то ми поїдемо до Дніпра і тоді він познайомиться з батьками. Але війна так затягнулася, що пора вже знайомитися в тих умовах, які поки що є. Мама трохи соромилася, бо одна справа говорити зі мною українською по телефону, а друга - з тим хто говорить українською від народження і народився на західній Україні. Вона трохи робила іноді паузи, підбирала слова, хвилювалася, а Сережа говорив дуже впевнено, товариські, не дратуючися через уповільнення в розмові з боку моєї мами. Він сказав мамі що він дякує їй за те що в неї така дочка, сама краща у світі! І що ми обов'язково одружимося, і що він радий що мене зустрів і що кохає мене дуже сильно! Мені він взагалі каже не так вже і рідко, але одна справа це казати мені, а інша моїй мамі!

Ще дзвонив Андрій С. із Праги. В нього є дозвіл на міжнародні перевозки і побачити його сім'ю в Новий рік він зміг! Спочатку говорив із Сергієм, потім попросив дати телефон мені. На моє прохання зосередитися на позитиві в Празі, біля Свети, біля Іллі з Веронікою, і взагалі залишитися там із ними, він відповів що обов'язково повернеться, бо в Києві батьки, а їх вже не вмовиш залишити Україну. Говорив довго, говорив, що в мене чудовий чоловік, один з не багатьох, кому він радий абсолютно щиро! Що він сумує за нами, він повернеться в Київ, а там вже як буде так буде. І хоча Сережа любить Андрія скоріше як знайомого ніж друга, все одне пообіцяв з ним зустрітися коли подзвонить по приїзду до дому.

Потім, коли всі телефонні розмови вже було закінчено, Сергій згадував всякі смішні випадки з минулого. На приклад історію, коли його сусід брав звичайне домашнє вино, заряджав його газом, як сифон, і продавав як Шампанське. Це було до того, що Фраголіно це те саме, але вони мають ліцензію на виробництво своєї продукції! Той сусід, здається, з тюрми вже вийшов. А справа випуску Фраголіно й досі живе. Світ не завжди справедливий, так.

Поки ми у відпустці, кохаємося кожен ранок! А потім просто лежимо під ковдрою, як у нірці, і лениво балакаємо про всяке різне. Наше ППО збиває більшість ракет і шахедів. Донатимо на наші дрони, зокрема пану Стерненко, бо він дуже наочно звітує про результати зборів. Взагалі він робить дуже багато! Дякуємо йому за все!

На відео пісня, яка визнана найкращім хітом минулого року. Я про неї дізналася лише сьогодні, але мені сподобалося!




В этом году мы встречали новый год вдвоем. Друзья, с которыми мы встречали Новый год год назад, уехали в село. Они осуществляют свою мечту жить в селе методом уменьшения пребывания в городе в пользу села. Уже и домик купили и колодец вырыли. Но нам вдвоем было хорошо. Мы вообще взяли отпуск на неделю и я и Сергей. Мама Сережи не присылала посылку, потому что я ее очень просила не таскать на почту, хотя бы на Новый год тяжелый ящик, а беречь себя. Так что новогодний стол готовила я сама. Как на Святой вечер, я сделала картофельные зразы, по заказу Сергея, а замороженный кролик ждал уже давно и дождался своего времени. Так что еще салатик, по типу греческого, нарезки, десерты, фрукты и шампанское Фраголино.

Вообще много времени ушло на телефонные звонки. Мы звонили, нам звонили. Друзья, семья, Сергей давал мне трубку, его родственники говорили, что любят нас обоих! Но дать трубку, когда я говорила с мамой, Сергей попросил сам. Раньше мы думали, что когда закончится война, то мы поедем в Днепр и тогда он познакомится с родителями. Но война так затянулась, что пора уже знакомиться в тех условиях, которые пока есть. Мама немного стеснялась, потому что одно дело говорить со мной на украинском по телефону, а другое - с тем, кто говорит по-украински с рождения и родился на западной Украине. Она делала иногда паузы, подбирала слова, волновалась, а Сережа говорил очень уверенно, дружелюбно, не раздражаясь из-за замедления в разговоре со стороны моей мамы. Он сказал маме, что он благодарит ее за то что у нее такая дочь, самая лучшая в мире! И что мы обязательно поженимся, и что он рад, что меня встретил и что любит меня очень сильно! Мне он вообще говорит такое не так уж и редко, но одно дело это говорить мне, а другое моей маме!

Еще звонил Андрей С. из Праги. У него есть разрешение на международные перевозки и увидеть его семью в Новый год он смог! Сначала говорил с Сергеем, потом попросил дать мне телефон. На мою просьбу сосредоточиться на позитиве в Праге, возле Светы и Ильи с Вероникой, и вообще остаться там с ними, он ответил, что обязательно вернется, потому что в Киеве родители, а их уже не уговоришь покинуть Украину. Говорил долго, говорил, что у меня замечательный мужчина, один из немногих, кому он рад совершенно искренне! Что он скучает по нам, он вернется в Киев, а там уж как будет так будет. И хотя Сережа любит Андрея скорее как знакомого, чем друга, все равно пообещал с ним встретиться, когда тот позвонит по приезду домой.

Потом, когда все телефонные разговоры уже были закончены, Сергей вспоминал всякие смешные случаи из прошлого. Например, историю, когда его сосед брал обычное домашнее вино, заряжал его газом, как сифон, и продавал как шампанское. Это было к тому, что Фраголино это тоже самое, но они имеют лицензию на производство своей продукции! Тот сосед, кажется, из тюрьмы уже вышел. А дело выпуска Фраголино до сих пор живет. Мир не всегда справедлив, да.

Пока мы в отпуске, то у нас секс каждое утро! А потом просто лежим под одеялом, как в норке, и лениво болтаем о том о сем. Наше ПВО сбивает большинство ракет и шахедов. Донатим на наши дроны, особенно г-ну Стерненко, потому что он очень наглядно отчитывается о результатах сборов. И Вообще он делает очень много! Спасибо ему за все!

На видео песня, признанная лучшим хитом в прошлом году. Я о ней узнала только сегодня, но мне понравилось!

Під обстрілами в Белгороді загинув 35-річний Володимир, підозрюваний в згвалтуванні скота в Івнянській зверофермі. Тим часом ЗСУ, просунулися біля Вербового, змусивши зс рф покинути деякі їх позиції. Взяти Авдіївку до Нового року в росіян не вийшло. Потужні м'ясні штурми не мали успіху

Под обстрелами в Белгороде погиб 35-летний Владимир, подозреваемый в изнасиловании скота в Ивнянской звероферме. Между тем ВСУ, продвинувшись возле Вербового, заставив из вс рф покинуть некоторые их позиции. Взять Авдеевку к Новому году у россиян не получилось. Мощные мясные штурмы не имели успеха

ТГ Ґрунт

Сили ППО знищили 87 крилатих ракет і 27 ударних БПЛА.
За попередніми підрахунками, загалом росіяни випустили по Україні 158 безпілотників та ракет різних типів.

Головнокомандувач ЗСУ

За попередніми результатами цієї ночі противник застосував проти України 158 засобів повітряного нападу: ракети різних типів та ударні БплА.


ТГ Грунт

Силы ПВО уничтожили 87 крылатых ракет и 27 ударных БПЛА.
По предварительным подсчетам, россияне выпустили по Украине 158 беспилотников и ракет разных типов.

Главнокомандующий ВСУ

По предварительным результатам этой ночью противник применил против Украины 158 средств воздушного нападения: ракеты разных типов и ударные БплА.

За знищення військового корабля, який служив для перевезення ракет, якими збиралися знищувати українців, ботоксне опудало помстилося саме тим, що наказало бити чим тільки можна по мирним мешканцям. Сьогодні Україна пережила наймасованішу ракетно-шахедову атаку за весь період війни. Загинули мирні жителі Дніпра, Києва, Одеси, Львова і не тільки. Число жертв, які називають ЗМІ, продовжує зростати.

Я зателефонувала мамі, звісно. Вона каже, що загиблі люди просто валяються на вулиці. Вони йшли на роботу сьогодні вранці, як раніше мій тато, а до того мій дідусь. У цьому кварталу пройшло моє дитинство. А тепер країна-гопник увімкнула бичку і, наплювавши, в черговий раз, на всі правила війни, вбила моїх земляків. Мені легше уявити саме як вони йшли на роботу сьогодні вранці, ніж інших загиблих по забаганці урода похилого віку, у всіх сенсах.

І це при тому, що запас ракет в країни-терориста на початку осені, був удвічі меншим, ніж торік. Минулої зими кацапи мали на меті нас заморозити і заморити голодом. І тому били по критичній інфраструктурі. Тепер б'ють просто по цивільним об'єктам. Таким як пологовий будинок у Дніпрі. Медичний заклад, послугами якого колись користувалася вся наша родина. Але хоча б у цих установах обійшлося без жертв, тому що персонал та пацієнти вчасно спустилися в укриття. У їбучих сраних обмудків тепер, виходить, мета залякувати звичайних людей, очевидно, вважаючи, що вони підштовхуватимуть уряд до капітуляції. Але ось заковика, домагаються наші "визволителі" лише підвищення ступеня ненависті до них. Взагалі колективна ненависть, протягом війни, поступово видозмінюється і набуває нових відтінків, але до капітуляції ніхто нікого не підштовхує.

Ще одна причина, через яку хуйло так шаленіє це і те, що Джозефу Байдену спала на думку блискуча ідея - почати процедуру передачі нам заморожених російських активів. Загалом це десь 500 мільярдів доларів. Адже справ, звичайно, не лише у знищеному кораблі. Знищено й живої сили та озброєння вже дуже багато, а така реакція у російського фюрера лише зараз. Тому що саме грошики, їхня краса, можуть вибесити дійсно по-справжньому, а не якихось там 350 000 вбитих солдатів.

Загалом наші західні партнери чомусь не розуміють, що якщо для росіян Крим це росія, то в їхній свідомості ми вже завдаємо ударів по території росії і думати про дотримання міжнародних норм ведення війни з тим, хто срати на них хотів, з терористами, не потрібно. В ідеалі було б добре бити по домівках тих, хто підтримує війну, а їх більшість. Але поки що є те, що є. Але ми, як фіни, вміємо чекати.

Я сьогодні, після тривоги, прокинулася досить пізно, але готова робити варіації на тему Кванзи з уже готової ілюстрації. З усвідомленням того, що кдбістська шобла замість капітуляції отримає хуй. Мій чоловік, у цей момент, закінчує останній робочий день цього року, напевно колектив, як завжди, обговорює які кацапи підари. Українці живуть звичайним життям, ненавидячи і проклинаючи. Ненависть вже давно є частиною звичайного життя. Нас вже точно не залякаєш!




За уничтожение военного корабля, который служил для перевозки ракет, которыми собирались уничтожать украинцев, ботоксное чучело отомстила именно тем, что приказало бить чем только можно по мирным жителям. Сегодня Украина пережила самую массированную ракетно-шахедную атаку за весь период войны. Погибли мирные жители Днепра, Киева, Одессы, Львова и не только. Число жертв, называемых СМИ, продолжает расти.

Я позвонила маме, конечно. Она говорит, что погибшие люди просто валяются на улице. Они шли на работу сегодня утром, как раньше мой папа, а до того мой дедушка. В этом квартале прошло мое детство. А теперь страна-гопник включила бычку и, наплевав, в очередной раз, на все правила войны, убила моих земляков. Мне легче представить именно как они шли на работу сегодня утром чем других погибших по прихоти престарелого уродца, во всех смыслах.

И это при том, что запас ракет у страны-терориста, в начале осени, был вдвое меньше чем в прошлом году. Прошлой зимой кацапы преследовали цель нас заморозить и заморить голодом. И поэтому били по критической инфраструктуре. Теперь бьют просто по цивильным объектам. Таким как роддом в Днепре. Медицинское учреждение, услугами которого когда-то пользовалась вся наша семья. Но хотя бы в этих учреждениях обошлось без жертв, потому что персонал и пациенты вовремя спустились в укрытие. У ебучих сраных обмудков теперь, значит, цель запугивать обычных людей, очевидно, полагая, что они будут подталкивать правительство к капитуляции. Но вот загвоздка, добиваются наши "освободители" всего лишь повышения степени ненависти к ним. Вообще коллективная ненависть, в течении войны, постепенно видоизменяется и приобретает новые оттенки, но к капитуляции никто никого не подталкивает.

Еще одна причина, по которой хуйло так ярепенится это и то, что Джозефу Байдену пришла в голову блестящая идея - начать процедуру передачи нам замороженных российских активов. Всего это где-то 500 миллиардов долларов. Дело ведь, конечно, не только в уничтоженном корабле. Уничтожено и живой силы и вооружения уже очень много, а такая реакция у российского фюрера только сейчас. Потому что именно денежки, их прелесть, могут выбесить действительно по-настоящему, а не каких-то там 350 000 убитых солдат.

Вообще-то наши западные партнеры почему-то не понимают, что если для россиян Крым это россия, то в их сознании мы уже наносим удары по территории россии и думать о соблюдении международных норм ведения войны с тем, кто срать на них хотел, с террористами не нужно. В идеале было бы хорошо бить по домам тех, кто поддерживает войну, а их большинство. Но пока есть то что есть. Но мы, как финны, умеем ждать.

Я сегодня, после тревоги, проснулась довольно поздно, но готова делать вариации на тему Кванзыы из уже готовой иллюстрации. С осознанием того, что кдбистская шобла вместо капитуляции получит хуй. Мой муж, в этот момент, заканчивает последний рабочий день в этом году, наверняка коллектив, как обычно, обсуждает какие кацапы пидарасы. Украинцы живут обычной жизнью, ненавидя и проклиная. Ненависть уже давно часть обычной жизни. Нас уже точно не запугаешь!

Втрат майже немає, але чомусь зникли безвісти 30 моряків. Судячи з того як бувший корабель здетонував, на борті могли бути шахеди і балістичні ракети, якими так люблять обстрілювати росіяни мирне українське населення. Але ж, на думку пропагандистів, знищення військового корабля є терактом, але ж нормально обстрілювати евакуаційний поїзд в Херсоні


Полное видео "репутационного укола"

Потерь почти нет, но почему-то пропали без вести 30 моряков. Судя по тому, как бывший корабль сдетонировал, на борту могли быть шахеды и баллистические ракеты, которыми так любят обстреливать россияне мирное украинское население. Но, по мнению пропагандистов, уничтожение военного корабля является терактом, но нормально обстреливать эвакуационный поезд в Херсоне

Десь у 80-хх роках цей колишній корабель увійшов до складу чф рф, а ось позавчора вийшов з нього. Назавжди. Рос пропаганда робить заяви про пошкодження, але вибух був таким потужним, що це свідчило про наявність озброєння на кораблі. До того ж він продовжував диміти до ранку. В центрі міста голубих пагорбів повибивало стекла. А на ранок корабель просто зник. Оскільки це судно перевозило, до зникнення, озброєння, то це означає врятовані життя українців. І збільшення неспроможності в росії тероризувати Чорне море. І на відео дуже добре видно саме те яким був вибух.

Попри майже захоплення Мар'янки, росіяни продовжують її обстрілювати. Захоплення купи руїн вони вважають звільненням від нацистів. Така ж доля може спіткати і Авдіївку, але час покаже наскільки добре ЗСУ зможуть зводити укріплення і як багато дронів для заміни артилерії вони отримають. Функція дронів багатогранна. В тому числі, вони знищують логистику. Цими днями ЗСУ ліквідували двох людей з мішками на дорозі. Після чого російські телеграм канали почали вересканити, про те що вбили санітарів! Але це не санітари, а т. зв. віслюки. Найнижча каста в зс рф, ці люди просто виконують функцію логистики, бо механізованими методами простіше залишитися без неї через обстріли дронами ЗСУ.

Окупанти жаліються що на авдіївському напрямку дуже важко саме через численні дрони, якими атакують з боку української армії. Взагалі Мар'янку намагалися взяти ще з 2014 року, з момента вторгнення росії на нашу територію ще в тому форматі. На протязі 10 років.


Где-то в 80-х годах этот бывший корабль вошел в состав ЧФ РФ, а вот позавчера вышел из него. Навсегда. Росс пропаганда делает заявления о повреждении, но взрыв был настолько мощным, что это свидетельствовало о наличии вооружения на корабле. К тому же он продолжал дымить до утра. В центре города голубых холмов выбило стекла. А к утру корабль просто исчез. Поскольку это судно перевозило, до исчезновения, вооружение, то это означает спасенные жизни украинцев. И увеличение несостоятельности в России терроризировать Черное море. И на видео очень хорошо видно именно то, каким был взрыв.

Несмотря на почти захват Марьянки, россияне продолжают ее обстреливать. Увлечения кучи руин они считают освобождением от нацистов. Такая же участь может постигнуть и Авдеевку, но время покажет насколько хорошо ВСУ смогут возводить укрепления и как много дронов, для замены артиллерии, они получат. Функция дронов многогранна. В том числе, они уничтожают логистику. На днях ВСУ ликвидировали двух человек с мешками на дороге. После чего российские телеграмм каналы начали визжать, о том что убили санитаров! Но это не санитары, а т.н. ослы. Самая нижняя каста в российской армии, эти люди просто выполняют функцию логистики, ибо механизированными методами проще остаться без нее из-за обстрелов дронами ВСУ.

оккупанты жалуются, что на авдеевском направлении очень тяжело именно из-за многочисленных дронов, которыми атакуют со стороны украинской армии. Вообще, Марьянку пытались взять еще с 2014 года, с момента вторжения России на нашу территорию еще в том формате. В течение 10 лет.

Мама мені надіслала спочатку фото, а потім відео різдвяного свята з дитсадка, куди ходить Льова. І хоча початок був трохи сором'язливим, з боку дітей, під кінець тусівка розходилася до рівня накалу виконання темношкірими стилю госпел. Від незручності завчених зайчиками, лисичкою, ведмедиком, сніжинками, мабуть, не зовсім зрозумілою для них мотивації, віршиків стався перехід до екшену і то жінка в костюмі зими закрутила всіх у свою хуртовину з продовженням у вигляді снігових ігор, то інша співробітниця святкової агенції в костюмі кози залучала всіх до співу колядок, а симпатичний молодик у шапочці Санти та новорічному светрі пропонував Джингл Белл українською мовою. І ці номери впереміш з іграми та хороводами з національними символами Різдва, в результаті, висікли саме ту іскру, яка наповнила приміщення дитячого садка саме радістю, а не похмурим сиропчиком дотримання вказівок вихователів як було за радянських часів. Наш ведмедик у своїй сценці спав під ялинкою, коли дітки збирали гриби в лісі, а коли натрапили на сплячого ведмедя, він їх усіх ловив, але вони втекли! Так багато дітей у костюмах зайців було не тому, що у батьків однакова фантазія, а тому, що був саме номер із зайцями. І сніжинки теж створювали завірюху разом із жінкою-зимою. Тепер зима - це не щось страшне, як колись образ Снігової королеви, а така фея веселощів та зимових розваг, а елементи американського Різдва і зовсім викликали у дітей таке захоплення, що було видно, що свято точно вдалось і я б навіть назвала це різдвяною вечіркою для малюків! :-)

Взагалі дитячі костюми були на основі наших національних, тільки головні убори вказували на образ, ведмедик, лисичка та інші персонажі. Ведмедик Льова був, як усі хлопчики, у вишиванці! Дуже мило!

І які гарні дівчата у нього у групі! Україночки наші славні! :-)))



Мама мне прислала сначала фото, а потом видео рождественского праздника из детского садика, куда ходит Лева. И хотя начало было немного стеснительным, со стороны детей, под конец тусовка расходилась до уровня накала исполнения темнокожими стиля госпел. От неловкости заученных зайчиками, лисичкой, мишкой, снежинками, при видимо не совсем понятной для них мотивации, стишков случился переход к экшену и то женщина в костюме зимы закрутила всех в свою метель с продолжением в виде снежных игр, то другая сотрудница праздничного агенства в костюме козы завлекала всех к пению колядок, а симпатичный молодой человек в шапочке Санты и новогоднем свитере предлагал Джингл Белл на украинском языке. И эти номера вперемешку с играми и хороводами с национальными символами Рождества, в итоге, высекли именно ту искру, которая наполнила помещение детского сада именно радостью, а не унылым сиропчиком следования указаниям воспитателей как было в советские времена. Наш мишка в своей сценке спал под елочкой, когда детки собирали грибы в лесу, а когда наткнулись на спящего медведя, он их всех ловил, но они убежали! Так много детей в костюмах зайцев было не потому что у родителей одинаковая фантазия, а потому что был именно номер с зайцами. И снежинки тоже создавали вьюгу вместе с женщиной-зимой. Теперь зима - это не что-то страшное, как когда-то образ Снежной королевы, а такая фея веселья и зимних развлечений, а элементы американского Рождества и вовсе вызвали у детей такой восторг, что было видно что праздник точно удался и я бы даже назвала это рождественской вечеринкой для малышей! :-)

Вообще детские костюмы были на основе наших национальных, только головные уборы указывали на некий образ, мишка, лисичка и прочие персонажи. Мишка Льова был, как все мальчики, в вышиваночке! Очень мило!

И какие красивые девочки у него в группе! Украиночки наши славные! :-)))

Поки ЗСУ збивають російські літаки Су-34 і СУ-30 російська пропаганда ширить чутки про те що ніби зс рф збивають пачками наші F-16, змітають в кучу знищені Patriot. Але ми, українці, чекаємо на поставки перших справжніх F-16 від Нідерландів. Враховуючи, що мільйон дронів зараз цілком реально, то я цілком припускаю що F-16 можуть змінити хід війни. Най йобнуте пуйло і прагнуло б воювати до останнього росіянина!

Пока ВСУ сбивают российские самолеты Су-34 и СУ-30 российская пропаганда ширит слухи о том, что будто вс рф сбивают пачками наши F-16, сметают в кучу уничтоженные Patriot. Но мы, украинцы, ждем поставок первых настоящих F-16 от Нидерландов. Учитывая, что миллион дронов сейчас вполне реально, то я вполне допускаю, что F-16 могут изменить ход войны. Пусть йобнутое пуйло и стремилось бы воевать до последнего россиянина!

Тепер, коли все менше країн, у тому числі і ми, святкує Різдво за Юліанським календарем, це свято на честь народження дитини, яка в міфології країн, культури яких розвивалися під впливом християнської релігії, відіграє дуже важливу роль. Тепер воно настає раніше Нового року і дуже скоро ми почнем із мамою Сережи зізвониватися на предмет надання-отримання інструкцій як приготувати деякі страви, які в центральній і східній Україні не є традиційними на Різдво. Святий вечір надасть трохи містичної атмосфери, а дванадцять страв, їх приготування, створитиватимуть основу цього свята, як символ.

Я ось оглядаю свої останні різдвяні роботи і порівнюю їх зі створеними в минулі роки. Стало більше живого вогню. А так просто мені самій добре від того що я це зробила!

В цьому місяці ми дали гроші Іллюші на спортзал і Сережа каже, що він мене любить і дуже добре до мене ставиться! А я запитую, якщо любить, то чому до нас не приходить, не спілкується зі мною наживо? А, виявляється, тому що друзі, дівчата-однолітки зараз в ньому на першому місці, йому ніколи. Але ж коли я дзвоню моїй мамі, то майже зажди в них онуки, мої племінники і вони самі просять трубку, щоб сказати мені як вони раді тому що із ними говорю! Це взагалі-то інше :-)

Я підказала мамі ідею, як вмовити тата купити, на решті, штучну ялинку, яка не поступається красою справжній і більше до питання ялинки в Різдво і Новий рік не повертатися. Треба було просто зберегти закладки із магазинами таких товарів і йому в палкий дискусії показати зразки предмета суперечки і все. Спрацювало. Вони дуже раді що звернули увагу на те що все вже не так як було колись і штучні ялинки не такі кострубаті як при совці :-)

Взагалі, віриш в бога чи ні, такі свята як Різдво, в першу чергу, про любов, в загальному сенсі. І хоча смердючі покидьки зі Сходу нас, як вони вже звикли, обстріляють саме в Різдво чим-небудь чого їм не шкода, любов все одно більша за чиюсь ницість і підлість. І свічки і 12 страв будуть завжди саме про це!


Рождество

Теперь, когда все меньше стран, в том числе и мы, отмечает Рождество по Юлианскому календарю, это праздник в честь рождения ребенка, который в мифологии стран, культуры которых развивались под влиянием христианской религии, играет очень важную роль. Теперь оно наступает раньше Нового года и очень скоро мы начнем с мамой Сережи созваниваться на предмет предоставления-получения инструкций как приготовить некоторые блюда, которые в центральной и восточной Украине не традиционны на Рождество. Святой вечер придаст немного мистической атмосферы, а двенадцать блюд, их приготовление, будут создавать основу этого праздника как символ.

Я вот осматриваю свои последние рождественские работы и сравниваю их с созданными в прошлые годы. Стало больше живого огня. А так просто мне самой хорошо оттого что я это сделала!

В этом месяце мы дали деньги Ильюше на спортзал и Сережа говорит, что он меня любит и очень хорошо ко мне относится! А я спрашиваю, если любит, то почему к нам не приходит, не общается со мной в живую? А, оказывается, потому что друзья, девочки-сверстники сейчас у него на первом месте, ему некогда. Но когда я звоню моей маме, то почти всегда у них внуки, мои племянники и они сами просят трубку, чтобы сказать мне как они рады потому что я с ними говорю! Это вообще-то другое :-)

Я подсказала маме идею, как уговорить папу купить, в конце концов, искусственную елку, которая не уступает красоте настоящей и больше к вопросу елки в Рождество и Новый год не возвращаться. Надо было просто сохранить закладки с магазинами таких товаров и ему в жаркой дискуссии показать образцы предмета спора и все. Сработало. Они очень рады что обратили внимание на то, что все уже не так как было когда-то и искусственные елки не такие стремные как при совке :-)

Вообще, веришь в бога или нет, такие праздники как Рождество, в первую очередь, о любви, в глобальном смысле. И хотя вонючие ублюдки с Востока нас, как они уже привыкли, обстреляют именно в Рождество чем-нибудь чего им не жалко, любовь все равно больше чьей-то низости и подлости. И свечи и 12 блюд будут всегда именно об этом!

100-річна розвідниця пройшла ІІ Світову до самого Берліна, а 24 лютого знову зібралася на фронт!
Ольга Твердохлєбова — полковниця МВС у відставці, розвідниця, ветеранка ІІ Світової, яка має досвід перемоги над окупантами: вона викривала завод нацистської зброї, виконувала розвідні завдання в Польщі та Німеччині... Коли 24 лютого 2022 на її Україну знов навалою пішли загарбники, Ольга Іванівна зв'язалася з військкоматом, аби боронити рідну землю — пропонувала себе як снайперку!
З того часу минуло майже 2 роки, і пані Ольга відзначає 100-річний ювілей: з фірмовим поліцейським тортом від колег, теплими вітаннями та загадуванням найзаповітнішого бажання — Перемоги над російськими окупантами!

До 2014-го року Ольга Іванівна приїжджала на запрошення до урочистих заходів, в тому числі, в росію. А після анексії територій України почала розуміти, що те що є зараз спадком радянського союзу у вигляді росії, є абсолютним злом


100-летняя разведчица прошла II Мировую до самого Берлина, а 24 февраля снова собралась на фронт!
Ольга Твердохлебова — полковница МВД в отставке, разведчица, ветеранка II Мировой имеющая опыт победы над оккупантами: она принимала участие в обнаружении завода нацистского оружия, выполняла разведовательные задачи в Польше и Германии... Когда 24 февраля 2022 года на ее Украину снова нашествием пошли захватчики, Ольга Ивановна связалась с военкоматом, чтобы защищать родную землю — предлагала себя как снайпершу!
С тех пор прошло почти 2 года, и Ольга отмечает 100-летний юбилей: с фирменным полицейским тортом от коллег, теплыми поздравлениями и загадыванием самого заветного желания — Победы над российскими оккупантами!

До 2014-го года Ольга Ивановна приезжала по приглашению на торжественные мероприятия, в том числе, в Россию. А после аннексии территорий Украины начала понимать, что то, что сейчас является наследием советского союза в виде россии, является абсолютным злом