Я і ми з котиком

Грудень пролетів геть непомітно. Тиждень відчувався як три дні. Два будних і один вихідний. Але ялинка вже стоїть там де ми будемо святкувати, на кухні. Святкувати ми хочемо у двох. Місяць тому лікарі з 12-ї лікарні сказали, що Сережи можна зі спиртного пити лише горілку. А я не люблю звичайну горілку, люблю лише саму якісну і недешеву. Ось в нас на районі акційний "Гетьман" по 130 грн. Тому їхати в "Оушн плазу" за "Собескі" не будемо. Закуски хочеться мінімальну кількість, бо якось після святої вечері ще не дуже голодні. Ми тоді не все поставили на стіл з того що прислала мама Сережи. Хоча куті вже немає. Сигарет теж, сигарети дорого.

Андрія С. хочемо запросити, щоб потім не дорікав, що ми ніколи не запрошуємо. Але сподіваємося, що він не прийде. Хай влаштовує своє особисте життя, тим більш не факт що його батьки, у новорічну ніч, зможуть вигуляти Рона. В Рона огидний характер, але дбати про нього треба все одно. Якось потім пересечемся.

Ми знаємо наперед, що у двох буде добре. І щоб ми не робили, секс буде неймовірним! Я не можу сказати, що ми ніколи не сваримося. Але таке враження, що ми підвищуємо іноді голос один на одного, щоб просто розім'яти голосові связки. І цей режим спілкування просто моментально вимикається. Потім не зовсім зрозуміло, чи то ми так жартували, чи що це було :-) І це не те, що треба перетерпіти заради того що добре, це, може, в нас така розвага? Але коли ти будиш о п'ятій ранку кохану людину цілунками, або він тебе вітає цілунками коли вже стемніло, це ж як квіти розпускаються? А сварки, у день газди, як літній дощ :-)

Поки йобнуте хуйло продовжує розмахувати орєшніком, в очевидь, щоб Кіт Келлог, не дай боже, не подумав, що він дійсно виснажений і готовий до перемовин, я продовжую працювати. Вже як можу. Сережа інтригує новими стравами. Обіймає, цілує, запрошує на кухню. А там... салат з чорної редьки, сирничок, политий шоколадом, компот з черешні, і просто повітря заповнене коханням :-)

Цими днями, до нас завітав Андрій С. Хоча Сергій, частіше за все, уникає його товариства. А Андрій прагне зустрічатися. От власне він і роботу Сережи знайшов. Але ініціатива прийти до нас із пляшкою кукурудзяної горілки, все ж, була від нього. Вже навіть не докоряв за те, що ми не пропонуємо зустрітися, просто запитав чи можна прийти і прийшов. Хоча я як раз працювала, він знав, що скоро виключать світло на годину і, підійшовши до мене у спальню, де я працюю, попросив посидіти із ним і Сережею на кухні. Адже чого мені ще робити поки світла немає? Цілує в щоку, чекає коли я зроблю те саме у відповідь. Гасне світло, йдем в трьох на кухню із лампою лед. Було весело коли подзвонив з Чехії його син Ілля і ми включили йому пісню на чеській про їжака. Це був тест на знання чеської мови. Судячи з того, що Ілля сміявся, він зрозумів про що там співають, хоча я можу лише приблизно здогадуватися, але ж гугль все знає:

"Йожин з Бажин у багнюцi слизькiй.
Йожин з Бажин пiдповзає близько.
Йожин з Бажин вiн вже iкла точе.
Йожин з Бажин розiрве на клоччя.
На таке страхiття — здохло щоб воно! -
Треба лиш з повiтря скинути лайно."

Ще згадали гурт "Army of lovers" І у всіх, після цієї музики, були власні асоціації із 90-ми роками, хоча кожен з нас бачив їх зі свого ракурсу.

Андрій згадав як вони познайомилися зі Светкою. В них не вистачило грошей щоб заплатити за таксі і вони спочатку тікали по бульвару Шевченко, потім бігли в ботсад.

Сережа згадував як познайомився із Бочею і Печею на заправці у Франківську. Тоді в нього були такі авто, що жінки самі кидалися на капот. А от Печа і Боча, професійні боксери, пояснили тим браткам, що вирішили нав'язувати Сережи своє кришування, що тут їм не обломиться.

Я не хотіла багато підтримувати розмову з Андрієм, але він сам задавав питання і проявляв свою цікавість, жартував пр секс. Ще розповів, що вже почав знайомитися з жінками, в очевидь, готуючися до того щоб вже перегорнути сторінку життя, де була Светка, на наступну. Уважно дивиться на мене, я кажу: "О, слава богу!" Це при тому, що я досі відчуваю, що його зачепило те, що я колись йому відмовила.

Потім Андрій почав і так і сяк натякати на те, що нам треба думати як зустрічати Новий рік. Сережа висловив надію на те, що він буде, як і в тому році, це робити з батьками. На що Андрій показав фак, дивлячись мені у очі. А ще він завжди хоче цілуватися при вітанні і при прощанні. Можливо, це просто така манера поведінки із жінками друзів, але це підпадає під загальне враження від проявлення зацікавленості в мені. Попросив Сережу супроводжувати його до зупинки, адже перед початком комендантської години таксі не хочуть їхати, а в транспорті, що їде від нас, він не дуже розбирається. Вже в нас був, а досі не розбирається. Цілує мене, тисне руку, пропонує натиснути кулаком на його кулак, дивиться, виходить

Раптом чоловіку сестри захотілося придбати туристичний намет. І не де небудь, а на Антоновича, в "Горганах". Я колись дивилася їх фільм про екстремальний гірськолижний спорт, а після цього, хоч і не так екстремально, але каталася на лижах. Адже "Горгани" це круто.

Замовити онлайн цей намет чомусь було неможливо. От ми з Сергієм зібралися і поїхали забирати заброньований товар на початок Антоновича. Потім відправили з найближчого відділення НП сестрі і пішли гуляти. І якось, абсолютно випадково, згадавши про чорну п'ятницю, купили блендер. І вже зробили разом чизкейк, соус баже і печінковий паштет. Ще трохи і зроблю ще крем-суп з печериць. І вже шукаю ідеї для смузі.

І хоча я не виконала побажання сестри, розкласти намет серед магазина туристичних принад, я виконала власні бажання, в тому числі, допомогти сестричці по мірі моїх сил :-) А ще мої наймолодші, поки що, родичи будуть від цього намета в захваті, будуть мріяти про походи і інколи уявляти собі що вони у казці. Із різнобарвною магією і драконами

Сережини друзі знайшли йому роботу, яка має нам підійти. Початок може бути у грудні, або після Нового року. Це повинно зняти з мене частину навантаження моєю роботою. З іншого боку, приємні дрібниці, на кшталт коли тобі приносять за комп прорізане яблучко, будуть вже позаду. Як і нові вишукані страви, якими пригощають мене, а не я пригощаю.

Тим не менш, хочеться відмітити ті чудові ідеї що вже були.

1. Деруни запечені в горщику по-карпатські, з грибами і сиром

2. Філе птаха із томатами і сиром у аєрогрилі

3. Котлетки з ананасами і сиром. Спочатку печеться котлета, потім, новим шаром додається ананас і, за 15 хвилин до кінця готування, сир. Скибочками або тертий

Олійна бризкалка, замовлена з китаю, бризнула два рази і все. Згадалося як у 90-ті був розповсюджений вислів "китайське гівно". Я взагалі не люблю замовляти щось, що буде перетинати кордон, а Сергійко має тяжіння до всяких джерел дешевих розпродажів, типу АліЕкспрес. Хоча термошкарпетки, на приклад, виявилися добрими.

Поки я це писала прийшло повідомлення про відбій повітряної тривоги. Кацапи все прагнуть підвищити ескалацію і вразити енергетичні об'єкти. Але ж і розпродажі на АліЕкспрес теж їх мають відволікати, а тепер, особливо, дешеві. Відсоткова ставка не бантик, к голові цвяшками не приб'єш

Інколи ми спеціально робимо фото нас, щоб вислати батькам, як емоційне підкриплення до ознак того що ми жіві, і що теж важливо для батьків, здорові. Голос по телефону, або букви у вайбері, звичайно, добре, але додати ще трохи відносної візуалізації теж добре. Або якісь там випадкові селфі з новим мейкапом. І батькам приємно і собі самим на згадку :-)

Твій власний блог це ж собі самому, в першу чергу. І в 48 років вже навіть не усвідомлення що ти не долар, а лише натяк на це випадковими рухами, підкриплений набором того що і так зрозуміло за замовчуванням

Останній раз я робила уколи десь 15 років тому... Я пам'ятаю, що було відчуття ніби скоріше вкидаєш голку ніж штрикаєш нею. Пацієнт був задоволений, але чи згадають руки як саме вони це робили? Нам призначили дексаметазон. Узі краще ніж я боялася. Треба з'ясувати від чого алергія в мого красунчика. Але ж ми встигли побувати і в щелепно-лицевому відділенні, куди нас направив хірург. Клініка нам сподобалася. Прийдемо ще, лікувати зуби. Лікарка їхала до нас з операції, ми чекали більше години. Навколо приватний сектор, але такий милий і затишний, що гуляти було дуже приємно

Левчик вже набагато краще читає. Йому купили такі книжки, які він сам почав читати з захопленням. На приклад, казка про драконів, або про гусів. Я не знаю, що йому такого купували раніше, але справа точно посунулася у кращій бік і я рада! :-)

Виборці у США скоріше бажають щоб на виборах переміг чоловік ніж жити у демократичному суспільстві. Д.Т. непередбачуваний як погода у деяких штатах. Залишається просто з цим жити.

Сережа захворів. Знайшли терапевта, завтра почнем дізнаватися що це. Фіточаї для заспокоювання емоцій. Але результат обстеження поки що непередбачуваний.

Малюю на основі 3D 2D, результат вже передбачуваний, але не завжди передбачуваний час, який я на це завдання витрачаю. Об'ємні елементі інфографіки, символи, знаки, просто блокнот із олівцем. Мультяшно, мило, проте реалістично

Кожен з нас хоча б раз чув слово "паєтки", яке означає крихітне блискуче оздоблення для різних речей. Проте не усім відомо, що насправді замість цього слова потрібно використовувати інший термін.

Як правильно називати слово "паєтки", розповіла автор і ведуча програми "Правильно українською" на "Радіо Трек" Ольга Багній:

"Усі ви знаєте, що таке паєтки і як вони виглядають. Це такі маленькі блискучі штуки, якими розшивають одяг або аксесуари, прикрашають їх. Але багато хто дивується, чому раптом паєтки почали називати лелітками. Та тому, що так правильно. Слово "лелітки" не нове – воно давно існує в українській мові та означає блискучі кружальця, якими прикрашають одяг або аксесуари. "Леліти" означає виблискувати, блищати, переливаючись на сонці".

А ще Іллюшини друзі були на екскурсії у Івано-Франківську. І вони там побачили, на місцевом цвинтарі, могилу вояка УПА, в якого прізвище таке саме як у мене, Іллюши, Сережиної мами і, власне, Сергія. До того Сережа заперечував, що в них в роду були вояки УПА. А тепер є встановлений факт, що на міському цвинтарі Франківська похований родич Сережиного тата, якого він вважав рідним і взяв його прізвище після армії.

Зі спогадів Сергія. Вони з Ярославом Миколайовичем, коли ще були радянські часи, слухали разом ночами "Голос Америки". А ще, якось йшли містом і раптом батько тихо каже маленькому Сергійку: "Вільна Україна! Розумієш, синок? Вільна Україна!"

Вийшло витягнути чоловіка на прогулянку у центр, за що він мені потім дякував. Він вже забув це відчуття, коли йдеш з кавою по місту і просто кайфуєш від власного руху в комфортному взутті, береш за руку кохану жінку і разом з неї ловиш ті моменти краси, які обов'язково спіткають будь-кого у Києві, хто готовий дивитися і сприймати. Після прогулянки дозволили собі трохи шопінгу на районі, після чого, на радощах, фотографувалися в сквері, де раніше збиралися футбольні фанати. Там є один заклад, який відремонтували і він тепер має сучасній вигляд, а раніше на його місці був закинутий радянський магазин. Але, коли фанати призначали зустріч, то казали назву того радянського магазину. Нашому другу з Нідерландів, фанату "Динамо Київ", ми вислали фото себе на фоні фасаду будинку, в якому знаходиться вищезгаданий заклад і він нас впізнав, а місце ні, а потім був здивований, коли Сергій сказав що за місце :-)) Але це інше фото

Винайшла дещо нове у малюванні мейк-апу. Стандартна розтяжка від дуже світлого до дуже темного, виявляється, не саме краще рішення. Краще брати тон шкіри, із персиковим відтінком, і виводити до трохи темнішого к зовнішньому краю ока. Втім, і без мейкапу все одне так само добре. Хіба що не так яскраво, а мені і не треба завжди яскраво. Сережа завжди переживає, якщо я пішла гуляти сама і підфарбовую очі, губи. Каже, що довіряє мені і жартує про те, що я так збираюся до когось. Але просить дзвонити у процесі прогулянки. Взагалі, чим частіше дзвониш, тим краще. Сережа схвалює те, що я інколи тренуюся робити мейкап. І погоджується, що палетку тіней Евелін краще замінити на італійські, якщо перші розтушовувати не дуже просто і швидко

Недавно Сережа розповідав як сів в ліфт з хлопчиком, який попросив йому допомогти занести в ліфт велосипед, а потім допомогти поставити з ліфта на поверх, де хлопчик живе. Я його не пам'ятаю, що не дивно, адже будинок в нас великий. Хлопчик повненький, рудоватий, у окулярах. Сережа запитав, що з ним таке, через що саме йому важко самому заносити велосипед. Хлопчик каже: "У мене бовтик в нозі".
- А що сталося?
- Я такий родився.
Після чого дитина абсолютно позитивним тоном, чемно попрощалася.

Те, що ми інколи проводимо тривоги в фойе внизу, зіграло, з часом, позитивну роль. Ми дізналися, що коли з ранку починається зміна конс'єржки Наталки, то в нашому імпровізованому бомбосховищі утворюється маленький риночок овочів з наталчиного городу. І мешканці нашого під'їзду, які в курсі, навіть чекають початку її зміни, тому що замовляють заздалегідь що їм привезти. Я з початку ставилася скептично, але Сергій мене переконав спробувати купити в неї. І це потім було таке відкриття! Виявляється, те, що ми беремо в магазинах, не може навіть порівнятися з овочами які тільки з землі. Страви, які ми зробили з тих овочів, були надзвичайно смачні. Сережа двічі потім просив Наталку привезти щавелю. Адже він в захваті від зеленого борщу, який я з нього роблю! А ще солодкий перець, морква, картопля, зелень просто супер! Пару раз Наталка дозволяла занести гроші пізніше. Теплий вересень з чудовими смаками, сповненими свіжості! :-)

Ще ми готували журек в чотири руки. Мій чоловік сказав, що самі кращі цицьки у мене. Я знаю, що йому велики не подобаються, але щоб так категорично, такого ще не було. Що я сама краща у світі постійно каже, але про цицьки так, лише зараз. Про інших жінок або ніяк, або "свиня", якщо жінка не подобається як людина і має зайву вагу. Я все одно прошу бути толерантніше, адже не всі можуть так просто схуднути. А Сергій все одно каже як йому хочеться

Порівняння із німецькими фашистами це є не лише асоціації зі звірячою жорстокістю, зарахуванням себе до нації, яку підтримує весь потойбічний світ, параноїдальними ідеями, через які треба переслідувати інші народи. Це ще й естетика, дизайн одягу Хуго Босс, сильні і спортивні, ті що мають помітні воєнні успіхи. Порівняння із фашистами з Німеччини може не лише ображати, а ще й лестити тим, для кого звіряча жорстокість не є чимось неприйнятним, а от порівняння із сильними ну дуже лестить! Єдине що ті переможці програли, з рештою, а естетика це так відносно, що взагалі справа смаку. Хто сильний той і красивий. Хто перший встав того і капці! :-)

А у нас, на решті, похолодало і, як і весною, настав час носити Массімо Дутті і навіть Хілфігер. А ще настав час діставати теплу ковдру. Хоча тільки у вересні виникає це відчуття, що ти прогулюєш уроки серед зелені, яку під'їдає іржа. І навіть ВДНГ осіннє сонечко торкається так обережно і лагідно, ніби говорить, що з часом все засне і потім буде довгий, зимовий сон. А поки що, качатися у гамаку в саду бажань і дивитися на лебедів в ставочку перед рестораном "Прага", це все є таким класним, що скільки там того зимового сну? :-)

Наш квартирний хазяїн, старший чоловік, який живе у Кропивницькому, як виявилося, поїхав у Австралію. Поки що на три місяці. Сережа його набрав, щоб запитати, чи погодиться він на компенсацію половини нашого внеску за генератор. А він каже, що зараз у Австралії і в них вже ніч...

Сережа запропонував: "Олексійович, привезіть нам сушену змію!" Він одразу, як з ним познайомився через ріелтора, почав звати його "Олексійович" бо відчув що він нормальна, товариська, добра людина. Завжди нам йшов на поступки. І жодного разу не приїхав із ревізією, хоча порядок в нас завжди ідеальний, але ж звідки він знає? Олексійович колись був начальником чогось у колишньому Кировограді. Ріелторша казала, що це її знайомий і що він не бідна людина. На момент, коли ми тільки почали знімати хату, Іван Олексійович відносно недавно одружився на жінці набагато молодше за себе, яка намагалася заявити нам про себе через телефонні розмови і доводити свою важливість. Тож ця особа якось сказала Сережи, а із квартирними хазяїнами завжди спілкується саме він, вона казала, що вони могли і не робити там такий ремонт, квартиранти все одно все повбивають на хер, але ж Олексійович такий добрий, що зробив як найкраще. Мовляв цінуйте, тремтить! Я зрозуміла, що жінка хазяїна має якесь ущемлене почуття важливості. Ще вона казала, що у будь-який момент може приїхати, разом із чоловіком, із ревізією. але не тільки не приїхала, але й жодного разу більше не брала трубку замість чоловіка, як тоді. Тож більше Сережа її не чув. А зараз Олексійович одразу погодився перевести нам половину внеску за генератор і побажав нам гарного дня, а йому, у відповідь, були бажання доброї ночі!

Мене Сережа підключав до розмови лише раз, коли я помилково перевела більше ніж треба грошей за хату, бо йому було не зручно пояснювати, в загальному, цю ситуацію і я теж чула, що в нашого хазяїна голос доброї людини :-) Хоча з тваринами все одно не можна :-))

Він побачив це в Тік-тоці і одразу загорівся ідеєю фаршированого грибочка в клярі і паніровці!

В очищених крупних печериць відрізаємо ніжки. Капелюшки начиняємо змішаним фаршем, зверху кладем скибочку твердого сиру. Потім мокаємо у яйце, потім в муку і паніровачні сухарі. У аерогрилі, в режимі "м'ясо" виставляємо температуру 210 і час 50 хвилин. Солимо лише фарш.

Виходить щось неймовірне! Я хвалю Сережу кілька разів, об'являю йому подяку. Потім він запитує, чи мені дійсно сподобалося! Я ще раз кажу, що він кращий у світі кухар! А він ще раз питає: "Ну скажи, вони кльові!" Я: "Та ну вапше!" Сидимо і насолоджуємося :-)

У День народження Сережи ми пили горілку "Sobieski". Його майже весь день вітали по телефону друзі і родичі. С хамоном і сиром "Дана блю" польська горілка пилася дуже легко, але я, у якусь мить, відчула що мені досить. Несподівано подзвонила колишня дружина Сережи. Тобто вона його вітала раніше кожний день народження, а тут раптово подзвонила щоб наїхати.

Її звинувачення супроводжувалися невпевненістю у голосі із істеричними нотками. Так буває, коли людина не впевнена у тому що вона морозить, то починає кричати. Мовляв, Сергій не займається вихованням їх сина, не бере на себе витрати, ніби він взагалі ні до чого в житті Іллюши. Погрожувала лишити колишнього чоловіка батьківських прав. І все ніяк не могла зупинитися.

Тоді я попросила в Сережи телефон, сказала хто я і повідомила їй що в нашій сім'ї гроши заробляю саме я. Попросила назвати мені суму грошей, яку, на її думку, я повинна давати їй на утримання сина. І, головне, чому я їй щось винна. При тому що я оплачую йому спортзал, одяг і взуття і даю гроші на обіди. Жіночка щось булькнула і кинула трубку.

Справа у тому, що вона, крім того, що не мусить знімати хату, заробляє раза в два більше за мене. І ще має пенсію державопосадовця за вислугою років. Також не для кого не є таємницею, що вона більше цінує час, який проводить у секті, ніж в навколишньому світі. Секта любить гроши. Тому ніяких аліментів ніхто платити не збирається. Ми даємо гроші напряму дитині. Ну вже стільки скільки можемо. Звісно я запитала цю особу про компенсацію витрат на дитину не для того щоб їй щось давати, а щоб вона зрозуміла що питати нема з кого.
Вибрати момент саме у День народження, щоб зіпсувати настрій, це вже курва 60-го левела. Ну зате навряд вона так скоро подзвонить ще.

А ще наша подруга Аліна і Андрій С. її сусіди. Вони багато мені про неї розповідали, хоча я ніколи і не просила. Тож кажуть, що вона дуже зарозуміла і ніколи не з ким не вітається. Ніби випромінює негатив. Але якось Андрій зустрів колишню жінку Сергія біля метро. Точніше вона до нього підійшла і схопила за руку. Він офігів! Каже мені: "Розумієш, мене тоді за руку схопила бабка! Я давно її не бачив зблизька, а тут раптом зрозумів, що вона вже БАБКА!" Але він тоді, можливо, перебільшував, вочевидь, щоб мені сподобатися

Після пошкодження критичної інфраструктури, яке сталося у наслідку масованих обстрілів, виникла проблема з постачанням електроенергії навіть у нашому будинку. Тобто, як раніше, уникнути черг відключення, з рештою, схоже не вийшло. Але я все встигаю робити що треба. Бо ідеї по оптимізації роботи, тайм менеджмент, бажання не здаватися, все разом призвело до бажаного результату. Я відпрацьовую гроші, отримані наперед з необхідною швидкістю.

В сполученні з незмінними нічними пробіжками у бомбосховище, мої спроби встигати все що треба дали втому. І після відпустки працюєш так ніби її не було. Ось тільки поступове зниження спеки дає надію на нові сили. А ще мені став більше допомогати по дому мій Сереженька. Він чудово готує, шукає цікаві рецепти. Якщо необхідно, може прибрати у квартирі. Я його завжди хвалю, дуже і дуже! Я знаю як це важливо хвалити чоловіка за те що він зробив, якщо він старався і робив це з любов'ю!

Зі зниженням температури повітря я стала робити три комплекса йоги, а не максимум один, як виходило у спеку.
Знаючі, що зима по переду може бути не простою, у плані енергетики, ми замислилися про покупку генератора.
Але раптом побачили в ліфті об'яву, що наше ОСББ збирає гроші на загальний генератор, а це вигідніше, звісно. Хіба що при переїзді в інший будинок, ми не заберем його із собою. Але що мені сподобалося більше за все, так це те, що українці не скиглять як кацапи, у схожих випадках. А одразу координують свої дії для отримання бажаного результату.

Для живлення компа, все ж, потрібна інша тема. І нам порадили друзі брати не зарядну станцію, а просто ноут, дизайнерський або геймерський. 17 дюймів діагональ. Я була дуже здивована цінами на сайтах, я думала, такі принади коштують більше, але, виходить, що можна обійтися малою кров'ю. Нехай навіть заліземо у кредітку. Ми знаємо що ми будемо робити у випадку чого. Але скиглити і жалітися не збираємося

Сережа стверджує, що цю пісню вони придумали разом з Іриною у 90-х роках. Якщо бути точним, на кухні. Тоді вона була зовсім іншою і співала на українській мові. Коли почала співати російською, вони розійшлися, згодом з першою дружиною теж. Я подивилася в гуглі, автором і тексту і музики є Ірина Білик. Сережа все одне дуже наполягає, що брав участь у написанні саме тексту. І оскільки там є слова "Ну як на тебе можна не дивитись", то я майже впевнена, що мова йде точно про Сережу. Бо бувають люди настільки красиві, що їх так мало, що можна по пальцях перелічити. А ще я знайшла цю ж пісню у "Голосі країни". Все ж наші дівчата самі красиві у світі!

У басейні трапилося диво. Ми були спочатку в жаху, але потім все закінчилося добре. Раптом, після чергового купання, вже на шезлонгу, я помітила, що на моєму безіменному пальчику, на правій руці, чогось бракує. Спочатку це було просто відчуття відсутності ваги, а потім я побачила, що немає обручки.

Перша думка: "А її ж дядя Богдан подарував!" О це було б, м'яко кажучи, перед ним незручно... Потім, на Західній Україні обручку знімають лише у одному випадку, коли розлучаються. Ми б не розлучилися б через таке, але все одно неприємно, якщо Сережа ходить в обручці, а я ні. Тож, я вирішила її знайти у будь якому випадку.

Пішла ходити по дну басейна і уважно вдивлятися в дно. Все обійшла, потім побачила що чоловік мій стоїть у басейні, максимально близько до наших місць. Каже, раптом побачив кільце і став на нього. Ми давай пірнати по черзі. То я ставала на кільце і Сергій пірнав, то, навпаки, мінялися і пірнали по черзі. На дні, перед очима, все розпливалося, а ще вода виштовхувала на поверхню.

Сережа вже пішов шукати персонал басейну, а я залишилася стояти на обручці. Почала мерзнути. Як, раптом, до мене підплила жінка, та що купалася разом із підлітками, в яких було дуже дивне волосся, такі кучері, ніби вони мулати, або креоли, або латиноси. Симпатичні і дивні. Жінка українка. Звернулася до мене українською. Сказала, що зрозуміла що ми шукаємо кільце і її хлопці можуть допомогти дістати. І старший підплив, пірнув на саме дно, дуже спритно, і дістав. Я дуже дякувала, побігла шукати чоловіка, щоб відмінити прихід персоналу. І встигла. Сережа сам потім дуже дякував диво-жінці. Вона сказала, що ми дуже гарна пара, побажала нам щастя! :-)

Причому, слід відмітити, що ВДНГ повністю працював на генераторах, але дуже потужних. І жодного разу у басейн не заходили ТЦК. Потім, коли ми вже йшли містом, спека не відчувалася. Принаймні, перші дві години. Ми пройшлися Голосіївський парком, посиділи у ресторані на воді. Зустріли Іллюшу, спілкувалися із ним і Костею, його другом. Потім їхали до дому. Працівників ТЦК на бачили, зате бачили загін військових, які йшли строєм. Вони були у піднесеному настрої, якісь веселі і милі. Хлопці та дівчата