Перезимували. Першу частину зими перебували в очікуванні блекаутів і навіть було таке що залишалися іноді без світла, а один раз на добу залишилися без опалення і води. Але ж чим більше нам надавали засобів ППО, тим більше кацапи не влучали в ціль, їх ракети збивали, об'єкти інфраструктури відновлювали швидше ніж їх руйнували підараси. І хоча московіти, яких опитують на вулицях москви, вважають що треба нас бомбити цілодобово і каждодневно, ми провели цю зиму в теплі, в добрі і я особисто мала змогу працювати за компом майже весь час. Цілодобово і каждодневно. Я не буду приховувати що живу в одному з тих будинків, які підключені до критичної інфраструктури. І якось жителі будинків які часто почали відключати від електрики навіть підняли публічно питання наведення справедливості. Нас тоді почали відключати раз на тиждень. Але це було всього три-чотири рази. Я, коли обирала на мапі Києва де саме я буду жити, то мене просто притягнуло саме це місце. Незвидки виникло відчуття що мені треба саме сюди! Хоча це не Хрещатик, не Липки, не колишня Фундуклеєвська і навіть не Поділ.

Я багато переживала сум і біль через новини, два рази бачила з вікна влучання ракет і через це відчувала багато злості. Але й приховувати, саме в цю мить, радість від того що перезимували я теж не буду.

Життя триває, віддаємо на потреби ЗСУ все що ми можемо, а московіти хай мріють про те що нас будуть цілодобово бомбити. Хуй їм глотку! Хай їм грець тим блядям! :-)))

Свято вчора вийшло трохи буденним, робочий день все ж і є робочий день. Сережа шукав оптимізації у пошуку товарів і комуникації з постачальниками. Я закінчувала серію об'ємних іконок щоб показати замовнику вже ні аби якій об'єм роботи. А перший продаж ми вже відсвяткували на вихідних, коли взяли вина, сирну і ковбасну нарізку і, на решті, поставили диски з його колекції на нашій апаратурі. Апаратура не пересічна, тепер, навіть коли ми розпродали деяку частину, отримати класний звук не проблема. Так ось, ми спочатку слухали стародавній арт-рок і ще я познайомилася із гуртом “Спейсі”, а потім дістали не менш вже стародавній “Єйс оф бейс”. Оце вже як не крути ознака дев'яностих. І згадка про юність для мене, а для нього про період розквіту, коли з ресторанного й весільного музику він перетворювався на успішного бізнесмена і тоді Сергій один з перших в Україні відвідував пляжи в Румунії. Курорти Венус, Юпитер і Нептун просякнуті сонцем і музикою гурту “Ace of base”. Як я тепер дізналася, шведського гурту. В мене завжди було відчуття що співає хтось подібний на наших продавців з речових ринків, простий й грубий. Але це шведи, які спочатку співали у церковному хорі. На youtube мені подобається як відбувається перехід від “What she want” до “La Isla Bonita“ Мадонни. Ті прості й грубі часи вже існують лише як пам'ятник. І слава богу.

А ми із Сережею танцювали, чи як він каже, трясли ластами, просто у двох, наче на просякнутих сонцем пляжах Румунії. Злегка п'яні і веселі. І з відчуттям свята :-)

На справді мамини посилки мені, все ж таки, вийшли боком. Я це зрозуміла ще коли встала на ваги у Івано-Франківську. Ні за межі прийнятного для мого чоловіка я так і не вийшла, але маленька подушочка на животику мені самій не надто сподобалася. Тут стало питання як обходити спокусу. Все в решті зійшлося на тому, що коло нових смаків замкнулася, а оскільки я люблю саме все пробувати нове, то якщо в пам'яті є смак, то можна там його і залишити. Так, на приклад, вже голубці можуть майже у повному складі залишитися в контейнері для мого чоловіка. А я так, інколи бавлюся :-) Або смородиновий джем... Коротше, як тільки влада їжі надо мною зменшилася і я знайшла більше вправ для преса, все прийшло в норму.

Капалабхаті в поєднанні зі стандартним “велосипедом” дали не зовсім бажаний результат — занадто прокачані косі м'язи, за рахунок чого об'єм талії був більше ніж я люблю. Зараз вже -1 см. І без подушочки. Вправи зараз, крім йоги, “книжка”, “велосипед ” лише для ніг і т. з. Пістолет із положення лежа із зігнутими ногами.

В останній візит до Юлі я стала майже брюнеткою. Під час наших із нею попередніх розмов, вона дізналася що мені подобається бути якомога темніше, але проблема в тому чи буде це дивитися природно. І коли вона пофарбувала мене у колір “божоле”, то темність відтінку була ніби занадто. Потім висвітлювали. А тепер вона зробила такий тон “шоколаду” що я стала якоюсь зовсім природною майже брюнеткою. І в стрижці перехід довжини чилки надає вже більше динаміки :-) На квітень плануємо вводити дуже делікатні бліки, які наносятся на начіс. Я не знала про таку техніку. Вже цікаво :-) Юлічка майстер складних фарбувань і талановитий колорист. Майстерно створює неймовірні відтінки. Дуже рідко бере з тюбиків фарб просто колір як він є

Коли я була ще зовсім юною і тусовалася з хіппі в місцях де можна здобути заборонені речовини такі як канабіс, то мені подобалося жити поза правилами суспільства. Наприклад гуляти ночами з друзями. І вдягатися не так як прийнято в декого на районі. Але ця модель поведінки і зовнішній вигляд не подобався такої категорії населення як гопота або менти.

Моїх друзів били гопники і менти, а мене один раз тільки побили менти, бо я дівчина, а наші дніпропетровськи гопники дівчат не били. Але все одно ми залишалися самими собою! Це був на справді корисний досвід, коли тебе б'ють або просто тиснуть на тебе щоб змусити відмовитися від власної ідентичності, ти все одно залишаєшся тим хто ти є!

Місце де ми збиралися вважалося нами самими намоленим. Чого, як я зараз подумала, не вдавалося гопникам ще, так це зігнати нас з цього місця. Воно просто зникло само собою з незалежних від гопників причин як Макондо в романі Маркеса. Бо всьому свій час.

Так і я збираюся тут писати майже кожного дня, крім вихідних, до перемоги України. Потім знов почну писати сюди не часто.

Я завжди була дуже принциповою людиною і ніколи не соромилася визнавати те що я злопам'ятна

В новорічну ніч вороги намагалися все зіпсувати, запускали по Києву велику кількість ракет, дронів-шахедів під маркуванням "герань", але з ППО Nasams майже все було сбито. В Україні сяяли чудові ялинки, були накриті столи і навіть горілка "Гетьман" розбиралася українцями у магазинах в лічені хвилини, тільки встигали привозити ще.

Грали у шпигуна, "мафія" виявилася застарілою, Наталка намагалася над всіма домінувати, але ми їй це робити не дали, зате вона показала шо вона вміє робити з хусткою для східних танців у костюмі циганки! А ще коломийки, колядки і іншій полісський фольклор який знає в такої кількості лише вона! На ранок куштували полісську юшку з риби, грибів і квасолі. Погода з Нового року почалася весняна і можна гуляти без шапки!

І ми на решті купили комп'ютерний стіл! І ще ми усвідомлюємо, що так добре ми зустріли Новий рік саме завдяки ЗСУ. І вони зараз виконують головне наше бажання. Головне бажання всіх українців!

В ці темні і прямому і в переносному сенсі часи, в Києві традиційно працює біля Почайної ринок антикваріату. А це одна із нинішніх розваг - поїхати просто туди гуляти. Ось ми і поїхали. Оскільки любимо дивитися разом на красиве :-)

Там серед купок першого снігу розкладені різні старовинні цікавинки, інколи дуже красиві. Коли йдеш серед глечиків для натюрмортів, грецьких мідних вазонів, підсвічників, чайних ложок і портсигарів, вінтажних валіз для фотосесій, ніби раптом опиняєшся поза власною епохою. Більше за все вразив металевий келих на ніжці у стилі арт-нуво. Тож раптом вирішуєш призначити мету свого просування серед краси і призначаєш цінову межу і ось той самий керамічний заварник, про який ти вже почав мріяти, на тебе дивиться і тобі поступаються в ціні саме настільки наскільки ти хочеш і це є свято яке ти відчуваєш після всього!

А ще українську мову ти тепер чуєш помітно більше ніж до війни і ще і це так гріє твоє серце! :-)

Після вінтажного ринку ми пообідали у KFC. Знайшли фільтр для води потрібного розміру, випили ще кави і поїхали до дому. На закритій станції метро, в самому центрі Києва, проводили "Голос країни". Відчуття, ніби перед очима промайнули вогники таємного казкового життя, які чи то були насправді чи то тількі примарилися

Ніде нема такого різноманіття фарб в мою улюблену пору року як у Києві! :-)

Золоті осінні дні добігають до кінця і так хочеться залишити щось на згадку ще про одну осінь! В місті де мені так подобається жити :-) І ще одне фото з новою зачіскою

.

Попри числені новини про смерті і вбивства українців, ходжу до перукарки, яка зажди чудово виконує замовлення. Оскільки яскраво-червона фарба з пасм відмивалася дуже швидко, я взагалі вирішила відмовитися від ідеї контурингу. І спробувала форму сессун з чілкою-шторкою, яка зараз дуже модна. Попри відключення електрики, закриття ТРЦ під час тривоги, буває сонечко виходить з-під хмар. Або Сережа розповість щось смішне, наприклад цитату Віталіка Кличка "Якщо ви заблукали в лісі, йдить до дому" Бггг :--))))

Вже п'ять місяців живемо разом і нам подобається. Взагалі, Сережа вже давно запропонував мені руку і серце у присутності своєї мами в ресторані "Остання барикада" але почалася війна. І ми вирішили дочекатися її закінчення. Тим більш що вже починає виднітися світло у кінці тунелю. Я в захваті від його винахідливості. Наприклад, коли люди скуповували в магазинах свічки, він зробив свічку з банки, олії і вати, бо знав як це робиться ще у армії. Він дуже любить як я готую, хоча і сам вміє і інколи це робить, на приклад деруни. Сварок в серьоз в нас не бува, хоча через щось можемо посперечатися. Сережа навіть вихваляється перед друзями, в яких сварки вдома постійно. Але то таке. Нам добре разом.

З початку вересня переїхали в більшу хату, в якій ще більша кухня, дві кімнати, два коридори і більша лоджия, дуже затишно і мило. Роздільний санвузол, шафи с дзеркалами у кожній кімнаті, комоди, місце для гостей, які прийшли з ночівлею. Все супер, докупили килимок під скляний столик. Новосілля відсвяткували тричі, бо різні гості приходили в різний час, але особливо запам'ятався останній раз. Коли ми всі плясали на кухні, напившися горілки, і співали коломийки. Хоча коли Наталка, дружина сережиного підлеглого, напилася вже так, що почала буянити, то ми терміново організували відправлення їх до дому. Нічого не скажеш, це було яскраво! :--))) Хоча чебуреки не вийшли, але це не мало значення, стіл був заповнений настільки, що частину прийшлося розставляти просто по кухні, між побутовую технікою, якої в Сережи виявилося набагато більше ніж у мене, коли ми почали жити в одній квартирі.

Наталка заздрить тепер нашому виду з вікна, бо видно весь Голосіївський ліс і прямо по центру вид на Покровський монастир :--)
Я не хочу часто приймати гостей, але за вересень норма виконана на всю осінь.

На минулих вихідних, поки не було світла, ми їздили у центр міста, пили каву з десертами у парку Шевченко. Милувалися осінніми фарбами.

А ще приїхала газова плитка і балони, так що відключення світла вже не лякають, тільки заважають працювати. Кацапи, як можуть, псують нам життя. Але в порівнянні з умовами в яких живуть хлопці на передовій, нам дуже комфортно!

На фото я злегка похмура, тоді прийшла до магазину, а там світла немає. Взагалі, війна то сумна подія, занадто розтягнута в часі.

В цьому році, парад військової техніки в нас такий. Коли я прийшла на виставку на Хрещатику, її вже розбирали і вивозили. Я ледве встигла побачити знищену техніку російських орків. Взагалі в свій День народження я не могла не відвідати центр міста хоча б в ранці, а тут таке видовище

Жовті квіти сяють мов сонечки :-))

І ще перукарка повідомила таємну новину. З цієї осені в моду раптово входять "вибухові" кольори :-)

Зазвичай, Сережа називає мене Юлька-бурулька :-)))

Від Олімпійської до Велотрека. Коли вмієш гуляти в кайф :-)

В ці вихідні, у перше після Нового року випила горілки. Доброї, якісної, бо я ніколи не вважала правильним економити на спиртному. Бо наша задача була купити пляшку, а нашого друга - виставити страви на стіл. Саме від цієї горілки балакучість, в мене, підвищується в рази. Хто б міг подумати, коли я тільки переїхала у Київ, що я зможу українською переговорити навіть такого чоловіка як Сережа :-)) Йоркшиська тер'єрка Мія, яка не була в перукарки вже місяць, норовила пригнути вище столу. Ветеринар радить їй давати заспокійливе бо вона надто активна навіть для своєї породи, хоча й видно що її трошки перегодовують.

Купувати киянину квартиру чи не витрачати долари, або як іноді помилково не купувати біткойни, йшлося про таке чи інше. Витративши всю речову активність, заснули, коли прийшли до дому, а в вечорі дивилися фільм про другу світову, який знятий саме німцями. "Наші матері, наші батьки" мабуть, скоріше про те, що на місці лейтенанта Вильгельма, просто хлопця з хорошої сім'ї, може бути кожен, про те що помилитися у поглядах і сам постраждати від тоталітарного режиму може кожен. Ніякий Гітлер не буває няшною пуською, нема демократії - нема базових прав людини. Актори чудові. Я ще раніше чула що найкраща театральна школа зараз у Німеччині. І ось подивилася німецьке кино, якого я, в моєму житті, бачила дуже мало.

Дуже хороша історична стрічка. Дуже показова сцена, де червоноармійці гвалтують, а потім розстрілюють медсестер, які не встигли втекти разом з усіма з німецького госпіталю до приходу червоних. Одна з медсестер росіянка. Є людяна поведінка, а є поведінка мразоти. Так, садисти і психопати можуть бути в будь якій армії, як і нормальні адекватні люди. Але тільки російські люди зараз живуть етичними нормами середини 20-го сторіччя. Застaрілість мислення як тип масової розумової відсталості.
Хоча якщо у фільмі, такі як Вильгельм і Фрідхель є прикладом носіїв адекватної норми тогочасної Німеччини, то сучасні росіяни бачать, як норму, поведінку садистів і психопатів. Тобто оберштурманфюрера, якій, на жаль, у кінці фільма прикинувся звичайним добропорядним німцем, якому треба допомогти всій решті відбудувати післявоєнну Німеччину. Ось тілки хіба виправдовує Вільгельма і Фрідхеля те, що вони лише виконували накази і були лише винтиками потужного смертоносного механизму?

Те що молодший з братів, Фрідхель, не захотів здаватися у полон і пішов свідомо на пулі радянської армії, свідчить про те, що він, як найрозумніший з братів, розумів недоцільність спроби уйти від відповідальності. Він всю війну усвідомлював те, яким гівном вони займаються через накази командування. Йому не треба було жити далі.
Всім хто вижив з п'яти друзів, було дуже соромно перед євреєм Віктором, якій пройшов через жахливе пекло. Після розвіювання марева пропаганди, настало усвідомлення того що сталося. Тільки ось зараз, в сучасних росіян, скоріше за все, ніяке усвідомлення не можливе, бо в них адекватна норма - садизм і психопатія

А мій портрет з найкращою чотирилапою подругою буде нагадувати щасливі вихідні і радість спілкування с цим комочком любові до всього світу :-)

Відпочинок після шопінгу біля ельфійської ялинки. Щасливі жінки, що отримали по парі кросівок NB від чудового чоловіка :--)

Коли завітали до друзів першого січня, нас там зустріла нова подруга, яка обожнює весь світ, має справжній гардероб та стиліста, в якого робить зачіску, манікюр і педікюр, але ж вона не зарузуміла і любові на третьому місяці життя вистачає на всіх, бо вона ще зовсім дитина. Награвшися до повної втоми, заснула на руках в Сережи. Після файного обіду ще й заколисали песика.

В новому році я почала курити електронні цигарки. Небагато, але це як кольян тількі краще :--)

Не всі подарунки помістилися під ялинкою, як і відчуття свята. Затишне, родинне, ще й друзі живуть в тому ж дворі :--) Віскі Балонтайнс зі смаком яблука - нове гастрономічне задоволення, не гірше за канапки з чорною та червоною ікрою. Шкода що бенгальский вогонь пропалив трохи лінолеум, в дитинстві такого не було

.

Мама Сережи сказала, коли побачила зміни, що зі світлим волоссям я зовсім дитина, а с темнішим в мене більш солідний вигляд. Я сказала, що подорослішала :--))

Ще, до знайомства з Сережою, був короткій епізод у літку, коли я зустрічалася із чоловіком сибірського походження, який мешкає в Києві понад двадцять років. Наче мила і весела людина, хоче сім'ю, відкрита, чесна, але не в змозі, за 20 років, вивчити українську мову і жаліється, що щось не розуміє і взагалі некомфортно, що у всіх закладах обслуговування на українській мові. Ну, думаю, ладно, буває, я ж теж англійську досконало так і не вивчила, хоча давно намагаюся. Буває взагалі мовний кретинізм, що ж, в кого як. В кожного свої проблеми. Але якось поступово з'ясувалося, що він і зелену владу обирав через те що "какая разница", а вони його так прокидали, бідолашку, що в нас мовний закон так і не відмінили. Мій особистий приклад вивчення мови у двадцять п'ять років його якось не дуже вразив. Потім казав, що при Кучмі краще було, а потім що Янукович подобався. Мене мучали вже дуже сильно сумніви. Чи не дарма я витрачаю свій час на нього? Його не засмучували взагалі мої політичні погляди... І він вже почав мене ласково і жартома називати "Моя бандерівка!" але раптом ще зізнався, що було б добре знов купувати російській газ, і взагалі товаришувати з Росією. І ще і канал якійсь проросійський включає радісно. Ну тут я вже зрозуміла, що це остання крапля. І попрощалася з ним, сказала що шукатиму чоловіка собі далі. Він так і не зрозумів, як це можна відмовитися від стосунків через політичні погляди. Ну я ж бандерівка, хулі..

А ще був випадок, коли пробувала завести стосунки з чоловіком в якого квартира на Хрещатику. З купою грошей, крутою тачкою. І наче все було мило і непогано спочатку, і українець і патріот, хоча й російськомовний, може, тому що з Дніпра, хоча я теж з Дніпра, і що з того? Але, на друге побачення, прийшов на півгодини пізніше і не вибачився. Навпаки каже, що чоловікові з грошима можна усе, у відносинах він завжди правий. Ну тоді я зрозуміла, що це також не мій варіант. Я, кажу, хочу бути щасливою, а не продаватися в рабство за гроші! Хочу взаємної поваги. Він потім писав у вайбер, що від початку думав, що якщо жінка у 44 роки одночасно красива і розумна, то має бути якійсь подвох і ось він у чому! Він побажав мені щастя з чоловіком без грошей. На тому і розійшлися. Так я не стала рабинєю за квартиру яка коштує шість мільонів доларів. І добре хоч до сексу не дійшло, бо дізнаватися який секс з чоловіком, якій в у сьому правий через те що в нього багато грошей, я точно не хотіла!

В Україні зараз дуже популярна пісня "Батько наш Бандера", принаймні, її мелодія, після того як наші школяри запустили флеш моб у Тік Тоці, заспівали її під запис ансамблю з чорнівецької духовної семінарії. А іноді власними голосами. Російські ЗМІ репетують і ногами сучать через цей випадок. Дуже добре про це розповіли у телебаченні Торонто. Але найголовне, що нове покоління вже добре розуміє, шо нема за що виправдовуватися і нема перед ким. Бо в них нема комплексів попередніх поколінь і радянських заморочок