На ВДНГ ми поспішали, бо хотіли встигнути в басейн. Але між входом і басейном ще досить велика відстань якою ти саме гуляєш, тому ми ще якійсь час сперечалися чи варто мені вдягатися в басейн як на конкурс краси. Коли, на решті, дісталися центрального входу, побачили море людей. І ніби поринули у вирій вічного літа і свята. Серед людей, вдягнених, як на конкурс краси, ми плили як у воді. Але вчасно встигли підхопити по морозиву, надзвичайно смачному, в рожку, у білій глазурі. Цей смак ніби допоміг переключитися з метушні на відпочинок. Довги черги до яток зі стрит-фудом, жінки із тюнингом у різних частинах тіла, з маленькими собачками під пахвою, з чоловіками з електронними дівайсами для куріння. Діти на самокатах. Ніби нема війни. Просто як у сні. Просто попали в суцільну зону комфорту, де гамаки меж деревами огортають тіла, або чути звуки живого саксофону. Устриці, пиво, хачапурі, моя улюблена корюшка в клярі, яку цілу можно покласти у рот, і якійсь просто гастрономічний карнавал!

З рештою ми підійшли до басейну, я була здивована, він саме такий як в готелях, де все включено. Кипариси, синя водичка, білі топчани, роздягалки, шатри. Ось тільки басейн був вже зачинений. Помилувавшися на кипариси ми пішли за задоволеннями іншого плану. Покататися з коктейлем у гамаку була чудова ідея. Ніби через трубочку висербуєш всі радощі світу!

Якщо хочеш знайти на ВДНГ хоча б часткове усамітнення, треба від алеї з їжею і напоями брати в бік конюшен. Що ми й зробили, звідти легко знайти шлях до озера з лебедями, на яке я не можу намилуватися за всі чотири роки мешкання у Києві. Біля конюшен було кілка дітей і вони радісно верещали, бо білий коник стояв біля них і звішував голову через огорожу! Довелося погладити його привітний писочек і мені! Коник с силою тикався носом у руку, але хотілося йти далі, бо є ще лебеді. На озері вони тягнули свої довги шиї, вже з'явилися гібридні, з чорним пір'ям у хвостах. Павильон для продажу корму працював, тож ми їх ще й нагодували! Лебідь, якщо його добре нагодуєш, потім не відстає, але для всього свій час. І це свято закінчилося! Спуск до Деміївки ще давав можливість дивитися на безліч всього що на обрії. Сонце вже сідало

В понеділок була по справах на Сагайдачного. Познайомилася з Ощадбанком, з усією тяганиною оформлення рахунку в структурі, яка позиціонує себе як сучасна, після довгих років радянського спадку. І дівчина-менеджер, така юна і позитивна, ніби нічого не відбувається такого страшного, дуже чемно пропонувала ставити підписи на багатьох десятках сторінок договору, з обох сторін. Під кінець я вже не приховувала свого обурення і підписувала демонстративно зневажливо, зауважуючи в слух що це знущання. Через півтори години я вирвалася на 30-ти градусну спеку!

І мене, як завжди, коли я опиняюся на Поштовій площі, затягнуло на Узвіз. І я йшла до гори по спеці, відчуваючи неймовірний кайф. Якісь чоловіки спускалися на зустріч і зауважили що в мене щасливий вираз обличчя. За Анріївською церквою чекав незмінний шлях до Володимирській гірки. Формула щастя, така проста, особливо якщо принцип тісних черевиків, довга розлука і просто відчуваєш що ти ділова ковбаса зі склянкою мохіто в майже безлюдному просторі, в якому ніколи не знайдеш нічого крім захоплення, кохання і свободи! :-)

.

Особливо коли там відпочиваєш

Починається спека і буває що сидіти з мангалом біля річки є кращім варіантом за прогулянку по асфальту. От і ми вирушили з друзями до притоків Дніпра. Туди де колись раніше ловили рибу. Крім м'ясних заготовок для смаження ми взяли вже готові страви і напої за смаком. І хоча спочатку думки про те хто де хоче засмагати, а хто сидіти за столиком розділялися, але згодом Наталка прийняла думку більшості, хоч і не без проявів протесту. Вони нам розповіли про відпочинок в Закарпатті, ми їм про наши ідеї на майбутнє. Якось неспішно зліпилася думка про поїздку до Кончи Заспи з палатками. І тепер нам, за планом, треба купити палатку.

Людей було море. Але між кожною групкою все ж відчувався достатній простір. Діти пищали, грали у бадмінгтон флюоресцентними ракетками. Десь, на щастя, в далені, співали карооке, причому виключно жіночім колективом. Але й ми були хороші і, під кінець, порадували навколишніх людей коломийками. Як почали збиратися, Наталка заявила що вона залишається. Бо їй треба "заземлитися". Тільки відвернулися, а її нема. Лише дівчата з сусідньої компанії підказали напрямок в якому вона знаходиться. Прямо там, в траві, де вона хотіла полежати від початку, як ми прийшли. Її чоловік Сергій, якійсь час її переконував йти з нами, відчувався спротив, але якось вони домовилися, з рештою і вона пішла до нас.

По дорозі до дому купили морозива. Я, у своєму схудненні, зупинилася на певній позначці. І останнє коло спокус не пускає мене до остаточної мети. Але я, хоч і прагну досконалості, все ж віддаю перевагу відчуттю кайфу. І вибачаю недосконалості моїм близьким і друзям. Бо, коли живеш тут і зараз, хочеш прожити саме цю мить як найкраще, а мета почекає :-)))

Для покращення настрою є речі опціональні, а є базові, без яких опціональні можуть бути не дуже ефективними. Ф. Ніцше стверджував що фізична культура тіла, рухи, гімнастика впливають на духовний стан і допомагають розвитку інтелекту. Я б сказала, що турбота про власне тіло, вміння дарувати задоволення у вигляді корисних рухів своєму тілу, впливає на, в цілому, психічний стан. Ще, мабуть, варто зізнатися що коли я ходила до психолога на консультації, то вона сказала що в мене є дар, який в наш час не часте явище. Це абсолютно здорова психіка. Бо вміння обирати самотність замість товариства людей які не влаштовують, це дано далеко не всім. І при цьому почуватися комфортно. Є спадкові психічні проблеми, вади, а в мене робота опіоїдних рецепторів, краща ніж у решти людей, мабуть, теж спадкова. Думаю від покійного діда, від спілкування з яким я відмовилася через переконання. Я і далі не вибачаю людям ватних поглядів і українофобських переконань. А діду міг з комфортом проводити тижні один на дачі і я бачила це, як йому добре самому. Але коли я уїжджала жити у Київ, не з ким, крім племінників і сестри, не попрощавшися, я знала що він знає, що я роблю те, що в нього не вийшло. Кинути все к йобаній матері і уїхати жити в Київ, місто яке він теж любив і де жила жінка яку він кохав. Де він би був ще більш щасливий ніж коли живе сам.

Я про це думаю інколи. Якщо діду бачить мене звідкись, якщо ці казки про загробне життя правда, то він радіє за мене

В наших кварталах в багатьох людей є собаки. Є самі популярні породи, це йоркширський тер'єр, французський бульдог і чи-хуа-хуа. А можна і навпаки, зустріти породи які вже не вважаються популярними і сприймаються як релікт. Я з великим подивом помічаю велетенську дівчинку чорного тер'єра, коллі, ньюфаундленда і ротвейлера. Все ще популярні стафордшири, але вже на не пику популярності. В нашому будинку, на приклад, живе Кузя. Кузя може і аргентинський дог, не дуже розбереш, бо вуха в неї не куповані. І взагалі Кузя доволі їбанута і ніхуя не вихована, але така товариська, що коли з нею їдеш у ліфті, то притискаєшся до стінки, щоб хоч якось відсторонитися від кузиної любові. Хозяйка запевняє, що ця собачка не є небезпечною. Але всім відомо що в будь якої кузі сторожевої породи може впасти планка, і це розуміють усі крім хозяйки Кузі. Хоча бачимось ми з нею рідко, будинок в нас великий.

Але я помітила таку річ. Якщо я дивлюся на собаку на вулиці і вона мені подобається, я думаю тоді: "Яка мила собака!" І тут починається диво. Завжди ця собака реагує, хоча я лише думаю про це. Вона підбігає і починає проявляти симпатію, бажання спілкуватися. Так було із цуценям пикінесу, потім хаскі, коли ми із нею порівнялися на пішохідному переході, лизнула мене у ногу, в парку на Івана Федорова до мене, аж на скаміочку, застрибнув йорк і ось вчора підійшов шпіц ніби розтягнувши маленький ротик у посмішці :-))) Всіх цих собак я би назвала однією назвою - собака-посміхака! :-) Сережа каже, що, мабуть, собаки відчувають добру енергію в людині, тому до одних ставляться дружньо, а до інших не дуже. Але, в цілому, можна сказати про наш квартал що він переповнений емпатією і настрій, в цілому, відчувається позитивний. Це або відчуття спокою, або радості. Рідко бачиш справжній сум. Особливо у сонячну погоду.

Вчора були дві тривоги в день, остання коли Сережа вже прийшов з роботи. Оскільки небо було ще світлим і ясним, ми вирішили не йти у бомбосховище, а посидіти біля нього на лавочці. Історія про те як крановщиці на металобазі шукали можливість видати маленьку порцію металу директору і замдиректора заводу, відсунувши чергу великих фур була кумедною. Сережа вміє будь що розповісти кумедно. А потім ми робили селфі і почули відбій. Нам пощастило і конкретно над нами нічого не літало

Кацапи, без докорів сумління, обстрілюють тих кого українці евакуюють із затоплених ділянок Херсонщини.

На фронті, десь активніше орки, десь наші, але той факт що на багатьох напрямках росіяни втратили наступальні можливості має місце бути.

В загальному, втрати росіян, як на початку війни. Десь 1000 на добу.

Але чмошне хуйло все одно намагається справити враження сильного агресора на свою внутрішню аудиторію. І бомбить нас майже щодня і щоночі. До нас у внутрішньої аудиторії є багато претензій. На приклад, ми їх не жаліємо, а їх неїбатися є за що жаліти.

На фото я в бомбосховищі, сьогодні, у три години ночі. Поки Сережа заснув, роблю селфі. У бомбосховищі нема інтернету і реально нехуй робити.

А ще політична карикатура

Прийшов час повертати своє, - Залужний
Головнокомандувач Збройних Сил України Валерій Залужний заявляє, що прийшов час повертати своє.
З такими словами Головнокомандувач ЗС України опублікував відеоролик з молитвою за визволення України «Благословіть наш рішучий наступ!».
У ролику звучить Молитва за визволення України. З такими словами та думками наші героїчні воїни йдуть у наступ, щоб звільнити Україну від російських окупантів і підняти Прапор Перемоги.



Я прочитала це звернення у вайбер-каналі самого Залужного. Мені через Вайбер прислали запрошення, як і всім українцям.

Крім того що кацапи нас бомбили всі вихідні, щоб насрати на День Києва, нас бомблять прямо зараз, а я малюю леттеринг, написи про кохання рукописними шрифтами, бо я мушу працювати. Коли я повернулася у Київ з Франківська у березні минулого року, нас бомбили ще більше і Київ був захищений набагато менше. І я якось зрозуміла, що, попри все, мушу працювати. Вночі бігаємо у сховища, бо чоловік наполягає, а так я вже звикла робити свої справи під час бомбежек. Працювати, купувати плаття, косметику, читати інтернет. І донатити ЗСУ! Я не скажу що мені зовсім комфортно, коли кожна наволоч, якій байдуже Україна, хоча їх керівництво віддає накази вбивати і руйнувати, відчує на собі як це, адаптуватися до ракетних обстрілів, я відчую що задоволена повністю!

Ось зараз розпочинається контрнаступ, і я відчуваю радість!

Кожний третій четвер травня відзначається День вишиванки :-) Свято було започатковано у 2006-ми році студентським колективом. Вони просто прийшли усі у вишиванках, символизуючи собою збереження атрибутів нації попри всі спроби радянського уряду і силових структур задавити національну свідомість в українців. В мене була вишиванка з 2014 року, але вона вже зносилася. Вона була не справжня, не аутентична, просто з текстильними вставками з машинною вишивкою, але для того щоб символизувати збереження української культури і свідомості підходила. Тепер мені Серьожа підказав таку ідею, що купувати нову вишиванку треба лише ручної роботи, а це дуже дорого і ми, можливо, будемо купувати парні вишиванки, одразу дві, тому обходимося поки що стрічками-браслетиками і значками в державних кольорах і з відповідними дописами :-) Один зі значків біло-чорно-червоний з гілкою калини. Пісня "Ой у лузі червона калина" вже розлетілася по всьому світові і є навіть версія нашого Андрія Хлівнюка з "Бумбоксу" записана з Pink Floyd. Це гарно, але я люблю більш за все у виконанні грузинів, бо вони були майже беззахисні перед російською навалою і, звичайно, дуже емоційно і добре співають, бо загалом співаюча нація! Вони вкладують в цей спів ці почуття що по-справжньому вистраждані! Як символ підтримки України інших країн мені подобається більш за все грузинська версія



Новий і дуже сильний малюнок Максима Паленка! Бо Хуйло реально вже задрало

Під час війни не припиняю доглядати за своїм тілом, обличчям. Іноді відвідую фізично магазини "Єва" або "Космо", але, здебільшого, обираю собі замовлення на сайті makeup.ua

Там завжди можна обрати безкоштовну доставку кур'єром при замовленні від 100 грн. І чудовий вибір лікувальної, а також декоративної косметики. Хочеться особливо звернути увагу на те що помітно побільшало українських брендів. При чому таких що всі відгуки позитивні. На приклад, я купила гель-олію для догляду за віями і бровами Comex Аюрведа. І розумію чому всі відгуки добрі. Догляд за фарбованим волоссям в мене українських виробників. Бальзам Fortesse Professional, шампунь Triuga. Косметикою Біокон я користуюся давно. Вона спочатку була маркована як косметика із росії, але тепер на упаковці пишуть що виробництво у Дніпрі. Я багато пробовала різні бренди, у тому числі, професійну косметику DeMax, OZ, і просто прийшла до висновку "навіщо платити більше?". Зараз мені бракує лише тонеру, який я теж замовлю, швидше за все, українського виробництва :-) На товарах які замовляєш у Євросоюзі стоїть відповідна позначка і коштує, за рахунок, подвійної конвертації, десь на 30 грн дороще. Але і такі замовлення були, консилер і пілінг з Польші.

Останнім часом зацікавилася створенням мейкапу по всім правилам. Що як я щось втрачаю не отримавши всіх необхідних навичок і знань? Зазвичай, у будні дні я не фарбуюся взагалі, а на вихідних фарбую лише вії,, брови і губи. А ось особливі події, коли навколо є саме жінки які вбралися саме для особливих подій, вечірки, культурні заходи, свята у ресторанах тощо, потребують більш грунтовного підходу, і тому мені треба хоча б бути у курсі можливостей сучасного візажу.

Тож я подивилася майстер класи на youtube, дізналася що сучасні тіні для повік потрібно розтушовувати пензликами. Я вже наобирала в закладки спеціальні, але спробувала, перш ніж замовляти, мої пензли для акварелей і раптом вийшло нормально і купувати спеціальні не прийшлося! :-) Спеціальна темна пудра для оформлення контуру обличчя називається скульптор, у мене є тепер і він, пензлик в комплекті. Якби не ті уроки макіяжу я б не знала про існування консилерів! :-) Це засіб якій, на відміну від звичайного тонального крему, не робить текстуру орбітальної зони грубішою, а навпаки вирівнює те що є від природи. Це дійсно вартує того щоб купити для хорошого мейкапу!

Хоча б один день на тиждень я роблю тренування у створенні макияжу. Чоловіку подобається. Першій досвід був трохи занадто драматичним образом, але я сприймаю процес навчання, перш за все, як дизайн, або різновид декоративно ужиткового мистецтва. Якій робиться згодом по одному чи двом шаблонам, але все одно малюєш і це теж арт-терапія! :-) Мені допомогли деякі знання мого фаху, зокрема колорьорознавство. Адже саме за рахунок симультанного контрасту можна зробити більш помітним зелений відтінок сірих очей.

А ще в мене дуже кльовий новий домашній костюм. Худі і штани з тедді м'ятного кольору. Тедді - сучасний варіант махрової тканини, якій краще за останню через властивості зносостійкості і збереження структури після тривалого використання :-)

Взагалі буває що я почуваюся такою зовсім дівчинкою-лялечкою і обираю відповідні дизайни для телефону. Такі як анімешні персонажі або неймовірні, безбашені творіння декого на ім'я Mike від Xiomi :-)

А ще чоловік помітив що я схудла! :-)))

Бузковий букет



Пісня просто прикольна, про Зиновія Гучка я дізналася з дописів Максима Паленка, а ось перлинне намисто у вазочці чи скриньочці це вже про мене :-))

Сьогодні в ночі спускалися у бомбосховище, із документами і банківськими картками, питною водою і горішками. Оскільки ще заздалегідь, в день читали повідомлення, що в небо піднялися кацапські літаки с ракетами у великій кількості. Тож загроза була того рівня щоб під час тривоги іти кудись за межі будинку. Нас бомбили о четвертій ранку. Роботу ППО, збиття ракет ми бачили на власні очі не у перше. Раніше бачили влучання ракет в будинки. Недавно чули як летять шахеди, а взагалі чути звуки роботи ППО і польоту ракет нам вже доводилося і раніше також. Кожній тварюці, яка буденним тоном цікавиться звідки така інформація я бажаю почути і побачити те саме біля їх будинків у кацапії.

Але на вихідних ми встигли прожити чудові моменти! Спочатку вирушили у центр на виставку українських майстрів які вчилися живопису у французькій школі в еміграції. Але, коли я дивилася на мапі точну адресу галереї, то чомусь перетин Великої Житомирської і Володимирської переплутала із Софіївською площею. Взагалі забула що Володимирська йде далі за софіївським собором. Тепер мені це смішно, але коли дійшли до Софіївській площі від площі Героїв України (колишньої ЛТ), то якось швидко відмовилися від ідеї попадання на виставку і пішли на Бесарабську площу, тому що я давно хотіла показати свій улюблений Паб, з мережі яка представлена і в Дніпрі. Тож ми зайшли разом у Кеди і там Сережа скуштував Бельгійський золотий ель, а я взяла темне пиво із солоною карамеллю (я взагалі все люблю з солоною карамеллю, морозиво тощо) Серьожа, на решті, визнав що пиво яке вартує 100 грн за келих існує, а ще повірив що ціни в закладах у центрі дійсно різні і за не дуже дорого можна їсти і пити дуже смачно. Сам він відвідував із партнерами по бізнесу паб на Михайлівський, коли керував логістичною компанією, пиво не пив, лише віскі. Але з тих пір уявлення про норми витрат дещо змінилося. А я завжди знала де може бути те що мені підходить в найкрасивіших місцях найкрасивішого міста :-) Потім до Олімпійської, звідти до дому. Сережа дійсно старався щоб прогулянка була для мене задоволенням і коли брали каву у парку Шевченка і коли зайшли в паб.

Вже в ніч після цього нас пробували залякати дронами і ракетами наші вороги. Більшість була збита нашими ППО. Ці безперервні спроби нам нав'язати тривожність, вичавити із зони комфорту говорять про те, що сенс життя тварюк робити огидні вчинки, радіти від вбивства дітей, жінок, звичайних українців, за те що вони українці. Але хер там. І вчора в нас був день пам'яти загиблих у Другій світовій, а сьогодні День Європи. Я ще не дуже знаю як його святкувати, але зроблю для Сережи шаурму з лавашу коли він прийде з роботи :-) Сама не їстиму. Для мене буде червона ікра без хліба, просто чайною ложечкою :-)

Після мониторингу спортивних клубів в нашої місцевості ми вирішили що купувати абонемент заради тренажерів нам не підходить, а с басейном трохи задорого. Саме той вид занять щоб підходив нам обом ми не знайшли. Я шукала тільки для того щоб ходити у двох. Самій кудись іти на фітнес мені не потрібно. Всі вправи і асани я роблю вдома. До того ж, таки здійснила одну з порад з книги Софії Вендровски "100 хвилин краси і здоров'я" і почала ходити спеціально по сходам вниз і до гори. В нашому будинку сходи в достатньо доброму стані щоб мені це було візуально комфортно. Вісім поверхів у низ і назад. Для моїх колін, які залишаються злегка повнуватими при будь якій вазі, це справді добре рішення.

Якось ідея підтримання себе взагалі у формі передалася і друзям Сережи, тому вони разом, гуртом, ідуть вниз до Деміївській пішки, а потім до дому на гору. Але ми із ним ще ходимо разом в ліс. До ставків. А там ловлять рибу, в тому числі, закидують спінінги на хижака. Ми хочемо піти разом на рибалку. В лісі підйоми і спуски як раз підходять для кардионавантажень і це те що нам треба! :-)

Наш будинок не такий новий, як той в якому ми знімали квартиру до того, але старіший за попередній лише на 5-7 років. Побудований за часів Януковича. Десь починає бути видно вплив часу, десь все ще справляє враження абсолютного добробуту.

Книга "100 хвилин краси і здоров'я" мені потрапила у руки ще коли я була дитиною. І не всі поради на даний час в змозі тягатися із сучасною б'юті-індустрією, але ця книга є частиною мого виховання. Вивчення культури догляду за своїм тілом. Як вчила колись дуже давно жінок Таїс Афінська :-)

Можна навіть сказати, весна здорової людини. Інколи просто краса в несподіваних місцях

В кінці експозиції, в останньому залі, була локація для фото і реквізит. Оскільки я була у спортивній жилетці, то обирати капелюх із декором було б не те. Тому обрала віночок часів прерафаелітів :-) І хромовані кульки, біля арсенальної, теж здалися такі класні! :-)

Після серії селфі і зйомки себе на видео на вулиці я зрозуміла, що колір краще загалом вивести в більш світлі тони. Тому, коли обговорили це Юлею, ми вирішили поки що зробити проміжний колір, на два тони світліший, а наступний раз зробити вже шатуш на начосі на світло-карамельній основі з дуже світлими пасмами. Не золотистий відтінок, а більш холодний. Я не знала, що з карамельним коліром таке можливо взагалі. Чолку зроблено з більш жорстким краєм, вже не шторка, а півкругла :-)

Вихідні накрив мрячий дощ, але, попри все, я побачила Арсенальну, Липську і через Дарвіна вийшла до Бесарабської площі. Там постояла кілька хвилин, милуючися видом на початок бульвару Шевченко і потім пішла на метро. В кінці Хрещатика побачила через вікно як у магазині "Сяйво книги" спілкуються люди в розмовному клубі, для тих хто хоче розмовляти українською але соромиться. Приємно було бачити натхненні, захоплені обличчя! Ще я у перше заплатила банківською картою в метро. До того робила це лише в автобусах або тролейбусі.

Вдома був вже повний холодильник їжі, але я вже все пробувала раніше, тому мені спокійно залишилася та маленька частка із якої буду їсти я. Мама Сережи знов прислала квіти. Просто так. Я не могла не подякувати. І тепер треба набирати землю для крихітних фіалочок. Під дощем :-)

Коли гуляла ще у "Парку вічної слави", який ще не перейменували, раптом відчула що я щаслива лише від того що бачу на просвіт гілки кущів з набухающими бруньками! Прямуючи до готелю Салют, випадково купила ще сережки з перлин які виявилися навіть краще тих що я загубила. Бачити центр Києва це вже щастя. Можливо тому що є той хто чекає мене вдома і мені точно щось передали у посилці :-). Але присутність людей може бути минимальна, а Києвом я ніяк не можу надихатися і надивитися на нього! :-)

Взагалі біля Арсенальної відновив роботу музей вінтажних речей, костюмів, аксесуарів 19-го і 20 століть, який недавно був визнаний кращим в Європі, тільки в неділю він не працював. Сережу таке теж цікавить. І він хоче піти зі мною. Взагалі ще хочется на весні гуляти у Лаврі. Бо упереджень перед красою в мене нема. Але поки звідти виженуть московських попів може і персики відквітнуть. А бачити метушню релігійних фанатиків не хочеться взагалі

Раніше я любила підійматися узвозом з низу до гори. А тепер мого чоловіка не затягнеш у центр. Він прожив у Києві вже понад сімнадцять років і що він там не бачив? Взагалі обіцяє показати щось цікаве в місті, але сказати це одне, а встати з дивану, відірватися від Тік-ток або відмовитися від п'янки з друзями - це інше... Ні, ми інколи гуляємо разом, але не дуже далеко, по Джона Маккейна, або Патриса Лумумби, район Великої Васильковської-Либідської-Дружби Народів. Новус-Сільпо-Ашан або "Вина Світу"

Взагалі для мене раніше був критерій, підходить мені людина чи ні: якщо з нею не гірше ніж мені з собою, сам на сам, то підходить, якщо гірше то ні. В більшості випадків краще було сам на сам, якщо не враховувати секс :-)

Весна у парку Занковецької