.

.

Р., все так же, має обмаль вільного часу, через роботу, ще й хворіє. Але каже, що, все одно, буде шукати час для дозвілля. А ще буде одужувати, я в цьому впевнена.

Завтра мені подзвонить майстриня, яка дивилась, поки що, тільки на мої фото, та розповість, чи вона мені радить балаяж, чи шатуш, чи просто бліки, і скільки це коштує. Взагалі-то ефект палаючих кінчиків волосся мене дуже вразив на тих прикладах, що я бачила в інтернеті. І я тепер знаю, що однотонне фарбування вважається менш цікавим

А ще, ось фото моїй сестри у вишиванці, та одна моя без ретуші, та зі старим кольром волосся, власним

Кожен раз, коли Р. повертається з фронту, це маленьке свято, і обов'язково привітання з тим, що він живий. Зараз поправляє дуже серьозно похитнувшеєся здоров'я від величезних навантажень його життя. Мобильні фото прифронтових тварин. Великого розміру кіт по кличці Сепар, з добрими яскраво-зеленими очима. Військовий кіт, із ним файно фотографуватись.

Багато роботи, на фронті і тут. На фронті постійні обстріли сепарів. Мені особисто не зрозуміла доцільність цих пострілів. Вони не йдуть в напад, вони просто витрачають набої. Так бува, що де інде в когось влучають, травмують, чи, навіть, вбивають. Але у порівнянні з кількістю витрачених набоїв, це якось настільки недоцільно, як ловити рибу у ставку кошиком чи маленьким ведерком. Дивні люди. Але, звісно, якщо це для нас малі трати нашого людького життя, то це краще великих трат. А якщо це для них велики трати набоїв, то нехай швидше скінчаться. Втім, в нас вже офіційно визнано агресором сусідню країну і не тільки в нас. Це означає значне підвищення можливостей по прибиранню лайна з нашої територіі.

До дого ж, мій брат з прифронтового міста Лисичанськ, який втратив житло через обстріли сепарів, зараз працює в благодійній спілці, яка займається наданням житла тим, хто його втратив через війну

.

А ще, я просила передати йому цю пісню, яку я сама дуже люблю з легкої руки професора з Тарту. Ще до свого приходу. Але Вома якось не зацікавився. Можливо, тому, що в ту саму мить дивився абсолютно невідомий мені мультик. А, може, пісні цієї епохи його покоління вже не сприймає так як ми. Просто кажучи, мимо каси. Але я люблю все одно :-)

Бачилась сьогодні з племінничком, який зараз ходе до дитячого садку, де викладають українською. Так він, коли з ним говорю російською, соромиться зі мною розмовляти, а коли починаю розмовляти українською, одразу виникає довіра и все гаразд. Одразу стає видно, що свій хлопець. А, можливо, він вже відчуває її теплоту, певучисть. Що ця мова, насправді, солов'їна, більш ніжна, більш для висловлювання таких почуттів як любов, ніж російська. Хоча починали його виховання одразу тільки російською. Йому вже майже 4 роки, але він вже відчув різницю між ціми двома мовами. Це так зворушливо і приємно, що вій такий. Стає насправді няшним малюком, саме зараз, тільки коли чує українську мову. Пищ! :-)

.

Полюдов кряж, гряда в западных предгорьях (низовья Колвы и Вишеры). Протянулась с СЗ на ЮВ на 100 км от верховьев реки Вижаиха, правого притока Колвы, до горы Колчимский Камень. Наиболее значительная вершина — Полюдов Камень (529 м) возвышается на правом берегу Камы в 10 км к С от Красновишерска. Название Полюдов кряж предложено Э. К. Гофманом (по горе Полюдов Камень).

По широко распространенному преданию, гора Полюдов Камень названа по имени жившего некогда в этих местах богатыря Полюда, который славился своей силой. Когда чудь была побеждена и делать богатырям стало нечего, ушел Полюд в каменную гору и спит там до сих пор.
И. Я. Кривощеков неудачно пытается вывести имя Полюд из коми-пермяцких слов пель — «ухо» и удом — «поднести», что вместе якобы значит «ухо, поднесенное ближе к Вишере, к месту оседлого жительства». На самом деле имя это, безусловно, русское, что хорошо доказывает «Ономастикон» академика С. Б. Веселовского. Там упомянут новгородский боярин Полюд, убитый в 1268 г. в бою с немцами под Раковором. Фамилия Полюдов распространена в Пермской области. Там же есть и несколько деревень с названием Полюдово.

Личное имя Полюд, очевидно, связано со старым русским словом полюдье — «ежегодный объезд подвластного населения для сборов дани», можно привести еще диалектные русские слова полюдье — «люди», «народ», полюдный — «общительный», «обходительный» (о человеке).

About two princesses

.

При том, что мы не так чтобы очень похожи, когда нас видят в первый раз вместе, спрашивают: "Вы сестры?"

Видимо, если мне удается, в силу обстоятельств, идеализировать человека, мужчину, конечно, ведь я гетеро, то я уже жду что это будет сверхчеловек. И как бы я не пыталась себе доказывать, что я люблю все слабости, все, как есть, все недостатки, я, все же, бессознательно жду поступков сверхчеловека. Да, вот недостатки, но они мелкие, в целом же, титан, мощный, божественный, сильный! Немногие слабости даже умиляют в общей картине героя. А если он сам находит из-за чего себя чувствовать неполноценным, ведь он же просто выдумывает! Все психологические проблемы происходят от выдумки бенефициара этих проблем. Стоит только перестать выдумывать, что ты хромой, глухой и лысый, все решается очень быстро. Эх, и ведь я не нарочно! Это просто мои родители так учили меня. Любить сверхлюдей. Каковыми они сами, как бы им того не хотелось, не оказались, со временем, даже близко. И мне надо учиться как-то обращаться теперь с этим. Видеть человека как есть и любить, просто любить

.

.

.

У Тани Ш, по сравнению с прошлым годом, стало заказов совсем уже максимум того, что она может выполнять. И недостаточно времени на отдых. Я ее не подгоняла, а просто спросила, будут ли первые 2-3 фото для затравочки. На что она просто закинула превьюшки фото без обработки. Потом будет присылать те, что надо утверждать до обработки. А уже через месяц или полтора, отдает готовый сет. Я спокойно буду ждать. Мы же уже с ней сработавшаяся команда :-) А пока две пыщки и две принцессы

.

Снова темнеют волосы. Теперь уж никак не блондинка. В фотостудии "Mozaik" очень клево! Хотя я забыла дома воздушные шары, там нашлись даже лучше! Огромная гирлянда из шариков разной величины. А еще там уже была кровать с постелью. Мы по ней прыгали в пижамах в зайчиках и дрались подушками. Хоть и не блондинки уже обе! :-)))

Чи то завбільшки ніж малеча з дітсадочку, а тому мов дрібний школяр? :-)

Або кисло-солодкий смак дитинства...