Російські окупанти вивозять свій персонал із запорізької АЕС, в більшість енергоблоків закладена вибухівка. Але пересічні росіяни вірять що це Україна готує теракт, або звинуватити росіюшку... Після підриву росіюшкою Каховської ГРЕС дуже поганими росіянами пересічні росіяни будуть вірити що теракт готує саме Україна. Поки алкоголічна сучка Захарова бреше про теракт, працівникам Запорізької АЕС дан наказ виїхати до 5-го липня...

"зі станції поїхали кілька працівників "Росатому". Окрім того, росіяни дали вказівки і українським працівникам АЕС виїхати звідти до 5 липня.
Як повідомив напередодні секретар РНБО Олексій Данілов, Україна ретельно готується до будь-яких сценаріїв розвитку подій навколо ЗАЕС, зокрема були проведені відповідні навчання"

З одного боку хмара радіації може піти на захід, а з іншого на схід, тобто на росію. Може верховний піп гуня сказав що йому було одкровення і що облако піде в бік Європи напевне, чи ще якось видають бажане за дійсне заздалегидь. Але, як би там не було, верогидність підриву ЗАЕС дуже висока. Тому в наших ЗМІ видали інструкції, що робити у випадку чого. Тому я вчора подзвонила мамі і запитала, чи все вона знає, що треба зробити. Виявилося що все і вона спокійна. Хоча вона сама по собі дуже схильна до паніки. Запасів їжі і води в них вже давно вистачає і скотч для заклеювання вікон теж під рукою. От і добре!

Сестра планує через три дні після вибуху взагалі їхати у Карпати з сім'єю. А ми всю неділю то закуповували продукти, то готували страви, то розклали їжу в контейнери. Холодильник став подібний на гру "тетріс". Я помила піддони, всі фрукти, ягоди і овочі, я розклала все по секціях так, щоб був тільки принцип "органайзер".

У вечорі часу лишилося не туди й не сюди, і ми поїхали в найближчий торгівельний центр купувати Сережі взуття. І в мережі Walker купили офігенні американські сандалі зі знижкою. Дуже приємною! Бернд PRPY - саме ошатне чоловіче літнє взуття яке я взагалі бачила! Воно підійде і під джинси і під спортивні шорти. Просто супер! Потім пили вино і казали як кохаємо один одного! :-) Перед підривом атомної станції дуже важливо сказати всім, кого ти любиш, про свою любов до нього.

Може кацапи, з якихось причин, не станут козлити ще й так, але те що бювети у Києві будували саме для забезпечення водою після Чорнобиля ні для кого не секрет. Якщо вибух буде - будуть черги до бюветів, якщо ні, то симпатичні архітектурні форми просто прикрашатимуть і надалі міський простір.

Сьогодні чекаю на кур'єра з Makeup. Приємні подарунки додадуть позитиву в настрій :-)

Мені якось Сережа розповідав історію про 90-ті роки, коли в нього ще був бар у центрі Франківська, ювелірний і зоомагазин. Взагалі він казав про конкурси краси у 90-ті, що перемогали лише ті дівчата що були коханками тих в кого достаньо грошей на таке задоволення, перемогу своєї дівчини у конкурсі краси. А ось був такий випадок. Якось до Сережи завітав знайомий, в якого у самого грошей було не настільки багато, але щоб дівчина перемогла у конкурсі, хтілося. Тож він попросив грошей в Сережі. А той і каже: "Я їбати її буду?". А знайомий відповідає: "Ні".

- Ну так у чому справа, як ні то й грошей не дам.
Історій у Сережи про 90-ті можно сказати, ціла кипа і вони за дотепністю сюжету не поступаються "пригодам Швейка". А це, на мою думку, найкращій збірник коротких оповідань нанизаних на загальну лінію сюжету.

Коли він, до створення першого бізнесу, працював музикантом на весіллях, то цікава деталь була у тому, що соціальний статус музиканта на Західній Україні і в російськомовних областях це зовсім різні речі. Бути музикантом у Франківську, це було як мати бентлі і носити взуття з крокодилової шкіри. Всі дівчата твої! :-) Тим більш, якщо музикант красивий як бог, із довгим, кучерявим волоссям. Тото Кутуньо і Челентано одночасно! :-))

А в доповнення до цього посту я хочу викласти фото місіс росія 2023

і згадати улюблену пісню мого покійного діда:

Кто привык за победу бороться
С нами вместе пускай запоет!
Кто весел - тот смеется
Кто хочет - тот добьется
Кто ищет всегда найдет!

:-))

Я якось зрозуміла, що хоча відповідність розумовим критериям має певне значення, головне відчуття, наскільки добре з людиною. В мене взагалі, поки в я Києві, якось поступово змінилися пріоритети і, на приклад, здібність до емпатії в чоловіка стала важливіше рівня інтелекту. З інтелектом і так все ясно, із людиною набагато дурніше за себе не проведеш більше години. Інтелект не треба підносити до критерия. А ось помічати схильна людина до емпатії чи ні, ще треба вміти. Весело разом чи ні, а ще нікуди не дінеш те що я за ознакою характеру сприйняття візуал, а не тактил або аудіал, припустимо. Я люблю красиве і нічого не можу з цим зробити. Яскравий приклад те наскільки мені необхідно щоб центр міста де я живу був не просто красивий, а дуже красивий! Так само і чоловік. Я якось зрозуміла, що прокидаючись у ранці хочу бачити красиве. А ще емоційна сумісність і звичайно секс. Ще, все ж таки, розмір має значення. І, як показує мій досвід, на приклад, чоловіки з Західної України в цьому сенсі, м'яко кажучи, на висоті! І, до того ж, не приписують собі зайві сантиметри, на відміну від тих же росіян.

Взагалі, у сукупності всього вище згаданого, коли на першому місті відчуття, почуття, і естетика, виявляється, що навіть коли людина постійно намагається тебе контролювати і тобі добре з нею, то це не так важко - дотримуватися загально встановлених правил. Стосунки з обов'язками і хоча я сама перед собою чудово розумію що якщо я обов'язки на себе беру, я їх дотримуюся, мене взагалі не харить те що мені дзвонять з ціллю бути в курсі де я і що роблю. І я сама дзвоню для того самого, щоб перевірити де мій чоловік, з ким і що робить. І не можу сказати, що мені це неприємно. Ми постійно один в одного на зв'язку.

Єдине що задовбало і дійшло до крайньої точки кипіння, це те що мама Сережи не просто хотіла спілкуватися, а бути в курсі про всі наші дії, і саме неприємне, щоб я повідомляла їй, окремо від Сережи, про те що він робить. Щоб перевірити чи каже він їй правду. З початку я просто сказала що не хочу бути інформатором і думала, що цього достатньо. Она певний час не дзвонила, а потім, коли почали спілкуватися із нею знов, вона, так само як раніше, почала запитувати, чи Сережа вдома, або дає поради коли не просять порад. Так ніби з висоти свого досвіду вона може мені їх роздавати пачками. Тепер я взагалі не відповідаю на її повідомлення і хай думає що хоче. Навіть коли вона присилає позитивні листівочки "З добрим ранком", або присилає вітання зі святами, я просто мовчу. Неповага до особистих меж після кількох попереджень це червоний штрафний квіток! :-) Скамійка запасних і все.

А палатку ми вирішили не брати. Бо база відпочинку, яку ми знайшли, дає рівень комфорту помітно вищій, до того ж там є басейн, альтанки і ставки які саме для рибної ловлі :-)

Починається спека і буває що сидіти з мангалом біля річки є кращім варіантом за прогулянку по асфальту. От і ми вирушили з друзями до притоків Дніпра. Туди де колись раніше ловили рибу. Крім м'ясних заготовок для смаження ми взяли вже готові страви і напої за смаком. І хоча спочатку думки про те хто де хоче засмагати, а хто сидіти за столиком розділялися, але згодом Наталка прийняла думку більшості, хоч і не без проявів протесту. Вони нам розповіли про відпочинок в Закарпатті, ми їм про наши ідеї на майбутнє. Якось неспішно зліпилася думка про поїздку до Кончи Заспи з палатками. І тепер нам, за планом, треба купити палатку.

Людей було море. Але між кожною групкою все ж відчувався достатній простір. Діти пищали, грали у бадмінгтон флюоресцентними ракетками. Десь, на щастя, в далені, співали карооке, причому виключно жіночім колективом. Але й ми були хороші і, під кінець, порадували навколишніх людей коломийками. Як почали збиратися, Наталка заявила що вона залишається. Бо їй треба "заземлитися". Тільки відвернулися, а її нема. Лише дівчата з сусідньої компанії підказали напрямок в якому вона знаходиться. Прямо там, в траві, де вона хотіла полежати від початку, як ми прийшли. Її чоловік Сергій, якійсь час її переконував йти з нами, відчувався спротив, але якось вони домовилися, з рештою і вона пішла до нас.

По дорозі до дому купили морозива. Я, у своєму схудненні, зупинилася на певній позначці. І останнє коло спокус не пускає мене до остаточної мети. Але я, хоч і прагну досконалості, все ж віддаю перевагу відчуттю кайфу. І вибачаю недосконалості моїм близьким і друзям. Бо, коли живеш тут і зараз, хочеш прожити саме цю мить як найкраще, а мета почекає :-)))

В наших кварталах в багатьох людей є собаки. Є самі популярні породи, це йоркширський тер'єр, французський бульдог і чи-хуа-хуа. А можна і навпаки, зустріти породи які вже не вважаються популярними і сприймаються як релікт. Я з великим подивом помічаю велетенську дівчинку чорного тер'єра, коллі, ньюфаундленда і ротвейлера. Все ще популярні стафордшири, але вже на не пику популярності. В нашому будинку, на приклад, живе Кузя. Кузя може і аргентинський дог, не дуже розбереш, бо вуха в неї не куповані. І взагалі Кузя доволі їбанута і ніхуя не вихована, але така товариська, що коли з нею їдеш у ліфті, то притискаєшся до стінки, щоб хоч якось відсторонитися від кузиної любові. Хозяйка запевняє, що ця собачка не є небезпечною. Але всім відомо що в будь якої кузі сторожевої породи може впасти планка, і це розуміють усі крім хозяйки Кузі. Хоча бачимось ми з нею рідко, будинок в нас великий.

Але я помітила таку річ. Якщо я дивлюся на собаку на вулиці і вона мені подобається, я думаю тоді: "Яка мила собака!" І тут починається диво. Завжди ця собака реагує, хоча я лише думаю про це. Вона підбігає і починає проявляти симпатію, бажання спілкуватися. Так було із цуценям пикінесу, потім хаскі, коли ми із нею порівнялися на пішохідному переході, лизнула мене у ногу, в парку на Івана Федорова до мене, аж на скаміочку, застрибнув йорк і ось вчора підійшов шпіц ніби розтягнувши маленький ротик у посмішці :-))) Всіх цих собак я би назвала однією назвою - собака-посміхака! :-) Сережа каже, що, мабуть, собаки відчувають добру енергію в людині, тому до одних ставляться дружньо, а до інших не дуже. Але, в цілому, можна сказати про наш квартал що він переповнений емпатією і настрій, в цілому, відчувається позитивний. Це або відчуття спокою, або радості. Рідко бачиш справжній сум. Особливо у сонячну погоду.

Вчора були дві тривоги в день, остання коли Сережа вже прийшов з роботи. Оскільки небо було ще світлим і ясним, ми вирішили не йти у бомбосховище, а посидіти біля нього на лавочці. Історія про те як крановщиці на металобазі шукали можливість видати маленьку порцію металу директору і замдиректора заводу, відсунувши чергу великих фур була кумедною. Сережа вміє будь що розповісти кумедно. А потім ми робили селфі і почули відбій. Нам пощастило і конкретно над нами нічого не літало

Нещодавно святкували День народження одного з друзів Сережи. Суто чоловічою компанією, бо в більшості жінки або повиїжджали пити Апероль у Європу, або сидять з маленькими дітьми вдома. Моя задача була приїхати, через певний час, за моїм чоловіком і забрати його, бо після якоїсь години святкування йому мало бути потрібно супроводження. Тож я думала, що просто викличу таксі, візьму його під руку, і ми залишимо банкет. Але все вийшло інакше. Як тільки я зайшла у приміщення ресторану, де вони зібралися, то вся увага була сконцентрована на мені. Чоловіки просили мене залишитися з ними, адже їм так бракує жіночої компанії. Іменинник вже відбув до дому в майже в безсвідомому стані, бо пішов спати, і їх корабель, вже без нього, стримко хитався на веселих хвилях сп'яніння. На столі стояла пляшка непоганого виски, мені налили, попросили випити із ними за мою неймовірну красу. А потім довго висловлювали моєму Сергію яка в нього красива і молода жінка. Коли дізналися скільки мені років, то не припиняли казати компліменти. Ще один Сережа казав як сумує за своєю милою дружиною і як ми із нею схожі, вона теж дуже красива і в неї теж така сама чолка як у мене. І він задавав всім присутнім запитання "У чому щастя?" вислухував різні відповіді і казав що жодне з них не є вичерпним. Ще один чоловік просто казав, що бачив мене у 90-ті на Театральній, коли займався у танцювальній секції свингу. На запевнення у тому що я навіть не знала як виглядає центр Києва у 90-ті, він стверджував що це все одно була я! :-))) Це був Віталік якого я вже бачила десь рік тому і він здавався простодушним телепнем. А виявилося, що він вже старший водій-експедитор і до посади пробирався упевнено і по головам. Все було досить мило, поки ще один, який мені, як і іменник годиться у діти, не почав у грубій формі запитувати, чи я буду із ним кохатися. В цей момент почала створюватися конфліктна ситуація, але як раз у приміщення ресторану зайшов свіжій, виспавшийся і вже тверезий іменинник і почав сварити останнього. Потім всі разом випили ще по чарці виски і дружина Вадима, в якого було свято, повезла його і нас із Сергієм в бік наших домівок, ми з ними майже сусіди.

Друг Вадима, який мені хамив, потім просив вибачення по телефону в чоловіка, а до мого приходу, виявляється, на День народження приходив батько Вадима, який теж друг Сергія і звуть його Сергій. І був він в годиннику хублот, намагався на всіх справити враження заможної людини. Сину він подарував не так вже і багато грошей, але цього вже ніхто не пам'ятає. Деякі кияни схиблені на киданні понтів, справжніх чи не справжніх. В тім, коли він в нас був вдома, на Дні народженні мого Сергія, то казав що я дуже красива жінка, а про Сергія, за його спиною, розповідав всякі вигадки, потім ніби переводив це в жарти :-) Кидальщик понтів, вигадщик і жартівник. Теж любить згадувати 90-ті і досі позиціонує себе як приватного підприємця, хоча, по суті, він є найманий працівник і тільки іноді бере замовлення на перевозку людей у своєму бусі, на свята чи до кордону. Любить Гарика Кричевського, його творчість нагадує йому про те як все колись починалося...

Мені Сережа якось сказав що в нього є улюблені квіти - конвалії. І після всіх букетів що він мені дарував, тюльпанів, троянд, мені захотілося діяти на рівних і подарувати йому конвалії. Тож я, в разгар сезону конвалій на ринку квітів, купила достатньо крупний букет і при тому що у бабусь на Либідській в переході космічних цін не було, я задоволена поїхала до дому. Однак прояв радості в Сережи був досить специфічний, він подякував, але не одразу визнав що це для нього, бо це дуже не звично що жінка дарує квіти чоловіку! Спочатку він наполягав на тому що це просто квіти нам до дому :-)) І лише пізно у вечорі задоволено зауважив що запах конвалій йде на всю хату!

Тож якщо даруєш квіти чоловіку він одночасно може розгубитися і намагатися приховати це, і приховати що йому приємно

Кожний третій четвер травня відзначається День вишиванки :-) Свято було започатковано у 2006-ми році студентським колективом. Вони просто прийшли усі у вишиванках, символизуючи собою збереження атрибутів нації попри всі спроби радянського уряду і силових структур задавити національну свідомість в українців. В мене була вишиванка з 2014 року, але вона вже зносилася. Вона була не справжня, не аутентична, просто з текстильними вставками з машинною вишивкою, але для того щоб символизувати збереження української культури і свідомості підходила. Тепер мені Серьожа підказав таку ідею, що купувати нову вишиванку треба лише ручної роботи, а це дуже дорого і ми, можливо, будемо купувати парні вишиванки, одразу дві, тому обходимося поки що стрічками-браслетиками і значками в державних кольорах і з відповідними дописами :-) Один зі значків біло-чорно-червоний з гілкою калини. Пісня "Ой у лузі червона калина" вже розлетілася по всьому світові і є навіть версія нашого Андрія Хлівнюка з "Бумбоксу" записана з Pink Floyd. Це гарно, але я люблю більш за все у виконанні грузинів, бо вони були майже беззахисні перед російською навалою і, звичайно, дуже емоційно і добре співають, бо загалом співаюча нація! Вони вкладують в цей спів ці почуття що по-справжньому вистраждані! Як символ підтримки України інших країн мені подобається більш за все грузинська версія



Новий і дуже сильний малюнок Максима Паленка! Бо Хуйло реально вже задрало

Сьогодні в ночі спускалися у бомбосховище, із документами і банківськими картками, питною водою і горішками. Оскільки ще заздалегідь, в день читали повідомлення, що в небо піднялися кацапські літаки с ракетами у великій кількості. Тож загроза була того рівня щоб під час тривоги іти кудись за межі будинку. Нас бомбили о четвертій ранку. Роботу ППО, збиття ракет ми бачили на власні очі не у перше. Раніше бачили влучання ракет в будинки. Недавно чули як летять шахеди, а взагалі чути звуки роботи ППО і польоту ракет нам вже доводилося і раніше також. Кожній тварюці, яка буденним тоном цікавиться звідки така інформація я бажаю почути і побачити те саме біля їх будинків у кацапії.

Але на вихідних ми встигли прожити чудові моменти! Спочатку вирушили у центр на виставку українських майстрів які вчилися живопису у французькій школі в еміграції. Але, коли я дивилася на мапі точну адресу галереї, то чомусь перетин Великої Житомирської і Володимирської переплутала із Софіївською площею. Взагалі забула що Володимирська йде далі за софіївським собором. Тепер мені це смішно, але коли дійшли до Софіївській площі від площі Героїв України (колишньої ЛТ), то якось швидко відмовилися від ідеї попадання на виставку і пішли на Бесарабську площу, тому що я давно хотіла показати свій улюблений Паб, з мережі яка представлена і в Дніпрі. Тож ми зайшли разом у Кеди і там Сережа скуштував Бельгійський золотий ель, а я взяла темне пиво із солоною карамеллю (я взагалі все люблю з солоною карамеллю, морозиво тощо) Серьожа, на решті, визнав що пиво яке вартує 100 грн за келих існує, а ще повірив що ціни в закладах у центрі дійсно різні і за не дуже дорого можна їсти і пити дуже смачно. Сам він відвідував із партнерами по бізнесу паб на Михайлівський, коли керував логістичною компанією, пиво не пив, лише віскі. Але з тих пір уявлення про норми витрат дещо змінилося. А я завжди знала де може бути те що мені підходить в найкрасивіших місцях найкрасивішого міста :-) Потім до Олімпійської, звідти до дому. Сережа дійсно старався щоб прогулянка була для мене задоволенням і коли брали каву у парку Шевченка і коли зайшли в паб.

Вже в ніч після цього нас пробували залякати дронами і ракетами наші вороги. Більшість була збита нашими ППО. Ці безперервні спроби нам нав'язати тривожність, вичавити із зони комфорту говорять про те, що сенс життя тварюк робити огидні вчинки, радіти від вбивства дітей, жінок, звичайних українців, за те що вони українці. Але хер там. І вчора в нас був день пам'яти загиблих у Другій світовій, а сьогодні День Європи. Я ще не дуже знаю як його святкувати, але зроблю для Сережи шаурму з лавашу коли він прийде з роботи :-) Сама не їстиму. Для мене буде червона ікра без хліба, просто чайною ложечкою :-)

Після мониторингу спортивних клубів в нашої місцевості ми вирішили що купувати абонемент заради тренажерів нам не підходить, а с басейном трохи задорого. Саме той вид занять щоб підходив нам обом ми не знайшли. Я шукала тільки для того щоб ходити у двох. Самій кудись іти на фітнес мені не потрібно. Всі вправи і асани я роблю вдома. До того ж, таки здійснила одну з порад з книги Софії Вендровски "100 хвилин краси і здоров'я" і почала ходити спеціально по сходам вниз і до гори. В нашому будинку сходи в достатньо доброму стані щоб мені це було візуально комфортно. Вісім поверхів у низ і назад. Для моїх колін, які залишаються злегка повнуватими при будь якій вазі, це справді добре рішення.

Якось ідея підтримання себе взагалі у формі передалася і друзям Сережи, тому вони разом, гуртом, ідуть вниз до Деміївській пішки, а потім до дому на гору. Але ми із ним ще ходимо разом в ліс. До ставків. А там ловлять рибу, в тому числі, закидують спінінги на хижака. Ми хочемо піти разом на рибалку. В лісі підйоми і спуски як раз підходять для кардионавантажень і це те що нам треба! :-)

Наш будинок не такий новий, як той в якому ми знімали квартиру до того, але старіший за попередній лише на 5-7 років. Побудований за часів Януковича. Десь починає бути видно вплив часу, десь все ще справляє враження абсолютного добробуту.

Книга "100 хвилин краси і здоров'я" мені потрапила у руки ще коли я була дитиною. І не всі поради на даний час в змозі тягатися із сучасною б'юті-індустрією, але ця книга є частиною мого виховання. Вивчення культури догляду за своїм тілом. Як вчила колись дуже давно жінок Таїс Афінська :-)

Святкувати Великдень сама я б не стала, але оскільки для мого чоловіка це як дитяче свято для дитини, треба дотримуватися атрибутів. Ну ніби раз треба повітряну кульку, прапорець, квіти, чешки, білі шкарпеточки, то, виходить, треба, зробимо :-)) Аби дитина була щаслива і не гірша за решту дітей. Тому в нас був урочистий сніданок із пасочками, орнаментованими яєчками, ковбасними і сирними нарізками, хроном з бурячком і канапками з ікрою :-) Сніданок готував Сережа, я просто вийшла до сніданку не в домашньому одязі, а у светрі і штанах :-) А урочисту вечерю вже готувала я, приблизно те саме, але ще й з салатиком. Привітала маму Сережи. Всі були раді і задоволені! Люди із Західної України дотримуються традицій більш старанно ніж із Центральній. Тепер я граю із ними в одну гру! :-) Дванадцять страв на Святий вечір, урочистий сніданок і вечеря на Великдень

В неділю до нас приїжджала сестра Сережи Наталя і подарувала нам вербу і ще букет нарцисів :-) Гастрономічні задоволення з пивом, закусками, зокрема, смаженою картоплею в барі Tennessee на Теремках. І ось ми чекаємо таксі під дощем. Не встигаю навіть подзвонити мамі бо вже пізно. Заїжджати у Тарасівку, як на мене, було вже зайвим і особисто мені тоді не було в кайф, але, в цілому, враження позитивні. Наталка дуже хвалила мою шурпу, хоча й Сережа одразу був в захваті від неї! Хвалився потім перед друзями, в яких дружини не напружуються взагалі щоб готувати :-) Неділя пролетіла так швидко, мов постріл. Залишилися тільки котики, які є гілками верби у келиху, і ще трохи шурпи :-)

Вихідні накрив мрячий дощ, але, попри все, я побачила Арсенальну, Липську і через Дарвіна вийшла до Бесарабської площі. Там постояла кілька хвилин, милуючися видом на початок бульвару Шевченко і потім пішла на метро. В кінці Хрещатика побачила через вікно як у магазині "Сяйво книги" спілкуються люди в розмовному клубі, для тих хто хоче розмовляти українською але соромиться. Приємно було бачити натхненні, захоплені обличчя! Ще я у перше заплатила банківською картою в метро. До того робила це лише в автобусах або тролейбусі.

Вдома був вже повний холодильник їжі, але я вже все пробувала раніше, тому мені спокійно залишилася та маленька частка із якої буду їсти я. Мама Сережи знов прислала квіти. Просто так. Я не могла не подякувати. І тепер треба набирати землю для крихітних фіалочок. Під дощем :-)

Коли гуляла ще у "Парку вічної слави", який ще не перейменували, раптом відчула що я щаслива лише від того що бачу на просвіт гілки кущів з набухающими бруньками! Прямуючи до готелю Салют, випадково купила ще сережки з перлин які виявилися навіть краще тих що я загубила. Бачити центр Києва це вже щастя. Можливо тому що є той хто чекає мене вдома і мені точно щось передали у посилці :-). Але присутність людей може бути минимальна, а Києвом я ніяк не можу надихатися і надивитися на нього! :-)

Взагалі біля Арсенальної відновив роботу музей вінтажних речей, костюмів, аксесуарів 19-го і 20 століть, який недавно був визнаний кращим в Європі, тільки в неділю він не працював. Сережу таке теж цікавить. І він хоче піти зі мною. Взагалі ще хочется на весні гуляти у Лаврі. Бо упереджень перед красою в мене нема. Але поки звідти виженуть московських попів може і персики відквітнуть. А бачити метушню релігійних фанатиків не хочеться взагалі

Раніше я любила підійматися узвозом з низу до гори. А тепер мого чоловіка не затягнеш у центр. Він прожив у Києві вже понад сімнадцять років і що він там не бачив? Взагалі обіцяє показати щось цікаве в місті, але сказати це одне, а встати з дивану, відірватися від Тік-ток або відмовитися від п'янки з друзями - це інше... Ні, ми інколи гуляємо разом, але не дуже далеко, по Джона Маккейна, або Патриса Лумумби, район Великої Васильковської-Либідської-Дружби Народів. Новус-Сільпо-Ашан або "Вина Світу"

Взагалі для мене раніше був критерій, підходить мені людина чи ні: якщо з нею не гірше ніж мені з собою, сам на сам, то підходить, якщо гірше то ні. В більшості випадків краще було сам на сам, якщо не враховувати секс :-)

Сережа з тих чоловіків для яких важливо як жінка вміє готувати. А я, як раз, люблю готувати їжу смачно. Щоб різниця між рестораном і домом не відчувалася дуже різко. Я ж не можу собі дозволити кожного дня їсти у ресторані? І так співпало що незадовго до знайомства із ним мене зацікавили рецептом журека і я вже планувала його зробити, але ж ця страва, хоч і дуже проста, але потребує терпіння і очікування готовності закваски. Той факт що Сережа був у Польщі і там їв аутентичний журек, підштовхнув мене до того, щоб залити стакан вівсяних хлоп'їв кількома стаканами води і почати процес. Коли закваска підійде, далі все стандартно, як і у багатьох відео на ютубі. Ковбаса типа краківської, смажена цибуля, картопля, сметана. А ще відварне яйце кладеться у тарілку. Журеки відрізняються, здебільшого, лише закваскою.

Коли Сережа спробував, він сказав що мій журек просто божественний! І саме такий яким має бути журек.

А ще є борщ. Густий, на квасолі і курці одночасно. Він в нас з'їдається дуже швидко, і очікується підкреслено радісно :-)))

Недавно дізналася, завдяки моєму чоловіку, що Челентано крутий чувак. Тобто співак і чувак :-) У мене колись склалося враження, що зайнявши почесне місце у світі кино, він ще й привертав увагу публіки співом, ну випустив кілька хітів, які як сувенірна продукція, яку фани купують через автографи, а артист заробляє додатково. Це не стільки творче рішення, скільки маркетинговий хід. Але це було в мене упередженням. Я тепер знаю, що він офігенний співак крім того що харизматичний чувак, і дуже сильна людина, тому що така енергія в його віці, це просто ураган :-))) А ще смак і відчуття стилю, не банальне.

Мій чоловік схожий із ним в деяких ракурсах. Але справа не тільки у формах, рисах, кольорах, а ще й наскільки без сумнівів чоловік своєю появою заявляє світові що він найкращій. Знаючи наперед що заперечень не буде

Мій знайомий англієць W не припиняє мене підтримувати через приватну переписку під час російської агресії. Наше спілкування не припиняється вже багато років, ми збиралися зустрітися як чоловік і жінка і передумали. Я знаходила нових чоловіків і постила їх фото у інста, а W все одно запитує як у мене справи. Мабуть тому що він, перш за все, джентльмен, а все решта не так важлива для хорошої людини. Сережи не дуже подобається коли я з кимось спілкуюся протилежної статі без нього, хай навіть по інтернету. Але вже змирився, W ж ніколи не приїде у Київ, та і нам в тій Великій Британії робити нема чого. Інше діло Німеччина чи Нідерланди! :-)

Сережа подарував мені ідеальні тюльпани. У горщику. І тепер, коли ми будемо переїжджати з цієї квартири на нову, буде більше чого перевозити, але у мене вже, як і в моїх батьків, тепер теж є власна рослина. І я тепер знаю, що це дуже приємно. Поливати її кожного дня, дбати про неї, радіти що вона в тебе є! :-))

А міні-букетик мені раптово прислала мама Сережи, бо знала що я люблю маленькі квіти :-) А ще вона, крім того що займається дизайном квітів, малює картини по клітинкам, і деякі дарує родичам і знайомим. Ті що вона прислала нам, гарно вписуються в інтер'єр. Вона дарує багато уваги і хоче багато уваги до себе. Але я даю скільки можу, хай не ображається. Для мене це дійсно багато, комусь надавати стільки уваги як їй. Але її син є вийнятком

З'являється потроху час, щоб, роблячи перерви в роботі, танцювати. Ще ми вирішили у квітні піти на настільний теніс. Ті, хто вже деякий час займаються, стверджують що рухів доводиться робити достатньо, щоб вважати цей вид спорту повноцінним. Має бути віддача, результат. І ми хочемо ходити саме у двох.

Я кинула на решті курити, мотивуючи себе тим що в ті пазухи з часу, в які я вставляла ніби передишки з сигарками, можна вставити щось більш цікаве, таке що принесе більше задоволення.

В день, коли виповнився рік війни, до нас приходив Андрій С. і ми пили горілку "Абсолют" і за пам'ять загиблих і за майбутню перемогу. Чим більше пили тим більш весело ставало. Все закінчилося тим що ми поїхали до Андрія, тому що він мав вигуляти песика. Так там ночувати і лишилися. Андрій розповідав як йому самотньо без дружини і дітей і як би він хотів виїбати вже хоча б когось :-)) Я запропонувала навчити його користуватися додатком для знайомств, як навчила Мента, але він був категорично проти. Бо був упевнений що такої милої, чемної і шляхетної пані як я він там точно б не знайшов би. На що я запропонувала йому не ускладнювати, натякаючи, що обставини не дозволяють і треба приймати ситуацію зі мною так як є, зокрема той факт що я жінка його друга! :-) Він ще намагався пускати бісики так щоб Сергій не бачив, але почав відключатися раніше за нас і пішов спати на свою половину квартири, а ми залишилися в спальні дітей. Мені ночувати в Андрія подобається, бо на половині дітей свій санвузол, а на половині дорослих свій і попасти в незручне становище неможливо :-) Ми потім, вже дома, кохалися так що кількість оргазмів була більше ніж звичайно. З запасом, щоб бісики на мене не діяли не чії, зокрема від Андрія! :-)

А музика для танців різна. Хоча під фанк-джаз-ф'южн танцювати поки ще складно, а дивитися уроки не встигаю, просто танцюю как бог на душу під Шер, або якійсь латинські мелодії :-)
Фото з приватного сектора, який в нашому кварталі мирно співіснує з новими ЖК. І чарівність якого літом перевищує ЖК, бо двори утопають у квітах, на сонці ніжаться класні кицьки і ти просто ідеш, нікуди не поспішаючи, з гори у низ, на зустріч краєвидам і отримаєш необхідний рівень щастя вже лише від того. З нетерпінням чекаю на квітень і перші квіти! :-)

Сережа, взагалі-то напів поляк, напів українець. Його біологичний батько був, за життя, викладачем у Івано-Франківської музичної академії і вони із ним майже ніколи не спілкувалися. Справжнім батьком він вважає покійного вітчима і по батькові себе давно записав Ярославовичем замість Іосиповичем. Але ж Сережа давно вже міг зробити собі карту поляка і уїхати в Польшу, але не зробив цього. Бо хоче жити в Україні і вважає себе більше українцем. Може колись і зробить, щоб отримувати польську пенсію, але ми мріємо що колись просто поїдемо у Варшаву чи Краків, який він взагалі знає не гірше за Київ чи Франківськ. І так де інколи виходить що він вчить мене польський мові. Чай буде хербатка, а кава кавка, мене все ж дивує, що замість сполучника "і" треба казати "пшече" :-)

Вчора, коли лягли вже спати у вечорі, я спочатку зробила масаж і почухала спинку, а потім потрогала той могутній і великий, який встає інколи внизу живота і може спричинити оргазм за кілька хвилин без застосування додаткової стимуляції.

- Отскужач?
- Ого, ти диви, запам'ятала!
- Та, якщо чесно, потім ще дивилася у словнику, але тепер точно знаю, що пилосос буде польською "отскужач" :-)
- Ну майже, тільки деяки функції навпаки :-)))

Ну я просто дізнаюся про нове з цікавості. Щоб розширювати свій світогляд