Я б навіть сказала, яка імперія, такі і фашисти

Порівняння із німецькими фашистами це є не лише асоціації зі звірячою жорстокістю, зарахуванням себе до нації, яку підтримує весь потойбічний світ, параноїдальними ідеями, через які треба переслідувати інші народи. Це ще й естетика, дизайн одягу Хуго Босс, сильні і спортивні, ті що мають помітні воєнні успіхи. Порівняння із фашистами з Німеччини може не лише ображати, а ще й лестити тим, для кого звіряча жорстокість не є чимось неприйнятним, а от порівняння із сильними ну дуже лестить! Єдине що ті переможці програли, з рештою, а естетика це так відносно, що взагалі справа смаку. Хто сильний той і красивий. Хто перший встав того і капці! :-)

А у нас, на решті, похолодало і, як і весною, настав час носити Массімо Дутті і навіть Хілфігер. А ще настав час діставати теплу ковдру. Хоча тільки у вересні виникає це відчуття, що ти прогулюєш уроки серед зелені, яку під'їдає іржа. І навіть ВДНГ осіннє сонечко торкається так обережно і лагідно, ніби говорить, що з часом все засне і потім буде довгий, зимовий сон. А поки що, качатися у гамаку в саду бажань і дивитися на лебедів в ставочку перед рестораном "Прага", це все є таким класним, що скільки там того зимового сну? :-)

Подивилася "Бідолашні створіння" Йоргоса Лантімоса. Коли дійшло до епізоду з борделем, Сережа пішов в іншу кімнату. Бо йому було огидно на це дивитися. А я усвідомлювала, що це лише спосіб подачи основної ідеї, а не пропаганда нестримного сексу з ким не попадя. Що, у той момент, стадія розвитку жінки від зовсім дитини до сильної, дорослої і незалежної була ось такою. Якщо думати, дивлячися, що там і до чого, то відчуваєш, що це кіно симпатичне розуму, але в деяких місцях моє естетичне почуття дещо страждало. Попри це те, що там здавалося огидним, було одночасно і цікавим. Візуально цікавим. Якщо у 19-му сторіччі замінити мозок жінки, який є сповненим стереотипів суспільства і відповідних страхів, заборон, на дитячий мозок, і ізолювати повністю від звичайного життя, дати зовсім нетипове виховання, то виявиться що жінка здатна на набагато сміливіші кроки у своєму розвитку. Коли пройде стадія пізнання протилежної статі, настане стадія навчання, інтерес до наук, бажання втілити цілком не ілюзорні плани по піднесенню по сходах суспільства, розуміння своїх амбіцій.

Белла захотіла одружитися з тим, хто був, перш за все, їй другом, рівня якого вона у своєму розвитку досягла. Але дуже показовою була розв'язка! В самий відповідальний момент вінчання, з'явився чоловік з попереднього життя, який негайно їй запропонував повернутися до стану повністю залежної, заляканої полонянки в казково-багатого садиста-психопата... Але її новий досвід допоміг вийти живою з цієї ситуації і замість положення жертви зайняти положення агресора.

Сцени де будні професора-вівісектора показуються як норма, мене дещо засмучували, викликали огиду. Але це, мабуть, були таки собі постмодерністські жарти... Тільки мені було не смішно. Емма Стоун прекрасна, Марк Раффало переконливий. Коли чоловік, який багато уявляв з себе, побачив, що Белла просто не здатна на стереотипну поведінку, закохався в неї, але сам втратив особистість і набув жалюгідного стану. Бо сам, крім стереотипної поведінки, не був зданий більш не на що. Йому не підкорилися, не обожнювали, не бачили в ньому бога, ось і сам став рабом кохання. Не другом, не вченим, просто альфа-самець, статус якого не було підтверджено. Жорстоко і недбало. Нікого не шкода, крім піддослідних тварин!

Іноді не так важлива сама пісня, скільки ймовірний контекст. Я, коли у перше її почула, то уявила щось на зразок дискотеки при готелі і двох панянок запросили ніби просто потанцювати, хоча продовження для всіх учасників очевидне. А тепер більше схиляюся до того що це, скоріше, студентська вечірка і мова більше про втрату цнотливості. Але панянкам вже так кортить, що дограти останню партію у те, що грайлива фортеця ось-ось здасться, але до останнього залишиться саме фортецею, вже дуже непросто.

І ще така пісня Челентано. Мажорна мелодія робиться абсолютно переконливою у виконанні цього такого брутального, хоча й не дуже високого зросту чоловіка :-) Сила не в сантиметрах зросту. В переконливості сила, та й що там, у правді вона :-)



Sometimes the song itself is not as important as the likely context. When I first heard it, I imagined something like a disco at the hotel and two young ladies were invited to dance, although the continuation is obvious for all participants. And now I'm more inclined to the fact that it's more of a student party and it's more about the loss of chastity. But the young ladies are already so tired that it is very difficult to play the last game in the fact that the playful fortress is about to give up, but will remain a fortress to the last.

And another song by Celentano. The major melody is absolutely convincing in the performance of such a brutal, although not very tall man :-) Strength is not in centimeters of height. There is power in persuasiveness, and whatever, it is in the truth :-)

Не встигли вчора як слід порадіти знищенню десантного корабля "Цезарь Куніков", як виявилося, що персонаж, на честь якого було названо корабель, помер саме 14-го лютого! :-) Всі листівки до Дня Валентина були, так чи інакще, прив'язані до морської тематики. Взагалі за час Великої війни Сили оборони знищили чотири такі судна — це "Саратов", "Новочеркаськ", "Мінськ" та "Цезар Куніков". Це, передусім, ознака того, що руйнація стереотипів, і, як слідство, дива завжди можливі. І того що запаси зброї в росії не нескінченні.

Так само як змогли подолати вето Орбана в парламенті ЄС, так голосування в Палаті Представників не завжди впирається в одного спікера. Є різні варіанти, в тому числі, й такі, коли Майк Джонсон зможе сказати Трампу, що зробив що міг, вибачайте, але вони все одне вчинили так як їм потрібно! Сам Трамп активно домагається визнання своєї недоторканості від судових переслідувань, але ж повалення влади в США навряд залишиться без покарання. Взагалі бути диктатором на чолі Америки, крім Трампа, більш нема кому. Але дивно що в нього взагалі є прихильники, це ж не росія


Не успели вчера как следует порадоваться уничтожению десантного корабля "Цезарь Куников", как оказалось, что персонаж, в честь которого был назван корабль, скончался именно 14 февраля! :-) Все открытки ко Дню Валентина были, так или иначе, привязаны к морской тематике. Вообще за время Великой войны Силы обороны уничтожили четыре таких судна – это "Саратов", "Новочеркасск", "Минск" и "Цезарь Куников". Это, прежде всего, признак того, что разрушение стереотипов, и, следовательно, чудеса всегда возможны. И того, что запасы оружия в России не бесконечны.

Так же как смогли преодолеть вето Орбана в парламенте ЕС, так голосование в Палате представителей не всегда упирается в одного спикера. Есть разные варианты, в том числе, и такие, когда Майк Джонсон сможет сказать Трампу, что сделал что мог, извините, но они все равно поступили так как им нужно! Сам Трамп активно добивается признания своей неприкосновенности от судебных преследований, но свержение власти в США вряд ли останется без наказания. Вообще быть диктатором во главе Америки, кроме Трампа, больше некому. Но удивительно что у него вообще есть поклонники, это же не россия

Після того як зірка голої вечірки Ф. Кіркоров привласнив собі авторство пісні Ірини Білик "Сніг", вона відреагувала у вигляді вірша, присвяченного Ф. Кіркорову:

Снег в крови у твоих дверей!

Ты смотрел на себя вчера?
Отражение видел ты?
Посмотреть на себя пора!
«Гений» срама и наготы!
Песню сколько уж лет поешь?!
Но не понял ты только суть...
Если в сердце ворвалась ложь...
То порядочность не вернуть...
Ты поешь для того, кто мой…
На рассвете разрушил дом...
Распыляешься пред ордой,
Что растопчет тебя потом!
Украина стоит в слезах,
Ты глумишься сейчас над ней!
Бог накажет на небесах...
«Снег» в крови у твоих дверей...
Каждый раз ,когда ты поешь...
Вспоминай мой печальный взгляд...
Душу дьяволу продаёшь...

Зрозуміло, що Ф. Кіркоров нічей сумний погляд згадувати не буде, хіба що для того, щоб краще вдавати ніби "все божжя роса", як і всі кацапи, але ж, якщо вже на те пішло, і я тепер знаю як звучить пісня "Сніг", то українська версія набагато краще і Кіркоров її заспівати не зможе.
Я не чекаю на те що факт крадіжки пісні викличе в росіян почуття сорому, адже на їх думку, якщо ніхто не святий, то будь який огидний вчинок може бути виправданий. І правий буде той, в кого є сили і наглість для того що вчиняти огидно.

А ще, за квадратно гніздової логікою росіян, якщо Пугачова підтримує Україну, нам повинно бути страх як боляче, якщо вони пишуть про неї щось огидне! Ми повинні любити її творчість, плакати якщо хтось її творчість відверто зневажає хтось чія думка сама по собі для нас нічого не важить. Коротше, ми повинні приймати близко до серця все що пов'язано із Пугачовою. Але ж це її справа до чого показувати свою прихильність, до підарасів, чи до цивілізованого світу, в якому є права, закони і міжнародні норми. Страх не обійняти, не пригорнути до себе вчасно усіх хто "за тебе" суто росіянський. Не перемога добра над злом, яка є неминучою, як прогрес і еволюція, а вчасне згуртування навколо чогось що росіяне вважають своїм. Якщо нормальний натовп збереться, то ось вам і перемога, бандерлоги перемогли решту тварин, на приклад.

Пугачова колись теж привласнювала чужі пісні, не знаючі, що прийде час і репертуар західних виконавців стане відомий всім завдяки інтернету. Тобто, це доводить, ту росіянську істину, що ніхто не святий. Але вибір завжди є і це важливо саме для самій несвятій людини. Або ти несвятий примкнеш до нормальних, або до підарасів. І навіть якщо ти колись вчинив нечесно, зробив помилку, ти завжди можешь жити так щоб ця помилка була останньою:




После того как звезда голой вечеринки Ф. Киркоров присвоил себе авторство песни Ирины Билык "Снег", она отреагировала в виде стихотворения, посвященного Ф. Киркорову:

Понятно, что Ф. Киркоров ничей грустный взгляд вспоминать не будет, разве что для того, чтобы лучше притворяться будто "все божья роса", как и все кацапы, но, если уж на то пошло, и я теперь знаю как звучит песня" Снег", то украинская версия гораздо лучше и Киркоров ее спеть не сможет.
Я не жду того, что факт кражи песни вызовет у русских чувство стыда, ведь по их мнению, если никто не свят, то любой отвратительный поступок может быть оправдан. И прав будет тот, у кого есть силы и наглость для того, что поступать отвратительно.

А еще, по квадратно-гнездовой логике россиян, если Пугачева поддерживает Украину, нам должно быть страх как больно, если они пишут о ней что-то отвратительное! Мы должны любить ее творчество, плакать если кто-то творчество бывшей советской артистки откровенно презирает, кто-то чья мысль сама по себе для нас ничего не значит. Короче, мы должны принимать близко к сердцу все, что связано с Пугачевой. Но ведь это ее дело к чему показывать свою приверженность, к пидарасам или к цивилизованному миру, в котором есть права, законы и международные нормы. Страх не обнять, не привлечь к себе вовремя всех кто "за тебя" сугубо русский. Не победа добра над злом, которая неизбежна как прогресс и эволюция, а своевременное сплочение вокруг чего-то, что русские считают своим. Если нормальная толпа соберется, то вот вам и победа, бандерлоги победили остальных животных, например.

Пугачева когда-то тоже присваивала чужие песни, не зная, что придет время и репертуар западных исполнителей станет известен всем благодаря интернету. То есть, это доказывает ту русскую истину, что никто не свят. Но выбор всегда есть и это важно именно для самого несвятого человека. Или ты, несвятой, примкнешь к нормальным, или к пидарасам. И даже если ты когда-то поступил нечестно, совершил ошибку, ты всегда можешь жить так чтобы эта ошибка была последней:

Так вже вийшло, що цей тиждень був ознаменований пасткою хвороби, але ми вже майже в нормі. І коли я відчувала як чи то грип чи то ОРВІ тягне цупкими, бридкими лапками кудись вниз, намагаючися псувати мені, нам життя. Я все одне мусила робити щось що б робило таке життя не таким унилим і похмурим.

Так, з перервами і повільно, але я продовжила читати "В пошуках втраченого часу". І там багато незнайомих слів. Але я, якщо взялася, то вже не кидаю, до того ж, слова знати треба і я складаю словник. Чого лише вартує "ослінчик" або "ретязь"! Навіть Сережа не знає, що таке ослінчик, хоча, здавалося б, на Західній Україні терміни католицької церкви мали б знати краще ніж в Дніпрі. Ще, я б сказала, картинка там, в загальному, перевантажена, як казали в нас в ПДАБіА. Але якщо звикаєш просуватися крізь ті порості образів, то знаходиш цікавий зміст, яким є висловлювання. Тож воно того вартує. Але якщо я знаю вже зараз, що там усе зводиться до механізмів наділення неїснуючими якостями Одети, то навряд буду читати всі томи цього циклу романів. Хочу просто пройтися крізь зразок в якості ознайомлення і все. Адже щодо неіснуючих якостей, то я вже читала Фаулза. Все ж тепер ясно про це? Взагалі, людям схильних до подібних утворювань краще звертатися до психолога. Результат гарантований, якщо психолог добрий, і терміни досягнення доволі стислі. І все зводиться до вміння приймати себе із усіма вадами, знати, чому саме ти собі їх пробачаєш. Тоді почнеш приймати інших людей з усіма вадами. От хоча б мій чоловік. Людина проста, екстраверт, але інколи мені здається, що він сприймає мене так просто, що йому нема діла до мого внутрішнього світу. Він каже що обожнює мене, але я навіть не можу уявити як саме він мене сприймає! Йому байдуже які я читаю книжки. Хоча й моментів, коли просто добре, з невідомих причин, доволі багато. Я навчилася не наділяти неіснуючими якостями об'єкти кохання вже після переїзду у Київ. Але ж думка про те, що саме мене кохають саме через неіснуючі якості не дуже приємна.

Після переїзду в Київ я здобула розуміння того, що таке є насправді сильний чоловік. Це коли відповідальність за хід подій береться однаково обома сторонами процесу, у відносинах. Коли є повага до вибору жінки, але без дитячого страху зробити вирішальні кроки.

Або, на приклад, я слухала французький шансон і почула мелодію пісні Едіт Піаф. З'ясувати що це за пісня, саме в той момент, не було можливості. Але я відчула саме жагу пізнати що це таке. Я навіть й недовго копалася в її репертуарі по списку. Це виявилося L'homme a la moto

З новим прослуховуванням прийшло розуміння що це є та сама музична тема що й в L'homme a la moto Михайла Щербакова. Якось несподівано я відчула мороз по шкірі:

"Чины строптивому не указ и гости с музыкой нипочём.
Сама природа нажать на газ велит ему, чуть что не по нём.
Он прерывает вальса тур, вытягивается как тетива -
и, взяв партнёршу за маникюр, такие ей говорит слова:

«Мадам, вы знаете мой серьёз. И пусть даже вам захочется
иметь охапку лиловых роз не позже, чем через полчаса.
Я выполню, что прикажете. Но если ногти свои, мадам,
ещё вы хоть раз намажете - ничто уже не поможет вам!»




Так уж получилось, что эта неделя была ознаменована ловушкой болезни, но мы уже почти в норме. И когда я чувствовала, что это не то грипп не то ОРВИ тянет цепкими, гадкими лапками куда-то вниз, пытаясь портить мне, нам жизнь. Я все равно должна была делать что-то что бы делало такую жизнь не такой унылой и мрачной.

Так с перерывами и медленно, но я продолжила читать "В поисках потерянного времени". И там много незнакомых слов. Но я, если взялась, то уже не бросаю, к тому же слова надо знать и я составляю словарь. Чего только стоит "ослинчик" или "ретязь"! Даже Сережа не знает, что такое "ослинчик", хотя, казалось бы, на Западной Украине термины католической церкви должны знать лучше чем в Днепре. Еще, я бы сказала, картинка там, в общем, перегружена, как говорили у нас в ПГАСиА. Но если привыкаешь продвигаться сквозь те поросли образов, то находишь интересное содержание, каким является высказывание. Так что оно того стоит. Но если я знаю уже сейчас, что там все сводится к механизмам наделения несуществующими качествами Одетты, то вряд ли буду читать все тома этого цикла романов. Хочу просто пройтись сквозь образец в качестве ознакомления и все. Ведь, что касается, несуществующих качеств, то я уже читала Фаулза. Все же уже ясно об этом? Вообще людям склонных к подобным образованиям лучше обращаться к психологу. Результат гарантирован, если психолог хороший, и сроки достижения довольно сжатые. И все сводится к умению принимать себя со всеми недостатками, знать почему именно ты их прощаешь. Тогда начнешь принимать других людей со всеми недостатками. Вот хоть бы и мой муж. Человек простой, экстраверт, но иногда мне кажется, что он воспринимает меня так просто, что ему нет дела до моего внутреннего мира. Он говорит, что обожает меня, но я даже не могу представить как именно он меня воспринимает! Ему все равно какие я читаю книги. Хотя и моментов, когда просто хорошо, по неизвестным причинам, довольно много. Я научилась не наделять несуществующими качествами объекты любви уже после переезда в Киев. Но ведь мысль о том, что именно меня любят именно из-за несуществующих качеств не очень приятна.

После переезда в Киев я получила понимание того, что такое действительно сильный мужчина. Это когда ответственность за ход событий берется одинаково обеими сторонами процесса в отношениях. Когда есть уважение к выбору женщины, но без детского страха предпринять решающие шаги.

Или, например, я слушала французский шансон и услышала мелодию песни Эдит Пиаф. Выяснить, что это за песня, именно в тот момент, не было возможности. Но я почувствовала именно жажду узнать что это такое. Я даже недолго копалась в ее репертуаре по списку. Это оказалось L'homme a la moto

С новым прослушиванием пришло понимание, что это та же музыкальная тема что и у L'homme a la moto Михаила Щербакова. Как-то неожиданно я почувствовала мороз по коже:

Кіно про перші рухи боротьби чорношкірих за їх права. Після смерті Мартина Лютера Кінга, в Сполучених Штатах Америки, спалахують заворушення.Через що ФБР починає контрборотьбу, застосовуючи абсолютно любі методи, в тому числі, нечесні. Темношкірі, які є учасниками угрупувань, таких як "Чорні пантери" або "Корони", називають поліцейських "свині". І дійсно, саме той агент ФБР, який у фільмі здійснює основну взаємодію із головним героєм, ззовні схожий, якось одночасно, і на Бориса Єльцина і на свиню.

Головою партії "Чорні пантери" є Фред Хемптон, дуже молодий і трохи наївний, викладає широким масам вчення, за суттю своєю, соціалістичне. Але, більш за все, прагне надання прав темношкірим, які були б рівними із правами білих. Це б було б угрупування на кшталт "Баадер і Майнхоф" як би бажання відняти в багатих і віддати бідним знімало обмежування тероризму до любих масштабів. Але там скоріше було за принципом: "ви нам надаєте достатні права, а ми припиняємо тероризм. Хоча, взагалі, здебільшого, там все обмежувалося протидією ФБР, які заважали роботі партії. Ідейно налаштовані були не тільки сильні і молоді чоловіки, а й молоді і дуже симпатичні жінки, які, як виявилося, по мірі розвитку подій, готові навіть принести в жертву особисте щастя. Попри те, що мені не завжди подобався відеоряд і не завжди справляли враження цікавих діалоги, я додивилася до кінця, через співчуття до героїв фільму. Щоб потім не думати, а як же вони там?

Але головний герой це не Фред Гемптон, а учасник руху, який став мимоволі працювати на ФБР, уникаючи тюремного терміну за крадіжки авто. Він, як і Фред, має прототипа з історії Америки. Через кілька десятиліть ця особистість дає відкрито інтерв'ю пресі, в якому про все розповідає, а потім закінчує життя самогубством. Хоча в фільмі сюжет не заводить глядача так далеко.

Ті хто боровся проти свавілля білих, з політичних міркувань, не нехтували союзничеством із кримінальними угрупуваннями. Адже, на їх думку, темношкірі злочинці все одно мають проникнутися їх такими лівими ідеями. В цілому, колорит фільму скоріше темний, коричнево, темно-зелено, сірий. Через що є дещо тиснуче враження чисто емоційно. Характер зрадника, для якого уникнення певного дискомфорту важливіше за життя знедолених співбратів, скоріше ілюстрація взагалі того як слабкій людині притаманні муки совісті. Чи нормально взагалі для людини бути настільки слабкою?

Я уперше, мабуть, побачила в ігровій стрічці настільки явне розлюднення білих. Але ж, поки ситуація з правами чорних не вирівнялася до прийнятного рівня, поки вони не отримали посади в уряді, не почали знімати кіно про самих себе, білі дійсно інколи заслуговували на розлюднення. Бути свинею не є гідним людини. А бути людиною означає вважати нормальним світ демократії


Иуда. Черный мессия

Кино о первых движениях борьбы чернокожих за их права. После смерти Мартина Лютера Кинга, в Соединенных Штатах Америки, вспыхивают беспорядки. Из-за чего ФБР начинает контрборьбу, применяя совершенно любые методы, в том числе, нечестные. Темнокожие, являющиеся участниками группировок, таких как "Черные пантеры" или "Короны", называют полицейских "свиньями". И действительно, именно тот агент ФБР, который в фильме осуществляет основное взаимодействие с главным героем, внешне похож, как-то одновременно, и на Бориса Ельцина и на свинью.

Главой партии "Черные пантеры" является Фред Хэмптон, очень молодой и немного наивный, излагающий широким массам учение, по сути своей, социалистическое. Но, более всего, стремится к предоставлению прав темнокожим, которые были бы равны с правами белых. Это была бы группировка типа "Баадер и Майнхоф" если бы желание отнять у богатых и отдать бедным снимало ограничение терроризма до любых масштабов. Но там скорее было по принципу: вы нам предоставляете достаточные права, а мы прекращаем терроризм. Хотя, вообще, по большей части, там все ограничивалось противодействием ФБР, которые мешали работе партии. Идейно настроены были не только сильные и молодые мужчины, но и молодые и очень симпатичные женщины, которые, как оказалось, по мере развития событий, готовы даже принести в жертву личное счастье. Несмотря на то, что мне не всегда нравился видеоряд и не всегда производили впечатление интересных диалоги, я досмотрела до конца из-за сочувствия к героям фильма. Чтобы потом не думать, а как они там?

Но главный герой это не Фред Хэмптон, а участник движения, который невольно работал на ФБР, избегая тюремного срока за кражи авто. Он, как и Фред, имеет прототип по истории Америки. Через несколько десятилетий эта личность дает открыто интервью прессе, в котором обо всем рассказывает, а затем кончает жизнь самоубийством. Хотя в фильме сюжет не заводит зрителя так далеко.

Те, кто боролся против произвола белых, по политическим соображениям, не пренебрегали союзничеством с криминальными группировками. Ведь, по их мнению, темнокожие преступники все равно должны проникнуться их такими левыми идеями. В целом, колорит фильма скорее темный, коричневый, темно-зеленый, серый. Из-за чего есть несколько гнетущее впечатление чисто эмоционально. Характер предателя, для которого избегание определенного дискомфорта важнее жизни обездоленных собратьев, скорее иллюстрация вообще того как слабому человеку присущи муки совести. Нормально ли вообще для человека быть столь слабым?

Я впервые, по-видимому, увидела в игровой ленте столь явное расчеловечивание белых. Но пока ситуация с правами черных не выровнялась до приемлемого уровня, пока они не получили должности в правительстве, не начали снимать кино о самих себе, белые действительно иногда заслуживали того чтобы быть расчеловеченными. Быть свиньей не достойно человека. А быть человеком значит считать нормальным мир демократии

Історія далека від формату голивудської казки. Головна героїня відома блюзова співачка часів Великої депресії. Фактурна, майже потворна і точно не красуня. Її краса у співі блюзу. В її зовнішності сліди важкого шляху до слави, посмішка с неправильним прикусом і золотими фіксами, як відображення страждань чорних, адже блюз, перш за все, їх музика. Майже весь фільм це репетиція до звукозапису. Половину музиканти і власники грамзапису проводять в очікуванні примадони. А решту беруть участь в розбірках між зіркою блюзу, власниками звукозапису і самих музикантів між собою. Коханка Ма Рейні виявилася продажною готова спати із тим хто більше платить. Але саме співачка саме глиба, скала, яку нічого не зсуне з місця поки вона не захоче сама. Так, вона трохи неадекватна через зіркову хворобу, але й власники звукозапису могли б купити коли для неї заздалегідь, якщо така спека!

Музикант з трагичною судьбою, саме через те, що він народився чорним, в решті решт, виплескує свою лють на своїх колег і здійснює тяжкий злочин. Йому вже не стати новою зіркою, незалежною від Ма Рейні. Основний фокус камери на типажах, але й трохи кліповості під час звукозапису. Дуже красива сцена!

Ма Рейні трохи недолуга, кульгава, немає, якщо чесно, смаку, але в її погляді правда життя. А її спів є владою над чорними і над білими. І вона знає, якщо вона не накаже білим здувати пил з її золотих туфель, вони десь обов'язково посунуть її, наїбуть і скажуть, що так й було. Правовій захист є тяжким питанням для чорних у часи Великої депресії!

Ми із Сережей очікували взагалі-то що фільм буде більше про музику, але цей мінулорічний номінант на Оскар має інші сильні боки. Гра акторів дуже якісна! Переконливість і точно співчуття до головних героїв. Навіть менеджера Ма трохи шкода :-)



Ма Рейни. Мать блюзов

История далекая от формата голливудской сказки. Главная героиня – известная блюзовая певица времен Великой депрессии. Фактурная, почти безобразная и точно не красавица. Ее красота в пении блюза. В ее облике следы тяжелого пути к славе, улыбка с неправильным прикусом и золотыми фиксами, как отражение страданий черных, ведь блюз, прежде всего, их музыка. Почти весь фильм – это репетиция к звукозаписи. Половину музыканты и владельцы грамзаписи проводят в ожидании примадонны. Остальную половину участвуют в разборках между звездой блюза, обладателями звукозаписи и самих музыкантов между собой. Любовница Ма Рейни оказалась продажной и готова спать с теми, кто больше платит. Но певица именно что глыба, скала, которую ничего не сдвинет с места пока она не захочет сама. Да, она немного неадекватна из-за звездной болезни, но и владельцы звукозаписи могли бы купить колы для нее заранее, если такая жара!

Музыкант с трагической судьбой, именно потому, что он родился черным, в конце концов, выплескивает свою ярость на своих коллег и совершает тяжкое преступление. Ему уже не стать новой звездой, независимой от Ма Рейни. Основной фокус камеры на типажах, но и немного клиповости во время звукозаписи. Очень красивая сцена!

Ма Рейни немного нелепая, хромая, нет, если честно, вкуса, но в ее взгляде правда жизни. А ее пение есть власть над черными и над белыми. И она знает, если она не прикажет белым сдувать пыль с ее золотых туфель, они где-нибудь обязательно сдвинут ее, наебут и скажут, что так и было. Правовая защита - трудный вопрос для черных во времена Великой депрессии!

Мы с Сережей ожидали вообще что фильм будет больше о музыке, но этот прошлогодний номинант на Оскар имеет другие сильные стороны. Игра актеров очень качественная! Убедительность и точно сочувствие к главным героям. Даже менеджера Ма немного жалко :-)

100 речей і нічого зайвого

Хороша і, місцями, зворушлива німецька комедія. Два робітника з галузі АйТі пропонують додаток володарю мережі корпорацій на ім'я Цукерман, який підозріло схожий зовні на Марка Цукерберга, программу, яка має залучати, з рештою, цільову аудиторію для певної групи товарів. Два друга. Єврей Антон Кац, для друзів Тоні, і Пауль з німецької родини, в якій Тоні люблять ледь не завбільшки ніж Пауля. Батьки Пауля боролися за об'єднання Східного і Західного Берліну у 90-му році і люблять це згадувати. Тоні більше схожий на німця ніж Пауль, на набір стереотипів тобто. Ошатно вдягнений, успішний, честолюбний, наполегливо ідучий по сходах кар'єри. А ще блондин зі світлими очима, спортсмен, улюбленець жінок. А Пауль - романтик, прагнущий змінювати світ на краще, заради блага всіх людей, ідеаліст, його мрії часто утопічні. Втім, хлопці, які є душею айтішного колективу, заробляють дуже добре. Антон вважає, що цей заробіток не є межою його мрій, а Пауль хоче просувати їх розробки задля того щоб вони несли добро і світло. Вони йдуть до представників Цукермана із різною метою, але обидва хочуть просувати продукт. Коли говорив Пауль, то комісія почала відмовляти і тут почав Тоні. Його аргументи спрацьовують і їм виділяють дуже великі гроші на подальшу розробку.

Після вечірки в колективі айтішників виявилося що було укладено парі. Послати геть, до біса, споживацьке рабство і відмовитися взагалі від всіх речей, дозволяючи видавати їм щодня по одній речі. Друзі в розпачи, але робити нема чого, тим більш що тому, хто виграє, мають дати непогані гроші. І починається марафон випробувань. Протягом 100 днів вони зустрічають дівчину, із патологічним потягом до споживацтва. І обидва закохуються в неї. Потім виявляється що Пауль пам'ятає образи ще з дитинства. І хоча він звинувачує Тоні в занадто корисному підході до всього, виявляється, що заздрить йому все життя і за його звинувачуваннями у невідповідності гідному моральному обліку стоїть заздрість. Тим більше що дівчина кохає Тоні.

Втім Тоні теж готовий визнати, що в чомусь був неправий. Дружба, кохання перемагають людські вади на тлі красивої німецької природи, злегка занедбаних і дуже стильних інтр'єрів. А ще там красиво переплелися брутальність, слабкість, доброта і просто сонячне світло яке таке важливе в роботі оператора! :-)


Кино просмотренное за январь

100 вещей и ничего лишнего

Хорошая и, местами, трогательная немецкая комедия. Два работника из отрасли АйТи предлагают приложение владельцу сети корпораций по имени Цукерман, который подозрительно похож внешне на Марка Цукерберга, программу, которая должна привлекать, в конечном счете, целевую аудиторию для определенной группы товаров. Два друга. Еврей Антон Кац, для друзей Тони, и Пауль из немецкой семьи, в которой Тони любят едва ли не больше, чем Пауля. Родители Пауля боролись за объединение Восточного и Западного Берлина в 90-м году и любят это вспоминать. Тони больше похож на немца чем Пауль, на набор стереотипов т.е. Елегантно одет, успешен, честолюбив, настойчиво идущий по карьерной лестнице. А еще блондин со светлыми глазами, спортсмен, любимец женщин. А Пауль – романтик, стремящийся изменять мир к лучшему, ради блага всех людей, идеалист, его мечты часто утопичны. Впрочем, ребята, являющиеся душой айтишного коллектива, зарабатывают очень хорошо. Антон считает, что этот заработок не является пределом его мечтаний, а Пауль хочет продвигать их разработки для того, чтобы они несли добро и свет. Они идут к представителям Цукермана с разными целями, но оба хотят продвигать продукт. Когда говорил Пауль, комиссия начала отказывать и тут начал Тони. Его аргументы срабатывают, и им выделяют очень большие деньги на дальнейшую разработку.

После вечеринки в коллективе айтишников оказалось, что было заключено пари. Послать прочь, к черту, потребительское рабство и отказаться вообще от всех вещей, позволяя выдавать им каждый день по одной вещи. Друзья в отчаянии, но делать нечего, тем более что выигравшему должны дать неплохие деньги. И начинается марафон испытаний. В течении 100 дней они встречают девушку, с патологическим влечением к потребительству. И оба влюбляются в нее. Затем оказывается, что Пауль помнит обиды еще с детства. И хотя он обвиняет Тони в слишком корыстном подходе ко всему, оказывается, что он завидует ему всю жизнь и за его обвинениями в несоответствии достойному нравственному облику стоит зависть. Тем более что девушка любит Тони.

Впрочем, Тони тоже готов признать, что в чем-то был неправ. Дружба, любовь побеждают недостатки людей на фоне красивой немецкой природы, слегка заброшенных и очень стильных интерьеров. А еще там красиво переплелись брутальность, слабость, доброта и просто солнечный свет, который так важен в работе оператора! :-)

Тепер, коли все менше країн, у тому числі і ми, святкує Різдво за Юліанським календарем, це свято на честь народження дитини, яка в міфології країн, культури яких розвивалися під впливом християнської релігії, відіграє дуже важливу роль. Тепер воно настає раніше Нового року і дуже скоро ми почнем із мамою Сережи зізвониватися на предмет надання-отримання інструкцій як приготувати деякі страви, які в центральній і східній Україні не є традиційними на Різдво. Святий вечір надасть трохи містичної атмосфери, а дванадцять страв, їх приготування, створитиватимуть основу цього свята, як символ.

Я ось оглядаю свої останні різдвяні роботи і порівнюю їх зі створеними в минулі роки. Стало більше живого вогню. А так просто мені самій добре від того що я це зробила!

В цьому місяці ми дали гроші Іллюші на спортзал і Сережа каже, що він мене любить і дуже добре до мене ставиться! А я запитую, якщо любить, то чому до нас не приходить, не спілкується зі мною наживо? А, виявляється, тому що друзі, дівчата-однолітки зараз в ньому на першому місці, йому ніколи. Але ж коли я дзвоню моїй мамі, то майже зажди в них онуки, мої племінники і вони самі просять трубку, щоб сказати мені як вони раді тому що із ними говорю! Це взагалі-то інше :-)

Я підказала мамі ідею, як вмовити тата купити, на решті, штучну ялинку, яка не поступається красою справжній і більше до питання ялинки в Різдво і Новий рік не повертатися. Треба було просто зберегти закладки із магазинами таких товарів і йому в палкий дискусії показати зразки предмета суперечки і все. Спрацювало. Вони дуже раді що звернули увагу на те що все вже не так як було колись і штучні ялинки не такі кострубаті як при совці :-)

Взагалі, віриш в бога чи ні, такі свята як Різдво, в першу чергу, про любов, в загальному сенсі. І хоча смердючі покидьки зі Сходу нас, як вони вже звикли, обстріляють саме в Різдво чим-небудь чого їм не шкода, любов все одно більша за чиюсь ницість і підлість. І свічки і 12 страв будуть завжди саме про це!


Рождество

Теперь, когда все меньше стран, в том числе и мы, отмечает Рождество по Юлианскому календарю, это праздник в честь рождения ребенка, который в мифологии стран, культуры которых развивались под влиянием христианской религии, играет очень важную роль. Теперь оно наступает раньше Нового года и очень скоро мы начнем с мамой Сережи созваниваться на предмет предоставления-получения инструкций как приготовить некоторые блюда, которые в центральной и восточной Украине не традиционны на Рождество. Святой вечер придаст немного мистической атмосферы, а двенадцать блюд, их приготовление, будут создавать основу этого праздника как символ.

Я вот осматриваю свои последние рождественские работы и сравниваю их с созданными в прошлые годы. Стало больше живого огня. А так просто мне самой хорошо оттого что я это сделала!

В этом месяце мы дали деньги Ильюше на спортзал и Сережа говорит, что он меня любит и очень хорошо ко мне относится! А я спрашиваю, если любит, то почему к нам не приходит, не общается со мной в живую? А, оказывается, потому что друзья, девочки-сверстники сейчас у него на первом месте, ему некогда. Но когда я звоню моей маме, то почти всегда у них внуки, мои племянники и они сами просят трубку, чтобы сказать мне как они рады потому что я с ними говорю! Это вообще-то другое :-)

Я подсказала маме идею, как уговорить папу купить, в конце концов, искусственную елку, которая не уступает красоте настоящей и больше к вопросу елки в Рождество и Новый год не возвращаться. Надо было просто сохранить закладки с магазинами таких товаров и ему в жаркой дискуссии показать образцы предмета спора и все. Сработало. Они очень рады что обратили внимание на то, что все уже не так как было когда-то и искусственные елки не такие стремные как при совке :-)

Вообще, веришь в бога или нет, такие праздники как Рождество, в первую очередь, о любви, в глобальном смысле. И хотя вонючие ублюдки с Востока нас, как они уже привыкли, обстреляют именно в Рождество чем-нибудь чего им не жалко, любовь все равно больше чьей-то низости и подлости. И свечи и 12 блюд будут всегда именно об этом!

Взагалі переклад цієї пісні звучить доволі несподівано. Жінка небесної краси переслідує чоловіка, котрий її не кохає. Вона нібито готова пред'явити дитину, яка є його дитиною, хоча чоловік заперечує. Це про те що навіть чоловік може бути жертвою, і в конкретному випадку і взагалі стереотипного ставлення, що є своєрідною стигматизацією. Чоловіки теж просто люди, а не прилади для забивання цвяхів. В кожної людини свої слабкості. Але така слабкість як нечесність може бути як з боку чоловіків так і жінок. Але жінкам вірять більше, через стереотипне мислення. Взагалі-то є вже давно днк-експертиза. Хоча, можливо, в ті часи коли була написана ця пісня ще не було, принаймні, в загальному доступі

Вообще, перевод этой песни звучит довольно неожиданно. Женщина небесной красоты преследует мужчину, который ее не любит. Она будто бы готова предъявить ребенка, который является его ребенком, хотя мужчина отрицает. Это о том, что даже мужчина может быть жертвой, и в конкретном случае и вообще стереотипного отношения, что является своеобразной стигматизацией. Мужчины тоже просто люди, а не приборы для забивания гвоздей. У каждого человека свои слабости. Но такая слабость как нечестность может быть как со стороны мужчин, так и женщин. Но женщинам верят больше, из-за стереотипного мышления. Вообще-то есть уже давно днк-экспертиза. Хотя, возможно, в те времена, когда была написана эта песня еще не было, по крайней мере, в общем доступе

Росіяни нас обстрілюють ракетами низької точності абсолютно безсистемно. Схоже, єдина мета - викликати паніку у простих обивателів, які в страху почнуть тиснути на уряд, щоб ті ухвалили рішення про капітуляцію, але паніки немає. Дуже шкода, що від таких ідіотських обстрілів страждають діти. Коли ми починаємо збиратися серед ночі, щоб піти вниз, Сергій кричить на мене і називає "равликом", але що ж робити, якщо я насправді равлик, капуша. Ми домовилися що кашемірову шаль я кластиму біля перших вхідних дверей, де висить найтепліша куртка і не повертатимуся за нею. А ще ставитиму пляшку з водою. Сергій каже, що тут нема чого ображатися, адже я поводжуся як дитина.

Оскільки безмозкі створіння намагаються нас залякувати балістикою радянського зразка саме вночі, а працювати треба вдень, то я розпочала нове завдання – візерунки у стилі Баухауса. І мені зараз подобається працювати під пісні Майкла Джексона. Виходить, у нього є офігенні речі! І концерти, які він давав, можна назвати більше виставами, ніж просто виступами. Образ гуманоїдної ляльки Джима Керрі у фільмі "Маска" чимось подібний до сценічного образу Джексона. Кривляка-трикстер, тіло якого не зовсім підкоряється законам фізики, зате пластика демонструє абсолютний контроль над реальністю


Россияне нас обстреливают ракетами низкой точности, абсолютно бессистемно. Похоже единственная цель - вызвать панику у простых обывателей, которые в страхе начнут давить на правительство, дабы те приняли решение о капитуляции, но паники нет. Очень жаль что от таких идиотских обстрелов страдают дети. Когда мы начинаем собираться среди ночи, чтобы пойти вниз, Сережа кричит на меня и называет "улиткой", но что же делать, если я на самом деле улитка, капуша. Мы договорились что кашемировую шаль я буду класть возле первой входной двери, где висит самая теплая куртка и не буду за ней возвращаться. А еще буду ставить бутылку с водой. Сережа говорит, что тут нечего обижаться, ведь я веду себя как ребенок.

Поскольку безмозглые создания пытаются нас запугивать баллистикой советского образца именно ночью, а работать нужно днем, то я приступила к новому заданию - узоры в стиле Баухауса. И мне стало нравиться работать под песни Майкла Джексона. Выходит, у него есть офигенные вещи! И представления, которые он давал, можно назвать больше спектаклями чем просто выступлениями. Образ гуманоидной куклы Джима Керри в фильма "Маска" чем-то подобен сценическому образу Джексона. Кривляка-трикстер, тело которого не совсем подчиняется законам физики, но зато пластика демонстрирует абсолютный контроль над реальностью

Тридцять країн світу визнали голодомор в Україні геноцидом. Але ж якщо спитати про цю тему в росіян, вони почнуть щось задвигати про те, що, мовляв, ну і що? Голод був ще в Поволж'ї! Це ж нормально, голод періодично може трапитися із ким завгодно, адже в Африці негри і зараз голодують. А історія про те як мій діду вижив тому що їв макуху, взагалі росіян смішила. Але ж до того, як трапився Голодомор, в Україну лізли большовики, а українці від них відбивалися. Потім повелися на брехливі обіцянки, а у відповідь - голодомор. Росіянам було замало тієї території, на якій згодом трапився голод, і вони почали завойовувати ще й Україну. Вочевидь, заради того щоб країна була по справжньому великою, тим хто потрепав від голоду у Поволж'ї можна було б потерпіти якось, лягти костьми за світле майбутнє, особливо тих хто живе у москві і петербурзі. І Україна, на думку тих, в кого в приоритеті велика, сильна країна, а не людське життя, теж мала потерпіти. Бо мусила скласти товариство. Але, по-перше, вже існує достатньо доказів у вигляді документів про те, що знищення українців було целеспрямованим і відбувалося також з метою пригнічення ідеї бути незалежними від росіян. По-друге, навіть якщо б це було просто випадково, тому що в росії теж голодують, то відповідальність тих, хто затягнув українців в цю катівню, була нульова. Захапали територію, а що з нею робити не знають, бо дебіли. До того ж, партійне керівництво харчувалося навпаки відмінно. А по-третє, особисто я не пробачаю ще й те, що мій діду, бідний, в дитинстві їв макуху і що його батька розстріляли, за те він не хотів віддавати большовикам те, що виростив на своїй землі! За те що взагалі ця мерзота переступила поріг хати моїх предків без запрошення. Небажані гості, покидьки і сволота. А тим кому смішно, від того, щo люди померлі з голоду могли вижити поїдаючи макуху, я бажаю їсти саме її і нічого крім неї більше не бачити!

Олег Симороз

Ніколи не забуду і ніколи не пробачу цього злочину проти українського народу.

Голодомор - це злочин проти нашого народу влаштований окупаційним совєтським режимом. Ідеологія тодішнього червоного терору мало чим відрізняється від нинішніх дій путінської росії. 90 років тому внаслідок штучного голоду організованого радянською владою було знищено мільйони українців, не шкодували нікого, ні дітей, ні жінок, ні старих.

Сьогодні ми вшановуємо пам'ять мільйонів українців, які хотіли просто жити на своїй землі. Згадаємо наші села, наших родичів та тих героїв, які до останнього чинили збройний опір цій більшовицькій нечисті!

В цей скорботний день запаліть свічку в пам'ять про мільйонів наших загиблих співвітчизників! Сьогоднішні спадкоємці цих злочинців знову прийшли зі зброєю на нашу землю, але платити за кожне зернятко, кожного закатованого, вони будуть кровʼю! Ніколи не пробачимо, помстимося!


Тридцать стран мира сочли голодомор в Украине геноцидом. Но если спросить об этой теме у россиян, они начнут что-то задвигать о том, что, мол, ну и что? Голод был еще в Поволжье! Это нормально, голод периодически может случиться с кем угодно, ведь в Африке негры и сейчас голодают. А история о том, как мой дед выжил, потому что ел макуху, вообще россиян смешила. Но до того, как случился Голодомор, в Украину лезли большевики, а украинцы от них отбивались. Затем повелись на лживые обещания, а в ответ – голодомор. Россиянам было мало той территории, на которой впоследствии случился голод, и они начали завоевывать еще и Украину. Очевидно, ради того, чтобы страна была по-настоящему великой, тем, кто пострадал от голода в Поволжье, можно было бы потерпеть как-то, лечь костьми за светлое будущее, особенно живущих в москве и петербурге. И Украина, по мнению тех, у кого в приоритете большая, сильная страна, а не человеческая жизнь, тоже должна была потерпеть. Потому что должна была составить компанию. Но, во-первых, уже существует достаточно доказательств в виде документов о том, что уничтожение украинцев было целенаправленным и происходило также с целью угнетения идеи быть независимыми от россиян. Во-вторых, даже если бы это было просто случайно, потому что в россии тоже голодают, то ответственность тех, кто затащил украинцев в эту пыточную, была нулевая. Захватили территорию, а что с ней делать не знают, потому что дебилы. К тому же, партийное руководство питалось наоборот отлично. А в-третьих, лично я не прощаю еще и то, что мой дед, бедный, в детстве ел макуху и что его отца расстреляли, за то он не хотел отдавать большевикам то, что вырастил на своей земле! За то, что вообще эти мрази переступили порог дома моих предков без приглашения. Нежелательные гости, ублюдки и сволочь. А тем кому смешно, оттого что, люди умершие от голода могли выжить, поедая макуху, я желаю есть именно ее и ничего кроме нее больше не видеть!

Олег Симороз

Никогда не забуду и никогда не прощу этого преступления против украинского народа.

Голодомор – это преступление против нашего народа устроенное оккупационным советским режимом. Идеология тогдашнего красного террора мало чем отличается от нынешних действий путинской россии. 90 лет назад в результате искусственного голода организованного советской властью были уничтожены миллионы украинцев, не жалели никого, ни детей, ни женщин, ни стариков.

Сегодня мы чтим память миллионов украинцев, которые хотели просто жить на своей земле. Вспомним наши села, наших родственников и тех героев, которые до последнего оказывали вооруженное сопротивление этой большевистской нечисти!

В этот скорбный день зажгите свечу в память о миллионах наших погибших соотечественников! Сегодняшние наследники этих преступников снова пришли с оружием на нашу землю, но платить за каждое зернышко, каждого замученного, они будут кровью! Никогда не простим, отомстим!

Прочитала поему Тараса Шевченка, яка починається зі слів "Кохайтеся, чорноброві, та не з москалями". Відчуття ніби послухала спів кобзаря, який, йдучи шляхом страждань, перетворює в пісні зраду в коханні на красу. Єдність із природою в беді закінчується єдністю зі смертю. Щира, довірлива душа залишається прекрасною в усіх етапах свого шляху. Добре зрозуміло звідки береться біда і зрада. Тільки що сталося із покинутою дитиною залишається ніби недомовленим. Лише перспектива майбутнього шляху сироти дозволяє уяві домалювати долю людини, яка, мандруючи світом, стає кобзарем

Прочитала поэму Тараса Шевченко, которая начинается со слов "Любите, чернобровые, но не москалей". Чувство будто послушала пение кобзаря, который, идя по пути страданий, превращает в песне предательство в любви в красоту. Единство с природой в беде кончается единством со смертью. Искренняя, доверчивая душа остается прекрасной во всех этапах своего пути. Хорошо понятно откуда берется беда и предательство. Только что произошло с покинутым ребенком остается как будто недосказанным. Лишь перспектива будущего пути сироты позволяет воображению дорисовать судьбу человека, который, путешествуя по миру, становится кобзарем

Парламентська асамблея Ради Європи офіційно визнала Путина диктатором, його владу не легитимною, а росію диктатурою. Раніше визнали що Голодомор в Україні є геноцидом. Комісія по правам людини в ООН постійно збирає доказову базу воєнних злочинів росіян на території України. Ця організація не єдина, є інші. З України, США і інших країн. Слідчі зв'язуються із жертвами, навіть якщо вони, на момент розмови, проживають не в Україні. Із людьми, яки пережили насилля, катування, були скалічені, в наслідок дій російських солдатів, або були свідками вбивств і всього вище названого. Доказів вже зібрано не мало. І міжнародні суди згодом почнуть опрацьовувати ці дані. Звичайно на Землі є такі люди, які будуть вересканити: "Це фейк!" Ну так, поки не перемогли (за допомогою лендлізу США) нацистьську Німеччину, там теж вважали фейком те що Аді Гитлер поганий. Завжди знайдеться базарна баба яка буде кричати "це фейк!" Але хай вона доведе те, що все фейк, збере докази, поговорить із жертвами насилля і вони їй скажуть те що їх згвалтували був фейк. Але ж ні, це був би тоді не рівень базарної баби, це був би рівень представників міжнародних організацій, які займаються захистом прав людини.

Найкраще за все було б якби жертви насилля, які залишилися в живих, могли виїбати насильника черенком від лопати, але здебільшого це навряд можливо. Тому залишається чекати такого ослаблення диктатури, щоб відкритий доступ до головного диктатора і його поплічників був вже видним у перспективі часу. Або те що сталося із Псковською дивізією, відомою садистським витівками в Бучі. Її просто знищили ЗСУ.

Ще уряд росії не засуджує Хамас. Навіть намагається виставляти винним Ізраїль, крім того що відомо, що російськи кріптовалютні біржі переводили гроші в Іран і Хамасу, безпосередньо. Загальновизнаний світом диктатор підтримує тих хто лізе на чужу землю і коїть там військові злочини, від опису яких в нормальної людини на очах проступають сльози. Але ж не в більшості росіян. Я упевнена що час розставить все по своїм місцям. Як в улюблених казках нашого дитинства, або як знищення Бен Ладена. Перемога добра над злом як ознака того що еволюція йде в правильному напрямку. Австралопітеки вимирають і залишаються Хомо Сапієнс. А на заміну диким племенам приходять цивілізовані суспільства.



Парламентская ассамблея Совета Европы официально признала Путина диктатором, его власть не легитимной, а россию диктатурой. Ранее признали, что Голодомор в Украине является геноцидом. Комиссия по правам человека в ООН постоянно собирает доказательную базу военных преступлений россиян на территории Украины. Эта организация не единственная, есть другие. Из Украины, США и других стран. Следователи связываются с жертвами, даже если они, на момент разговора, проживают не в Украине. С людьми, пережившими насилие, пытки, были искалечены в результате действий русских солдат или были свидетелями убийств и всего выше названного. Доказательств уже собрано не мало. И международные суды впоследствии начнут прорабатывать эти данные. Конечно на Земле есть такие люди, которые будут визжать: "Это фейк!" Ну да, пока не победили (с помощью лендлиза США) нацистскую Германию, там тоже считали фейком то, что Ади Гитлер плохой. Всегда найдется базарная баба, которая будет кричать "это фейк!" Но пусть она докажет то, что все фейк, соберет доказательства, поговорит с жертвами насилия и ей скажут то, что их изнасиловали был фейк. Но нет, это был бы тогда не уровень базарной бабы, это был бы уровень представителей международных организаций, занимающихся защитой прав человека.

Лучше всего было бы если бы оставшиеся в живых жертвы насилия могли выебать насильника черенком от лопаты, но в основном это вряд ли возможно. Поэтому остается ожидать такого ослабления диктатуры, чтобы открытый доступ к главному диктатору и его приспешникам был уже виден в перспективе времени. Или то, что произошло с Псковской дивизией, известной садистскими выходками в Буче. Ее просто уничтожили ВСУ.

Еще правительство России не осуждает Хамас. Даже пытается выставлять виновным Израиль, кроме того, что известно, что российские криптовалютные биржи переводили деньги в Иран и Хамасу, напрямую. Общепризнанный миром диктатор поддерживает лезущих на чужую землю и совершающих там военные преступления, от описания которых у нормального человека на глазах проступают слезы. Но ведь не у большинства россиян. Я уверена, что время расставит все по своим местам. Как в любимых сказках нашего детства или как уничтожение Бен Ладена. Победа добра над злом как признак того, что эволюция идет в правильном направлении. Австралопитеки вымирают и остаются Хомо Сапиенс. А на смену диким племенам приходят цивилизованные общества

Знов страждає мій прекрасний Харків. Гинуть діти! Я розумію, що прикордонні області страждають найбільше тому що вони прикордонні, а не тому що деякі їх жителі стали помічати що Україна суверенна держава лише з початком війни, але якщо б усі визнавали Україну суверенною державою задовго до 22-го року, то такого приводу на нас напасти як рятування російськомовних не було б взагалі, привидів знищувати українців було не тільки менше, їх було б набагато важче знайти

В загальному, по відношенню до українців, росіяни зараз здійснюють великий погром тривалістю більш ніж 500 днів. Україна ніби крамничка в їх кварталі, під вікнами. І крамничкою керують підступні змовники, які беруть участь у всесвітньої змові проти росії. І, звичайно, саме вони винні в усьому що не складається в житті в погромників. Тому вони мають бути побиті і, після цього, добре контрольовані. І смерть 52-х людей в селі Гроза, в Харківської області, від удару російської ракети, це, для більшості росіян, лише покарання змовників, умовних жидів, які випили всю воду в їх крані

Колись побачила і дуже зачепило. Наче він розповідав про щось що я дуже добре вже знаю. Знайомий музичний дискурс. Ну, взагалі-то, нагадав Юрія Наумова. Але ж юнак явно англомовний і верогидність того що він міг чути музику Юрія, мені здається, не дуже велика. Просто збіг. Однаковий градус трагизму. Але ж це коли передається остання мить перед кінцем і саме в цю мить якийсь ледь помітний спалах надії. Надії настільки безглуздої, що якщо припустити що вона дійсно має шанс на життя, то тоді можливо взагалі що завгодно. Сподіваюся, ця дитина змогла зібрати потрібну суму на лікування і, можливо, він вже дорослий.

І ще, якщо хтось почув Рена, а Наумова ні, то тоді Рен для нього первинний і це прекрасно! Рен не потребує Наумова як джерела нагадування

А громадяни росії, коли відчувають потребу захищатися від роздумів українців, подібних тим що нижче, то вони намагаються себе виставити більшими жертвами ніж українці під час війни, шукають до кого причепитися з тих в кого вийшло так, що він не згвалтований, не з виколотими очима, не відгамселений до смерті, не розстріляний, а навіть взагалі виїхав за кордон, де, як відомо, для багатьох росіян умови явно кращі за ті що в них в росії. Мабуть це від імперського засобу дивитися на світ, ставлячи себе апріорі на вищий рівень цінностних категорій ніж будь який українець. Адже це українець має, в першу чергу, проявити емпатію по відношенню до росіян і тоді вони, так і бути, можливо, проявлять щось таке по відношенню до українців. І доходить навіть до того, що на війні як на війні, нічого страшного не відбувається. І українці навіть винні в тому війна не закінчилася, як би не чиплялися так наполегливо за свої території, то й не було стільки жертв, у тому числі, серед їх "мальчиков", російських солдатів.

А може згадаємо Пелєвіна, ротодупу? Яка має бути поведінка, якщо в ротодупи корона на голові і їй заважають спокійно пропускати через себе їжу? Причепурений фасад має бути в неї точно на місці. Мова, звичайно, не про зовнішні дані