Минулі вихідні проводили в товаристві сережиної мами, з якою ми познайомилися і обмінялися подарунками. Вона запевнила мене що вона не з тих жінок, які прагнуть бути злими свекрухами для невісток. Подарувала мені чудові гуцульські капці з овчини, навчила готувати кнедлі. І взагалі пригощала якимись на найвищому рівні приготованими стравами. Ще до приїзду вона відправила нам посилку с лісними грибами, а по приїзду приготувала борщ, голубці, та інші кулінарні дива, які так смачно вміє готувати лише вона. Дуже позитивна, надзвичайно красива, навіть у своєму віці, все життя працювала з людьми і проводила урочисті події. Обрядова староста Івано-Франківська. Всі урочисті весілля це багато років була зона її відповідальності і місце натхнення, гарних ідей, діло життя, яке завжди робилося з любов'ю. Вона звикла виглядати доглянутою, ошатно вдягненою, взагалі дарувати іншим людям радість. В своєму парадному у Франківську вона постійно робить декор за своєю іниціативою. І сусіди їй вдячні за це! :--)

Парад на честь Дня Незалежності, в цьому році був, з деяких причин, неофіційний, але на нього прийшло так багато людей, що тільки колони військових проходили по бульвару Шевченко майже дві години, а черга до участі просто глядачів, таких як ми, ще не доходила. І це було приємне і одночасно зворушливе видовище. Усвідомлення, що всі ці люди, вони наша армія, захисники, їх дуже багато і загальна радість від того що відбувається зараз, що ці люди живі і що взагалі всюди всі присутні у доброму настрою. І, в одночас, ще сум від нагадування про полонених та загиблих. Нескінченна хода нескорених. Дві години і тільки частина від загальної кількості присутніх. Велич моменту та події. Батальони Київ, Київська Русь, Крим, Донбас, Азов, та багато інших

про те що, якщо б Путин був саме як Гитлер він би не став брехати що "настамнет" бо Гитлер був відповідальною людиною. Він би точно сказав "Ми там есть!" :--)))))) І я згодна із тим, що він класик! :--)))

А адже шановне панство віруючих напевне пояснює появу короновірусу як таке собі випробування, покарання за гріхи. А ще бог кожному дає не більший тягар ніж він спроможний витримати. І в стражданнях душа вдосконалюється. Тож славимо Його!

Знайома людина з фейсбуку запропонувала свій варіант слова "пиздець" - піхвець. Приємно, коли люди займаються словотворчістю :--))

Схоже, для нас із коханим принцип взаємодії — кохання за кохання, а ще насолода за насолоду, а ще подарунок за подарунок. Хочеться, щоб скіли, завдяки яким даруєш задоволення, були ще кращі, тому що сам отримуєш оце, неймовірне. А в когось — товар-гроші, або гроші-товар, або "тримай кишеню напоготові!". А що як раптом щось покладуть?

Рисовала сегодня сет диких животных и вспомнила как в последней передаче Невзоров вскользь, абсолютно не в шутку, рассказал о готовящемся вступить в силу законопроекте о вольерной охоте. И, в том числе, тот факт, что животные будут, скорее всего, цирковые, которых будут списовать из-за возраста. Именно таких проще всего будет, "охотникам" расстеливать в упор. Дальше вспоминаешь как устроена правовая система в России, где либо добровольное послушание дяденьки дрессировщика, либо, в основном, за инакомыслие то, что описывала Юлия Латынина в одном из последних "Кодов доступа". По поводу пыток задержанных в полицейских учстках. Она цитировала Стругацких, эпизод, где два палача дают друг другу советы как лучше пытать. Традиция пыток подозреваемых, которые должны обязательно признаться во всех обвинениях, в России очень старая. И в советские времена она не просто никуда не девалась. Но и лично мне больше всего из исторических записей на эту тему запомнились допросы НКВДистов и ЧЕКистов. Стиль очень похож на СС. Если человек инакомыслящий в подобной, а именно авторитарной, системе, то при попадании в застенки тут же происходит расчеловечивание. Раз туда привели, значит есть за что, и по своему статусу он враг.
В данных реалиях враг, уже на стадии предъявления подозрений, тот самый, кто не хочет дрессироваться как этого хочет дрессировщик. Молчаливое большинство, с чьего согласия происходит все то, что происходит, мне пофигу. Вот не надо их тоже тащить в застенки, пытать чтобы почувствовали на себе, как на настоящих, по их мнению, антифашистах, каково оно в объятиях их родной такой как бы ЭсЭсовской братии. Ну да, чтобы страну держали, а то как еще, не демократией же воздействовать! А просто можно куда-ни будь с глаз долой, обнести бетонным забором и все такое, Северной Корее почему же должно быть одиноко? Но вот эти инакомыслящие интересны и не безразличны. Их смелость говорить что они думают, по сравнению, допустим, со смелостью нациии, где в основе самосознания как само собой разумеющеяся свобода слова, как-то больше и даже возникает недоумение, откуда столько силы в этих людях? Когда не сплоченность группы, а по одиночке.

Еще немного задумываешься о том, как же для себя лично формулируют что такое фашизм вот эти т. н. антифашисты, с молчаливого согласия которых людей очень жестоко пытают полицейские на допросах. Это, конечно, не может быть то же самое определение что и в Википедии. Думаю, что, по их мнению, фашист из прошлого, который назначен фашистом в их истории, это не русский, это тот кто пришел откуда-то извне и смеет применять методы их государственной системы. Традиционные методы. А вот фашист сейчас, в наше время, для них, это тоже нерусский, но, при этом, тот кто, там где насильственно навязана русская культура, хотя изначально ее там не было, пытается что-то там нерусское возрождать. И вот некоторые из тех, кто считает себя русскими там, где изначально русской культуры не было, испытывают дичайший ужас от того, что какой-то другой культуры вокруг станет больше, не русской. Особенно если изменится языковая среда. И вот их испуганное воображение и рисует те самые сцены расправы, к которой прибегали НКВДисты, ЧКисты и в точно таком же стиле ЭсЭсовцы, а еще силовые структуры современной России. Они до нервной икоты боятся почувствовать себя именно что чужими там где они привыкли уже ходить за хлебом и платить за коммунальные услуги. Отсюда и коллективный бред о мальчикках распятых в трусиках, допустим. Хотя именно факт распятия я, в том что читала о методах допросов в советских силовых структурах, не встречала. Просто другие способы сделать людям физически очень больно. Фашисты сейчас это те нерусские, которых очень боятся проживающие вне территории России русские. Те, от кого ждут традиционых русских пыток и абсолютно пофиг, что не могут дождаться.

Но, хотя Юлия Латынина и Александр Невзоров, люди и образованные и достаточно интересные, но встречаются в их высказываниях и признаки того, что есть обратная сторона. Например, после описания того, как допрашивают в полицейских участках России Юлия почему-то считает нужным упоминать те случаи, которые, по ее мнению действительно могут быть поводом для применения пыток. Она допускает, что такие случаи вообще возможны. И этим она как бы хочет подчеркнуть, что то, что происходит в последнее время, расправа с инакомыслием, это не явно не те случаи, где пытки оправданы. А Невзоров зачем-то очень гордится, что дружит с Сергеем Шнуровым, называет его умным. Хотя, как я уже успела понять, что Шнуров быдлан и идиот. Но эти станные вещи не отменяют того нужного и правильного, что делают эти люди в информационном поле, в котором у них достаточно авторитета, чтобы говорить что они думают

С удовольствием смотрим "Невзоровские среды". И мы тоже любим Невзорова за его замечательный юмор про российскую духовность и не только. Едкие шуточки, говорят, сходят ему по стоянно с рук, потому что он человек с вот такими связями, что стране, в которой садят за публикацию в интренете, может себе позволить очень многое. Хорошо что он такой :--) Хотя, некоторые вещи ужасают, как усажасали бы факты о Центральной, допустим, Африке, но юмор все равно сильнее ужасов. Удачи Александру Глебовичу, такой смелый и талантливый человек! Хоть и со связями

Коли я купую свіжу мелену каву в Океан Плазі, іноді так і тягне прогулятись по Великої Васільковській, від її початку, а не з кінця, як мені здається. В сторону площі ім Льва Товстого. А останнього разу це відбувалося в пів на дев'яту, у вечорі.

Трохи покупок в пакетах не заважали рухатись в указаному напрямку із задоволенням. Але ж відбулося те, що чомусь в Дніпрі зі мною не траплялося ні разу, а ні в час ночи у центрі, а ні в одинадцять вечора в інших районах. В мене вкрали телефон. Тобто зараз вже дається що все почалося ще за два дні до того, коли я разбила свій смартфон, тільки скло екрана, як мені потім сказали у ремонтній майстерні. Якось збіглося одночасно і те, що мені захотілося щось почитати на ходу на сходах в метро, і співгромадяне так щильно оточили зі всіх сторін, штовхаючи мене у час пік, що він узяв, да і вислизнув униз, впав на чавунну решітку. Все скло пішло трибними тріщінками. І вже здавалося, що час життя для смартфона Redmi Note 5, у мене, вийшов. На ремонт його потім охоче прийняли і зараз він знов як новий. Але поки цей, мій смартфон, виробництва Японія, кілька днів був у ремонті, мені видали в майстерні тимчасовий, в очевидь гірший зі мій, виробництва Китай, але теж з розбитим склом екрана. І саме із ним у кишені куртки, яка є скоріше декоративна, без застібки, я і вирушила гуляти по Васильківській, великій, та безлюдінй в своєму початку у цей час.

Думаю, дійду пішкі до площи Товстого, чи ну його? Дивлюсь скількі часу показує телефон з майстерні. Кладу в кишеню, декоративну і без застібки. Хочу подивитись на щось у гугль, і раптом відчуваю, а в кишені порожньо. Во всіх кишенях, в сумці, в пакетах, із продуктами та іншим, телефона немає. Це я з'ясувала дуже швидко. Але, перш ніж думати погано про тих, хто поруч, я ошукала все що було при мені. Озираюся, никого! Тільки невеличка компанія людей (чи можливо, тіней людей) вже переходила разом, дуже швидко, на іншу сторону вулиці. Тіни наче тихенько посміювалися. Чи то тільки здавалося? На Васильківській більше не було никого. І я якось раптом зрозуміла, що телефон в них. Повна безвідчутність проникнення в мою кишеню залишаеться й досі загадкою. Але в ту мить я також миттєво уявила як все буде після крадіжки казенного смартфону. Як я прихожу в майстерню та кажу: “Вибачте, усі смартфони, які опиняются в моїх руках, обо ламаються, або зникають, так чи інакше. Чи можу я вам якось відшкодувати вашу втрату, чи не вирішите ви що я з іншого виміру і тільки вдаю із себе звичайну людину?” А ще, там, трясця, моя симка, до якої я вже так звикла! Я шла розгублена не знаю куди, можливо до центру. Але раптом я знов побачила знайомі фигури. І знов зрозуміла, що це ті самі люди, або тіні. І вони дуже не схожи на мене. Наче це була моя протилежність. Малі на зріст, за національністю, можливо, осетини, а, можливо, чеченці. Карликовий натовп гунів, виринувший з небуття, зі схованки невідомих фактів історії, де все посіріло від пилу. Ось стою я, ось йдуть вони. Один розказує іншим якійсь анекдот, чи що. Всі гидко ригочуть. Але в сердині мене відчувалося лише обурення та жага дій, яка випередила, власне, всі можливі варіанти рішень. Я вирахувала, дуже швидко, до якого місця мені треба дійти, щоб почати йти їм на зустріч і зробила це. Ось вже йду до них й дивлюся їм у очи. Слова, які я мала сказати, підбирались вже на ходу. Я сказала єдине що мала їм сказати. Абсолютно спокійно: “Ось дивиться, хлопці, той телефон що ви в мене вкрали, таке лайно, що ви не продасте його нікому і не защо, але в мене тількі цей і є, повернить, будь ласка!”. І раптом вони повернули мені його!

В їх поглядах не було агресії, і я її теж не відчувала. Чи то на них вплинула моя несподівана поведінка та незлий голос, чи то перспектива отримати скандал серед добре освітленній, центральній вулиці з криками та матюками, заради продажу дійсно поганого ушкодженного пристрою, а, можливо, й те, що я доволі спортивної статури і вище на голову їх всіх, я не знаю. Гадаю, що на певний відсоток мені пощастило. І якщо б це був мій смартфон, який опинився за два дні до того в ремонті, то таких аргументів, які я привела в крадіям в цьому випадку, в мене б не було. Той би продали, ще й як!

Вони ще якійсь час намагалися переконати мене, що раз повернули мені трубу, то вони дійсно хороші, і за це б було варто іх віддячити грошима. Але я вважала, що моя порада ніколи більше не красти, вже сама по собі була цінна. Хоча я сумніваюся, що люди східної національності це зрозуміли, принаймні остаточно. Я ще раз повторила слова про те, що красти погано. Вони побажали мені всього найкращого і ми розійшлися, хто куди. Смартфон тепер завжди у кишені з застібкою. Японський, відремонтований як новий

На фоне просмотра второго сезона "Доктора Хауса" я узнала, что он еще и хороший джазовый музыкант и вокалист. Хотя раньше я его больше представляла в амплуа Тома Вэйтса, позднего, но так тоже хорошо. А еще, во втором сезоне, я стала замечать, что он "ничего так" и даже ревнивый. Не люблю этот тип мужчин, когда ни себе ни людям, но они тогда и особенно сексуальны, ну... некоторые.

В Киеве смотрим "Хауса" вместе с Димочкой :--) Привожу в идеальный порядок квартиру в Днепре, еще немного и пойду забирать с почты коробки для переезда :--)

А, тем временем, РКН уже добрался до аккаунтов российских стоковых художников и дизайнеров. С одной стороны, мне повезло, что работодатели находятся, каждый раз не из России, а с другой, чувствую острую жалость. Они же там не все ватные диванные долбоебы, а, по большей части, зайчики, которым если и есть дело до политики, то они, няшные создания, ничего не могут изменить. Но, все же, ватным долбоебам, кусок кое чего на лопате здесь как повод для размышлений, не могут же извилины совсем быть негнущимися?

И я таки сделала тот самый контроффер, про который мне говорил Пыщка. И мне искренне жаль, что Олег не может платить больше. Я правда к нему привязалась :--) Вообще работа с хипстерами на удаленке - это рай для меня :--))

Возможно, играет роль то, что я не покидаю в Киеве направления между Голосеевским и Печерским районом. Могу судить лишь о людях, которые мне встречаются в этих двух районах. Был самостоятельный выезд в ТРЦ "Гулливер". Прикольно отвечать на украинском, что я не местная, куда пройти и где выйти вопросы пока не ко мне :--))

И тогда уже стоит написать про киевлян. Они как-то, в целом, воспринимаются как воспитанные, и случай, когда люди стоящие позади тебя в очереди к кассе самообслуживания, абсолютно спокойно объясняют тебе куда нажимать, без нажима и спешки, не воспринимается как что-то эдакое. Там как-то, в целом, отсутствует вид людей, которым больше всех надо или который никого не замечает кроме себя. Вот еще в метро, когда я предложила Диме сесть отдельно, лишь бы мы оба ехали сидя, то парень, котрый сидел возле меня, пересел, на скамейку напротив, чтобы мы с Димой сидели рядом. И я подумала, что сказала ему "спасибо" не только за эту возможность, а за то, что вообще он вот такой, настоящий киевлянин! Не мелкий хуторской жмот, а человек из прекрасного города, где не жалеют добра, любезности для других сограждан

Вчера ко мне подошла на улице женщина старше средних лет. И, взглянув на меня огромными, исполненными доброты и кротости, глазами, сказала почти шепотом, но очень отчетливо произнося каждое слово, очевидно хорошо осознавая всю важность происходящего: "Здравствуйте! Я могу вам рассказать всю правду об Иисусе Христе. Опираясь на истоинные источники слова божьего!". На что я вежливо и позитивно, выражая, возможно, всем видом толерантность к подобного рода странностям, ответила: "Здравствуйте! Спасибо! Но у меня уже сформировалась точка зрения на этот счет".

— И как она, соответствует слову Божьему?
— Конечно же нет, - весело ответила я и ушла, заметив как легкое омрачение коснулось бабушкиного светлого чела. "Уж не нахамила ли случайно?", подумала я, собираясь, сделав правильный вывод, неизбежно отпустить этот момент.

В подземном переходе передо мной шли два очень высоких юноши, хотя врядли старше двадцати лет. И они взахлеб делились впечатлениями от поездки в Москву и Питер. "Вот для тебя главное архитектура, а для меня люди, поэтому мне Питер больше понравился! Там скандинавы, никуда не спешат, такие воспитанные, им лучше лишний раз извиниться чем не сделать этого, когда это нужно. А люди в Москве ужасны, абсолютная противоположность тем, из культурной столицы".

А сегодня, в том же переходе, я дала поющему и играющему юноше денег, в первую очередь за то, что он симпатичный, во вторую за вокал, хотя песни Кипелова терпеть не могу :—) И эти светлые октябрьские дни оправленные золотом, когда не думаешь, что скоро нехватка серотонина, сырость и мрак

Я не знаю как то, что я переживаю сейчас выглядит со стороны, но мужчины на улице стали чаще говорить, что я красивая :--) Вот, например, когда я гуляла неподалеку от Бартоломео, меня обступили люди мужского пола, судя по всему, старше меня на несколько лет, все в очень хорошем настроении. Вероятно, слегка пьяные. Но, при этом, не агрессивные, а скорее позитивно настроенные. Все приличного вида:

- Девушка, а вам часто говорят что вы красивая?
- Да, и это мой мужчина
- Но тогда мы хотим сказать вам тоже, что вы очень красивая, - оглядываю всю компанию, благодарю и ухожу :--)

Слышу, они говорят друг другу вслед:

- Ой, смотри, она со спины ну ващеее!

Это они увидели что мое макси-платье с открытой спиной. Никто за руки за ноги не хватал и как банный лист не прилипал. Спасибо им, думаю, они хорошие :--)

Или вот сегодня, когда покупала новый смеситель на кухню, на Троицком рынке. Мне в процессе покупки тоже очень радостно сообщили, что я красивая и смеситель выбрала замечательный :--)) Думаю, это они чувствуют сексуальную энергию, которая явно активнее во мне чем до последнего времени

А ще якісь гопники, із ознаками алкоголизму на обличчі, коли Антон читав лекцію на зализничному місточку над коліями, проходячи повз нас, сказали, майже відригуючи: "От підарас!"

Так хотілося екскурсій, що я записалась на місцеву, по Нової Ігрені, де я ще жодного разу в житті не була. А що як я втрачаю щось. А як ні, то щонайменше погуляю серед нових облич, можливо, поспілкуюся з кимось цікавим. Але Антон М, цього разу, хоча й розповідав дуже багато, але, нажаль, не так багато з цього цікавило особисто мене. Так, мене дуже вразило, що над пациєнтами психіатричної лікані, під час окупациї нацистами, проводили есперіменти, або вбивали іх, було цікаво, що серед загинувших був один з синів ребе Шнеєрсона, а також, що залізнична станця "Ігрень" була створена раніше за вокзал в Катеринославі, але більша частка була не для мене. Якщо мене захоплює те, скільки знає людина, це не означає, що я буду прагнути знати теж саме.

Окрему увагу, як і раніше, заслуговують люди, які прийшли. Як і в минулий раз, вони всі, окрім одного юнака, неприємні ззовні, з похмурими поглядами, з якимось неживим виразом обличчя, я вже не буду вдаватися в опис їх зовнішністі, неприємні і все. І це дуже рідко коли я бачу таке щільне скопичення неприємних постатєй. Не з ким не хотілося розмовляти. Але вони, з рештою, почали розмовляти зі мною. І виявилося, що кожен з них, якщо не цікавий, то милий. Навіть літня жінка, яка, час від часу, шукала вуха, в які можна заливати проповідь про те, який чудовий порядок навели у Сингапурі, от би в нас такий був правитель, потім переключилася на інші теми, і скоріше була приємною ніж ні. Це факти про те, що зовнішність людей може бути оманливою, при том, що може і ні. Все одно ті люди, які позитивні ззовні, наврядше себе проявлять якімось злими козлами.

На Ігрені було затишно, там цікава школа, яка є колишня гимназія, але деякі мешканці цього поселення в межах міста, мали якусь власну уяву як має бути. Наприклад, вони самі вирішили що можна, а що ні стосовно іх власності, навіть якщо вона виходить на червону смугу вулиці. Мешканці будинку, який є пам'ятка архитектуры, не така щоб дуже цікава, але все ж, почали агресивно на нас кидатися, коли побачили екскурсійну групу і особисто мне з камерою. Знимок і так не вийшов красивим, але якась божевільна тітка щось вигукувала про дозвіл на фотографування. Ми просто пішли, але тітка викликала поліцію. Поліція нас зустрила на авто в кінці вулиці, послухала хто ми такі і що робили біля будинку і поїхала собі далі. Що вони сказали той дивній бидлотьолці можу лише гадати, але вона потім ще повз проїхала і з посмішкою нам помахала. Ще вони жартували, що примітили нас ще біля лікарні, і вирішили що найбільш верогидним поясненням хто ми такі є те що ми якісь релігійні, може, сектанти.

Погода була чудова. По дорозі до центру майже стемніло. Коли вийшла з маштрутці, хотілося йти скоріше к чомусь для мене традиційному в неділю, наприклад, в ресторан, не обертаючись. Все чого мені бракувало в той день, було повністю компенсовано ролом з окунєм унагі під імбирно-кунжутним соусом

Учора захотілося пойти по вулиці Героїв Крут, яка є біля будинку, де я мешкала раніше. І я побачила як на шкільному стадіоні, на розі Черкамрьова та Героїв Крут грають дві команди темношкірих, і ще трішочки темношкірих глядачів сиділи біля огорожі. Всі кричать. Але хтось англійською, а хтось невідомо на якій. Взагалі було важко сказати на скількох мовах вигукували слова ці молоді люди

Менты увидели не тот стандартный набор действий, признаков, когда они хвататют, бьют и тащат и, видимо, не знали как реагировать. Кажется, их сбили с толку. Интересно, нашли ли организаторы акции клевую идею или просто это попытка обратить внимание. Думаю, такое нельзя ставить на поток, силовые структуры сгруппируются, раздадут инструкции всем щупальцам и будут знать как реагировать