Коли я ще тільки навчилася читати, мені батьки подарували, між "Алісою в країні чудес" і "Чародієм зі Смарагдового міста", не художню книгу, але цікаву. "Краса людини в мистецтві". Живопис і скульптура різних епох і напрямків. Але саме в тому віці одним з улюблених авторів був Леонардо да Вінчі. Красу Джоконди мені тоді зрозуміти було доволі важко, а ось портрет дами із горностаєм дуже подобався! Деякі картини саме епохи відродження давали взагалі відчуття комфорту і спокою. Темні стіни і, при цьому, такий врівноважений вираз обличчя людей не їх фоні, або фрагмент пейзажу за спиною, у віконечку, завжди такий приємний і ідилічний. Я тоді ще не знала що живопис того часу так чи інакше мав зв'язок із присутністю бога в житті людей того часу, або що таке ескапізм, але якось відчувала що там щось дуже хороше в тих картинах. Коли дивишся ніби ти там, ти є горностаєм на руках у дами :-)

“Дама з горностаєм” – один із чотирьох портретів Леонардо і перша картина епохи Відродження, на якій жінка втілює особистість та розум, а не лише красу.

На полотні зображено молоду кохану міланського герцога Лодовіко Сфорца Чечілія Галлерані. Горностай був тотемною твариною роду Сфорца і був зображений на їх гербі. Стрічка на лобі жінки називається фон'єрка.

Да Вінчі малював картину у три етапи. Спочатку лише жінку, потім домальовував горностая. Потім збільшив тварину, змінивши колорит картини.

Розмір картини: 54×40 см

Картина зберігається у Національному музеї Чарторийських у м. Краків (Польща).

“Даму з горностаєм” до Польщі привіз князь Адам Єжи Чарторийський: він придбав картину близько 1800 року – ймовірно, в Італії. Він подарував полотно своєї матері, княгині Ізабеллі Чарторійській, яка у 1801 році відкрила у Пулавах перший у Польщі публічний музей.

На сьогоднішній день справжньою залишилася лише частина картини, решта була неодноразово відретушована: весь фон був затемнений, сукня була змінена, а прозора вуаль, яку носила жінка, була перефарбована у поєднанні з кольором волосся.

З тих пір я встигла полюбити абстрактне мистецтво, зрозуміти його більшу прогресивність у порівнянні із фігуративним мистецтвом, зокрема майстрів з Баухаусу, але я досі відчуваю затишок темряви в засвоєних раніше просторах, тих що я повністю контролюю. У шістнадцять років я завжди слухала музику лежа на підлозі в темряві. Відчуття наче покладаєш себе у воду :-)

За лаштунками

Півонії після дощу

Наприкінці 19-го року, після переїзду в Київ, я відвідувала виставку Івана Марчука і враження були приголомшливі! Його картини і скульптури ніби відтворюють світоустрій загалом, але не через образи звичайного світу, а через вигадані автором образотворчі матерії, які припустимі в якомусь іншому вимірі, на метафізичному рівні, на приклад. Це нібито все те ж саме, але не з атомів і молекул, а з того що утворює ниточки з яких світ ніби сплетений. Ось і картина "Золоте мереживо" висловлює вже навіть однією назвою цей спосіб відтворення!

А Іван Марчук вже визнаний світом геній сучасності і заслуженно посідає місце серед 100 геніїв образотворчого мистецтва.

Іван Степанович народився в родині сільського ткача в Тернопільській області.

Вивчав декоративний розпис, курс з кераміки у Львові (в училищі та інституті прикладного мистецтва)

Дехто закидає, що в кінці 1980-х він покинув Україну, мовляв “утік…”. Та не слід забувати, що Марчук як митець формувався за радянських часів, і його творчість була не до вподоби КГБ. Маючи експозиції в більш, ніж десятьох містах Радянського Союзу, українська Спілка художників його не визнавала, більш того – ігнорувала, коли вже вголос говорили про неймовірну харизму. Запитаєте, що поганого в зображенні пшеничних ланів чи блакитного неба? Дуже вже все українське, метафоричне, символічне довкола теми буття простого українця.

Тому еміграція до Австралії, Канади, США – скоріше, була вимушеним кроком.

Напрацювання митця оцінені в понад 5 тисяч картин. До слова, виставки Марчука завжди відвідують тисячі шанувальників з різних куточків світу. До 200 персональних виставок його полотен – і де б не був особливе захоплення викликає техніка виконання Марчука. Мова йде про геніальний очерк-стиль в живописі «плетиво з ниток». Справді, зображення на межі рукотворного і технологічного, через складність філігранного виконання і трудомісткість практично не підлягає повторенню. Жартуючи Іван Степанович охрестив цей стиль «пльонтанізм» (дослівно – випльонтане зі жмутків ниток), що ще дужче заплутало іноземних перекладачів. Спробуйте й самі, відшукати зокрема англійський відповідник для цього стилю.

У 1990-х відбулася його перша офіційна виставка у Києві – у Державному художньому музеї українського образотворчого мистецтва (нині Національний художній музей України).

Вражені мистецтвознавці Європи, США та Австралії, пропонують й досі виставлятися в найкращих залах світу.

У жовтні 2007 був включений до британського рейтингу «Сто геніїв сучасності», який формувала газета «The Daily Telegraph», а Міжнародна академія сучасного мистецтва в Римі прийняла Івана Марчука до лав «Золотої гільдії» та обрала почесним членом наукової ради академії (до «Золотої гільдії» входить 51 художник з усього світу)

"Сколько стоит убить летчика ВКС РФ, чтобы на тебя не возбуждали уголовное дело?": рашисти обурюються, що Пригожин не покараний за збитий ІЛ-22, на борту якого перебувало 10 військових
"Когда Пригожина уже в штабе ЮВО спросили зачем, ведь этот самолет не наносит ударов, а выполняет другие функции, он сказал - а дурак пвошник в колонне все взлетающее сбивал...
Пригожин согласился выплатить 50 миллионов компенсацию родным погибших летчиков", - пишуть пропагандисти.

Також вони дають інформацію, що аеродрому досі під контролем "вагнерівців": "И да, военный аэродром Миллерово все так-же под полным контролем ЧВК Вагнер, как и аэродром Ростова и ПКП ВКС"

"На волах затопленою долиною",1897

Український живопис

В цьому році ми так само купували велику коробку з полуницею як і в минулому. Мабуть, літо без полуниці, це як Новий рік без мандаринів. Є речі, які роблять тобі настрій незалежно від того, про що ти дізнаєшся з новин, і одна з них - полуниця! :-) А ще секс, кохання, гарна зачіска (першу годину, після того як зробили) і все це можна віднести, більш менш, до категорії "подарунок". Подарунок від когось, від долі, від сьогоднішнього дня, від коханого міста, чоловіка. Коли ще зовсім недавна був привід плакати, то через певний час отримуєш той подарунок, який мов полуниця, мов поцілунок, або найвища ступінь насолоди.

Натюрморт Олександра Гуристюка з м. Рівне :-)

Ранкова свіжість...

Влучним лучникам присвячується. Прадавнє українське слово "ВЛУЧАТИ" походить від слова "ЛУК" - метальної зброї доби мезоліту. А у пацаків "ПОПАДАТЬ" походить, мабуть. від цілі. А ви як думаєте?

.

Дуда

Кожний третій четвер травня відзначається День вишиванки :-) Свято було започатковано у 2006-ми році студентським колективом. Вони просто прийшли усі у вишиванках, символизуючи собою збереження атрибутів нації попри всі спроби радянського уряду і силових структур задавити національну свідомість в українців. В мене була вишиванка з 2014 року, але вона вже зносилася. Вона була не справжня, не аутентична, просто з текстильними вставками з машинною вишивкою, але для того щоб символизувати збереження української культури і свідомості підходила. Тепер мені Серьожа підказав таку ідею, що купувати нову вишиванку треба лише ручної роботи, а це дуже дорого і ми, можливо, будемо купувати парні вишиванки, одразу дві, тому обходимося поки що стрічками-браслетиками і значками в державних кольорах і з відповідними дописами :-) Один зі значків біло-чорно-червоний з гілкою калини. Пісня "Ой у лузі червона калина" вже розлетілася по всьому світові і є навіть версія нашого Андрія Хлівнюка з "Бумбоксу" записана з Pink Floyd. Це гарно, але я люблю більш за все у виконанні грузинів, бо вони були майже беззахисні перед російською навалою і, звичайно, дуже емоційно і добре співають, бо загалом співаюча нація! Вони вкладують в цей спів ці почуття що по-справжньому вистраждані! Як символ підтримки України інших країн мені подобається більш за все грузинська версія



Новий і дуже сильний малюнок Максима Паленка! Бо Хуйло реально вже задрало

Бузковий букет



Пісня просто прикольна, про Зиновія Гучка я дізналася з дописів Максима Паленка, а ось перлинне намисто у вазочці чи скриньочці це вже про мене :-))

Вгадайте якому ПВК не дають обіцяні снаряди? :-)

Малюнок Альоші Ступіна

.

Шлях війни

Сегодня, мабуть, на честь Дня народження Тараса Шевченко, кацапи обстрілювали всю Україну ракетами, всіма типами які змогли нашкребти. Зокрема у Золочівському районі Львівської області влучили в житловий будинок, і, в наслідок цього, загинуло п"ять людей, чоловіки і жінки. За логикою найбільш йобнутих кацапів, якщо ми чинимо спротив загарбницьким діям, то нас влаштовують обстріли. Так думають кінчені підари, бо якщо кінчений підар щось вякне проти барина, якій апріорі сильнішій за тебе, і отримає чоботом по пиці, то він, холоп, сам винен в цьому, і це ще логіка рабів. Сила росії сьогодні полягає у тому що вони випустили 80 ракет, з яких переважну більшість збили ППО, але якщо хоч якось вдалося насрати, то радості нема меж! Хоч п'ять українців вбито, хоча є ще одна людина в Дніпрі, а ще жертви Харкові і Запоріжжі.

Я пам'ятаю як була колись у Золочівськома замку на екскурсії. Там багато доказів того, що, за часів сталіна, нквдшники катували і вбивали незгодних із радянською владою із жорстокістю яка не поступається німецькому СС. Тепер на нашу землю пруть нащадки виродків. Виродки №2.

А Тарас Григорович для мене, крім того що великий український поет, ще і чудовий художник, графік, живописець. Ось і його ілюстрація про звернення Смерті до москаля, здається, саме сьогодні особливо доречною

Восьме березня - це є свято, перш за все, совкодрочерів, крім просто літніх людей, молодість яких пройшла в ссср. Якщо для людини восьме березня має сакральне значення попри її відносно молодий вік, при совці вона була ще дитиною, то така людина є кінченою мерзотою. Совкодрочери - кінчена мерзота. І восьме березня - це нагадування про їх існування, у тому числі. Святкувати визнання прав жінок трохи не коректно. Вітання з цим не дорівнюється із банкетом у радянському стилі.
В радянському стилі, а зараз у російському - це решту року домінувати над жінкою, приховувати домашнє насильство, створювати ніби благополучний фасад, і раз на рік дарувати подаруночки, в найкращому випадку, чоловік після поїдання святкових страв помиє посуд, а скоріше просто нап'ється

Ось і пройшов ровно рік з тих пір як орди орків почали масовано валити на нашу землю. Тому що кацапи є гівном. І завжди ним були. Я ніколи не забуду той гострий біль після повідомлень про звірства у Бучі. Усвідомлення того що ті тварюки просто катували і розстрілювали в потилиці мирних мешканців просто за те, що їм, кацапам, не вдалося захопити Київ, здійснити одвічну мрію їх маленького ботоксного опудала, недофюрера. Знущання над дітьми, старшими людьми, гвалтування бесзахисних жінок назавжди буде в пам'яті всього світа, тієї його частини що є загальною адекватною нормою для нашої планети. Віра в безкарність в шанувальників недофюрера поступово розтане як брудний залежалий березневий сніг, а сором прийде на її місце:

Виталий Портников

Марширующий скелет

От выступления Владимира Путина перед Федеральным собранием, от его появления на концерте в Лужниках ожидали новых припадков злодейства, новых сенсационных заявлений, новых обещаний войн и конфликтов. В самом деле, ведь для чего-то же послание откладывалось целых два года, чтобы в момент появления Путина перед депутатами произвести эффект политического взрыва.

Но вместо взрыва получился хлопок. Путин, по большому счету, прочел прошлогодний текст, который вполне мог бы прозвучать, если бы не было войны против Украины. Теперь, собственно, понятно, чего ожидал диктатор. Победы. Он хотел выступить перед откормленной челядью с рассказом о том, как присоединил Украину за три дня. А когда стало ясно, что его "блицкриг" позорно провалился, решил дождаться хоть какого-нибудь разгромленного города, чтобы вновь выглядеть собирателем земель".

Но поскольку никакого успеха не было и нет, Путину пришлось вскарабкиваться на трибуну - просто для того, чтобы приехавший в Европу к годовщине путинской агрессии Байден выглядел "догоняющим", "отвечающим", "реагирующим". Неудивительно, что и тут Путин, этот великий стратег всех времен и народов, опять просчитался. После приезда Байдена в Киев "догоняющим" и "отвечающим" оказался уже сам российский президент. Этот приезд - вечная гордость Байдана и вечный позор Путина, который рассчитывал еще год тому назад принимать парад на Крещатике. Но вечный город, переживший в своей долгой истории не одну агрессию с севера, и на этот раз оказался в исторической недосягаемости. Маленький бессмысленный диктатор с пустыми амбициями так и остался в Москве.

Мы нередко сравниваем Путина то с Гитлером, то со Сталиным. И сравниваем заслуженно: злодеяния путинской России вполне сопоставимы с преступлениями гитлеровского Рейха и сталинского СССР. Русские убивают, насилуют, грабят, пытаются уморить мирных граждан голодом и холодом - а большинство их населения яростно аплодирует убийцам и, кажется, в восторге от того, что вновь живет в стране, единственное предназначение которой - уничтожать других.

Единственное отличие Путина от других убийц и тиранов - так это то, что те знали, зачем они творят зло и насилие. И Сталин, и Гитлер были политическими революционерами. Они творили страшное, кровавое, беспросветное будущее - но будущее.

Путин - серый невежественный обыватель, который забрался в гитлеровский бункер и натянул сталинские сапоги. Будущее его не интересует. Он хочет в прошлое. Он хочет не построить, а восстановить то, что давно истлело. Когда-то, уже после войны, авторы знаменитых шаржей на фюрера Кукрыниксы продолжали рисовать карикатуры на Гитлера, только изображали его марширующим скелетом. Путин - ровно такой же марширующий и выступающий скелет. Живым человеком он считается по какой-то нелепой ошибке. Ничего живого в нем просто не наблюдается, как, впрочем, и в стране, которую он возглавляет.

И когда мы говорим, что война России против Украины - это типичная война зла с добром, мы должны добавить, что это еще и борьба смерти с жизнью, это сражение мертвецов, боготворящих прошлое, с людьми, которые стремятся в будущее.

Но эта война, запланированная в Кремле как бенефис марширующего скелета, завершится его окончательной гибелью.

Малюнок Альоші Ступіна