Вчора, в ідеальному серпневому повітрі, було так приємно спускатися проспектом. Так делікатно підфарбовувати дерева, перед тим як сісти за обрій, може сонце лише в серпні. Я раптом побачила собаку, до якої відчула емпатію і вона вирушила мені на зустріч, ніби відчула цю емпатію разом зі мною!

І виявилося, що це левретка! Рідке явище у наших кварталах, але можливе. Вона вирушила до мене одним поривом свого трепету, ніби легше за неї лише вітер, або вона складається з вітру майже на той відсоток, що людина складається з води. В левретці ніби є натяк на неземне походження. І ця заглянула мені у очі очима кольору однакового з її хутром, попелястими очима.

Я бачила собак цієї породи переважно на картинах 18-го сторіччя. Боровіковський, Гейнсборо. В Києві взагалі, залежно від погоди і пори року, може виникнути відчуття ніби ти потрапив у картину Гейнсборо. І навіть відчуваєш ніби шелест свого одягу в якомусь парку, або при зустрічі з невагомою левреткою

Виявляється, Дороті Теннін була ще й скульпторкою. Причому, мені здається, скульптури ще цікавіши. Тому що більш лаконічно висловлюють те що вона, з рештою, хотіла сказати живописом

Наші котики.

На жаль, поки що не вийшло відвідати його виставку

Коли я ще тільки навчилася читати, мені батьки подарували, між "Алісою в країні чудес" і "Чародієм зі Смарагдового міста", не художню книгу, але цікаву. "Краса людини в мистецтві". Живопис і скульптура різних епох і напрямків. Але саме в тому віці одним з улюблених авторів був Леонардо да Вінчі. Красу Джоконди мені тоді зрозуміти було доволі важко, а ось портрет дами із горностаєм дуже подобався! Деякі картини саме епохи відродження давали взагалі відчуття комфорту і спокою. Темні стіни і, при цьому, такий врівноважений вираз обличчя людей не їх фоні, або фрагмент пейзажу за спиною, у віконечку, завжди такий приємний і ідилічний. Я тоді ще не знала що живопис того часу так чи інакше мав зв'язок із присутністю бога в житті людей того часу, або що таке ескапізм, але якось відчувала що там щось дуже хороше в тих картинах. Коли дивишся ніби ти там, ти є горностаєм на руках у дами :-)

“Дама з горностаєм” – один із чотирьох портретів Леонардо і перша картина епохи Відродження, на якій жінка втілює особистість та розум, а не лише красу.

На полотні зображено молоду кохану міланського герцога Лодовіко Сфорца Чечілія Галлерані. Горностай був тотемною твариною роду Сфорца і був зображений на їх гербі. Стрічка на лобі жінки називається фон'єрка.

Да Вінчі малював картину у три етапи. Спочатку лише жінку, потім домальовував горностая. Потім збільшив тварину, змінивши колорит картини.

Розмір картини: 54×40 см

Картина зберігається у Національному музеї Чарторийських у м. Краків (Польща).

“Даму з горностаєм” до Польщі привіз князь Адам Єжи Чарторийський: він придбав картину близько 1800 року – ймовірно, в Італії. Він подарував полотно своєї матері, княгині Ізабеллі Чарторійській, яка у 1801 році відкрила у Пулавах перший у Польщі публічний музей.

На сьогоднішній день справжньою залишилася лише частина картини, решта була неодноразово відретушована: весь фон був затемнений, сукня була змінена, а прозора вуаль, яку носила жінка, була перефарбована у поєднанні з кольором волосся.

З тих пір я встигла полюбити абстрактне мистецтво, зрозуміти його більшу прогресивність у порівнянні із фігуративним мистецтвом, зокрема майстрів з Баухаусу, але я досі відчуваю затишок темряви в засвоєних раніше просторах, тих що я повністю контролюю. У шістнадцять років я завжди слухала музику лежа на підлозі в темряві. Відчуття наче покладаєш себе у воду :-)

За лаштунками

Півонії після дощу

Наприкінці 19-го року, після переїзду в Київ, я відвідувала виставку Івана Марчука і враження були приголомшливі! Його картини і скульптури ніби відтворюють світоустрій загалом, але не через образи звичайного світу, а через вигадані автором образотворчі матерії, які припустимі в якомусь іншому вимірі, на метафізичному рівні, на приклад. Це нібито все те ж саме, але не з атомів і молекул, а з того що утворює ниточки з яких світ ніби сплетений. Ось і картина "Золоте мереживо" висловлює вже навіть однією назвою цей спосіб відтворення!

А Іван Марчук вже визнаний світом геній сучасності і заслуженно посідає місце серед 100 геніїв образотворчого мистецтва.

Іван Степанович народився в родині сільського ткача в Тернопільській області.

Вивчав декоративний розпис, курс з кераміки у Львові (в училищі та інституті прикладного мистецтва)

Дехто закидає, що в кінці 1980-х він покинув Україну, мовляв “утік…”. Та не слід забувати, що Марчук як митець формувався за радянських часів, і його творчість була не до вподоби КГБ. Маючи експозиції в більш, ніж десятьох містах Радянського Союзу, українська Спілка художників його не визнавала, більш того – ігнорувала, коли вже вголос говорили про неймовірну харизму. Запитаєте, що поганого в зображенні пшеничних ланів чи блакитного неба? Дуже вже все українське, метафоричне, символічне довкола теми буття простого українця.

Тому еміграція до Австралії, Канади, США – скоріше, була вимушеним кроком.

Напрацювання митця оцінені в понад 5 тисяч картин. До слова, виставки Марчука завжди відвідують тисячі шанувальників з різних куточків світу. До 200 персональних виставок його полотен – і де б не був особливе захоплення викликає техніка виконання Марчука. Мова йде про геніальний очерк-стиль в живописі «плетиво з ниток». Справді, зображення на межі рукотворного і технологічного, через складність філігранного виконання і трудомісткість практично не підлягає повторенню. Жартуючи Іван Степанович охрестив цей стиль «пльонтанізм» (дослівно – випльонтане зі жмутків ниток), що ще дужче заплутало іноземних перекладачів. Спробуйте й самі, відшукати зокрема англійський відповідник для цього стилю.

У 1990-х відбулася його перша офіційна виставка у Києві – у Державному художньому музеї українського образотворчого мистецтва (нині Національний художній музей України).

Вражені мистецтвознавці Європи, США та Австралії, пропонують й досі виставлятися в найкращих залах світу.

У жовтні 2007 був включений до британського рейтингу «Сто геніїв сучасності», який формувала газета «The Daily Telegraph», а Міжнародна академія сучасного мистецтва в Римі прийняла Івана Марчука до лав «Золотої гільдії» та обрала почесним членом наукової ради академії (до «Золотої гільдії» входить 51 художник з усього світу)

"Сколько стоит убить летчика ВКС РФ, чтобы на тебя не возбуждали уголовное дело?": рашисти обурюються, що Пригожин не покараний за збитий ІЛ-22, на борту якого перебувало 10 військових
"Когда Пригожина уже в штабе ЮВО спросили зачем, ведь этот самолет не наносит ударов, а выполняет другие функции, он сказал - а дурак пвошник в колонне все взлетающее сбивал...
Пригожин согласился выплатить 50 миллионов компенсацию родным погибших летчиков", - пишуть пропагандисти.

Також вони дають інформацію, що аеродрому досі під контролем "вагнерівців": "И да, военный аэродром Миллерово все так-же под полным контролем ЧВК Вагнер, как и аэродром Ростова и ПКП ВКС"

"На волах затопленою долиною",1897

Український живопис

В цьому році ми так само купували велику коробку з полуницею як і в минулому. Мабуть, літо без полуниці, це як Новий рік без мандаринів. Є речі, які роблять тобі настрій незалежно від того, про що ти дізнаєшся з новин, і одна з них - полуниця! :-) А ще секс, кохання, гарна зачіска (першу годину, після того як зробили) і все це можна віднести, більш менш, до категорії "подарунок". Подарунок від когось, від долі, від сьогоднішнього дня, від коханого міста, чоловіка. Коли ще зовсім недавна був привід плакати, то через певний час отримуєш той подарунок, який мов полуниця, мов поцілунок, або найвища ступінь насолоди.

Натюрморт Олександра Гуристюка з м. Рівне :-)

Ранкова свіжість...

Влучним лучникам присвячується. Прадавнє українське слово "ВЛУЧАТИ" походить від слова "ЛУК" - метальної зброї доби мезоліту. А у пацаків "ПОПАДАТЬ" походить, мабуть. від цілі. А ви як думаєте?

.

Дуда

Кожний третій четвер травня відзначається День вишиванки :-) Свято було започатковано у 2006-ми році студентським колективом. Вони просто прийшли усі у вишиванках, символизуючи собою збереження атрибутів нації попри всі спроби радянського уряду і силових структур задавити національну свідомість в українців. В мене була вишиванка з 2014 року, але вона вже зносилася. Вона була не справжня, не аутентична, просто з текстильними вставками з машинною вишивкою, але для того щоб символизувати збереження української культури і свідомості підходила. Тепер мені Серьожа підказав таку ідею, що купувати нову вишиванку треба лише ручної роботи, а це дуже дорого і ми, можливо, будемо купувати парні вишиванки, одразу дві, тому обходимося поки що стрічками-браслетиками і значками в державних кольорах і з відповідними дописами :-) Один зі значків біло-чорно-червоний з гілкою калини. Пісня "Ой у лузі червона калина" вже розлетілася по всьому світові і є навіть версія нашого Андрія Хлівнюка з "Бумбоксу" записана з Pink Floyd. Це гарно, але я люблю більш за все у виконанні грузинів, бо вони були майже беззахисні перед російською навалою і, звичайно, дуже емоційно і добре співають, бо загалом співаюча нація! Вони вкладують в цей спів ці почуття що по-справжньому вистраждані! Як символ підтримки України інших країн мені подобається більш за все грузинська версія



Новий і дуже сильний малюнок Максима Паленка! Бо Хуйло реально вже задрало

Бузковий букет



Пісня просто прикольна, про Зиновія Гучка я дізналася з дописів Максима Паленка, а ось перлинне намисто у вазочці чи скриньочці це вже про мене :-))

Вгадайте якому ПВК не дають обіцяні снаряди? :-)

Малюнок Альоші Ступіна

.

Шлях війни