Пам'ятаю як, у дитинстві, дід брав мене на рибалку. Він ловив карасів у ставку, а я іноді жаб. Хотіла із ними товаришувати. А жаби зі мною не хотіли, верещали так що було чути у селі і рота розтуляли ширше за самих себе. Мені дід давав іноді вудочку і мене дуже хвилювала мить коли клює. Тягнеш швиденько, як тільки можеш, а там водорість! Але карасів до дому везли повне ведерко.

В цю суботу я згадала це хвилювання. А ще красива природа, красивий чоловік, який впевнений що кохає мене, і риболовні снасті зараз вже інші, з прибомбасами й, коли клює, бубонці вже дзвонять!

Минулі вихідні проводили в товаристві сережиної мами, з якою ми познайомилися і обмінялися подарунками. Вона запевнила мене що вона не з тих жінок, які прагнуть бути злими свекрухами для невісток. Подарувала мені чудові гуцульські капці з овчини, навчила готувати кнедлі. І взагалі пригощала якимись на найвищому рівні приготованими стравами. Ще до приїзду вона відправила нам посилку с лісними грибами, а по приїзду приготувала борщ, голубці, та інші кулінарні дива, які так смачно вміє готувати лише вона. Дуже позитивна, надзвичайно красива, навіть у своєму віці, все життя працювала з людьми і проводила урочисті події. Обрядова староста Івано-Франківська. Всі урочисті весілля це багато років була зона її відповідальності і місце натхнення, гарних ідей, діло життя, яке завжди робилося з любов'ю. Вона звикла виглядати доглянутою, ошатно вдягненою, взагалі дарувати іншим людям радість. В своєму парадному у Франківську вона постійно робить декор за своєю іниціативою. І сусіди їй вдячні за це! :--)

.

Військовий парад, попри очікування, виявися дещо іншим. В минулому році я бачила неофіційний парад добровольчих батальонів, і знайти місце серед глядачів було не дуже важко.
В цьому році парад був дозволений офіційно. Натовп на Хрещатику був такий, що о пів на одинадцяту, вийти з Великої Васильківської до Хрещатику було не те що неможливо, але не комфортно. Тому для мене було оптимальним варіантом лише дивитися на парад військової техники.

Але, це було настільки круто і дивовижно, що я не пошкодувала ані хвилини з момента коли почався парад. Це така міць і краса, що просто перехоплює подих! Особливо запам'яталися машини з безпілотниками, британські рендровери, хаммери, літакі які летіли через велику Васильківську на Хрещатик. А позаду однієї групи літаків був хвіст кольорів державного прапору. Справжнє диво і краса! :--))

Було дуже весело, танцювали, пили пиво, кон'як, танцювали. Накидалися так що ранок зустрічали на Трухановому острові, а потім йшли через Північний міст на Оболонь:--)))

.

Потроху так вийшло, що, згодом, із Димою В. ми розлучилися. І я проводила якийсь час за читанням чудових книг написаних українською мовою. Оповідання Андруховича, Ірванця, "Пригоди Бравого вояка Швейка" в українському перекладі, Остап Вишня, Коцюбинський. Але, в якусь мить, я зрозуміла, що час рухатися далі. І весною почала ходити на побачення. В Києві картина щодо можливих кандидатів, виявилася набагато краща ніж у Дніпрі і навіть дивно було скількі людей приблизно мойого віку чи страші за мене, бажають серьозних стосунків одразу і негайно. А мене влаштовує варіант середній між тим коли т. з. серьозних стосунків не хочуть взагалі і коли їх хочуть одразу, мені підходе щоб спочатку було не серьозно, а потім вже була мить визначення. І зараз зустрічаюсь з двума чоловіками, яких влаштовує коли спачатку не серьозно, але потім маємо визначатися. Ще нема зобов'язань. Буде смішно якщо я не зможу обрати одного.

З одним я ходжу на джазові сейшени, де він сам особисто грає, незважаючи на те, що для нього це лише хоббі, а він багато років був пілотом чартерних рейсів, але покинув це і зараз працює аналітиком і консультантом федеральної служби по захисту конституції у Німеччині, яка ще раніше надала йому громадянство, що, тим не менш, не заважає йому жити у Київі тиждень чи два на місяць. Коли ми спілкувалися ще тількі онлайн, і я побачила його фото у формі пілота, я відчула таке захоплення, що захотіла зустрітися із ним неодмінно. Він завжди веде мене у ресторани, дарує дарунки, коли приїзджає. В нього велика ступинь внутрьошній свободи. Нам добре разом :--)

З другим чоловіком я ходила на триб'ют гурту "Ленінград", гуляла від Контрактової, через Пейзажку, через Труханов острів, до Оболоні, пила крафтове пиво, снідала у Макдональдсі. Він красивий і одночасно порядний. Мені з ним теж добре. Він керує виробництвом меблів, яке належить його брату.

Я ще не зустріла тут нікого, кого б цікавив одноразовий секс.

Ще в мене є просто друг, якому 20 років. Він навчається в універі, але настількі розумний і талановитий, що працює вже в IT. Нам цікаво спілкуватися разом. Бачимося не часто, у мене особисте життя і я багато працюю.

В мене була подруга, але не довго. Колишня дівчина одного з друзів Дими В. Як виявилося, вона просто недовго зі мною товарищувала на знак вдячності за те, що я її підтримала після розлучення з її хлопцем. За мою емпатію, яку я здатна дарувати необмеженою кількістю, якщо мені подобається людина.

Тож в мене зараз, як завжди, серед друзів лише хлопці :--)

За це літо я каталася на човні між Гидропарком і Русановкою, була на концертах, ходила пішкі величезні відстані, у тому числі, всю ніч, була на барбекю на заміської віллі, гаралася із котами дивної породи девон-рекс, і з милими дітьми, з модними іменами: Сафрон і Прохор. Не менш модно вдягнутими. Мій друг джазмен, катав іх на своєму смарті, а вони піщали від захоплення! :--)))

Парад на честь Дня Незалежності, в цьому році був, з деяких причин, неофіційний, але на нього прийшло так багато людей, що тільки колони військових проходили по бульвару Шевченко майже дві години, а черга до участі просто глядачів, таких як ми, ще не доходила. І це було приємне і одночасно зворушливе видовище. Усвідомлення, що всі ці люди, вони наша армія, захисники, їх дуже багато і загальна радість від того що відбувається зараз, що ці люди живі і що взагалі всюди всі присутні у доброму настрою. І, в одночас, ще сум від нагадування про полонених та загиблих. Нескінченна хода нескорених. Дві години і тільки частина від загальної кількості присутніх. Велич моменту та події. Батальони Київ, Київська Русь, Крим, Донбас, Азов, та багато інших

То карантин, то спека, можливості продовжувати навчання катанню на велосипеді не було. Тому хлопці, які звикли їздити на дуже далекі відстані, сумнівалися що я зможу на одному рівні із ними. Але план був такий: я беру велик на прокат та пробую їхати разом з усіма, а далі як вийде. Я, коли сіла та спробувала поїхати, зрозуміла, що прокачувати навичкі потрібно ледве не спочатку. Але потім виявилося, що це тільки здавалося і я роз'їздилася саме так як художники "розмальвуються", просто потрібен деякій час, потім швидкість поступово збільшується. Я вже не сподівалася, що поки всі пьють пиво на пляжі, я зможу подолати суттєву частину їх подальшого маршруту, і вже зустріну на зворотньому шляху :--)) Сидіти на пляжі біля входу на острів, дивитись на захід сонця, залишок променів було по-соєму неповторно!

Коли каталася на велику, було не до селфі, через дуже велику концентрацію зусиль ті уваги на тому, щоб утримувати рівновагу та обганяти різні об'єкти. Зокрема авто. Але перед тим я встигла сфотати шатуш своєї мрії, який мені зробили в одному київських салонів краси, мені дуже пощастило, що він в моєму будинку. Що там є майстер такого рівня! Виявляється, у Києві є ВУЗ для перукарів, ще з радянських часів. Там вони отримують дизанерську освіту і ще можуть саме моделювати зачиски, тобто вигадувати структуру стрижки залежно від ситуації. А які кольори вони можуть змішувати із однієї палитри - це диво! Мені у перший раз розповідали саме про освіту перукаря настільки детально! Я була трошки здивована. Так, у когось хороші курси, а потім ще і ще, поки людина працює за цим фахом, але освіта у ВУЗі просто роскішний хід, класно що таке існує! :--)
Юля мені пояснила що таке шатуш і чому те, що я хочу називається саме так. Амбре - це не складна гра кольорів, а просто совітлювання кінчиків, а що таке балаяж я не знаю і вже знати не хочу, нехай це пойняття назавжди залишиться у Дніпрі в салоні, де працює агресивна, дурнувата Вікуся, яку вчили аж в самій Москві :--)))

Комусь вона, можливо, зараз стучить щіткою по голові і оскаженіло тягне за недофарбовані пасми...

Перед тим, як я впала і травмувала коліно, мені дзвонили час від часу, щоб дізнатись чи все у мене гаразд. Я каталася там де хотіла, із потрібної мені швидкістю, а ще зупинялася задля відпочинку на поворотах, бо м'язи на ногах вже помітно боліли, але тількі через це припиняти катання я не збиралася. Так от, стою, десь в середині Е-1 і намагаюся зробити селфі. Телефон наче зберігає ці фотки, а наче й ні, завісає при перезавантаженні і більше не вмикається. Я думаю: "До біса селфі, час їхати далі". А потім і впала. Справа буда у тому, що я не знала не тільки зломала я ногу чи ні, у перші хвилини, але й у тому, що якщо зламала, то подзвонити не можна ніяк. Це вже у низу стало ясно що і телефон працює і нога болить не дуже сильно. Але деякий час прийшлося усвідомлювати, що в цю мить покладатись можу тільки на себе. Потім сиділа в кав'ярні біля прокату, чекала поки по мене прийдуть. Пила каву, робила селфі, трошки запізно, прислухалася до відчуттів в нозі, заспокоювалася :--)

А ще принципово розмовляла українською, хоча місцеві мешканці охоче переходять на російську, коли бачать що співбеседник російськомовний. Я вважаю це неправильно. Україномовне середовище треба поширювати власним прикладом

А у Хамерманов, оказывается, есть аж целый клип уже на песню "Фрейд", где анимация в стиле "Конспираторов наслаждений" Шванкмаера. Это при том как они прикалываются над элитарным кино в других песнях. На их концерт в Киеве мы смогли попасть только со второй попытки, когда ивент проходил в ДК Куреневка. За одно и "Пушкин клезмер бенд" послушали. Хотя, из нас двоих, фанат клезмера только я :--)

Через всесвітній карантин у весняному повітрі вже відчувається по-трошки якесь напруження. Особливо, коли я останнього разу ходила до відділення "Нової пошти". Коли я побачила чергу, в якій люди стоять на серьозних відстанях один від одного, а частина людей у масках, а середину пошти запрошують по одному, я подумала: "Трясця!". Але ж запропоновані відстані дотримувала. Як, взагалі-то, і завжди. Працівники пошти помітно стурбовані. В масках, звичайно. Але, за кілка хвилин до цього дивного видовища, до мене на вулиці підкатив трирічний малюк на самокаті, помахав руцєю, та сказав: "Привіт!". Він був дуже щасливий, це був такий різкий контраст! А ще було приємно, що босоніжки виявилися чудові! Хоча й на танкетці, але, в той час, із м'якою подошвою, це якійсь навий винаххід у виробництві взуття. Думаю, у "Інтертопа" взагалі варто купувати через інтернет.

Раптово нашим друзям прийшла у голову ідея начхати на рекомендації МОЗ і вирватись у дивовижну пригоду, яка буде для мене ще й можливістю продовжувати вчитися кататись на лижах! :--)) Думали в Драгобрат, а їдемо в Буковель на власних авто. Подорож серед холери, це має бути файно ще й через всі умови. Виїжджаємо з весни до лютої зими, яка, як каже прогноз, буде у неділю по всіх українських Карпатах. До речі, у інстаграмі пишуть, що у Буковелі зараз нема де впасти сокирі. І новачків ловлять навіть по черних трасах... Але я не з таких, звичайно ж...

Коли я купую свіжу мелену каву в Океан Плазі, іноді так і тягне прогулятись по Великої Васільковській, від її початку, а не з кінця, як мені здається. В сторону площі ім Льва Товстого. А останнього разу це відбувалося в пів на дев'яту, у вечорі.

Трохи покупок в пакетах не заважали рухатись в указаному напрямку із задоволенням. Але ж відбулося те, що чомусь в Дніпрі зі мною не траплялося ні разу, а ні в час ночи у центрі, а ні в одинадцять вечора в інших районах. В мене вкрали телефон. Тобто зараз вже дається що все почалося ще за два дні до того, коли я разбила свій смартфон, тільки скло екрана, як мені потім сказали у ремонтній майстерні. Якось збіглося одночасно і те, що мені захотілося щось почитати на ходу на сходах в метро, і співгромадяне так щильно оточили зі всіх сторін, штовхаючи мене у час пік, що він узяв, да і вислизнув униз, впав на чавунну решітку. Все скло пішло трибними тріщінками. І вже здавалося, що час життя для смартфона Redmi Note 5, у мене, вийшов. На ремонт його потім охоче прийняли і зараз він знов як новий. Але поки цей, мій смартфон, виробництва Японія, кілька днів був у ремонті, мені видали в майстерні тимчасовий, в очевидь гірший зі мій, виробництва Китай, але теж з розбитим склом екрана. І саме із ним у кишені куртки, яка є скоріше декоративна, без застібки, я і вирушила гуляти по Васильківській, великій, та безлюдінй в своєму початку у цей час.

Думаю, дійду пішкі до площи Товстого, чи ну його? Дивлюсь скількі часу показує телефон з майстерні. Кладу в кишеню, декоративну і без застібки. Хочу подивитись на щось у гугль, і раптом відчуваю, а в кишені порожньо. Во всіх кишенях, в сумці, в пакетах, із продуктами та іншим, телефона немає. Це я з'ясувала дуже швидко. Але, перш ніж думати погано про тих, хто поруч, я ошукала все що було при мені. Озираюся, никого! Тільки невеличка компанія людей (чи можливо, тіней людей) вже переходила разом, дуже швидко, на іншу сторону вулиці. Тіни наче тихенько посміювалися. Чи то тільки здавалося? На Васильківській більше не було никого. І я якось раптом зрозуміла, що телефон в них. Повна безвідчутність проникнення в мою кишеню залишаеться й досі загадкою. Але в ту мить я також миттєво уявила як все буде після крадіжки казенного смартфону. Як я прихожу в майстерню та кажу: “Вибачте, усі смартфони, які опиняются в моїх руках, обо ламаються, або зникають, так чи інакше. Чи можу я вам якось відшкодувати вашу втрату, чи не вирішите ви що я з іншого виміру і тільки вдаю із себе звичайну людину?” А ще, там, трясця, моя симка, до якої я вже так звикла! Я шла розгублена не знаю куди, можливо до центру. Але раптом я знов побачила знайомі фигури. І знов зрозуміла, що це ті самі люди, або тіні. І вони дуже не схожи на мене. Наче це була моя протилежність. Малі на зріст, за національністю, можливо, осетини, а, можливо, чеченці. Карликовий натовп гунів, виринувший з небуття, зі схованки невідомих фактів історії, де все посіріло від пилу. Ось стою я, ось йдуть вони. Один розказує іншим якійсь анекдот, чи що. Всі гидко ригочуть. Але в сердині мене відчувалося лише обурення та жага дій, яка випередила, власне, всі можливі варіанти рішень. Я вирахувала, дуже швидко, до якого місця мені треба дійти, щоб почати йти їм на зустріч і зробила це. Ось вже йду до них й дивлюся їм у очи. Слова, які я мала сказати, підбирались вже на ходу. Я сказала єдине що мала їм сказати. Абсолютно спокійно: “Ось дивиться, хлопці, той телефон що ви в мене вкрали, таке лайно, що ви не продасте його нікому і не защо, але в мене тількі цей і є, повернить, будь ласка!”. І раптом вони повернули мені його!

В їх поглядах не було агресії, і я її теж не відчувала. Чи то на них вплинула моя несподівана поведінка та незлий голос, чи то перспектива отримати скандал серед добре освітленній, центральній вулиці з криками та матюками, заради продажу дійсно поганого ушкодженного пристрою, а, можливо, й те, що я доволі спортивної статури і вище на голову їх всіх, я не знаю. Гадаю, що на певний відсоток мені пощастило. І якщо б це був мій смартфон, який опинився за два дні до того в ремонті, то таких аргументів, які я привела в крадіям в цьому випадку, в мене б не було. Той би продали, ще й як!

Вони ще якійсь час намагалися переконати мене, що раз повернули мені трубу, то вони дійсно хороші, і за це б було варто іх віддячити грошима. Але я вважала, що моя порада ніколи більше не красти, вже сама по собі була цінна. Хоча я сумніваюся, що люди східної національності це зрозуміли, принаймні остаточно. Я ще раз повторила слова про те, що красти погано. Вони побажали мені всього найкращого і ми розійшлися, хто куди. Смартфон тепер завжди у кишені з застібкою. Японський, відремонтований як новий

.

Коли ми гуляли на православне Різдво в музеї народної архітектури та побуту, який увесь просто неба, біля Голосіївського парку, в нашої компанії були дочки друзей Діми, Вера та Надя. Наді сім і вона вже вивчає інформатику, а Вері чотири і в неї є дім в якому живе Барбі, що, звісно, дуже круто. Так от Надя, коли ми обідали в одному з експонатів, бо він є діючий шинок, сказала декілька речень на корейської. Це, мене, м'яко кажучи, приголомшило. Надя пошла навчатись у школу, в якої напрямок — східні мови, випадково, бо це поряд з її будинком, але їй там цікаво, і ніхто її не примушує до навчання. Відчуваю повагу до неї, до того ж, вона дуже мила. Сучасні діти взагалі, зазвичай, фантастичні. Вони кращі за нас!

А в шинку були ще борщ з пампушками та медовуха, для дорослих. Усе таке смачне! Особливі витвори мистецтва, рядки з млинів, пагорби, захід сонця, та таки веселі ми!

Позади утомительный переезд, прихожу в себя. Я теперь живу на горе, с которой люблю спускаться пешком. Выходишь из новенькой цитадели через украшенный к Рождеству подъезд, с гирляндами, елкой, веночком, через крыльцо с еще одной елкой и санта Клаусом, карабкающимся по стене, а потом спускаешься до большой транспортной развязки, где магазин "Рошен", станации метро и ТЦ, в нем рестораны.

Но если гуляешь уже сразу в центре, то или маршруты прогулок получаются такими, что приходишь в конце каждый раз на Владимирскую горку или Владимирская горка стала одним из самых любимых мест. Когда возвращаешься домой, то заходишь в прихожую размером с комнату, у которой стена в зеркалах.

Но лучший подарок на рождество все равно три оргазма подряд :--) Пока не хочется путешествовать

Немного грустно уходить в новую команду от Олега, но очень радостно от того, что мне предложили за то же самое в два раза больше денег. И, как раз, когда переезд в Киев не за горами, а там все таки значительно дороже :--) И еще хочется, чтобы у Димы не было даже малейших поводов считать, что я за его счет пытаюсь улучшить свой социальный статус. У меня, конечно, нет поводдов думать, что так считает. Но не люблю я оставлять поводы, если их вообще можно представить. Вообще, я в личном росте как тот матрос, который десять лет рыл проход к морю и, наконец, вышел именно туда, куда хотел :--) Новая команда из Украины, стало интересно что за разница в уровне цен между Украиной и Беларуссией, что представления у ребят о том как должно быть отличаются вот настолько.

В Лазерхаусе, оказалось, есть много интересного, кроме интересовавших меня услуг. А косметика ЗО действительно стоит своих денег, у меня еще никогда не было такой дорогой косметики :--)

Дима сейчас на Майдане, а я приеду в Киев только во вторник вечером. А то бы тоже пошла, конечно. Я тоже против формулы Штанмаера и хрен им в дышло тем блядям, которых выбрали на эмоциях любители телесериалов

Ели мороженное мак-флури, ходили на анимированную выставку импрессионистов в А-gallery. Там мешки-диваны и проекции с движущейся живописью на каждой стене. Можно лежать на диване и смотреть. Это был такой кайф, что не хотелось менять позу! Мы вместе на диване и динамика живописных коллажей. В баре "Последняя баррикада" в "Глобусе" был пароль для входа из строк Шевченко и самый свежий киевский торт, который я пробовала в жизни. И мужчина с самыми красивыми в мире руками, сидя напротив меня, листал меню. О как же я люблю встречаться взглядом с его такими синими глазами! :--)

Мне раньше казалось, что мало спать это ужасно. Оказалось, что если все остальное время заниматься сексом, то мало спать это прекрасно!